Ухвала

від 23.09.2014 по справі 826/7195/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7195/13-а ( у 2-х томах та 9 томів додатків) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Шостак О.О.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Шостака О.О.,

суддів: Мамчура Я.С., Желтобрюх І.Л.,

при секретарі: Лебедєвій Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНіколь-Центр" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "20" червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНіколь-Центр" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби у якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 001842209, № 0001832209.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від "20" червня 2013 року в задоволені позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду від 20.06.2013 року та прийняте нове рішення, яким задовольнити позов. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНіколь-Центр" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "20" червня 2013 року - залишити без змін, виходячи із наступного. Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як було встановлено судом першої інстанції, на підставі направлень від 10 грудня 2012 року № 2247/22-9, № 2248/22-9, № 2255/22-7, № 2256/22-7, № 2260/22-06, № 22262/22-06, № 497/17-05, виданих Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України та наказу ДПІ у Печерському районі м. Києва від 03 вересня 2012 року № 1246 проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноніколь - Центр» з питань дотримання вимог податкового законодавства період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року, за результатом якої складено акт від 07 лютого 2013 року № 109/22-9/32046030. В результаті чого податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року № 001842209, № 0001832209.

Не погоджуючись з вищевикладеними обставинами, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність відмовити в задоволені позову. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. За правилами пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Згідно з пунктом 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу встановлює, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження розрахунковими, платіжними та первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. При цьому формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою формування витрат, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності в матеріалах справи місяться копії податкових та видаткових накладних, виписаних контрагентам - покупцям, які не підтверджують факту виконання обумовлених договорами робіт, не дають змоги встановити види та обсяг виконаних робіт та ідентифікувати, що замовлені у ПП «ОТГ-Груп», МПП «Будопторг», ТОВ «Альтранс», ТОВ «Гласс-Компані.ЛТД», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Будівельна Компанія АРТ ГРУП», ПП «Преміум Груп», ТОВ «ЛБФ Укрпромгруп», МПП «Футура», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Данко Технолоджис», ТОВ «Гамалс», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «В.І.П.-ТРАНС» послуги з транспортування були використані позивачем при взаємовідносинах із контрагентами - покупцями у подальшій господарській діяльності. В свою чергу ПП «ОТГ-Груп», МПП «Будопторг», ТОВ «Альтранс», ТОВ «Гласс-Компані.ЛТД», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Будівельна Компанія АРТ ГРУП», ПП «Преміум Груп», ТОВ «ЛБФ Укрпромгруп», МПП «Футура», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Данко Технолоджис», ТОВ «Гамалс», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «В.І.П.-ТРАНС» протягом тривалого часу надавались позивачу послуги з транспортування та перевезення, водночас, позивачем доказів наявності складських приміщень у останнього або транспортних, складських та автомобільних засобів у зазначених контрагентів не надано, висновки актів перевірок контролюючих органів, що містяться в матеріалах справи про відсутність основних і фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, не спростовано. Враховуючи викладене, вбачається, що позивачем не наведено, що придбані у ПП «ОТГ-Груп», МПП «Будопторг», ТОВ «Альтранс», ТОВ «Гласс-Компані.ЛТД», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Будівельна Компанія АРТ ГРУП», ПП «Преміум Груп», ТОВ «ЛБФ Укрпромгруп», МПП «Футура», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Данко Технолоджис», ТОВ «Гамалс», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «В.І.П.-ТРАНС» послуги використано в межах господарської діяльності позивача, чи придбано з такою метою. Згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно пункту 2. статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Слід зазначити, що податкова накладна є звітним податковим документом, що підтверджує виникнення податкового зобов'язання платника податку у зв'язку з продажем товарів або послуг та не є первинним документом. Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні". Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства або ж взагалі відсутні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки акта перевірки про порушення позивачем статті 44, підпункту 135.4.1. пункту 135.4 статті 135, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди в складі податкового кредиту відображав суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ПП «ОТГ-Груп», МПП «Будопторг», ТОВ «Альтранс», ТОВ «Гласс-Компані.ЛТД», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Будівельна Компанія АРТ ГРУП», ПП «Преміум Груп», ТОВ «ЛБФ Укрпромгруп», МПП «Футура», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Данко Технолоджис», ТОВ «Гамалс», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «В.І.П.-ТРАНС» у зв'язку з придбанням послуг. Проте, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведеності факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Як зазначено вище, при розгляді питання правомірності формування витрат, судом не встановлено факту використання в межах господарської діяльності позивача робіт, виконаних ПП «ОТГ-Груп», МПП «Будопторг», ТОВ «Альтранс», ТОВ «Гласс-Компані.ЛТД», ТОВ «Дормашавто», ТОВ «Будівельна Компанія АРТ ГРУП», ПП «Преміум Груп», ТОВ «ЛБФ Укрпромгруп», МПП «Футура», ТОВ «Торговий дім «Теплобуд», ТОВ «Данко Технолоджис», ТОВ «Гамалс», ТОВ «Феріт Д», ТОВ «В.І.П.-ТРАНС», що виключає можливість формування податкового кредиту з податку на додану вартість по вказаним операціям. З огляду на викладене, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 20 червня 2013 року, та не можуть бути підставами для її скасування. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНіколь-Центр" - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "20" червня 2013 року - без змін. Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

В задоволені апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехноНіколь-Центр"- відмовити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від "20" червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.О. Шостак

Судді Я.С. Мамчур

І.Л. Желтобрюх

.

Головуючий суддя Шостак О.О.

Судді: Мамчур Я.С

Желтобрюх І.Л.