Постанова

від 13.10.2014 по справі 927/777/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2014 р. Справа№ 927/777/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Новікова М.М.

Зубець Л.П.

при секретарі Єременко К.Л.

за участю представників

від позивача: Скрипка М.В., посв. № 014830 від 25.01.2013р.

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому

судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства „Колос"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 16.07.2014 р.

у справі № 927/777/14 (Суддя Блохіна Ж.В.)

за позовом Приватного підприємства „Колос"

до Управління капітального будівництва Чернігівської

міської ради

про стягнення 66060,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Колос" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради про стягнення 55278,62 грн., які складаються з: 3% річних від суми боргу за період з 01.06.2013 року по 30.05.2014 року в сумі 1785,20 грн., інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по 30.04.2014 року в сумі 3692,42 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами в сумі 19801,00 грн., 30000 грн. моральної шкоди. Крім того позивач просить стягнути 3000 грн. витрат на правову допомогу.

В процесу розгляду справи, позивач збільшив розмір позовних вимог на суму 5309,48 грн., яка складається з: інфляційних нарахувань за травень-липень 2014 року в сумі 3149,40 грн., 3% річних за період з 27.05.2014 по 29 липня 2014 року в сумі 294,55 грн., відсотків за користування чужими грошовими коштами з 27.05.2014 року по 29.07.2014 року в сумі 1865,53 грн. і остаточно просить стягнути інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по 29.07.2014 року в сумі 6841,82 грн., 3% річних з 01.06.2013 року по 29.07.2014 року в сумі 2079,75 грн., витрат за користування чужими грошовими коштами з 01.03.2012 року по 29.07.2014 року в сумі 27139,15 грн., 30000 грн. моральної шкоди, а всього 66060,72 грн. та 3000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради на користь приватного підприємства „Колос" інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по 29.07.2014 року в сумі 6841,82 грн., 3% річних з 01.06.2013 року по 29.07.2014 року в сумі 2079,75 грн., 246,65 грн. судового збору та 405 грн. послуг адвоката.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Приватне підприємство „Колос" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 та прийняти нове рішення, яким стягнути на користь ПП «Колос» з управління капітального будівництва Чернігівської міської ради за користування чужими грошовими коштами з 01.03.2012р. по 29.07.2014р. у сумі 27 139,15 грн.; стягнути 30 000,00 грн. моральної шкоди; стягнути витрати на надання правової допомоги у сумі 3 000,00 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення.

09.10.2014р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач повністю розрахувався з позивачем, а саме сплатив інфляційні нарахування з квітня 2013 року по 29.07.2014 року в сумі 6841,82 грн., 3% річних з 01.06.2013 року по 29.07.2014 року в сумі 2079,75 грн., 246,65 грн. судового збору та 405 грн. послуги адвоката, тому вважає, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм чинного законодавства та просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 без змін.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача у судове засідання не з'явились. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.03.2014р. у справі №927/772/13 за позовом Приватного підприємства „Колос" до Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради про стягнення 56298,73грн, позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Управління капітального будівництва Чернігівської міської ради на користь приватного підприємства „Колос" 54300,29 грн. боргу, 3% річних у розмірі 1835,59 грн., 162,80 грн. інфляційних втрат та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Згідно ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з даного рішення суду у справі №927/772/13 судом встановлено неналежне виконання Управлінням капітального будівництва Чернігівської міської ради своїх зобов'язань з оплати виконаних позивачем у лютому 2012 року робіт за договором підряду №1 від 11.10.2011 року на суму 54 300,29грн. За таких обставин суд стягнув з відповідача на користь позивача 54300,29 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 1835,59 грн. за період з 15.04.2012 року по 31.05.2013 року, 162,80 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2012 по березень 2013 року.

На примусове виконання рішення суду від 05.03.2014 року, яке набрало законної сили 24.03.2014 року, судом видано наказ №927/772/13.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 29.05.2014 року по справі №927/772/13 відстрочено виконання рішення Господарського суду від 05.03.2014 року на два місяці, тобто до 29.07.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття судом оспорюваного рішення по даній справі не виконано.

Оскільки відповідач не виконав своє зобов'язання за договором підряду №1 від 11.10.2011 року, а також не виконав рішення суду від 05.03.2014 року по справі №927/772/13, позивач звернувся з даним позовом за захистом свого порушеного права та просить стягнути з відповідача інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по 29.07.2014 року в сумі 6841,82 грн., 3% річних з 01.06.2013 року по 29.07.2014 року в сумі 2079,75 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Підстави припинення зобов'язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, в якій не передбачено такої підстави припинення зобов'язання як прийняття судом рішення.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань з квітня 2013 року по 29.07.2014 року в сумі 6841,82 грн. та 3% річних з 01.06.2013 року по 29.07.2014 року в сумі 2079,75 грн., всього 8921,57 грн., оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, відповідно до ст. 625 ЦК України.

Також позивач просить стягнути витрати за користування чужими грошовими коштами з 01.03.2012 року по 29.07.2014 року в сумі 27139,15 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що до даних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст.174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) є господарський договір.

Відповідно до частини першої ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 11.10.2011 між сторонами було укладено договір підряду №1 від 11.10.2011р..

Згідно ч. 1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

У розділі 5 Договору підряду №1 сторонами погоджено, зокрема, що розрахунки за обсяги виконаних робіт здійснюються за фактично виконану роботу, виходячи з узгодженої договірної ціни та дефектному акту. Після підписання актів виконаних робіт замовник зобов'язується розрахуватися протягом 10-ти банківських днів. Кінцеві розрахунки за виконані роботи з генпідрядником здійснюються в двотижневий термін після підписання акту ф.КБ-2в.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.03.2014р. у справі №927/772/13 суд встановив, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, за виконані роботи своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню в сумі 54 300,29грн.

Згідно ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору підряду положень про позику, договори підряду і позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин, тому застосування до спірних правовідносин положення ст. 1048 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Оскільки умовами договору, укладеного між сторонами, інший розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено, позивач має право вимагати від боржника сплати лише трьох процентів річних від простроченої суми згідно положень ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання. Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

З огляду на викладене, колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з місцевим судом та вважає, що вимоги позивача в частині стягнення витрат за користування чужими грошовими коштами з 01.03.2012 року по 29.07.2014 року в сумі 27139,15 грн. є необгрунтованими.

Вирішуючи спір в частині стягнення 30000 грн. моральної шкоди, суд виходив з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявністю її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 91 наведеного Кодексу юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині, а статтею 94 передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 р. N 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3), та зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання моральна шкода може відшкодовуватися лише тоді, якщо це встановлено договором або законом.

Судом встановлено, правовідносини, що існують між сторонами у справі, є зобов'язальними і виникають з договору підряду, укладеного між сторонами.

Крім того, Договір підряду №1 від 11.01.2011 року укладений між сторонами, не передбачає відшкодування моральної шкоди у разі порушення зобов'язання за договором.

Між сторонами існують договірні відносини, які врегульовані норми статей 837 - 862 Цивільного кодексу України, які не передбачають такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди. Можливість відшкодування моральної шкоди у таких правовідносинах не виключається у випадку, якщо сторони передбачили таку відповідальність в укладеному договорі.

Немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, згідно пункту 4 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України, полягає у втратах немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності. Аналогічна позиція відображена і у частині 3 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4. Проте, жодних доказів приниження ділової репутації позивача та підриву довіри до його діяльності матеріали справи не містять.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначає, що ПП „Колос" завдано моральну шкоду, що виражається: у нервозності у колективі, яка виникла через неотримання від відповідача оплати за виконані роботи, а тому директор змушений був виплатити заробітну плату за власний рахунок; у погіршенні стану здоров'я директора підприємства, що призвело до необхідності періодичного стаціонарного лікування: у нервовому та психологічному напруженні у колективі, не може бути прийнято до уваги, оскільки, вищевказаний вираз моральної шкоди стосується тільки фізичних осіб, а не юридичних. Однак, позивачем у даній справі є юридична особа, за таких обставин таке твердження позивача є необгрунтованими.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відсутності правової підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 30000 грн. моральної шкоди.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Колос" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.07.2014р. у справі № 927/777/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 927/777/14 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом двадцяти днів у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді М.М. Новіков

Л.П. Зубець