Ухвала

від 09.10.2014 по справі 2а-10751/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2014 року Справа № 876/6457/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Мартинишина Р.С.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Канарьової Н.В.

відповідача по справі: представника Сенюк В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Датекс С» до Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Датекс С» (далі - ТзОВ «Датекс С») в жовтні 2013 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0002632302/30565 від 20.09.2011 року в частині, що відповідає сумі 349 274,50 грн. основного зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій 1 грн.; №0002622302/30562 від 20.09.2011 року в частині, що відповідає сумі 55 058 грн. основного зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій 1 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що операції із контрагентами позивача - ТзОВ «Ін-Буд-Київ», ТзОВ «ТКФ «Вартек», ТОВ «РІП» підтверджені належними та допустимими первинними документами бухгалтерського обліку, які підтверджують реальність господарських операцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в справі №2а-10751/11/1370 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в Залізничному районі м. Львова подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в справі №2а-10751/11/1370 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт, стверджує, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентами виникли не з метою настання реальних правових наслідків, обумовлених угодами, а з метою безпідставного формування позивачем на підставі податкових накладних податкового кредиту з ПДВ та податку на прибуток.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що з 16.05.2011 року по 01.09.2011 року ДПІ Залізничному районі м. Львова (далі - орган ДПС) провела планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Датекс С» за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року, про що складено акт перевірки № 194/23-9/36153038 від 08.09.2011 року (далі - акт планової перевірки від 08.09.2011 року).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.2, 198.6, п.200.1 Податкового кодексу України, ч. 5 ст.203, ч. 1, 2 ст. 215, ст.ст. 216, 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, по правочинах з ТОВ «Ін-Буд-Київ», що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ за лютий місяць 2011 року в сумі 164 293 грн.; порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат зайво включено витрати з придбання робіт по електроосвітленню та електропостачанню майнового комплексу ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.» за адресою: м. Житомир, вул. Шелушкова, 96 та роботи по монтажу структурованої кабельної мережі за адресою: м. Житомир, вул. Шелушкова, 96 на загальну суму 821 410 грн., в тому числі: за 1 квартал 2011 року в сумі 821 410грн., факт отримання яких від ТОВ «Ін-Буд-Київ» не доведено; в порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат зайво включено витрати з придбання товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 300 395,71 грн., в тому числі: за 1 квартал 2011 року в сумі 300 395,71 грн., факт отримання яких від ТОВ «ТКФ Вартек» не доведено; в порушення п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат зайво включено витрати з придбання робіт монтажу структурованої кабельної мережі за адресою: м.Чернігів, вул. Горького,84 та електромонтажні роботи на загальну суму 275 290 грн., в тому числі: за 1 квартал 2011 року в сумі 275 290 грн., факт отримання яких від ТОВ «РІП» не доведено; в порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту зайво віднесено податок на додану вартість по податкових накладних, отриманих від ТОВ «РІП» всього в сумі 55 058 грн., в тому числі по періодах: у березні 2011 року в сумі 55 058 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов'язань №0002632302/30565 від 20.09.2011 року у сумі 407 425 грн. основного зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій 29076 грн.; №0002622302/30562 від 20.09.2011 року у сумі 107 266, 70 грн. основного зобов'язання з ПДВ та штрафних санкцій 26 105, 39 грн.,

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Крім того, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності формування податкового кредиту по господарських операціях з контрагентами.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п.201.1. ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його І вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

В п.201.4 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна виписується в двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія запишається у продавця товарів/послуг.

В п.201.5 ст.201 ПК України зазначено, що для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.

В п.201.6 ст.201 ПК України зазначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 201.11 ст.201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також валових витрат і доходів для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Реальність господарської операції стверджується: накладною №141 від 28.02.2011 року на отримання товару ТзОВ «Датекс С» від ТзОВ «ТКФ Вартек», податковою накладною №141 від 28.02.2011 року, п/д №206 від 16.03.2011 року, рахунком-фактурою №141 від 28.02.2011 року; договором №050111 від 05.01.2011 року між ТзОВ «Датекс С» та ТзОВ «Ін-Буд-Київ», довідкою про вартість виконаних підрядних робіт (монтаж структурованої кабельної мережі), актом приймання виконаних робіт за лютий 2011 року (монтаж структурованої кабельної мережі) типова форма КБ-2в, договірною ціною згідно ДБН Д.1.1-1-2000, локальним кошторисом на монтаж структурованої кабельної мережі за формою №4, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (електромонтажні роботи), Актом приймання виконаних робіт за лютий 2011 року (електромонтажні роботи) типова форма КБ-2в, Договірною ціною згідно ДБН Д.1.1-1-2000, Локальним кошторисом на електромонтажні роботи за формою №4, податковими накладними №81 та №82 від 28.02.2011 року, п/д від 16.03.2011 року №206 та від 18.03.2011 року №209, Договором між ТзОВ «Датекс С» та ТзОВ «Ріп» від 01.02.2011 року №010211, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2011 року - монтаж структурованої кабельної мережі в м. Чернігів (типова форма №КБ-3), договірною ціною згідно з ДБН Д.1.1-1-2000, Локальним кошторисом №1, Договором про відступлення права вимоги (цесії) від 31.03.2011 року між ТзОВ «Датекс С», ТзОВ «Ріп» та ТзОВ «Ін-Буд-Київ», податковою накладною №273 від 31.03.2011 року, Договором між ТзОВ «Датекс С» та ТзОВ «Ріп» від 03.02.2011 року №030211, Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2011 року - електромонтажні роботи в м. Ужгороді (типова форма № КБ-3), Договірною ціною згідно з ДБН Д.1.1-1-2000, Локальним кошторисом №4-1-1, Договором про відступлення права вимоги (цесії) від 31.03.2011 року між ТзОВ «Датекс С», ТзОВ «Ріп» та ТзОВ «Ін-Буд-Київ», податковою накладною №274 від 31.03.2011 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2013 року в справі №2а-10751/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

В.В. Клюба