Постанова

від 06.10.2014 по справі 826/12415/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/9305/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТРА-НВ»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року

у справі № 826/12415/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТРА-НВ»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТРА-НВ» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування і сплати податків за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Маркон груп Ко», ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «ТПК Техномашпостач» з період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, відповідачем складено акт від 18.02.2013 року №150/22-8/30634422, яким встановлено, порушення, зокрема, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 391 986, 63 грн., в т.ч. за III квартал 2010 року в сумі 16 604, 00 грн.; за 2010 рік - 50 572, 80 грн.; І квартал 2011 року - 45 454, 43 грн.; за II квартал 2011 року - 115 718, 50 грн.; за ІІ - III квартали 2011 року - 238 983, 50 грн. (наростаючим); за ІІ - IV квартали 2011 року - 293 456, 90 грн., за півріччя 2012 року - 2 502, 50 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року №0002622208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 396 765, 39 грн., в т.ч. 391 987, 00 грн. - основний платіж, 4 778, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В акті перевірки зроблений висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від ТОВ «Маркон груп Ко», ТОВ «Остін Трейд» і ТОВ «ТПК Техномашпостач».

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій та не підтверджують витрати по придбанню товарів у названих контрагентів, а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

В силу абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між позивачем та ТОВ «Маркон груп Ко», ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «ТПК Техномашпостач» укладені усна угода та письмові договори на поставку товарів.

Як вбачається із матеріалів справи на підтвердження даних господарських операцій наявні договори, специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, довіреності, банківські виписки, а також первинні документи, відповідно до яких придбаний товар був реалізований третім особам.

Позиція податкової інспекції з приводу нереальності даних господарських операцій обґрунтована, зокрема, відсутністю документів, що підтверджують транспортування товарів позивачем від постачальників та відсутністю контрагентів позивача за юридичними адресами.

Однак відмовляючи у задоволенні позову з підстав незазначення у видаткових накладних посад осіб, відповідальних за вчинення господарської операції (поставка товарів) та складання цього документу, місця складання видаткових накладних, судами не враховано, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність факту порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на обставинах розслідування кримінальної справи, порушеної на підставі ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва невстановленими особами шляхом створення суб'єктів підприємницької діяльності ТОВ «Маркон груп Ко», ТОВ «Остін Трейд», ТОВ «ТПК Техномашпостач».

На думку колегії суддів, такі висновки є необґрунтованими, оскільки обставини щодо діяння фізичних осіб, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можна вважати визначальними при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою. Тобто, обставини, встановлені під час досудового слідства по кримінальній справі, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами.

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, а також відносно посадових осіб позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Разом з тим, висновки позивача з приводу відсутності підприємств за місцем знаходження спростовуються наявними у матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України визначено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

З'ясувавши невірне зазначення норм податкового законодавства у спірному податковому повідомленні-рішенні, суд першої інстанції не обґрунтував чому ним залишено поза увагою той факт, що у даному рішенні суб'єкта владних повноважень з приводу визначення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток здійснено посилання на норми, якими регулюється порядок сплати податку на додану вартість.

Крім того, розрахунок штрафних (фінансових) санкцій згідно із п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 25% на загальну суму 4 151, 00 грн. за заниження податку на прибуток позивачем у III кварталі 2010 року є безпідставним.

Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте податковим органом не доведено допустимими доказами наявність порушень позивачем, про які вказано в акті перевірки, що став підставою прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, судом касаційної інстанції з'ясовано, що на час розгляду даної справи судом апеляційної інстанції набула чинності постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 року у справі №826/12413/13-а, якою встановлено реальність господарських операцій позивача з даними контрагентами, та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.03.2013 року №0002612208 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, прийняте за наслідками цієї ж перевірки.

В силу частини першої статті 71 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, з яким погодились суди першої та апеляційної інстанцій, залишивши вищевказані обставини та фактичні дані поза межами уваги, є помилковим, у зв'язку з чим оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Згідно із ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТРА-НВ» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 року у справі № 826/12415/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 07.03.2013 року № 0002622208.

Постанова набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук