Ухвала

від 08.10.2014 по справі 815/2229/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/2229/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

при секретарі - Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ПЛЮС» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ПЛЮС» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2013 року № 00008522810.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеса ГУ Міндоходів в Одеській області була проведена камеральна перевірка, за результатами якої складений акт від 01.11.2013 року №2400/22-8/34251575. На підставі зазначеного акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №00008522810. Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів, яке рішенням про результати розгляду первинної скарги від 14.02.2014 року №401/10/15-32-10-02-07 залишило без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення та збільшило суму грошового зобов'язання. Зазначене рішення ГУ Міндоходів в Одеській області також було оскаржено до Міндоходів України. Міндоходів України листом від 21.03.2014 року №5050/6/99-99-10-01-15 «Про розгляд скарги» залишило без розгляду скаргу позивача, мотивуючи тим, що зазначена скарга була надіслана із порушенням 10-ти денного строку для подання повторної скарги. Разом із тим, поштове відправлення за №6504404580868, яким позивачеві вручено оскаржуване рішення про розгляд первинної скарги, отримане позивачем 22.02.2014 року о 11:16. Враховуючи зазначене, позивач направив скаргу із дотриманням строків, передбачених податковим законодавством. Не погоджуючись із рішенням Міндоходів України, позивач, керуючись положеннями ст. 56 Податкового кодексу України, звернувся до суду з позовною заявою.

23 квітня 2014 року представником позивача подана заява про збільшення позовних вимог, в якій він просить крім вищезазначеної вимоги також визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2014 року № 0000562208.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та уточненнях до позову, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені в запереченнях на позов та зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №00008522810 року та від 06.03.2014 року № 0000562208 є законними та обґрунтованими, винесеними у відповідності до вимог чинного законодавства. Просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (а.с. 104-110).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року адміністративний позов задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 06.12.2013 року № 00008522810 та від 06.03.2014 року № 0000562208.

Не погодившись з таким рішенням Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулась з апеляційною скаргою на зазначену постанову. Апелянт просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ПЛЮС» зареєстроване Виконавчим комітетом Одеської міської ради 24 лютого 2006 року за № 15561050004017713 (а.с. 9).

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» за КВЕД є: 73.10.1 - дослідження і розробки в галузі природних наук, 73.10.2 - дослідження і розробки в галузі технічних наук, 70.12.0 - купівля та продаж власного нерухомого майна, 70.20.0 - здавання в оренду власного нерухомого майна, 73.20.2 - дослідження і розробки в галузі суспільних наук, 70.31.0 - діяльність агентств нерухомості (а.с. 30).

Як вбачається із матеріалів справи, старшим державним ревізором-інспектором відділу камеральних перевірок управління податкового аудиту ДПІ у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області Кравчук О.О. на підставі пункту 200.10 статті 200 розділу V Податкового кодексу України, в порядку статті 76 глави 8 розділу ІІ Податкового кодексу України проведено камеральну (електронну) перевірку даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за вересень 2013 року, за результатами якої складений акт перевірки від 01.11.2013 року № 2400/22-8/34251575 (а.с.12-17). У висновку акту перевірки зазначено, що ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» за вересень 2013 року завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного періоду (рядок 24 Декларації) з ПДВ на суму 1 232 757 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 06.12.2013 року №00008522810. Зазначено податкове повідомлення-рішення оскаржене позивачем в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів, яке рішенням про результати розгляду первинної скарги від 14.02.2014 року №401/10/15-32-10-02-07 залишило без змін оскаржуване податкове повідомлення-рішення та збільшило суму грошового зобов'язання. На підставі зазначеного рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.03.2014 року № 0000562208. Зазначене податкове повідомлення-рішення також оскаржено до Міндоходів України. 17 квітня 2014 року позивач отримав лист від 10.04.2014 року № 6446/6/99-99-10-01-15, в якому скаргу позивача залишено без розгляду.

Висновок щодо завищення позивачем залишку від'ємного значення за вересень 2013 року зроблено перевіряючими на підставі того, що позивачем, на думку перевіряючих, занижено бюджетне відшкодування податку на додану вартість у відповідних періодах, а саме: у жовтні 2008 року - на суму 685 976 грн., у листопаді 2008 року - на суму 114 216 грн., у травні 2009 року - на суму 343 306 грн., у серпні 2009 року - на суму 28 297 грн., у серпні 2010 року - на суму 60 962 грн.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Як було встановлено, при прийнятті рішень контролюючими органами були використані акт перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 01.11.2013 року № 2400/22-8/34251575, від 12.02.2014 року № 1061/22-8/34251575, від 07.02.2014 року № 11/15-53-22-8. При цьому обґрунтуванням для прийняття рішення про відмову у задоволенні скарги ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» ГУ Міндоходів в Одеській області є відмова у наданні завірених копій фінансово-господарських, бухгалтерських, правовстановлюючих та інших первинних документів, які підтверджують дані податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року, додатку 2 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року (арк. 2,3 рішення ГУ Міндоходів в Одеській області).

Стосовно відмови у наданні завірених копій фінансово-господарських, бухгалтерських, правовстановлюючих та інших первинних документів, які підтверджують дані податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року, додатку 2 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року необхідно зазначити наступне.

Зазначені документи вимагалися перевіряючими в межах проведення позапланової документальної перевірки згідно наказу №243 від 31.01.2014 року, за наслідками якої складений Акт від 12.02.2014 року №1061/22-8/34251575. Разом із тим, згідно до змісту наказу №243 від 31.01.2014 року предметом перевірки є достовірність нарахування залишку від'ємного значення, який включається до складу податкового періоду наступного по податковій декларації з ПДВ за вересень 2013 року, додатку 2 до декларації з ПДВ за вересень 2013 року.

Відповідно до змісту додатку 2 до декларації з ПДВ за вересень 2013 року від'ємне значення з ПДВ виникло у наступних періодах: жовтень 2008 року, листопад 2008 року, травень 2009 року, серпень 2009 року, серпень 2010 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що предметом перевірки відповідно до змісту наказу № 243 від 31.01.2014 року є залишок від'ємного значення, який був сформований відповідно до змісту додатку № 2 до декларації з ПДВ у наступних періодах: жовтень 2008 року, листопад 2008 року, травень 2009 року, серпень 2009 року, серпень 2010 року.

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» надані на перевірку відповідні господарські угоди, предметом яких є купівля TOB «ЕЙР ПЛЮС» нерухомого майна із податковими накладними, платіжними дорученнями, які підтверджують розрахунки за такими угодами. Зазначені вище господарські угоди, податкові накладні та платіжні доручення підтверджують правомірність та обґрунтованість формування підприємством від'ємного значення податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року.

Також, на перевірку надано акт від 28.04.2011 року № 2575/23-5/25 та податкове повідомлення-рішення № 0000862350/0 про зменшення розміру від'ємного значення з ПДВ по періодах вересень 2007 року, вересень 2008 року, жовтень 2008 року, листопад 2008 року, травень 2009 року, серпень 2009 року, серпень 2010 року. Зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржене TOB «ЕЙР ПЛЮС» до суду.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року у справі № 2а/1570/3869/2011 скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 12.05.2011 року № 0000862350/0.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 року у вищезазначеній справі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 року ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2012 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2011 року залишено без змін.

Як було встановлено зазначені рішення суду також були надані на перевірку.

Колегія суддів зазначає, що зазначені обставини, з незрозумілих причин, залишені перевіряючими поза увагою.

Разом із тим, перевіряючими 06 лютого 2014 року надано ТОВ «ЕЙР ПЛЮС» лист № 3385/10/15-53-22-8 від 06.02.2014 року, в якому із посиланням на пп. 20.1.2., пп. 20.1.8., п. 20.1. ст. 20, п. 85.2., 85.4. ст. 85 Податкового кодексу України вимагається надання інформації та завірені копії фінансово-господарських, бухгалтерських, правовстановлюючих та інших первинних документів, які підтверджують дані податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року, додатку 2 до податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року, в тому числі за звітні періоди, у яких виникло від'ємне значення з ПДВ, а саме: з жовтня 2008 року по вересень 2013 року включно у термін до 06 лютого 2014 року.

