Ухвала

від 16.12.2015 по справі 818/1706/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2015 року м. Київ К/800/55575/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача: Топорова А.О., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову та ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року у справі№ 818/1706/14 за позовомПідприємства облспоживспілки «Сумський виробничий комбінат» доДержавної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області провизнання протиправними та скасування податкової вимоги, рішення, податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Підприємство облспоживспілки «Сумський виробничий комбінат» (далі - ПО «СВК») звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області (далі - ДПІ), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2014 року № 0001512203 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 259 329,0 грн. (за основним платежем - 172 886,00 грн., за штрафними санкціями - 86 443,00 грн.), № 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224789,50 грн. (за основним платежем - 177 825,0 грн., за штрафними санкціями - 46 964,50 грн.), податкову вимогу від 27 червня 2014 року № 5759-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 07 липня 2014 року № 88.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2013 року,яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі: визнано протиправними та скасовано: податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2014 року № 0001512203 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 263 838,0 грн. (за основним платежем - 175 892,00 грн., за штрафними санкціями - 87 946,00 грн., № 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224 789,50 грн. (за основним платежем - 177 825,00 грн., за штрафними санкціями - 46 964,50 грн.), податкову вимогу від 27 червня 2014 року № 5759-25 та рішення про опис майна у податкову заставу від 07 червня 2014 року № 88.

У касаційній скарзі відповідач просив скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами відповідача не погодився, просив касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, що беруть участь у справі, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, за результатами якої складено акт перевірки від 28 травня 2014 року № 1945/2203/01742672/26, яким встановлено порушення вимог:

- підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 177 825,00 грн.

- пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 175 892,00 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем був встановлений в ході перевірки факт безпідставного відображення у податковому обліку вартості господарських операцій з ПП «Такопром», ТОВ «Тай-Фіш» у зв'язку з не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій, та безпідставного включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ПП «Фуд Юніт», ТОВ «УТД «Асторг», ТОВ «Слобожанські курчата», у зв'язку з невідображенням контрагентами податкових зобов'язань у податковій звітності.

На підставі вказаного вище акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13 червня 2014 року:

№ 0001512203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 263 838,0 грн. (за основним платежем - 175 892,0 грн., за штрафними санкціями - 87 946,0 грн.,

№ 0001502203, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 224 789,50 грн. (за основним платежем - 177 825,0 грн., за штрафними санкціями - 46 964,50 грн.).

27 червня 2014 року відповідачем сформовано податкову вимогу № 5759-29, якою визначено суму податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями на підставі наведених вище податкових повідомлень-рішень.

07 липня 2014 року податковим органом було прийнято рішення № 88 про опис майна позивача у податкову заставу.

Задовольняючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 13 червня 2014 року № 0001502203 повністю та податкового повідомлення-рішення № 0001512203 в частині, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що господарські операції, здійснені між позивачем та його контрагентами, підтверджуються відповідними документами бухгалтерського та податкового обліку, оформленими належним чином. Встановивши обставини протиправності податкових повідомлень-рішень суди зробили висновок про протиправність податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закону № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Перелік витрат, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування, визначений пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу передбачено, що не відносяться до витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення оподатковуваного доходу, а також суми податку на додану вартість для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Висновки відповідача, які ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій. При цьому зроблені у зазначених актах висновки щодо неможливості контрагентами позивача вести господарську діяльність у зв'язку з відсутністю у них належних ресурсів не підтверджені належними доказами.

Як підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган посилається на відсутність товарно-транспортних накладних, які підтверджували б транспортування придбаного позивачем товару. Проте, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язків первинний документ на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Такопром», ТОВ «Тай-Фіш».

Щодо висновків відповідача про безпідставне формування позивачем податкового кредиту з огляду на відсутність декларування та сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість постачальниками позивача - ПП «Фуд Юніт», ТОВ «УТД «Асторг», ТОВ «Слобожанські курчата», то суди попередніх інстанцій також зробили правильний висновок про їх необґрунтованість та невідповідність чинному законодавству.

Так, зі змісту наведених вище положень статті 198 Податкового кодексу України слідує, що визначальним фактором, який впливає на виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, є фактична оплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді. При цьому Податковий кодекс України не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податного законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, наявність первинних бухгалтерських документів, у тому числі документів, що підтверджують поставку товару, виконання робіт, документів податкової звітності, виданих на адресу позивача, податковим органом не заперечується. На момент вчинення відповідних господарських відносин вказані контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законодавством порядку та мали усі необхідні дозвільні документи, а також необхідні технічні можливості (потужності) по наданню відповідних послуг (робіт).

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставин оплати позивачем суми податку на додану вартість в ціні придбання товару безпосереднім постачальникам товару (ПП «Фуд Юніт», ТОВ «УТД «Асторг», ТОВ «Слобожанські курчата»), що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, є безпідставним висновок відповідача про допущення порушень позивачем.

Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

За змістом пункту 88.1 статті 88 Податкового кодексу України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що необхідною умовою прийняття податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу є наявність у платника податку податкового боргу.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Таким чином, з огляду на те, що сума податкового боргу визначена відповідачем на підставі податкових повідомлень-рішень від 13 червня 2014 року № 0001512203 та № 0001502203, прийняття яких не ґрунтується нормах чинного законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про необґрунтованість податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 жовтня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак