ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"13" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/18059/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 у справі № 2а-7047/12/2670 за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-
ВСТАНОВИВ:
Суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просить визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.05.2012 № 000066170415318, №000067170415319..
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2012 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2012 скасовано та ухвалено нову, якою відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:
- відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка позивача щодо дотримання вимог чинного законодавства з питань оподаткування за період з 01.04.2010 по 31.12.2011, за результати якої було складено акт №1147/17/4/НОМЕР_1 від 13.04.2012;
- актом перевірки встановлено порушення позивачем приписів п.176.1 ст.176, п.177.2 п.177.4 ст.177 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено оподатковуваний дохід за 2011 рік на суму 397 912,9 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб на суму 65 386,8 грн. та п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 30 934,09 грн.;
- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято:
1) податкове повідомлення - рішення №000066170415318 від 10.05.2012, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 65 387,8 грн.;
2) податкове повідомлення-рішення №000067170415319 від 10.05.12, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 35 211,34 грн., (з яких: 30 934,09грн. - основний платіж та 4277,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Позиція відповідача полягає в тому, що у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість та відсутнє право на формування витрат з ПДФО за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Тіал Альянс», ТОВ «ВІП Союз», ТОВ «Укрінвестбудцентр», ТОВ «Авитек Груп ЛТД», ТОВ «Декос Альянс», з огляду на встановлені обставини відсутності у контрагентів позивача основних фондів, виробничого обладнання, трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності та виконання господарських зобов'язань по укладених угодах, а тому вважає укладені угоди такими, що мають нікчемний характер, оскільки не відповідають ч. 1, 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, так як суперечать моральним засадам суспільства, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що поданими позивачем доказами, зокрема, податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт, підтверджено фактичне надання послуг та виконання сторонами умов договору та використання у власній господарській діяльності придбаних у контрагентів послуг (товарів). При цьому, суд не погодився з висновками відповідача щодо нікчемності укладених позивачем угод, оскільки судом не встановлено наявності умислу у контрагентів позивача на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків, а податковим органом не надано доказів на підтвердження своїх доводів, що укладені угоди порушують публічний порядок.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано доказів, що за умовами укладених договорів від 15.03.2011, 21.04.2011 та 11.08.2011 були виконані роботи з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів, що належать саме позивачу, а не будь-якій іншій особі. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача основних фондів, виробничого обладнання, трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності та виконання господарських зобов'язань, та погодився з висновком щодо фіктивності укладених договорів.
Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом.
У відповідності до ч.2 ст.228 ЦК України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок.
Згідно ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до ч.3 ст.228 ЦК України може бути визнаний недійсним.
Судова колегія касаційної інстанції зазначає, що укладені договори між позивачем та його контрагентами відносяться до оспорюваних договорів, проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що вказані договори у встановленому порядку визнані судом недійсними.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем укладено з ТОВ «Укрінвестбудцентр» договір поставки №1804 від 18.04.2011, з ТОВ «Декос Альянс» договір поставки №080711 від 08.07.2011, з ТОВ «Авітек Гуп ЛТД» договір №15-03-11 від 15.03.2011 про надання робіт з технічного обслуговування транспортних засобів та постачання запасних частин, з ТОВ «ВІП Союз» укладено договір №010811 від 11.08.2011 на виконання ремонтних робіт, з ТОВ «Тіал Альянс» було укладено договір №2104 від 21.04.2011 на виконання ремонтних робіт.
Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
За змістом п.198.3 ст.198 200 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За змістом п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно п.177.4. ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, та бути пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу витрат при визначенні об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Суд касаційної інстанції не може вважати обґрунтованим висновок суду першої інстанцій про те, що позивачем використано придбані у контрагентів послуги (товари) у власній господарській діяльності, оскільки такий висновок не підтверджений матеріалами справи.
З огляду на викладене, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, судам попередніх інстанцій необхідно встановити: рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст господарських операцій за укладеними договорами, та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням вимог, встановлених ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.
Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.08.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.В. Борисенко
Судді В.В. Кошіль
О.А. Моторний
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.10.2014 |
Оприлюднено | 17.10.2014 |
Номер документу | 40927706 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Борисенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні