Ухвала

від 24.09.2014 по справі 2270/3118/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2014 року м. Київ К/9991/75536/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М ., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.09.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012

у справі № 2270/3118/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне-ЛТД»

до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби,

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремако»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.09.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Анне-ЛТД» (надалі - позивач, ТОВ «ВКФ «Анне-ЛТД») до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Хмельницька МДПІ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремако»: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000952310/763, № 0000962310/764 від 17.10.2011; № 0000202310/212, № 0000252310/213, № 0000262310/214 від 07.03.2012.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем надано належні докази на підтвердження реального характеру його відносин з третьою особою по господарських операціях з придбання нафтопродуктів відповідно до генерального договору поставки № 21/07/10 від 21.07.2010. Невключення до складу валового доходу безнадійної кредиторської заборгованості ТОВ «ВКФ «Анне ЛТД», яка залишилась не стягнутою після ліквідації підприємств: ТОВ «Юнівест Сервіс», ТОВ «Дніпро ВК», ТОВ «Інтеркомплект 2», не підтверджується актом перевірки відповідача від 02.07.2010 № 1369/230/14159997, на який він посилається.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.09.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність винесення оскаржуваних судових рішень.

Третя особа не скористалась процесуальним правом надати прояснення або заперечення до касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Хмельницькою МДПІ 28.09.2010 проведено документальну планову перевірку ТОВ «ВКФ «Анне-ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства з 01.04.2010 по 30.06.2011, про що складено акт № 1616/230/14159997. Висновками акта встановлено порушення позивачем пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 , п. 5.1 пп. 5.2.1 п. 5.2 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 , пп. 12.1.1 п. 12.1 ст. 12 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п. 3 підрозділу 4 Перехідних положень Податкового Кодексу України , в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 3 257 751,00 грн. Крім того, встановлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), в результаті чого ТОВ «ВКФ «Анне ЛТД» занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, на 1 190 666,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Хмельницькою МДПІ 17.10.2011 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000952310/763, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 789 040,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 3 257 751,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 531 289,00 грн.; № 0000962310/764, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 785 999,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 1 190 666,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 595 333,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржено позивачем в адміністративному порядку до ДПА в Хмельницькій області, яка рішенням про результати розгляду первинної скарги № 22205/10/25-034 від 13.12.2011 залишила без змін податкове повідомлення-рішення № 0000962310/764, а скаргу позивача - без задоволення, скасувала податкове повідомлення-рішення від 17.10.2011 № 0000952310/763 в частині застосування штрафної санкції у розмірі 3 грн.

Державна податкова служба України своїм рішенням від 27.02.2012 скаргу позивача задовольнила частково: скасувала податкове повідомлення-рішення № 0000962310/794 від 17.10.2011 в частині визначення 297 666,50 грн. штрафної санкції з податку на додану вартість та донарахувала 66 795,00 грн. податку на прибуток та 11 911,00 грн. штрафної санкції.

За наслідками адміністративного оскарження відповідачем 07.03.2012 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000202310/212, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 3 789 037,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 3 257 751,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 531 286,00 грн.; № 0000252310/213, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 78 706,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 66 795,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 911,00 грн.; № 0000262310/214, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 1 488 332,50 грн., в тому числі: за основним платежем - 1 190 666,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 297 666,50 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів тощо.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит та збільшення розміру валових витрат можуть мати реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Ремако» було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № 21/07/10 від 21.07.2010, відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «Ремако» зобов'язалось передати у власність покупця (ТОВ «ВКФ «Анне-ЛТД») нафтопродукти за цінами і в кількості, вказаних у додаткових угодах до цього договору, які є його невід'ємною частиною і укладаються на підставі письмових заявок покупця; в додаткових угодах вказуються вид продукції, її кількість, ціна, місце призначення та відвантажувальні реквізити.

Загальна вартість продукції відповідно до цього договору складається з суми всіх додаткових угод і/або виставлених рахунків (п.2.1 договору); оплата поставленої продукції здійснюється покупцем на підставі рахунків постачальника відповідно до додаткових угод (п.2.2 договору). Відповідно до п.3.1 договору продукція може поставлятись покупцю на умовах EXW склад постачальника і/або FCA склад постачальника, і/або CРT пункт призначення, і/або DDR склад покупця в редакції Інкотермс 2000 року; умови конкретної поставки визначаються сторонами у відповідних додаткових угодах до договору.

На підтвердження виконання умов вказаного генерального договору позивачем та третьою особою надано копії додаткових договорів, рахунків-фактур, видаткових накладних, актів приймання нафтопродуктів, залізничних накладних, податкових накладних, платіжних доручень, виписки з банківських рахунків, договору, укладеного між ТОВ «БНК-Україна» та ПП «Батерфляй ЛТД» про здійснення розкредитування, приймання рухомого складу по станції Коростень ПЗЗ, актів здачі-прийомки виконаних робіт.

Досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «ВКФ «Анне-ЛТД» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду, за результатом проведення господарських операцій із вказаним контрагентом з дотриманням вимог чинного законодавства.

Крім того, постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.10.2011 по справі № 2270/8119/11, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012, та постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.01.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2012, встановлено реальність здійснення господарських операцій ТОВ «Ремако» щодо поставки нафтопродуктів ТОВ «ВКФ «Анне-ЛТД» по генеральному договору поставки № 21/07/10 від 21.07.2010.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В акті перевірки № 1616/230/141599 97 від 28.09.2010 зазначено, що в порушення пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем занижено валовий дохід за перевірений період внаслідок невключення до складу валового доходу ТОВ «ВКФ «Анне ЛТД» безнадійної кредиторської заборгованості, яка залишилась не стягнутою після ліквідації підприємств: ТОВ «Юнівест Сервіс», ТОВ «Дніпро ВК», ТОВ «Інтеркомплект 2».

Згідно пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді: сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

При цьому, відповідно до пп. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася не стягнутою після закінчення строку позовної давності.

Водночас, актом перевірки відповідача від 02.07.2010 № 1369/230/14159997 не було встановлено наявності кредиторської заборгованості позивача перед даними підприємствами. Позивач заперечував наявність такої заборгованості, а податковий орган не надав інших доказів на підтвердження своєї позиції.

Таким чином, висновок податкового органу щодо заниження валового доходу внаслідок невключення до його складу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинах з ТОВ «Юнівест Сервіс», ТОВ «Дніпро ВК», ТОВ «Інтеркомплект 2» є безпідставним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ ВКФ «Анне-ЛТД» з ТОВ «Ультраторг» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 51 від 01.11.2009, з ТОВ «Віола Універсал» - договір купівлі-продажу будматеріалів б/н від 01.04.2010, з ТОВ «Алвіста Інвест» - договір купівлі-продажу металопрокату № 191 від 02.11.2009.

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем до матеріалів справи долучено копії податкових, видаткових накладних, рахунку-фактури, актів списання. На підтвердження здійснення розрахунків за отримані товари від ТОВ «Алвіста Інвест» та ТОВ «Віола Універсал» позивачем надано копії векселів та актів прийому-передачі векселя, які не підтверджують здійснення оплати товару, а лише засвідчують наявність заборгованості.

При цьому, позивачем не надано судам попередніх інстанцій буд-яких доказів фактичного отримання товару, його перевезення, оприбуткування на складі підприємства, використання у власній господарській діяльності або укладення договорів на здійснення ремонтних робіт із застосування придбаних будматеріалів.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій погодились із висновком податкового органу щодо завищення позивачем розміру амортизаційних відрахувань за І квартал 2011 року в результаті неправомірного збільшення балансової вартості основних засобів першої групи станом на початок І-го кварталу 2011 року по операціях з придбання будівельних матеріалів у ТОВ «Віола Універсал» та ТОВ «Алвіста Інвест» та безпідставного включення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість по операціях з ТОВ «Ультраторг», ТОВ «Віола Універсал», ТОВ «Алвіста Інвест».

При цьому, суди попередніх інстанцій, погодившись із вищевикладеним висновком податкового органу про порушення позивачем порядку формування валових витрат, доречно звернули увагу на те, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в певній сумі.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи, що судом встановлено неправомірність висновків податкового органу щодо нікчемності господарських операцій позивача з ТОВ «Ремако» та заниження валового доходу у зв'язку з невключенням до його складу безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинах з ТОВ «Юнівест Сервіс», ТОВ «Дніпро ВК» , ТОВ «Інтеркомплект 2», ТОВ «Алвіста Інвест», а також беручи до уваги, що з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не вбачається можливим виділити спірну суму податкових зобов'язань з податку на прибуток за кожним окремим епізодом, що, в свою чергу, виключає можливість виокремити законні донарахування від протиправних, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.09.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 08.11.2012 у справі № 2270/3118/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна