Рішення

від 22.09.2014 по справі 914/3521/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2014 р. Справа № 914/3521/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус", м.Новояворівськ Львівської області

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Кредобанк", м.Львів

про стягнення 10 739,30 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Гриценко С.І. - представник (довіреність б/н від 05.12.2013р.);

від відповідача Бороха Ю.П. - представник (довіреність №6884 від 09.11.2013р.).

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді, клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Рішенням господарського суду Львівської області від 26.11.2013р. у справі №914/3521/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус" до відповідача Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" про стягнення 10 739, 30 грн. в позові відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус" б/н від 06.12.2013 року задоволено, рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2013 року у справі №914/3521/13 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус" безпідставно стягнуті кошти в сумі 10 739,30 грн., вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус" судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1 720,50 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 1 500,00 грн. та вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меліус" судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 860,25 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2014р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2013 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 р. у справі №914/3521/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

В постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2014р., колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що предметом позову є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно нарахованої комісії в розмірі 0,7% від суми платежу, що становить 10 793,30 грн. Позивач зазначав, що правовідносини сторін виникли на підставі договору №2604408914561 банківського рахунку з використанням системи Клієнт-Банк від 10.02.2011 р., копію якого додано до позовної заяви.

Проте, як вказав Вищий господарський суд України, вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій зазначали про факт укладення між сторонами інших договорів, а саме: договору про надання розрахункових послуг (з використанням платіжних карток) № 11 від 28.08.2006 р., договору про надання послуг в системі дистанційного обслуговування "Клієнт-Інтернет-Банк" № 4 від 23.03.2007 р., договору про надання банківських послуг у формі ціновоного плану № 2600301914561 від 01.11.2012 р., аналізували положення даних договорів та правовідносини сторін, що виникли на їх підставі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу, що позовні вимоги ТОВ "Меліус" на вказаних договорах не ґрунтувались, заяви про зміну предмету або підстав позову матеріали справи не містять. З огляду на дане, обставини, що виходять за межі предмету спору та на яких не ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, не можуть вважатись доказами та не мають значення для справи.

Також колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що судами не надано оцінки обґрунтованості розміру заявленої до стягнення суми коштів, позивачем до позовної заяви не додано обґрунтований розрахунок заявленої до стягнення суми.

Колегія суддів зазначає, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не з'ясовано всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надано їм належної юридичної оцінки.

Вищий господарський суд зазначає, що при новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою господарського суду Львівської області від 11.07.2014р. справу призначено до судового розгляду на 06.08.2014р. Ухвалою суду від 06.08.2014р. розгляд справи відкладено на 01.09.2014 р. Ухвалою суду від 01.09.2014 р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 22.09.2014р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав зазначених в поданому 06.08.2014р. поясненні (вх. №33915/14).

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, беручи до уваги постанову Вищого господарського суду України від 16.06.2014р., якою справу направлено на новий розгляд, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд -

встановив:

Між між ПАТ "Кредобанк" (банк) та ТзОВ "Урсус", правонаступником якого є ТОВ "Меліус" (клієнт), укладено договір №2604408914561 банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців) від 10.02.2011р., предметом якого є послуги, що надаються банком клієнту, які пов'язані із відкриттям йому рахунку спеціального призначення, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» для здійснення по цьому рахунку операцій, передбачених чинним законодавство України і цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору банк відкриває клієнту рахунок №2604408914561 в національній валюті на умовах та в порядку передбаченому чинним законодавством України та цим договором.

Згідно із п.2.2. договору відкриття клієнту інших видів рахунків здійснюється на підставі окремих договорів.

Як зазначає позивач у позовній заяві, повернення внесків зі статутного фонду протягом 2011-2012рр. відбувалося з поточного рахунку позивача №2600301914561 через зарплатну відомість на транзитний рахунок №29093121914561 та в подальшому на картковий рахунок учасника за що стягувалась банківська комісія за переказ коштів в розмірі 0,7% від суми платежу, що в загальному становить 10 739, 30 грн. Комісія знімалась, як за послуги по зарахуванню зарплати.

Як зазначив позивач, в зв'язку із переведенням рахунку на обслуговування у відділення № 3 центральної філії відповідача, позивач подав необхідні документи для повернення внесків із статутного капіталу по вищезазначеній процедурі. Проте, у відділенні № 3 центральної філії відповідача ці документи було відхилено і при цьому роз'яснено, що вищезгаданий транзитний рахунок використовується виключно для зарахувань та виплат заробітної плати та інших виплат через рахунки, оформлені учасникам зарплатного проекту, а призначення "повернення внеску з статутного фонду" не відносяться до таких виплат. Більше того, згідно режиму використання поточних рахунків визначеного постановою НБУ № 492 від 12.11.2003р. та тарифів банку платежі по Клієнт-Банку в межах банку перераховуються на картковий рахунок учасника без сплати будь-якої комісії незалежно від суми платежу. За період з 19.11.2012р. по 31.12.2012р. у вищезазначеному відділенні № 3 із позивача за переказ 37 000, 00 грн. в якості повернення внеску з статутного капіталу комісія не стягувалась.

14.06.2013р. позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо повернення безпідставно списаної з поточного рахунку позивача надмірно знятої комісії за послуги по зарахуванню зарплати (повернення внеску із статутного фонду) за період з 09.11.2011р. по 01.11.2012р. в розмірі 11 025, 00 грн.

Згідно відповіді на претензію від 26.07.2013р., відповідач відмовився її задоволити.

Як стверджує позивач, після уточнення розрахунків сума безпідставно стягнутої комісії становить 10 739, 30 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 1073 ЦК України, згідно якої у разі безпідставного списання коштів банком з рахунку клієнта банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши доводи та заперечення представників позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ст. 1068 ЦК України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №2604408914561 банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців), предметом якого є послуги, що надаються банком клієнту, які пов'язані із відкриттям йому рахунку спеціального призначення, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» для здійснення по цьому рахунку операцій, передбачених чинним законодавство України і цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору банк відкриває клієнту рахунок №2604408914561 в національній валюті на умовах та в порядку передбаченому чинним законодавством України та цим договором.

Згідно із п.2.2. договору відкриття клієнту інших видів рахунків здійснюється на підставі окремих договорів.

Як вбачається з додаткових пояснень сторін та підтверджується матеріалами справи, крім правовідносин які виникли на підставі вищезазначеного договору, сторонами було укладено ряд інших договорів, а саме: договір про надання розрахункових послуг (з використання платіжних карток) № 11 від 28.08.2006р., договір про надання послуг в системі дистанційного обслуговування «Клієнт-Інтернет-Банк» № 4 від 23.03.2007р., договір про надання банківських послуг у формі цінового плану № 2600301914561 від 01.11.2012р.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. (Пункт 3.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом позову є вимога про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно нарахованої комісії в розмірі 0,7% від суми платежу, що становить 10 793,30 грн. Позивач зазначив, що правовідносини сторін виникли на підставі договору № 2604408914561 банківського рахунку з використанням системи Клієнт-Банк від 10.02.2011 р., копію якого додано до позовної заяви.

Однак як вбачається із матеріалів справи вказана заборгованість виникла по іншим договорам, які зазначені вище, невиконання умов яких не є предметом спору у даній справі. Суд звертає увагу позивача, що позовні вимоги ТОВ "Меліус" у даній справі на інших договорах, крім договору №2604408914561 банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців) не ґрунтувались, заяви про зміну предмету або підстав позову матеріали справи не містять.

В той же час доказами у справі, згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК України).

З огляду на викладене, обставини, що виходять за межі предмету спору та на яких не ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, не можуть вважатись доказами та не мають значення для справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача безпідставно нарахованої комісії в розмірі 0,7% від суми платежу, що становить 10 793,30 грн. на підставі договору №2604408914561 банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців) є необґрунтованою, не підтверджена матеріалами справи та не підлягає задоволенню.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст.ст.4 3 , 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

підписано 29.09.2014р.

Суддя Петрашко М.М.