Ухвала

від 08.10.2014 по справі 826/202/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/40621/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Карука О.О.,

відповідача - Недашківської Н.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтез ресурс" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014

у справі № 826/202/14

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень .

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2013 № 0008272207, № 0008282207 та № 0008292207.

Постановою названого суду від 18.02.2014 позов задоволено з посиланням на реальність виконання господарських операцій з поставки позивачеві товарів та послуг у рамках правовідносин зі спірними контрагентами та відсутність доказів використання Товариством кредитних коштів поза межами господарської діяльності платника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що подані позивачем первинні документи на підтвердження фактичного виконання спірних операцій містять суперечливі та неповні відомості відносно спірних господарських операцій, а тому не можуть підтверджувати їх виконання. Також, за висновком апеляційного суду, здійснення позивачем авансової оплати товару за рахунок кредитних коштів, тоді як умовами договорів з постачальниками передбачено оплату товару покупцем після його відвантаження, підтверджує правильність висновку податкової інспекції про невиробничий характер цих витрат.

Посилаючись на невідповідність наданої апеляційним судом правової оцінки обставин справи вимогам чинного законодавства та наявним у справі доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та з податку на прибуток по взаємовідносинах з окремими контрагентами за період з 01.11.2011 по 31.12.2012, правильності формування доходу та витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування податковим на прибуток за період з 01.01.2012 по 30.09.2013.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 13.12.2013 № 2318/26-59-22-07/35647310, на підставі якого ДПІ було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 № 0008272207, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за три квартали 2013 року в сумі 6 451 394 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 № 0008282207, за яким Товариству нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 730 866 грн. (у тому числі 664 693 грн. за основним платежем та 166 173 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 27.12.2013 № 0008292207 про зобов'язання позивача сплатити грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 24 590 615 грн. (у тому числі 16 393 743 грн. за основним платежем та 8 196 872 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з ПДВ став висновок податкового органу про протиправне формування позивачем податкового кредиту за фіктивними операціями з придбання товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Август», товариством з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Метпромтрест», товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством «Вілдінтек», приватним підприємством «Інвестдорсервіс», приватним підприємством «АМВ», товариством з обмеженою відповідальністю «Екохімпром-Будпроект», товариством з обмеженою відповідальністю «ЮКО», товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергоальянс» та товариством з обмеженою відповідальністю «УМТК».

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на неможливість проведення зустрічних перевірок названих постачальників з метою підтвердження реальності спірних фінансово-господарських правовідносин у рамках здійснення заходів з податкового контролю, оскільки перелічені контрагенти відсутні за місцезнаходженням та не мають основних фондів, майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності.

На підставі встановлених обставин відповідач стверджує, що подані Товариством первинні документи не можуть бути розцінені як доказ правомірності формування даних податкового обліку, позаяк не підтверджують факт здійснення реальних господарських операцій, а спрямовані на штучне створення документообігу з метою отримання податкової економії.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

У справі, що переглядається, суди попередніх інстанції дійшли різних висновків щодо дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту по операціям зі спірними контрагентами.

Так, суд першої інстанції по цьому епізоду зазначив, що реальність виконання операцій з кожним з названих постачальників підтверджується необхідними первинними документами (договорами, актами приймання-передачі товару, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними), складення яких відповідає усталеному порядку оформлення господарської операцій та які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст операції; оплата позивачем придбаних товарів у безготівковому порядку підтверджується виписками з банківського рахунку Товариства.

На підставі цього суд першої інстанції дійшов висновку, що Товариство підтвердило реальність господарських операцій, з якими пов'язує отримання податкової вигоди.

Апеляційний суд, в свою чергу, відхиляючи подані позивачем первинні документи як підставу для формування даних податкового обліку, послався на недоліки в їх оформленні. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що окремі товарно-транспортні накладні, подані позивачем, не містять інформації про транспортний засіб, яким здійснювалося перевезення товару, а також про водія, який фактично виконував перевезення, чіткого переліку товарів, що перевозилися; в окремих документах отримувачем товару зазначено інших осіб, а не позивача у справі.

Однак касаційний суд не може погодитися з такою оцінкою обставин справи. Адже умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду поставлених товарів, виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Зазначення ж у первинних документах іншого отримувача товару, ніж покупець за договором, не суперечить умовам ділового обороту, якими допускається відвантаження товару за розпорядженням покупця третім особам.

Неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників також не може розцінюватися як свідчення необґрунтованості податкової вигоди платника (позивача у справі). За відсутності доказів змови позивача з іншими платниками та узгодженості їх дій з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування така обставина не може впливати на результати податкового обліку Товариства. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком суду першої інстанції у справі щодо незаконності донарахування платникові грошового зобов'язання з ПДВ за податковим повідомленням-рішенням від 27.12.2013 № 0008282207.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відхилив і доводи податкового органу по епізоду щодо відображення Товариством у складі витрат, які враховуються при визначенні оподатковуваного доходу, нарахованих відсотків за користування банківськими кредитами у загальній сумі 79 314 834 грн. та страхових платежів за страхування кредитних договорів у сумі 9 464 060 грн.

Виключаючи зазначені витрати з податкового обліку позивача, ДПІ послалася на те, що: кредитні кошти були отримані позивачем на підставі кредитних договорів про надання відновлювальних кредитних ліній, укладених позивачем з публічним акціонерним товариством «Банк «Кліринговий дім» та з публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра»; вказані кредитні кошти були використані позивачем для здійснення авансових платежів на користь приватного акціонерного товариства «Кримський титан», ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та приватного акційного товариства «Сумихімпром» за майбутню поставку продукції. На підставі того, що умовами договорів поставки, укладеними позивачем з названими постачальниками передбачалося виконання оплати товару після його поставки, тоді як названі банківські установи та постачальники Товариства належать до однієї фінансово-промислової групи DF Group, ДПІ було зроблено висновок про використання позивачем кредитних коштів поза межами господарської діяльності.

Витрати на нарахування процентів за користування кредитами є фінансовими витратами платника у розумінні підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

За правилами пункту 141.1 статті 141 цього ж Кодексу до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, спірні кредитні кошти були використані платником для розрахунків за поставку товарів, тобто в оподатковуваних операціях з постачання товарів. Контракти поставок між позивачем та розглядуваними постачальниками передбачають можливу попередню оплату товару за домовленістю сторін (про що зазначено й в акті перевірки). У той же час сама по собі зміна порядку розрахунків за товар не може розглядатися як використання коштів за такими розрахунками поза межами господарської діяльності платника. Адже підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Отже, власне порядок здійснення розрахунків за договором (зміна такого порядку) не належить до кваліфікуючих ознак господарської діяльності.

ДПІ не наведено доводів та не подано доказів на підтвердження того, що Товариством перераховувалися кредитні кошти на користь приватного акціонерного товариства «Кримський титан», ДП «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та приватного акційного товариства «Симухімпром» з іншою метою, ніж з ціллю здійснення передоплати за поставку продукції.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для виключення з податкового обліку позивача відсотків за користування банківськими кредитами та витрат на сплату страхових платежів за страхування кредитних договорів.

Таким чином, суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги Товариства, скасувавши оскаржувані судові акти, тоді як у апеляційного суду були відсутні мотиви для надання іншої правової оцінки обставин даного спору та прийняття іншого по суті спору рішення.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сінтез ресурс" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2014 у справі № 826/202/14 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2014 у справі № 826/202/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько