Постанова

від 21.10.2014 по справі 826/7583/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/7583/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КГНТ-Україна» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КГНТ-Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «КГНТ-Україна» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 року №0005862210, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та правомірність визначеної позивачу контролюючим органом суми грошового зобов'язання.

Проте, з таким висновками суду погодитися не можна.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань отримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, за підсумками якої складено акт від 15.11.2013 року №1524/26-51-22-01/035150104 та виявлено, зокрема, порушення пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі 1453403 грн, в т. ч. за 2 кв. 2012 року - на суму 121491 грн, 3 квартал 2012 року - на суму 266108 грн, 4 квартал 2012 року - на суму 1065804 грн.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005862210 від 13.12.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1816753,75 грн, з них 1453403 грн - за основним платежем, 363350,75 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, а також результатами його адміністративного оскарження до Головного управління Міндоходів у м. Києві та Міністерства доходів і зборів України, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, судова колегія виходить із наступного.

Із акту податкової перевірки слідує, що відповідачем виявлено завищення позивачем скоригованих валових витрат на загальну суму 9546682 грн, в т. ч. по періодам: за 4 квартал 2010 року - на суму 358455 грн, за 1 квартал 2011 року - на суму 1872422 грн, за 2 квартал 2011 року - на суму 49355 грн, за 3 квартал 2011 року - на суму 206194 грн, за 4 квартал 2011 року - на суму 142143 грн, за 1 квартал 2012 року - на суму 1022752 грн, за 2 квартал 2012 року - на суму 750120 грн, за 3 квартал 2012 року - на суму 1008743 грн, за 4 квартал 2012 року - на суму 4136498 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що таке завищення валових витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, за висновком відповідача, проявилось у завищенні позивачем у податковій звітності за період, що перевірявся, показників собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) - на суму 6748277 грн, а також інших витрат - на суму 2798405 грн.

Завищення показника собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму 6748277 грн податковий орган пояснює порушенням позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, пов'язаним із не підтвердженням первинними документами фактичного надання позивачем послуг іншим суб'єктам господарювання у вигляді розроблення проектної документації у сфері інжинірингу, а саме: розробка робочої документації по компресорним станціям КС-7 «Шелик» по проекту «Будівництво газопроводу Казахстан-Китай»; розробка робочого проекту для об'єкта «Будівництво магістрального газопроводу «Запад-Север-Центр»; розробка робочого проекту для об'єкта «Установка крапельного наливу нафтопродуктів»; розробка проектно-кошторисної документації по проекту «Модернізація Павлодарського нафтохімічного заводу», техніко-економічне порівняння варіантів реконструкції розподільчого газопроводу «Адлер - Червона Поляна» для ТОВ «ПитерГазИнжиниринг» (Російська Федерація), а також виконання робіт за замовленням ПАТ «Укртрансгаз». Враховуючи таке непідтвердження, зокрема, ненадання позивачем обґрунтованих розрахунків висновків по актам виконаних робіт (послуг), калькуляції щодо формування собівартості робіт, зарплатні працівників, задіяних на виконанні робіт, передбачених договорами, розшифровки амортизаційних відрахувань основних засобів, що вплинуло на собівартість виконаних робіт в залежності від фактично використаної площі об'єкту працівників компанії, контролюючий орган в ході перевірки дійшов висновку про неможливість підтвердження правильності формування показника собівартості виконаних робіт (послуг) в частині нарахування працівникам позивача заробітної плати, внесків на соціальні виплати, амортизації основних засобів.

Завищення показника інших витрат на суму 2798405 грн податковий орган пояснює порушенням позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що проявилось у неправильному відображенні останнім показника від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток попереднього звітного періоду, а саме: за 4 квартал 2010 року встановлено завищення цього показника на 358455 грн, за 1 квартал 2011 року - на 1872422 грн, за 1 квартал 2012 року - на 567528 грн.

Як свідчать матеріали справи, указані доводи, відображені в акті перевірки, покладені в основу визначеного позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Обговорюючи припущення відповідача з приводу наявності завищення позивачем показника собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на суму 6748277 грн у зв'язку із порушенням останнім пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом з'ясовано, що вказана сума завищення виявлена відповідачем у податковій звітності позивача за період з 2 кварталу 2011 року по 4 квартал 2012 року. Відтак, спірні правовідносини підлягали правовому регулювання нормами Податкового кодексу України.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, ведення яких передбачено законодавством.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності та інших витрат, які визначаються згідно правил цього Кодексу, крім, визначених у пунктах 135.3. цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Так, до складу витрат операційної діяльності належить, зокрема, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, що складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п. 138.8 ст. 138 ПК України).

Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - це витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (пп. 14.1.228. п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

За правилами пункту 138.8 статті 138 Кодексу, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат.

Відповідно до пп. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (п. 138.9 цієї норми).

Таким чином, податкове законодавство передбачає включення до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) витрат на виплату заробітної плати, сплату внесків на соціальні заходи, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Із матеріалів справи вбачається, що також було встановлено відповідачем в ході податкової перевірки, в період, що перевірявся, позивач здійснював господарську діяльність у сфері інжинірингу, зокрема, з надання послуг з технічного консультування у цій сфері та розроблення технічної та проектної документації по об'єктам з будівництва газопроводів та інших об'єктів, що стосуються нафтогазової промисловості та транспортування відповідної продукції.

Так, матеріали справи містять копії укладених позивачем договорів з ТОВ «Инжиниринговая компания «Казгипронефтетранс» (Республіка Казахстан), ТОВ «ПитерГазИнжиниринг» (Російська Федерація), Філією Управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод», ТОВ «Інтеренергоком», Службою автомобільних доріг в Кіровоградській області та іншими господарюючими суб'єктами, предметом яких є виконання позивачем вищезазначених послуг щодо різних об'єктів.

На підтвердження виконання умов указаних договорів позивачем надано акти здачі-прийняття цих робіт.

Розрахунки за поставлені послуги підтверджуються регістрами бухгалтерського обліку по відповідних рахунках. У ході перевірки відповідачем не встановлено заниження чи завищення задекларованих позивачем показників доходів від надання цих послуг. Із акту перевірки слідує, що відповідачем не висловлено жодних зауважень до складених в ході цих господарських операцій первинних документів, зокрема, щодо наявності у них реквізитів, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

У контексті наведеного, колегія суддів зауважує, що послуги, які надавались позивачем в період, що був предметом податкової перевірки, узгоджуються із господарською діяльністю, яку здійснює позивач згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якою є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг з технічного консультування в цій сфері.

Так, в ході перевірки позивача відповідачем встановлено, що в 2010 році загальна чисельність працюючих на підприємстві складала 16 осіб, в т.ч. за сумісництвом - 1 особа, а станом на кінець 2012 року - 47 осіб, в т. ч. 1 особа - за сумісництвом.

До суду апеляційної інстанції позивачем надано докази кваліфікації працівників підприємства, які мають інженерно-технічну освіту та кваліфікаційні сертифікати Атестаційної архітектурно-будівельної комісії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на виконання робіт, пов'язаних зі створенням об'єктів архітектури.

Окрім того, в ході перевірки відповідачем з'ясовано, що на балансі позивача перебуває нежитлове приміщення (офіс), яке використовується в господарській діяльності, загальною площею 1203,50 кв. м.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач має матеріально-технічну та трудову базу для ведення господарської діяльності, яка була предметом перевірки податкового органу.

У ході податкової перевірки відповідачем встановлено, що під час ведення господарської діяльності позивачем проводились виплати працівникам заробітної плати, сплата із цих виплат соціальних внесків та розраховувалась амортизація основних засобів на згадане вище нежитлове приміщення, і вказані виплати відносились позивачем до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у податковому обліку.

У той же час, відповідач заперечує правомірність віднесення вказаних виплат до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), із обґрунтованістю яких погодився суд першої інстанції, з тих підстав, що позивачем не надано обґрунтованих розрахунків висновків по актам виконаних робіт (послуг), калькуляції щодо формування собівартості робіт, зарплатні працівників, задіяних на виконанні робіт, передбачених договорами, розшифровки амортизаційних відрахувань основних засобів, що вплинуло на собівартість виконаних робіт в залежності від фактично використаної площі об'єкту працівників компанії.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками відповідача та податкового органу, оскільки відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються лише витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на приведену норму, віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, має підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. При цьому, відповідні документи повинні безпосередньо відображати факти проведення відповідних витрат.

Як убачається із матеріалів справи, виплата заробітної плати та сплата соціальних внесків підтверджується розрахунково-платіжними відомостями, видатковими касовими ордерами, банківськими виписками, табелями робочого часу, службовими записками головного інженера щодо розподілу робочого часу, які надавались позивачем в ході перевірки та надані суду. Разом з тим, відповідачем не висловлено жодних зауважень до цих документів, так само як і не встановлено відсутності в них певної інформації. Натомість, відповідач виходив виключено з того, що позивачем не надано розрахунків висновків по актам виконаних робіт (послуг), калькуляції щодо формування собівартості робіт, зарплатні працівників, задіяних на виконанні робіт, передбачених договорами, а також розрахунків фактично використаної площі об'єкту працівників суб'єкта господарювання.

Слід зазначити, що складання зазначених висновків, калькуляцій та розрахунків не передбачено жодним нормативно-правовим актом. Тому, посилання відповідача та суду першої інстанції на відсутність вказаних документів, які не являються первинними документами, не передбачені правилами ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, є безпідставними.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в ході перевірки відповідач дійшов висновку про неможливість підтвердження правильності формування показника собівартості виконаних робіт (послуг), зокрема, в частині амортизації основних засобів. Разом з тим, в розділі акту перевірки 3.1.3 «Амортизаційні відрахування» відповідачем зазначено про відсутність будь-якого завищення або заниження повноти визначення амортизаційних відрахувань, задекларованих позивачем. Відтак, у суду відсутні підстави для висновків, що розшифровка амортизаційних відрахувань основних засобів, про ненадання якої зазначає відповідач, могла певним чином вплинути на обґрунтованість результатів податкової перевірки.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, усупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову, так само як і правомірності покладених в основу спірного рішення висновків про завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині показника собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у сумі 6748277 грн. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що вказана сума обґрунтовано та у відповідності до положень ст. ст. 138 та 139 Податкового кодексу України віднесена позивачем до прямих операційних витрат у податковій звітності.

Обговорюючи доводи відповідача про завищення показника інших витрат на суму 2798405 грн через порушення позивачем пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів зауважує, що такі ґрунтуються на висновках про неправильне відображення позивачем показника від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за звітні періоди: 4 квартал 2010 року, 1 квартал 2011 року та 1 квартал 2012 року.

Із матеріалів справи вбачається, що спірною в даному випадку являється правомірність відображення позивачем у податковій звітності з податку на прибуток за 2010 рік, 1 та 2 квартали 2011 року та 1 квартал 2012 року показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, сформованого з урахуванням збитків підприємства за 2009 та 2010 роки.

Так, встановлюючи правомірність висновків відповідача, покладених в основу спірного рішення, в частині завищення позивачем витрат шляхом врахування в їх складі від'ємного значення об'єкта оподаткування попередніх звітних періодів, суд першої інстанції виходив з того, що нормами податкового законодавства встановлено, що розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого-четвертого кварталів 2011 здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за 1 квартал 2011 року без урахування будь-яких інших періодів.

Проте, такий висновок суду суперечить положенням матеріального права, з огляду на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, спірні правовідносини, що склались в період з 4 кварталу 2010 року по 1 квартал 2012 року, підлягали правому регулюванню положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, який набрав законної сили з 01.01.2011 року, крім розділу ІІ цього Кодексу, який набрав чинності з 01.04.2011 року та визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

Пунктом 6.1 статті 6 названого Закону було визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону.

Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону, полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 1 січня 2010 року.

Водночас, як передбачено абзацом другим пункту 22.4 статті 22 Закону, у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, визначених цим пунктом. Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.

Таким чином, відповідно до зазначених законодавчих норм, до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.

Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також протягом 2010 року.

На підставі пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України.

За загальним правилом, установленим наведеною правовою нормою, у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року, а також тих, що виникли протягом 2010 року.

У подальшому розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

При цьому, тлумачення абзацу третього пункту 3 Підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України в системному взаємозв'язку із абзацом другим цього ж пункту дозволяє дійти висновку про те, що наведене в цій нормі поняття «від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року» - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства, у тому числі щодо визначення складу валових витрат, які враховувалися при визначенні об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року.

У свою чергу, правові наслідки формування від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за перший квартал 2011 року визначено пунктом 3 Підрозділу 4 Розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємства, що використовувалася платниками податку починаючи з другого кварталу 2011 року, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 р. № 114.

У рядку 06.6 зазначеної декларації підлягало відображенню, зокрема, від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року. Тобто у другому кварталі 2011 року до рядку 06.6 податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2011 року № 114, підлягало перенесенню в повному обсязі від'ємне значення рядку 08 декларації з податку на прибуток підприємства за перший квартал 2011 року.

При цьому ані Закон, ані Податковий кодекс України не передбачають можливості обмежити формування витрат другого кварталу 2011 року лише тими сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності саме першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів.

Таким чином, до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягають включенню від'ємне значення об'єкту оподаткування за перший квартал 2011 року, причому розрахунок суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснюється без будь-яких обмежень у включенні сум від'ємного значення, що утворилися станом на 1 січня 2010 року та тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів.

Враховуючи викладене, включення позивачем до складу витрат 2010 року суми у розмірі 358455 грн, що дорівнює 20% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01 січня 2010 року, шляхом подання уточнюючого розрахунку до декларації з податку на прибуток підприємств від 28.11.2012 року №9007140129, та 80% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01 січня 2010 року та суми збитків, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів, в розмірі 2368329 грн - до складу витрат 1 кварталу 2011 року, й, відповідно, 25% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01 січня 2012 року, у розмірі 902457 грн - до складу витрат 1 кварталу 2012 року - є правомірним та таким, що відповідає вимогам податкового законодавства.

Колегія суддів зауважує, що відповідач в акті перевірки, а також суд першої інстанції в оскаржуваній постанові посилаються на те, що позивачем, на порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не надано первинних документів на підтвердження спірних сум валових витрат.

При цьому, судом першої інстанції не враховано, що податкова перевірка позивача проведена за період його діяльності з 01.10.2010 року по 31.12.2012 року, тому суд помилково послався на відсутність первинних документів, які відповідали б вимогам Закону про бухгалтерський облік та підтверджували спірні суми валових витрат/доходів товариства, за 2009 рік, адже такі не досліджувались та не могли бути досліджені контролюючим органом.

Апеляційний суд зважає на те, що ані в акті перевірки, ані в запереченнях проти позову відповідачем не обґрунтовано допущення позивачем порушень пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в частині завищення витрат на загальну суму 2798405 грн. Так, відповідачем не наведено жодних конкретних заперечень щодо достовірності даних податкового обліку позивача при формуванні останнім від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток чи щодо документального підтвердження валових витрат, що призвели до від'ємного значення об'єкта оподаткування, як і не містять заперечень щодо реальності господарських операцій позивача, наслідком яких стало утворення збитків. Натомість, доводи відповідача зводяться лише до порушення позивачем правил перенесення від'ємного значення об'єкта оподаткування цим податком за попередні звітні періоди до наступних. Разом з тим, як було встановлено судом, ці доводи не заслуговують на увагу, позаяк не узгоджуються із вимогами чинного на час спірних правовідносин податкового законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КГНТ-Україна» задовольнити .

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2014 року скасувати .

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КГНТ-Україна» задовольнити .

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 13.12.2013 року №0005862210.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

ОСОБА_4М