Ухвала

від 08.10.2014 по справі 818/1706/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 р.Справа № 818/1706/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Бершова Г.Є. , Бегунца А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2014р. по справі № 818/1706/14

за позовом Підприємства облспоживспілки "Сумський виробничий комбінат"

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Підприємство облспоживспілки «Сумський виробничий комбінат» (далі за текстом - ПО «СВК», позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі за текстом - ДПІ у м. Сумах, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати винесені відповідачем податкові повідомлення-рішення від 13.06.2014 року № 0001512203 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 259329,0 грн. (за основним платежем - 172886,0 грн., за штрафними санкціями - 86443,0 грн.), № 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224789,50 грн. (за основним платежем - 177825,0 грн., за штрафними санкціями - 46964,50 грн.), податкову вимогу від 27.06.2014 року № 5759-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 07.07.2014 року № 88.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2013 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13.06.2014 року № 0001512203 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 263838,0 грн. (за основним платежем - 175892,0 грн., за штрафними санкціями - 87946,0 грн., № 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224789,50 грн. (за основним платежем - 177825,0 грн., за штрафними санкціями - 46964,50 грн.), податкову вимогу від 27.06.2014 року № 5759-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 07.07.2014 року № 88.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 14.1.27 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 ст. 139, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 2, 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ у м. Сумах зазначає, що позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати на суми собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт послуг), зокрема на вартість товарів придбаних у постачальників та обґрунтовує дане порушення відсутністю реального здійснення господарських операцій з ПП «Такопром», ТОВ «Тай-Фіш», а також відсутністю декларування податкових зобов'язань з податку на додану вартість постачальниками позивача - ПП «Фуд Юніт», ТОВ «УТД «Асторг», ТОВ «Слобожанські курчата», а тому податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими. Відповідач також вважає законними податкову вимогу та рішення про опис майна у податкову заставу, у зв'язку з тим, що податковий борг є узгодженим.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 14.04.2014 року по 22.05.2014 року посадовими особами ДПІ в м. Сумах була проведена планова виїзна перевірка ПО «Сумський виробничий комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки було складено акт № 1945/2203/01742672/26 від 28.05.2014 року, яким зафіксовано наступні порушення:

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 177825,0 грн.

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200, п.201.4 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 175892,0 грн.

На підставі висновків Акту перевірки ДПІ у м. Сумах 13.06.2014 року були винесені податкові повідомлення-рішення № 0001512203 яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 263838,0 грн. (за основним платежем - 175892,0 грн., за штрафними санкціями - 87946,0 грн., № 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224789,50 грн. (за основним платежем - 177825,0 грн., за штрафними санкціями - 46964,50 грн.).

Вказані податкові повідомлення-рішення були отримані позивачем 13.06.2014 року.

ДПІ у м. Сумах 27.06.2014 року сформовано податкову вимогу № 5759-29, якою визначено суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями визначеними вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями від 13.06.2014 року № 0001512203 та № 0001502203.

07.07.2014 року податковим органом було прийнято рішення № 88 про опис майна у податкову заставу, яке разом з вищевказаною податковою вимогою 08.07.2014 року вручено ПО «СВК».

Вищевказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені до Сумського окружного адміністративного суду, яким 01.07.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 818/1706/14 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Податкова вимога № 5759-29 та рішення № 88 від 07.07.2014 року про опис майна у податкову заставу також були оскаржені до Сумського окружного адміністративного суду, яким 10.07.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 818/1808/14 про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 15.07.2014 року клопотання ПО «СВК» було задоволено, справи № 818/1706/14 та № 818/1808/14 було об'єднано в одне провадження та присвоєно справі № 818/1706/14.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу з огляду на наявність належного документального підтвердження здійснення господарських операцій з постачальниками, безпідставності висновків податкового органу про неправомірність формування податкового кредиту по операціям за якими постачальниками не задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ, а також з неможливості прийняття та надіслання податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу за податковим боргом, що виник за податковими повідомленнями-рішеннями, які оскаржуються в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що між ПО «СВК» (Покупець) та ПП «Такопром» (Продавець) було укладено договори № 17/11 від 01.01.2011 року та № 29/12 від 03.01.2012 року, відповідно до яких продавець зобов'язується поставити м'ясну продукцію, а покупець прийняти та оплатити товар. Отримання товару за умовами договорів здійснювалось покупцем зі складу продавця.

Крім того, між ПО «СВК» (Покупець) та ТОВ «Тай-Фіш» (Продавець) було укладено договір поставки № 34 від 01.03.2012 року, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар.

Виконання договорів підтверджується наступними первинними документами складеними сторонами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: договорами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Якість товару на момент здійснення господарських операцій підтверджувалась ветеринарними свідоцтвами, які з огляду на закінчення терміну їх зберігання були знищені позивачем, що підтверджується актами знищення ветеринарних документів.

Транспортування товару здійснювалось власними силами та засобами ПО «СВК», що підтверджується подорожніми листами, свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів, наказами та посвідченнями про відрядження на водіїв позивача.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що відсутність товарно-транспортних накладних робить неможливою ідентифікацію товару, що перевозився, з огляду на наступне.

Обов'язковість товарно-транспортної накладної передбачена положеннями ст. 230 Податкового кодексу України, в інших випадках її наявність є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, що визначено нормами ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Колегія суддів зазначає, що товарно-транспортною накладною підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не сам факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа. Як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.

Наявні в матеріалах справи подорожні листи, що містять відмітки про номери та дати видаткових накладних на придбані позивачем товари, та назву юридичної особи, що їх видала, є належними доказами фізичного переміщення таких товарів від постачальника до покупця.

Як встановлено з письмових доказів, що надані позивачем до суду, первинні документи містять всі обов'язкові реквізити передбачені положеннями ст.ст. 201, 138 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності та необґрунтованості нарахування грошових зобов'язань позивачу за результатами проведеної перевірки, оскільки діяльність позивача відповідає умовам спірних договорів та видам господарської діяльності, свідчить про наявність господарської мети при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку, та враховуючи належне документальне підтвердження здійснення господарських операцій з ПП «Такопром» та ТОВ «Тай-Фіш».

З матеріалів справи також вбачається, що іншою підставою для визначення грошових зобов'язань позивачу став висновок податкового органу про безпідставне формування податкового кредиту з огляду на відсутність декларування та сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість постачальниками позивача - ПП «Фуд Юніт», ТОВ «УТД «Асторг», ТОВ «Слобожанські курчата».

При цьому, наявність первинних бухгалтерських документів, у тому числі документів, що підтверджують поставку товару, виконання робіт, документів податкової звітності, виданих на адресу позивача, податковим органом не заперечується. На момент вчинення відповідних господарських відносин вказані контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законодавством порядку та мали усі необхідні дозвільні документи, а також необхідні технічні можливості (потужності) по наданню відповідних послуг (робіт).

Колегія суддів зазначає, що нормами Податкового кодексу України не регламентовано залежності права суб'єкта господарювання на отримання податкового кредиту в сумі податку на додану вартість безпосередньо сплаченого постачальнику від факту декларування чи сплати такого податку постачальником товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а njve за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За викладених обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Також, колегія суддів зазначає, що положеннями Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за № 34/18772) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. За приписами Порядку результати документальних перевірок у разі встановлення порушень оформлюються у формі акта, який є носієм доказової інформації та має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства. Порядком визначено, що за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, та зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, які підтверджують наявність факту порушення. Вказане дозволяє стверджувати, що будь-який висновок акта перевірки органу державної податкової служби щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки.

Між тим, акт перевірки № 1945/2203/01742672/26 від 28.05.2014 року, складений відповідачем, вказаним вимогам Порядку не відповідає. Відповідачем не наведено жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності визначення спірними податковими повідомленнями-рішеннями сум грошових зобов'язань ПО «СВК».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факт порушення ПО «СВК» вимог чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень від 13.06.2014 року № 0001512203 в частині збільшення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 259329,0 грн. та № 0001502203 в сумі 224789,0 грн.

Досліджуючи питання правомірності спірної податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, колегія суддів виходить із наступного.

Підставою для формування та вручення позивачу податкової вимоги № 5759-29 та рішення № 88 від 07.07.2014 року про опис майна у податкову заставу стала несплата ПО «СВК» в строки, передбачені Податковим кодексом України грошових зобов'язань визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 13.06.2014 року № 0001512203 та № 0001502203.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Як вбачається з п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України, сума грошового зобов'язання, що оскаржується вважається неузгодженою.

Згідно з п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України , при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Положеннями п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у п.п. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Зазначені податкові повідомлення-рішення від 13.06.2014 року № 0001512203 та № 0001502203 в десятиденний строк не були оскаржені ні в адміністративному ні в судовому порядку.

Пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, орган державної податкової служби надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків визначений наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 року № 576, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 року за № 1840/24372 (далі за текстом - Порядок).

Відповідно до п. 3.1 Порядку податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів.

Згідно п. 4.3 Порядку після формування податкової вимоги та внесення даних до відповідного реєстру в той самий день податкова вимога передається структурному підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, для надсилання (вручення) платнику податків.

Пунктом 5.1 Порядку визначено, що після вручення (отримання інформації про вручення) платнику податків податкової вимоги структурний підрозділ, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, передає податковому керуючому корінець такої податкової вимоги з відміткою про вручення платнику податків (у разі направлення податкової вимоги листом з повідомленням про вручення - разом із таким повідомленням про вручення або про невручення поштового відправлення).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що процедура прийняття податкової вимоги, дотримання якої необхідно для підтвердження правомірності такої податкової вимоги, складається з її автоматичного формування, підписання посадовою особою та надіслання (вручення) платнику податків, які здійснюються на протязі одного дня, оскільки в подальшому сума боргу може змінитись або перестане бути боргом.

З матеріалів справи вбачається, що податкова вимога № 5759-29 сформована 27.06.2014 року та визначає податковий борг станом на 26.06.2014 року, який утворився внаслідок не оскарження податкових повідомлень-рішень від 13.06.2014 року № 0001512203 та № 0001502203, правомірно був відображений в картці особового рахунку позивача.

Між тим, податковим органом не було дотримано процедуру направлення (вручення) вказаної податкової вимоги, оскільки її вручення відбулось тільки 08.07.2014 року, тобто така податкова вимога була надіслана (вручена) платнику податків в момент оскарження податкових повідомлень-рішень, тобто, з огляду на положення п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу України, в момент відсутності податкового боргу.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання ДПІ у м. Сумах на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2014р. у справі №818/7515/13-а, оскільки в зазначеній справі було розглянуто питання правомірності податкової вимоги, яка була сформована та надіслана платнику податків до оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень, на підставі яких виник податкових борг, а не на час їх оскарження.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що порушення процедури складання (направлення/вручення) податкової вимоги є підставою для визнання спірної податкової вимоги № 5759-29 неправомірною, а тому такою, що підлягає скасуванню.

Питання правомірності рішення № 88 від 07.07.2014 року про опис майна у податкову заставу є похідним від правомірності податкової вимоги № 5759-29, крім того прийняття такого рішення, тобто здійснення заходів з погашення податкового боргу, на момент відсутності податкового боргу з огляду на положення Глави 9 Податкового кодексу України є безпідставним.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є протиправними.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21.07.2014р. по справі № 818/1706/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис) Бершов Г.Є. Бегунц А.О.