Ухвала

від 01.10.2014 по справі 2а-27229/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/46875/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрПромРесурс»

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011

у справі № 2а-27229/10/0570 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрПромРесурс»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя (правонаступник - Маріупольська об'єднана державна податкова інспекці Головного управління Міндоходів у Донецькій області)

треті особи: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансагро»

2. Управління праці та соціального захисту населення Новоазовської районної державної адміністрації

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.03.2011 позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 09.11.2010 № 0000712300/0 та № 0000702300/0.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі ТОВ «УкрПромРесурс» просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надання заперечень проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.10.2010 № 1112/23-111/32258652, про порушення позивачем норм підпункту 4.1.1 пункту 4.1 ст.4, пунктів 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 ст.3, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено валові витрати у податковому обліку за ІІІ, ІV квартали 2009 року на загальну суму 273325,00 грн. та податковий кредит у податковому обліку за серпень, грудень 2009 року на загальну суму 54665,00 грн. за наслідками нікчемного правочину з поставки позивачу підрядних будівельних і монтажних робіт ПП «Марис». У результаті вказаних порушень позивачем занижено податок на прибуток на 28531,00 грн. у податковому обліку за ІV квартал 2009 року та податок на додану вартість у загальній сумі 22824,00 грн.

На підставі акта про результати перевірки податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення 09.11.2010 № 0000712300/0 про нарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у сумі 39943,40 грн., у тому числі: 28531,00 грн. - основний платіж, 11412,40 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000702300/0 про нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 34236,00 грн., у тому числі: 22824,00 грн. - основний платіж, 11412,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на акти приймання виконаних підрядних робіт, податкові накладні, договір субпідряду від 25.07.2009, укладений із ПП «Марис» на поставку робіт із монтажу металоконструкцій та будівництва фундаменту автовагів за адресою: м. Маріуполь, пр-т Луніна, 2, позивач сформував валові витрати та податковий кредит у податковому обліку за вищевказані податкові періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат згідно з підпунктом 5.2.1 цієї статті включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Разом з тим, відсутність ПП «Марис» за місцезнаходженням, відсутність у цього підприємства трудових ресурсів, основних фондів та обладнання, необхідних для здійснення господарської діяльності, зокрема для виконання підрядних робіт (монтаж металоконструкцій та будівництво фундаменту автовагів), які потребують спеціальної кваліфікації; відсутність доказів на підтвердження залучення вказаним підприємством інших субпідрядників, апеляційний суд, на відміну від суду першої інстанції правильно оцінив як свідчення відсутності реального характеру поставок послуг між позивачем та ПП «Марис». Оцінка апеляційним судом доказів у справі відповідає правилам оцінки доказів, визначеним нормами статті 86 КАС України.

Встановленим обставинам у справі апеляційний суд дав правильну юридичну оцінку, застосувавши пункт 5.1, підпункт 5.2.1, пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 Закону № 334/94-ВР, підпункти 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, та зробив такий, що відповідає обставинам у справі і юридично правильний висновок про неправомірність віднесення позивачем в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість сум витрат за господарськими операціями з ПП «Марис» до валових витрат та до податкового кредиту відповідно.

Таке правозастосування судом апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції, а відтак відсутні підстави для скасування його постанови.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрПромРесурс» залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 09.06.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.А. Веденяпін М.В. Сірош