Постанова

від 01.12.2014 по справі 914/3521/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2014 р. Справа № 914/3521/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Меліус» (надалі ТзОВ «Меліус») б/н від 08.09.2014р. (вх.№01-05/4864/14 від 21.10.2014р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 22.09.2014р.

у справі № 914/3521/13

за позовом: ТзОВ «Меліус»

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (надалі ПАТ «Кредобанк»)

про стягнення 10739,30 грн.,

за участю:

від позивача: Гриценко С.І. - представник (довіреність б/н від 05.12.2013р.);

від відповідача: Борох Ю.П. - представник (довіреність № 7591 від 25.11.2014р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 26.11.2013р. у справі №914/3521/13 (суддя Мороз Н.В.) відмовлено повністю в позові ТзОВ «Меліус» (а.с.257-262, т.1).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014р. (головуючий-суддя Юрченко Я.О., судді: Давид Л.Л., Данко Л.С.) задоволено апеляційну скаргу ТзОВ «Меліус». Скасовано рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2013р. у справі №914/3521/13, прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Кредобанк» на користь ТзОВ «Меліус» безпідставно стягнуті кошти в сумі 10739,30грн., судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 1720,50 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1500,00 грн. та судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції в сумі 860,25 грн. (а.с.26-33, т.2).

16.06.2014р. Вищий господарський суд України частково задоволив касаційну скаргу ПАТ «Кредобанк». Скасував рішення господарського суду Львівської області від 26.11.2013р. та постанову ЛАГС від 04.02.2014р. у справі № 914/3521/13 та передав справу на новий розгляд до господарського суду Львівської області в іншому складі суду (а.с.67-70, т.2).

Скасовуючи судові рішення, Вищий господарський суд України звернув увагу на те, що позовні вимоги ТзОВ «Меліус» обґрунтовані укладеним між сторонами договором банківського рахунку з використанням системи Клієнт-Банк № 2604408914561 від 10.02.2011р. При вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій зазначали про факт укладення між сторонами інших договорів, а саме: договору про надання розрахункових послуг (з використанням платіжних карток) № 11 від 28.08.2006р., договору про надання послуг в системі дистанційного обслуговування "Клієнт-Інтернет-Банк" № 4 від 23.03.2007р., договору про надання банківських послуг у формі цінового плану №2600301914561 від 01.11.2012р., аналізували положення даних договорів та правовідносини сторін, що виникли на їх підставі. Проте, позовні вимоги ТзОВ "Меліус" на вказаних договорах не ґрунтувались, заяви про зміну предмету або підстав позову матеріали справи не містять, а обставини, які виходять за межі предмету спору та на яких не ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, не можуть вважатись доказами та не мають значення для справи. Одночасно, у постанові від 16.06.2014 року Вищий господарський суд України вказав, що судами не надано оцінки обгрунтованості розміру заявленої до стягнення суми коштів.

Оскаржуваним рішенням господарського суду Львівської області від 22.09.2014р. у справі № 914/3521/13 (суддя Петрашко М.М.) відмовлено у задоволенні позову.

Під час слухання справи суд першої інстанції встановив, що спірна сума заборгованості виникла не на підставі договору банківського рахунку з використанням системи Клієнт-Банк № 2604408914561 від 10.02.2011р., яким позивач обґрунтував свої вимоги, а на підставі інших укладених між сторонами договорів. Однак, матеріали справи не містять заяви про зміну предмета або підстав позову. У зв'язку із наведеним суд дійшов висновку про те, що позовна вимога ТзОВ "Меліус" про стягнення з відповідача безпідставно нарахованої комісії в розмірі 10793,30 грн. на підставі договору банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців) № 2604408914561 є необґрунтованою, не підтверджена матеріалами справи та не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій оскаржуване рішення вважає прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що 01.09.2014р. представником ТзОВ "Меліус" до початку слухання справи по суті подано заяву про зміну (доповнення) підстав позову. Стверджує, що відповідач діями своїх працівників штучно створив ситуацію, коли позивач, як його клієнт, був змушений заплатити 10739,30 грн. комісії, яку за звичайних умов (добросовісного виконання працівниками банку своїх обов'язків), з врахуванням інтересів клієнта, сплачувати не повинен. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2014р. у справі № 914/3521/13, прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є законним і обґрунтованим. Зазначає, що правовідносини, які є предметом даного спору, виникли внаслідок виконання сторонами взаємних зобов'язань у відповідності до умов укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання розрахункових послуг (з використанням платіжних карток) № 11 від 28.08.2006р. Стверджує, що з моменту укладення даного договору позивачу згідно тарифів Банку була встановлена плата за послуги по зарахуванню коштів в межах обслуговування зарплатного проекту на рахунки учасників зарплатного проекту в розмірі 0,7 % від суми зарахованих коштів. Розмір плати за надані послуги протягом дії цього договору для позивача не змінювався. Жодних претензій чи позовів щодо умов вказаного договору, розміру встановленої тарифами Банку процентної ставки за надання послуг по цьому договору позивач не пред'являв. Звертає увагу на те, що Банк виконував свої зобов'язання у повній відповідності до умов укладеного з позивачем договору № 11 від 28.08.2006р. та актів цивільного законодавства, в т.ч. актів Національного банку України і правомірно прийняв до оплати платіжні документи позивача, здійснив зарахування коштів в сумі 1599000,00 грн. з використанням балансового рахунку 2909 на картковий рахунок Мушака З.Я. (призначення платежу - повернення внеску до статутного фонду Товариства) та стягнув при цьому у відповідності до умов договору та тарифів Банку плату за надані послуги в розмірі 0,7 %від суми зарахованих коштів. Просить залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2014р. у справі №914/3521/13, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2014р. у справі № 914/3521/13.

Як вбачається з матеріалів справи та про що зазначено в позовній заяві, 10 лютого 2011 року між ПАТ "Кредобанк" (банк) і ТзОВ "Урсус", правонаступником якого є ТОВ «Меліус» (клієнт), укладено договір банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) № 2604408914561, предметом якого є послуги, що надаються банком клієнту, які пов'язані із відкриттям йому рахунку спеціального призначення, відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» для здійснення по цьому рахунку операцій, передбачених чинним законодавством України і цим договором (а.с. 9-11, т.1).

Відповідно до п. 2.1 договору банк відкриває клієнту рахунок № 2604408914561 в національній валюті на умовах та в порядку передбаченому чинним законодавством України та цим договором.

Згідно із п.2.2. договору відкриття клієнту інших видів рахунків здійснюється на підставі окремих договорів.

Розділом 3 договору передбачено порядок розрахункового обслуговування клієнта.

В пункті 6.2 договору зазначено, що клієнт зобов'язується здійснювати оплату за надані послуги по цьому договору в розмірах і строки, визначені тарифами банку, якщо інше не встановлено додатковими договорами до цього договору.

Відповідно до п.п. 6.3, 6.4 договору банк має право самостійно встановлювати та змінювати тарифи на його послуги. Повідомлення про зміну тарифів банк доводить до клієнтів банку шляхом оприлюднення: на дошці оголошень в приміщенні операційного залу по обслуговуванню юридичних осіб банку; на WEB-сторінці банку за адресою: www/kredobank.com.ua; через засоби електронного документообігу «Клієнт-Банк» або «Клієнт-Інтернет-Банк». У випадку непогодження із новими тарифами клієнт не пізніше 10 днів після їх оприлюднення вправі розірвати цей договір та закрити рахунок.

Розрахунки між сторонами (розмір та строки) здійснюються на підставі діючих тарифів банку (п. 6.6 договору).

Пунктом 6.7 договору передбачено, що комісія/комісії сплачується одночасно із списанням банком коштів платежу з поточного рахунку клієнта, якщо інше не передбачено додатковими договорами та/або тарифами банку.

Розділом 8 договору встановлено відповідальність його сторін.

Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 10.02.2012р. Строк дії договору продовжується на рік, якщо жодна із сторін до закінчення строку його дії не подала письмових заперечень проти такого продовження. Після припинення дії договору рахунок клієнта закривається та проводиться сторонами взаємний розрахунок (розділ 10 договору).

В пункті 12.4 договору вказано, що шляхом підписання цього договору, клієнт підтверджує, що ознайомився з діючими тарифами банку.

Договір банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) №2604408914561 від 10.02.2011р. підписаний представниками його сторін, що свідчить про погодження ними всіх істотних умов даного договору.

З доданих позивачем до позовної заяви копій виписок з рахунку ТзОВ "Урсус" за №2600301914561 вбачається, що протягом 2011-2012 років здійснювались різні банківські операції, в тому числі повернення внесків зі статного фонду, надання послуг по зарахуванню заробітної плати, за що банком стягувалась комісія за переказ коштів з поточного рахунку клієнта (а.с.16-118, т.1).

У позовній заяві зазначено про те, що в зв'язку із переведенням рахунку на обслуговування у відділення № 3 центральної філії відповідача, позивач подав необхідні документи для повернення внесків зі статутного капіталу. Проте, у цьому відділенні було відхилено документи, оформлені по процедурі розрахунків 2011-2012 років, які проводились через відділення №12 центральної філії ПАТ «Кредобанк».

12.06.2013р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою за № 11/06 від 11.06.2013р. щодо надання пояснень про причини відхилення зарплатної відомості № 143 від 19.11.2012р., зробленої в системі «IFOBS Клієнт Банк» (а.с.12, т.1).

В листі за № 2606-13877/13 від 14.06.2013р. відповідач підтвердив, що 19.11.2012р. відділенням № 3 у м. Львів ЦФ ПАТ «Кредобанк» було відхилено зарплатну відомість №143 від 19.11.2012р. При цьому роз'яснив, що транзитний рахунок № 29093121914561 ТзОВ "Урсус", на який було перераховано кошти в сумі 3000,00 грн., використовується виключно для зарахувань та виплат заробітної плати та інших виплат через рахунки, оформлені учасникам зарплатного проекту, а перераховані кошти з призначення "повернення внеску з статутного фонду" не відносяться до інших виплат, тому дана відомість була відхилена. Вказав, що згідно режиму використання поточних рахунків (Постановою НБУ №492 від 12.11.2003р. (зі змінами та доповненнями) дані кошти були перераховані з 2600301914561 ТзОВ "Урсус" на картковий рахунок 2625304004802 Мушака З.Я. по системі «IFOBS Клієнт Банк» (а.с.13, т.1).

14 червня 2013 року позивач звернувся з письмовою претензією до начальника відділення № 12 ПАТ «Кредобанк» м. Львів, в якій вказав, що згідно п. 12.2 договору №2604408914561 від 10.02.2011р. йому була надана консультація щодо питань банківського законодавства та порядку розрахунків по питанню повернення внеску із статутного фонду, на підставі якої він здійснив повернення коштів із статутного внеску з поточного рахунку № 2600301914561 через зарплатну відомість на транзитний рахунок №29093121914561, що як виявилось було неправомірним, оскільки транзитний рахунок використовується виключно для зарахувань та виплат заробітної плати та інших виплат, до яких відносяться стипендії, премії, доплати, надбавки, винагороди, матеріальні виплати, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством. Зазначив, що банком порушено п. 3.17 договору №2604408914561 від 10.02.2011р. та безпідставно списано з поточного рахунку підприємства за № 2600301914561 суму в розмірі 11025,00 грн. як комісію за послуги по зарахуванню зарплати за період з 09.11.2011р. по 01.11.2012р. Звернув увагу на те, що аналогічна операція по поверненню внеску із статутного фонду була проведена у відділенні № 3 ПАТ «Кредобанк», але без використання транзитного рахунку та без зняття комісії за послуги по зарахуванню зарплати. Просив повернути на поточний рахунок № 2600301914561 надмірно стягнуту комісію за послуги по зарахуванню зарплати за період з 09.11.2011р. по 01.11.2012р. в розмірі 11025,00 грн. (а.с.14, т.1).

У відповідь на претензію відповідач надіслав позивачу лист за № 0003/м-50-01/1 від 26.07.2013р., в якому вказав, що комісія за переказ (зарахування) коштів в сумі 1599000,00грн. (повернення внеску до статутного фонду Товариства на картковий рахунок гр. Мушака З.Я.) була сплачена Товариством правомірно у відповідності до умов укладеного з банком договору та згідно діючих на момент переказу/зарахування коштів тарифів банку.

При заявленні позову позивач обґрунтовував свої вимоги посиланням на договір банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) № 2604408914561 від 10.02.2011р. та просив стягнути з відповідача на його користь 10739,30 грн. безпідставно стягнутих коштів.

01.09.2014р. представник ТзОВ «Меліус» звернувся в суд першої інстанції із заявою про зміну (доповнення) підстав позову, в якій повідомив, що відносини сторін, крім згаданого в позовній заяві договору від 10.02.2011р., також врегульовані договором про надання розрахункових послуг (з використання платіжних карток) № 11 від 28.08.2006р., договором про надання послуг в системі дистанційного обслуговування "Клієнт-Інтернет-Банк" № 4 від 23.03.2007р., договором про надання банківських послуг у формі цінового плану №2600301914561 від 01.11.2012р. (а.с.99-100, т.2).

Ухвалою від 01.09.2014 року суд першої інстанції відхилив подану заяву, зазначивши, що не приймає її, як заяву про зміну підстав позову, посилаючись на приписи ч.4 ст.22 ГПК України та п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції».

При винесенні постанови колегія суддів враховує наступне.

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно вимог ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

В статті 1073 ЦК України вказано, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В ході розгляду апеляційної скарги ТзОВ «Меліус» колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) № 2604408914561 від 10.02.2011р., згідно якого позивач просив стягнути з відповідача безпідставно нараховану комісію в розмірі 10793,30 грн.

Однак, наявними в матеріалах справи копіями виписок з рахунку № 2600301914561 ТзОВ "Урсус" (а.с.16-118, т.1) підтверджується факт стягнення банком комісії за послуги по зарахуванню заробітної плати згідно угоди від 22.02.2005 року, яка в матеріалах справи відсутня.

Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оспорювана сума комісії виникла не на підставі договору банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) № 2604408914561 від 10.02.2011р., яким позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Разом з тим, обставини, що виходять за межі предмету спору та на яких не ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, не можуть вважатись доказами та не мають значення для справи.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч ст.33 ГПК України апелянт не надав суду доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

Проаналізувавши вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно стягнутої комісії в розмірі 10793,30 грн. згідно договору банківського рахунку (юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців) № 2604408914561 від 10.02.2011р. з підстав необґрунтованості та непідтвердженості матеріалами справи, та вимоги про стягнення з відповідача 1500,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при відмові в позові - на позивача.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Львівської області від 22.09.2014р. у справі №914/3521/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.