Постанова

від 14.10.2014 по справі 923/719/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2014 року Справа № 923/719/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В., Цвігун В.Л. розглянув касаційну скаргуДержавної фітосанітарної інспекції Херсонської області на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року у справі№ 923/719/13 господарського суду Херсонської області за позовомПриватного підприємства "Стройпроект плюс" доДержавної фітосанітарної інспекції Херсонської області простягнення 198 096, 00 грн. В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 18 березня 2014 р. (суддя Литвинова В.В.) позов про стягнення заборгованості за виконані роботи задоволено; стягнуто з Державної фітосанітарної інспекції Херсонської області на користь Приватного підприємства "Стройпроект плюс" 198 096,00 грн. боргу та судовий збір в сумі 3 961,92 грн.

Рішення мотивовано тим, що факт наявності у відповідача боргу перед позивачем підтверджено встановленими судом обставинами, тому такий підлягає стягненню на підставі ст.ст. 175, 193 ГК України та ст.526 ЦК України.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20 травня 2014 р. (судді: Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В., Ярош А.І.) рішення господарського суду Херсонської області від 18.03.2013 р. залишено без зміни.

Відповідач в касаційній скарзі просить судові рішення та постанову скасувати в позові відмовити.

Скаржник доводить, що суд не встановив обставин щодо моменту виконання робіт підрядником, що унеможливило встановлення строку оплати замовником та визначення позовної давності, що вплинуло на правильність застосування норм ст.ст. 846, 854 ЦК України.

Сторони, повідомленні про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ст. 111 4 ГПК України, правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції не скористалися.

Вищий господарський суд України, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, 28 серпня 2007 року між Державною інспекцією з карантину рослин по Херсонській області (замовник), правонаступником якої є відповідач та приватним підприємством "Стройпроект плюс" (підрядник) був укладений договір підряду № 05/1 на виконання проектних робіт адміністративно-лабораторного корпусу з автомобільними боксами по вул. Острівське шосе. 36-А в м. Херсоні (далі - договір).

Відповідно до пункту 5.1 договору строк виконання робіт - 155 днів.

В пункті 6.1 сторонами узгоджено, що розрахунок за виконані роботи по об'єкту проводиться Замовником не пізніше 5 днів після повного завершення робіт, враховуючи усунення виявлених недоліків, на підставі акта приймання виконаних робіт.

Відповідно до протоколу № 05/1 до договору підряду № 05/1 від 28.08.2007р., сторони дійшли згоди про погодження договірної ціни на проектні роботи та встановили її вартість у розмірі 198 096,00 грн.

З встановлених обставин справи вбачається, що 26.12.2011р. позивач надав відповідачу документи, які передбачені листом-замовленням №05/1, в тому числі копію проектно-кошторисної документації по будівництву адміністративно-лабораторного корпусу з автомобільними боксами по вул. Острівське шоссе, 36-А в м. Херсоні, копію інженерно геологічних умов на 14 аркушах, копію генплану, копію кадастрового плану, копію топографічної зйомки погодженої із службами міста, копію схематичних актів БТІ на 9 аркушах, копію свідоцтва про право власності, два примірника актів приймання-передачі викопаних робіт від 23.12.2011р, рахунок на оплату №04/11 від 23.12.2011 року на суму 198 096,00 грн.

Відповідач акт приймання-передачі виконаних робіт від 23.12.2011р. не підписав.

Приймаючи рішення, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідача боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст.ст. 175, 193 ГК України та ст.526 ЦК України.

Касаційна інстанція вважає висновки судів такими, що не ґрунтуються на виконанні вимог процесуального закону щодо всебічного та повного встановлення обставин справи, що мають значення для вирішення спору, такі висновки не відповідають правильному застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини з огляду на наступне.

Статтею 837 ЦК України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з вимогами ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Стаття 882 ЦК України передбачає, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, законом передбачено можливість складання одностороннього акту, що спрямовано на захист інтересів підрядника, якщо замовник безпідставно відмовляється від належного оформлення прийняття виконаної роботи.

Разом з тим, при вирішенні спору судами не було встановлено обставин, що вказують на повідомлення підрядником замовника про завершення роботи, виклик його для участі у прийманні результатів роботи, фактичного передання об'єкту в установленому порядку замовнику.

Зазначене має значення для висновку про те чи були підстави для складання одностороннього акту та констатації відмови замовника від зобов'язання по прийняттю виконаної роботи, а також для оцінки вимоги щодо оплати виконаних робіт на підставі одностороннього акту сдачі результатів роботи.

З аналізу наведених норм слідує, що закон пов'язує виникнення зобов'язання з оплати робіт з фактом їх виконання.

При цьому, слід зазначити, що акт приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про виникнення такого зобов'язального правовідношення.

Вказівка, зокрема і в договорі, на акт приймання виконаних робіт свідчить що з його допомогою визначено порядок та строки реалізації обов'язку замовника з оплати, який виникає саме у зв'язку з виконанням обумовленої роботи.

Таким чином, акт приймання виконаних робіт може бути одник з доказів юридичного факту сдачі замовнику результату виконаних робіт, свідченням про виконані роботи в сукупності з іншими доказами і не є єдиним з доказів, який може досліджуватися судом при вирішенні даного спору.

Таким чином з врахуванням наведеного судам слід звернути увагу на всебічне встановлення обставин, що вказують саме на факт виконання роботи, її завершення, що, відтак, вказуватиме на виникнення зобов'язального правовідношення.

Встановлення зазначених обставин також має значення для висновку про дотримання підрядником обумовленого строку виконання робіт, встановлення моменту фактичного завершення роботи, що впливає на висновки про початок виникнення права вимоги оплатити виконані роботи, а, відтак, на правильність обчислення позовної давності.

Слід також зазначити, як встановлено судом, в перелік проектної документації, яку оформлював позивач включається свідоцтво про право власності. Зазначений документ оформлений лише 22.06.2010р., що вплинуло на висновок про строк виконання підрядником роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно п. 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об'єкти.

На час укладення договору підряду від 28.08.2007 р. порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів регулювався відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" від 22 вересня 2004 року № 1243.

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягало у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування..

Таким чином, суду слід встановити обставин, пов'язані з прийняттям об'єкту в експлуатацію, затвердження та реєстрації відповідного акту приймальної комісії згідно з встановленим порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів на момент такого прийняття та введення в експлуатацію.

Зазначене також має значення для встановлення обставин закінчення виконаних робіт, що впливає на правильність висновку про момент остаточного виконання робіт підрядником, що, відтак, впливає на висновок щодо встановлення строку оплати та позовної давності.

Зважаючи на викладене та вимоги ч. 2 ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення попередніх судових інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для нового розгляду.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20 травня 2014 р. та рішення господарського суду Херсонської області від 18 березня 2014 р. у справі № 923/719/13 господарського суду Херсонської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун