Ухвала

від 24.09.2014 по справі 2а-18526/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" вересня 2014 р. м. Київ К/9991/75967/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М ., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012

у справі № 2а-18526/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія» (надалі - позивач, ТОВ «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія») до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2011 № 0001102304 та № 0001112304.

Суд першої інстанції дійшов висновку про непідтвердження реальності господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 скасовано постанову суду першої інстанції та винесено нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт № 390/2304/32307484 від 08.08.2011, в якому встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 935 635,00 грн., у тому числі: за ІІІ квартал 2010 року - 156 914,00 грн.; ІV квартал 2010 року - 348 233,00 грн., за І квартал 2011 року - 430 488,00 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 751 648,05 грн., у тому числі: вересень 2010 року - 110 000,00 грн., листопад 2010 року - 43 271,44 грн., грудень 2010 року - 218 146,25 грн., січень 2011 року - 73 058,38 грн., лютий 2011 року - 307 171,98 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем 02.11.2011 винесено податкові повідомлення-рішення: № 0001112304, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 844 504,00 грн., у тому числі: основний платіж - 751 648,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 92 856,00 грн.; № 0001102304, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 1 055 630,00 грн., у тому числі: основний платіж - 939 560,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 116 070,00 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 вказаного Закону встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України , що набрав чинності з 01.01.2011, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

З огляду на викладені норми, колегія суддів дійшла висновку про те, що для формування податкового кредиту платник податків-покупець має отримати належно оформлену податкову накладну, сплатити грошові кошти контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактично виконати господарську операцію, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла до 01.04.2011, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Пунктом 1.32 ст. 1 цього Закону передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено нормами п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, відповідно до якого первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 01.04.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Євроопт ЛТД»(Виконавець) укладено договір № 10/04/10, відповідно до якого останній зобов'язується виконати комплекс послуг по комплектації матеріалів замовника, а саме по наклеюванню наклейок на листи замовника. Вартість та об'єм робіт визначаються сторонами в додатках до даного договору (п. 2.1). До зазначеного договору між сторонами було складено додаток № 1, яким визначена вартість на надані послуги.

Між позивачем та ТОВ «Ізумруд» 04.11.2010 укладено договір на перевезення вантажів. На виконання умов договору між сторонами було складено акти приймання-передачі матеріалів від 04.11.2010, від 23.11.2010, від 24.11.2010, від 25.11.2010, виписано податкові накладні.

01.04.2010 між позивачем та ТОВ «ЛВП «Максан» укладено договір № 10-04/10 про надання послуг з виготовлення друкованої продукції. Відповідно до додатків №1 від 30.04.2010, № 2 від 31.05.2010, № 3 від 30.06.2010 позивач замовив у ТОВ «ЛВП «Максан» друк брошур.

02.12.2010 між позивачем (Замовник) та ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс» (Виконавець) укладено договір на виготовлення друкованої продукції, відповідно до якого останній зобов'язується виготовити друковану продукцію у відповідності з її описом і на умовах, які викладаються в додаткових угодах до цього договору.

Також, до зазначеного договору між сторонами була укладена додаткова угода від 02.12.2010 № 1, якою закріплено опис продукції.

На виконання умов вказаних договорів позивачем надано до суду акти приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг), податкові накладні, акти приймання-передачі послуг тощо.

Також, 31 серпня 2010 року між позивачем (Замовник) та ТОВ «Аудит-Пром-Консалтінг» (Виконавець) укладено договір № 31-08/10, відповідно до якого останній зобов'язується надати, а замовник оплатити наступні послуги: формування бази даних; організація та проведення робіт з телемаркетингу по базі Виконавця; організація та проведення комплексу робіт щодо розсилки простих листів; організація придбання поліграфічних матеріалів. Для виконання робіт виконавець має право залучати третіх осіб, при цьому відповідальність за дії третіх осіб несе виконавець (п. 1.3 договору).

До договору № 31-08/10 від 31.08.2010 укладено додатки до договору № 1 від 02.09.2010; № 2 від 02.09.2010; додаток № 3 від 05.09.2010; додаток № 4 від 05.09.2010; додаток № 5 від 05.09.2010; додаток № 6 від 15.09.2010.

На підтвердження реальності господарських операцій в матеріалах справи наявні письмові докази (зразки поліграфічних матеріалів), зокрема, Дайджести професійної медичної інформації (професійне медичне видання), обмінні карти (брошура, що містить медичний документ «Обмінна карта», затверджений наказом МОЗ України від 13.02.2006 № 67 , і рекламно-інформаційний матеріал), індивідуальні карти (брошура, що містить медичний документ «Індивідуальна карта вагітної та породіллі» і рекламно-інформаційний матеріал), брошури, листівки та інші рекламно-інформаційні матеріали, які позивачу виготовляли ТОВ «Аудит-Пром-Консалтінг» на підставі договору про надання послуг від 31.08.2010 № 31-08/10, ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс» - на підставі договору про надання послуг від 31.08.2010 № 31-08/10, ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс» - на підставі договору від 02.12.2010 № 02/12/10, ТОВ «ЛВП «Максан» - на підставі договору від 01.04.2010 № 10-04/10.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ТОВ «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій із вказаними контрагентами з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Висновки податкового органу про відсутність у контрагентів можливості здійснювати господарську діяльність, відсутність за юридичною адресою, порушення кримінальних справ щодо їх керівників без винесення вироку суду, який вступив в законну силу, не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, і не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання незаконної податкової вигоди позивачем.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції. Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком. Оскільки укладені між ТОВ «Об'єднана консалтингово-інвестиційна компанія» та вказаними суб'єктами господарювання договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів із вищезазначеними контрагентами ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Відтак, наведене підтверджує правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови від 19.09.2012 та скасуванні рішення суду першої інстанції, що доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2012 у справі № 2а-18526/11/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна