Ухвала

від 08.10.2014 по справі 2а-14134/12/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/800/61272/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013

у справі № 2а-14134/12/0170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Нові технології О.В.К." (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суд Автономної Республіки Крим від 19.02.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.12.2012 № 0011522204 та № 0011532204.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що господарські операції з придбання товарів у спірних контрагентів були відображені позивачем у податковому обліку відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції Товариства зі спірними постачальниками є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правових наслідків у податковому обліку Товариства.

Товариством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з приватним підприємством «Комманд», товариством з обмеженою відповідальністю «Бренд Строй», колективним підприємством «Альянс», приватним підприємством «Визит торг», приватним підприємством «Севелітстрой», будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс», приватним підприємством «Ротонда торг» за період з 01.07.2009 по 30.06.2012. Результати цієї перевірки були висвітлені податковим органом в акті від 05.10.2012 № 6939/22-1/35737440, на підставі якого ДПІ було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 05.12.2012 № 0011522204 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 562 478 грн. (у тому числі 421 181 грн. за основним платежем та 105 297 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 05.12.2012 № 0011532204, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 596 046 грн. (у тому числі 514 682 грн. за основним платежем та 81 364 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для зазначених донарахувань став висновок ДПІ про незаконне формування позивачем даних податкового обліку (валових витрат та податкового кредиту) за операціями з придбання товарів, які не були опосередковані реальним виконанням, у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на: факт реєстрації вказаних постачальників на підставних осіб, які заперечують свою причетність до діяльності зазначених підприємств (що встановлено у ході проведення слідчих дій у кримінальних справах); неможливість провести зустрічні перевірки спірних контрагентів; невідповідність складених цими постачальниками первинних документів законодавчо установленим вимогам до їх оформлення (зокрема, щодо їх підписання уповноваженими особами); відсутність у названих контрагентів матеріально-технічної бази (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій з поставки.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідне положення міститься і у пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно з яким витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи відповідність сформованих позивачем податкового кредиту та витрат в оспорюваних сумах наведеним критеріям, суди, дослідивши рух активів у процесі виконання операцій з поставки спірними постачальниками товарів в адресу позивача, встановили, що виконання цих операцій підтверджується наявними у справі договорами, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку Товариства про оплату останнім придбаної продукції безготівковим способом.

Суди не виявили недостовірності або суперечливості відомостей у зазначених документах та не встановили фактичних обставин, що дозволили б оцінити операції між Товариством та спірними контрагентами як фіктивні.

ДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що товар насправді не поставлявся позивачеві, або поставлявся іншою особою, ніж та, що вказані у первинних документах.

Посилання відповідача на фіктивність реєстрації названих контрагентів саме по собі не може спростовувати реальність розглядуваних операцій. Адже наявність у контрагента ознак організації, що не провадить господарську діяльність, саме по собі не є доказом отримання покупцем необґрунтованої податкової вигоди, позаяк кожний учасник господарського обороту несе індивідуальну відповідальність за виконання своїх обов'язків та незалежно один від одного реалізує свої права. З тих самих мотивів і неможливість проведення зустрічної перевірки постачальників не може впливати на податковий облік покупця як іншого платника податків.

Твердження податкової інспекції про відсутність у спірних постачальників об'єктивної можливості виконати розглядувані поставки в силу відсутності необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів також об'єктивно були відхилені судами попередніх інстанцій.

Адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); податковою інспекцією не доведено належними засобами доказування неможливості виконання спірними постачальниками розглядуваних поставок наявними у них силами та засобами з огляду на специфіку товару, що поставляється, його габарити та обсяги тощо.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок ДПІ про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 у справі № 2а-14134/12/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько