Постанова

від 15.10.2014 по справі 921/374/14-г/4

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2014 року Справа № 921/374/14-г/4

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Корсак В.А.

судді: Данилова М.В., Данилова Т.Б. (доповідач)

розглянувши матеріали касаційної скарги приватного підприємства "МВМ" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р. у справі господарського суду№921/374/14-г/4 Тернопільської області за позовомзаступника прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради доприватного підприємства "МВМ" про внесення змін до договору оренди землі від 19.07.2002 року за участю прокуратури: представників сторін: позивача - відповідача -прокурор відділу Генеральної прокуратури України Томчук М.О., посв. №000606 не з'явився пр. Авдєєнко В.В. - ордер №013759 від 14.10.14р.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року заступник прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "МВМ" про внесення змін у договір оренди землі від 19.07.2002 року.

Позов мотивовано посиланням на зміну нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, а також мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та у зв'язку з цим необхідність приведення спірного договору у відповідність з вказаними положеннями закону.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 13.05.2014р. (суддя Бурда Н.М.), яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р. (судді Скрипчук О.С., Дубник О.П., Зварич О.В.) позовні вимоги заступника прокурора м. Тернополя в інтересах держави в особі Тернопільської міської ради задоволено, внесено зміни до договору оренди землі від 19.07.2002р., зареєстрованого в реєстрі за №3592, зареєстрованого у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про що в книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №520 від 19.07.2002р., шляхом викладення пункту 5 договору у наступній редакції: "п.5 Орендна плата за землю вноситься землекористувачем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця у розмірі 10 715 (десять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 51 коп. з врахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель, встановленого відповідно до чинного законодавства, на рахунок місцевого бюджету №332113810900002 в УДК в Тернопільській області, ЗКПО 23588119, по коду бюджетної класифікації України 13050200 "Орендна плата за землю з юридичних осіб".

Судові рішення мотивовані тим, що у разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов'язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності, а відтак прийняте Тернопільською міською радою рішення №6/35/14 від 12.07.2013р. "Про грошову оцінку земель м. Тернополя" є підставою для внесення змін до договору оренди землі від 19.07.2002р.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, приватне підприємство "МВМ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області.

Заслухавши присутнього у судовому засіданні представника відповідача та думку прокурора Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення Тернопільської міської ради від 11.07.2001р. між позивачем та відповідачем 19.07.2002р. укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений 19.07.2002р. завідуючою Першої Тернопільської державної нотаріальної контори Кашанською М.І., зареєстрований в реєстрі за №3592, зареєстрований у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про що в книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №520 від 19.07.2002р.

За умовами цього договору Тернопільська міська рада (орендодавець) надала, а приватне підприємство "МВМ" прийняло в тимчасове користування терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 1,6526га згідно з планом користування, що додається, яка розташована в місті Тернополі за адресою: вул. Чернівецька, 44б, для обслуговування викуплених будівель і споруд.

Згідно з п.5 договору орендна плата за земельні ділянки вноситься землекористувачем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця у розмірі 3 534,98грн. з врахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель, встановленого відповідно до чинного законодавства, на рахунок місцевого бюджету №332113810900002 в УДК в Тернопільській області, ЗКПО 23588119, по коду бюджетної класифікації України 13050200 "Орендна плата за землю з юридичних осіб".

Пунктом 8 договору передбачено, що орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розміру орендної плати у разі збільшення відповідно до законодавства України та з інших мотивів середньої ставки земельного податку.

Надалі, 12.07.2013р. 35 сесією шостого скликання Тернопільської міської ради прийнято рішення №6/35/14 "Про грошову оцінку земель м. Тернополя", яким затверджено технічну документацію з нормативної оцінки земель м. Тернополя, затверджено економіко-планувальне зонування території та грошову оцінку одного квадратного метра земель міської забудови різного функціонального використання в розрізі економіко-планувальних зон та зобов'язано використовувати дані нормативної грошової оцінки земель міста з 01.01.2014р.

Суди встановили, що вказане рішення було оприлюднене у газеті Тернопільської міської ради "Тернопіль вечірній" від 13.07.2013р. №29 (1713), як того вимагають положення ст.271 Податкового кодексу України.

Згідно листа Відділу Держземагентства у м. Тернополі, Тернопільської області №07-09/529 від 10.04.2014р. нормативна грошова оцінка орендованої ПП "МВМ" земельної ділянки загальною площею 1,6526га, що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Чернівецька, 44б (договір оренди земельної ділянки №520 від 19.07.2002р.) станом на 01.01.2014р. складає 4 286 203,28грн.

Посилаючись на вищезазначені обставини, позивач вказував на те, що розмір орендної плати з урахуванням зміненої нормативно-грошової оцінки повинен становити 10 715,51грн. за базовий місяць.

В якості обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач послався на обставини скерування Тернопільською міською радою на адресу ПП "МВМ" листів №4590/07 від 30.12.2013р. та №158/08 від 21.01.2014р., факт надіслання яких відповідачу підтверджується копіями фіскальних чеків №7480 від 31.12.2013р. про надіслання списку рекомендованих листів за №2349 (ф.103) та №4304 від 27.01.2014р. про надіслання списку рекомендованих листів за №180 (ф.103), якими повідомлено про необхідність перерахунку суми орендної плати у відповідності до нормативної грошової оцінки земель міста Тернополя, затвердженої рішенням Тернопільської міської ради №6/35/14 від 12.07.2013р.

Проте відповідач не вчинив дії щодо проведення процедури перерахунку суми орендної плати у відповідності до нормативно-грошової оцінки земель міста Тернополя.

У зв'язку з недосягненням сторонами згоди щодо внесення змін до вказаного договору оренди у позасудовому порядку, прокурор звернувся з позовом про внесення змін до спірного договору оренди землі від 19.07.2002р., шляхом викладення пункту 5 договору в наступній редакції: "п.5 Орендна плата за землю вноситься землекористувачем за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступним за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця у розмірі 10 715,51грн. з врахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель, встановленого відповідно до чинного законодавства, на рахунок місцевого бюджету №332113810900002 в УДК в Тернопільській області, ЗКПО 23588119, по коду бюджетної класифікації України 13050200 "Орендна плата за землю з юридичних осіб".

З аналізу спірних правовідносин вбачається, що предметом спору у даній справі є правовідносини, які виникли між сторонами в силу користування земельною ділянкою, тобто є земельними правовідносинами. Відтак, спірні правовідносини регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Податковим кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору.

Цивільний кодекс України у ч.ч.1, 2 ст.632 передбачає застосування у встановлених випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 96 Земельного кодексу України встановлений обов'язок землекористувача своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Орендна плата за землю визначена у ч.1 ст.21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

У пункті 8 договору оренди сторони визначили, що орендодавець має право вимагати від орендаря збільшення розміру орендної плати у разі збільшення відповідно до законодавства України та з інших мотивів середньої ставки земельного податку.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011р. Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі ст.288 якого розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Таким чином, встановивши підстави для зміни розміру орендної плати у договорі, позивач вправі був вимагати від орендаря приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою приведення розміру орендної плати за землю у відповідність із зміненою грошовою оцінкою земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. При цьому, сторона, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Пунктом 12 договору оренди сторони погодили, що спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

З огляду на вказані правові норми, положення ст.11 Цивільного кодексу України, ст.ст.188, 189 Господарського кодексу України, ст.73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.15 Закону України "Про оренду землі" та вищевказане рішення Тернопільської міської ради від 12.07.2013р. №6/35/14 щодо затвердження нормативної грошової оцінки земель м. Тернополя, яке є чинним, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову. Рішенням суду внесено відповідні зміни до п.5 договору з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Відтак з урахуванням положень вищевказаних правових норм, умов договору та наявності належним чином оформленого волевиявлення позивача, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для внесення до спірного договору змін щодо розміру орендної плати, оскільки предметом оренди є земельна ділянка комунальної власності, цінове регулювання якої здійснюється за домовленістю сторін, але з урахуванням встановлених спеціальним законом меж.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що обрання певного способу правового захисту є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч.2 ст.188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його у разі відсутності згоди на зміну умов договору, права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 20.11.2012р. у справі №28/5005/640/2012, яка у відповідності із приписами ст.111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги приватного підприємства "МВМ" з підстав, зазначених в касаційній скарзі, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів по справі, а судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету за подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "МВМ" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.07.2014р. у справі №921/374/14-г/4 господарського суду Тернопільської області залишити без змін.

Головуючий В. Корсак

Судді М. Данилова

Т. Данилова