Колегія суддів також зазначає, що вручення листа відбулось після спливу терміну надання документів, які зазначені у листі, що у свою чергу свідчить про порушення прав платника податків. Також, у зазначеному листі дублюється перелік документів, які вже були надані на перевірку. TOB «ЕЙР ПЛЮС» надана відповідь на зазначений лист, в якій позивачем звертається увага на те, що період, за який вимагаються документи вже перевірений, також акцентується увага на приписах п. 4.3. ст. 44, п. 102.1. ст. 102 Податкового кодексу України відповідних до яких обов'язок зберігання документів та строк, протягом якого контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань становить 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності або що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Крім того, у відповіді на запит позивачем акцентувалася увага на тому, що правомірність та обґрунтованість формування від'ємного значення з ДПВ по періодах виникнення: жовтень 2008 року, листопад 2008 року, травень 2009 року, серпень 2009 року, серпень 2010 року, вже проведена перевірка ДПІ у Приморському районі м. Одеси, за наслідками якого складений акт від 28.04.2011 року №2575/23-5/25.

Відповідно до вимог п. 85.1. ст. 85 Податкового кодексу України забороняється витребування документів від платника податків будь-якими посадовими (службовими) особами контролюючих органів у випадках, не передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 85.2. ст. 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що вищезазначені факти перевіряючими залишено поза увагою. В рішенні ГУ Міндоходів в Одеській області жодним чином не аналізується надана на перевірку первинна та бухгалтерська документація, наявність акту перевірки від 28.04.2011 року №2575/23-5/25 та наявність судових рішень, які підтверджують правомірність дій TOB «ЕЙР ПЛЮС».

Податковим кодексом України передбачено за наслідками розгляду скарги платника податку право контролюючого органу прийняти рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків (п. 56.6. ст. 56 Податкового кодексу України). Разом із тим, рішенням про розгляд результатів первинної скарги фактично збільшено суму нарахування із посиланням на п. 9.2. Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду органами доходів і зборів №848 від 25.12.2013 року.

Відповідно до вимог п. 1.1. ст. 1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також в інших сферах, у тому числі, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до вимог п. 7.3. ст. 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Враховуючи відсутність у Податковому кодексі України повноваження контролюючого органу за наслідками перевірки збільшувати суму грошового зобов'язання, колегія суддів вважає, що посилання ГУ Міндоходів в Одеській області на підзаконний нормативний акт як на обґрунтування для прийняття такого рішення - є безпідставним та протиправним.

Як зазначає ТОВ «ЕЙР ПЛЮС», від'ємне значення суми податку на додану вартість (24 рядок Податкової декларації з ПДВ за вересень 2013 року) сформовано позивачем внаслідок укладання та виконання належним чином господарських угод. Зокрема, 27 вересня 2007 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Товариство трудового колективу Центра екологічних технологій» (код ЄДРПОУ 33311973) укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу. Предметом зазначеного договору є придбання позивачем цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства «Науково-дослідний комплекс «Центр екологічних технологій». Відповідно до п.1.3. зазначеного договору вартість об'єкту купівлі-продажу складає 18 098 231,25 грн., у тому числі ПДВ - 3 016 371,88 грн. Розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу здійснено Позивачем відповідно до умов договору належним чином. Згідно п.7.2.6. чинного на момент виконання умов зазначеного Договору Закону України «Про податок на додану вартість» Продавцем було надано податкову накладну № 439 від 28.09.2007 року на суму ПДВ 3 016 371,88 грн. Відповідно до вимог законодавства про ПДВ суми податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від TOB «Товариство трудового колективу Центра екологічних технологій» включені Позивачем до податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість вересня 2007 року і відповідно відображені у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за вересень 2007 року. 15 березня 2008 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ШТЕР-КАРГО» (код ЄДРПОУ 25050358) був укладений договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 848,1 кв.м., розташованих за адресою м. Одеса, вул. Радісна, буд. 2/4. Відповідно до вимог п.5 зазначеного Договору вартість договору складає 385 000,00 грн., у тому числі ПДВ - 64 166,67 грн. Розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу були здійснені позивачем відповідно до умов договору належним чином. Згідно п.7.2.6. чинного на момент виконання умов зазначеного Договору Закону України «Про податок на додану вартість» Продавцем була надана податкова накладна № 81 від 17.03.2008 року на суму ПДВ 64 166,67 грн. Відповідно до вимог законодавства про ПДВ суми податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від TOB «ІНТЕР-КАРГО», включені позивачем до податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість жовтня 2008 року і відповідно відображені у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2008 року. 19 вересня 2008 року між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (код ЄДРПОУ 20984091) був укладений договір купівлі-продажу об'єкту малої приватизації шляхом продажу на аукціоні. Відповідно до розділу 2 зазначеного Договору вартість договору складає 7 217 912,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 202 985,33 грн. розрахунки за придбаний об'єкт купівлі-продажу були здійснені позивачем відповідно до умов договору належним чином. Згідно п.7.2.6. чинного на момент виконання умов зазначеного Договору Закону України «Про податок на додану вартість» Продавцем була надана податкова накладна №9 від 17.10.2008 року на суму ПДВ 1 202 985,33 грн. Відповідно до вимог законодавства про ПДВ суми податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області включені позивачем до податкового кредиту податкової декларації з податку на додану вартість жовтня 2008 року і відповідно відображені у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за жовтень 2008 року.

Як встановлено, внаслідок укладання зазначених вище та інших господарських договорів позивач, отримуючи податкові накладні, включав зазначені накладні у податкову звітність відповідного періоду, а саме до декларації з ПДВ вересня, жовтня, листопада 2008 року, січня та серпня 2009 року, серпня 2010 року та лютого 2011 року та відображав такі накладні у Реєстрі отриманих та виданих податкових накладних.

Відповідно до вимог п. 1.5., п. 1.6., п. 1.7. Закону України «Про податок на додану вартість» звітний (податковий) період - період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Отже, виходячи із системного аналізу зазначених норм права, а також приписів п.7.5., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 15.3.1. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» випливає наступний висновок. Платник податку зобов'язаний протягом звітного періоду проводити розрахунки та сплачувати суму податку, який був отриманий таким платником протягом цього ж звітного періоду, до бюджету. Разом із таким обов'язком нарахування та сплати податку є право зменшити цей податок на суму кредиту, або отримати бюджетне відшкодування шляхом перерахування на розрахунковий рахунок платника податку, або шляхом зменшення податкових зобов'язань з цього податку в наступних податкових періодах. Наявність права передбачає можливість суб'єкта скористатись таким правом на власний розсуд із урахуванням вимог чинного законодавства.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарі в/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до вимог п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинним законодавством встановлені конкретні умови для отримання права на податковий кредит та формування від'ємного значення з податку на додану вартість, а саме, наявність належним чином оформленої податкової накладної та дотримання строків подання заяви про відшкодування податку. Зазначені умови, а саме наявність податкової накладної та дотримання строків подання заяви про відшкодування податку позивачем виконані відповідно до вимог чинного законодавств.

Аналізуючи вищезазначені норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що податковий кредит та бюджетне відшкодування є правом, а не обов'язком платника податку. Враховуючи це, платник податку на власний розсуд вирішує чи скористатись таким правом. Відповідно, платник податків не може відповідати за небажання у певний момент скористатись будь-яким своїм правом. Відповідно до вимог ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Крім цього, чинним законодавством не передбачена відповідальність за те, що платник податку не подав заяву про відшкодування з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція наведена у Листі Державної податкової служби України від 06.04.2012 року №10155/7/15-3417-03, відповідно до змісту якого «згідно із підпунктом 4.6.6. пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 року №41 «залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) період та переноситься з рядка 21.2. декларації наступного звітного (податкового) періоду».

Таким чином, за підприємствами зберігається право на використання накопиченого ними податкового кредиту у майбутньому, зокрема в рахунок погашення платежів з ПДВ наступних податкових періодів (рядок 23.2. декларації) чи в рахунок податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації). Платники податку, які не мали права на бюджетне відшкодування у зв'язку з встановленими Кодексом обмеженнями, мають право в рядку 24 податкової декларації з ПДВ відображати залишок від'ємного значення податку, до повного його погашення або шляхом нарахування податкових зобов'язань, або шляхом отримання права на бюджетне відшкодування».

Відповідно до вимог п.4.1.4. ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зазначені вище господарські угоди також досліджені в процесі судового розгляду справи №2а/1570/3869/2011.

Відповідно до вимог ч.2 ст.13 «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI (зі змінами та доповненнями) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно з ч.ч.2,3 ст.14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, а невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст.255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 196; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17 червня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Повний текст судового рішення виготовлений 13.10.2014 року.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький