Ухвала

від 14.04.2015 по справі 826/7583/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2015р. м. Київ К/800/54081/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.

розглянувши в попередньому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року

у справі №826/7583/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КГНТ-Україна» (надалі - ТОВ «КГНТ-Україна»)

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0005862210 від 13.12.2013р.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.07.2014р. у задоволені позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове, яким позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «КГНТ-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 21.05.2007р. по 31.12.2012р., за підсумками якої складено акт від 15.11.2013р. №1524/26-51-22-01/35150104

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, зокрема, встановлено порушення пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.138, пп.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

На підставі названого акту ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0005862210 від 13.12.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у спірному розмірі.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції цілком вірно та обґрунтовано виходив з наступного.

В силу приписів пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених визначеними законодавством документами.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, в період, що перевірявся позивач здійснював господарську діяльність у сфері інжинірингу, зокрема, з надання послуг з технічного консультування у цій сфері та розроблення технічної та проектної документації по об'єктам з будівництва газопроводів та інших об'єктів, що стосуються нафтогазової промисловості та транспортування відповідної продукції.

Матеріали справи містять копії укладених позивачем договорів з ТОВ «Инжиниринговая компания «Казгипронефтетранс» (Республіка Казахстан), ТОВ «ПитерГазИнжиниринг» (Російська Федерація), Філією Управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», ПАТ «Ветропак Гостомельський Склозавод», ТОВ «Інтеренергоком», Службою автомобільних доріг в Кіровоградській області та іншими господарюючими суб'єктами, предметом яких є виконання позивачем вищезазначених послуг щодо різних об'єктів.

На підтвердження виконання умов указаних договорів позивачем надано акти здачі-прийняття цих робіт.

Розрахунки за поставлені послуги підтверджуються регістрами бухгалтерського обліку по відповідних рахунках. У ході перевірки відповідачем не встановлено заниження чи завищення задекларованих позивачем показників доходів від надання цих послуг. Із акту перевірки слідує, що відповідачем не висловлено жодних зауважень до складених в ході цих господарських операцій первинних документів, зокрема, щодо наявності у них реквізитів, передбачених ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Послуги, які надавались позивачем в період, що був предметом податкової перевірки, узгоджуються із господарською діяльністю, яку здійснює позивач згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, якою є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг з технічного консультування в цій сфері.

Так, в ході перевірки позивача відповідачем встановлено, що в 2010 році загальна чисельність працюючих на підприємстві складала 16 осіб, в т.ч. за сумісництвом - 1 особа, а станом на кінець 2012 року - 47 осіб, в т. ч. 1 особа - за сумісництвом.

До суду апеляційної інстанції позивачем надано докази кваліфікації працівників підприємства, які мають інженерно-технічну освіту та кваліфікаційні сертифікати Атестаційної архітектурно-будівельної комісії Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України на виконання робіт, пов'язаних зі створенням об'єктів архітектури.

Окрім того, в ході перевірки відповідачем з'ясовано, що на балансі позивача перебуває нежитлове приміщення (офіс), яке використовується в господарській діяльності, загальною площею 1203,50 кв. м.

Наведене свідчить, що позивач має матеріально-технічну та трудову базу для ведення господарської діяльності, яка була предметом перевірки податкового органу.

У ході податкової перевірки відповідачем встановлено, що під час ведення господарської діяльності позивачем проводились виплати працівникам заробітної плати, сплата із цих виплат соціальних внесків та розраховувалась амортизація основних засобів на згадане вище нежитлове приміщення, і вказані виплати відносились позивачем до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у податковому обліку.

У той же час, відповідач заперечує правомірність віднесення вказаних виплат до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) з тих підстав, що позивачем не надано обґрунтованих розрахунків висновків по актам виконаних робіт (послуг), калькуляції щодо формування собівартості робіт, зарплатні працівників, задіяних на виконанні робіт, передбачених договорами, розшифровки амортизаційних відрахувань основних засобів, що вплинуло на собівартість виконаних робіт в залежності від фактично використаної площі об'єкту працівників компанії.

Згідно з пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат.

Відповідно до підпункту 138.8.2 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат, у тому числі внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього Кодексу, плата за оренду земельних і майнових паїв (пункт 138.9 цієї норми).

Таким чином, податкове законодавство передбачає включення до собівартості виготовлених та реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг) витрат на виплату заробітної плати, сплату внесків на соціальні заходи, амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 стаття 139 Податкового кодексу України)

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається із матеріалів справи, виплата заробітної плати та сплата соціальних внесків підтверджується розрахунково-платіжними відомостями, видатковими касовими ордерами, банківськими виписками, табелями робочого часу, службовими записками головного інженера щодо розподілу робочого часу, які надавались позивачем в ході перевірки та надані суду. Разом з тим, відповідачем не висловлено жодних зауважень до цих документів, так само як і не встановлено відсутності в них певної інформації.

В розділі акту перевірки 3.1.3 «Амортизаційні відрахування» відповідачем зазначено про відсутність будь-якого завищення або заниження повноти визначення амортизаційних відрахувань, задекларованих позивачем, а відтак, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, відсутні підстави для висновків, що розшифровка амортизаційних відрахувань основних засобів, про ненадання якої зазначає відповідач, могла певним чином вплинути на обґрунтованість результатів податкової перевірки.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідач усупереч вимогам ч.1, ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів обставини, на яких ґрунтуються його заперечення проти позову, так само як і правомірності покладених в основу спірного рішення висновків про завищення позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток в частині показника собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг у спірному розмірі.

Висновки відповідача про завищення показника інших витрат у періоді, що перевірявся, ґрунтуються на тому, що позивачем неправомірно відображено у податковій звітності з податку на прибуток за ІVквартал 2010 року, І та ІІ квартали 2011 року, та І квартал 2012 року показника від'ємного значення об'єкта оподаткування, сформованого з урахуванням збитків підприємства за 2009 та 2010 роки.

Так, відповідно до пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011р, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Згідно пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за такі звітні податкові періоди: другий квартал, другий і третій квартали та другий-четвертий квартали 2011 року.

До набрання чинності розділом ІІІ Податкового кодексу України, питання оподаткування податком на прибуток регулювалось Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, під час розрахунків з бюджетом щодо доходів і витрат, отриманих і проведених до 01.04.2011р., в тому числі за І квартал 2011 року мають застосовуватись відповідні норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а такі розрахунки відображаються в декларації з податку на прибуток підприємства, форма та порядок складання якої затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003р. № 143.

Відповідно до пункту 6.1 ст.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01.01.2010р.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Таким чином, від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягає включенню платником податку до складу валових витрат І кварталу 2011 року без обмежень. Враховуючи, що від'ємне значення об'єкта оподаткування виникає фактично у разі перевищення валових витрат над валовими доходами, то від'ємне значення об'єкту оподаткування за І квартал 2011 року без урахування суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік утворитись не могло. Суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за 2010 рік включались до фінансового результату І кварталу 2011 року не самі по собі, а в складі валових витрат за І квартал 2011 року, а їх виключення зі складу валових витрат не передбачено ні Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Податковим кодексом України.

З 01.04.2011 року порядок урахування від'ємного значення об'єкта оподаткування в результатах наступних податкових періодів регулюється статтею 150 Податкового кодексу України, згідно якої, якщо результатом розрахунку об'єкту оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємні значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Згідно пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році з урахуванням такого: якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платник податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сум такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Враховуючи викладене, колегія судді погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що включення позивачем до складу витрат 2010 року суми у розмірі 658455,00грн., що дорівнює 20% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01.01.2010р., шляхом подання уточнюючого розрахунку до декларації з податку на прибуток підприємств від 28.11.2012р. №9007140129, та 80% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01.01.2010р. та суми збитків, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів в розмірі 2368329,00грн. - до складу витрат І кварталу 2011 року, й, відповідно, 25% суми від'ємного значення об'єкта оподаткування, що утворилась станом на 01.01.2012р. у розмірі 902457,00грн. до складу витрат І кварталу 2012 року - є правомірним та таким, що відповідає вимогам податкового законодавства.

При цьому, ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи, не ставила під сумнів достовірність виникнення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Отже, оцінюючі зібрані по справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог та визнання протиправним й скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м.Києві №0005862210 від 13.12.2013р.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В.Вербицька

---

О.В.Муравйов