Ухвала

від 16.07.2014 по справі 679/494/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

КОПІЯ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

---

Справа №679/494/14-ц

Провадження №22-ц/792/1591/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2014 року м. Хмельницький

колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді Харчука В.М.,

суддів: Кізюн О.Ю.,

Спірідоновій Т.В.

при секретарі: Вінярській А.А.

з участю: представників сторін

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22-ц/792/1591/14 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» про стягнення заборгованості за цивільно-правовим договором та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» до ОСОБА_2 про визнання цивільно-правового договору недійсним, заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія,

В С Т А Н О В И Л А :

рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Інтеромонтажбуд» задоволено.

Визнано недійсним договір № 1-ФО від 04.07.2013 року.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ТОВ «Інтермонтажбуд» 243,60 гривень витрат зі сплати судового збору.

ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду від 12 червня 2014 року, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права - ст. 43 Конституції України, ст.ст. 6, ч. 1 ст. 8, ст.ст.11, 63, 525-526, ч.

---

Головуючий в першій інстанції - Стасюк Р.М. Справа № 22ц/792/1591/14

Доповідач - Харчук В.М. Категорія № 19

1 ст. 627, ч. 1 ст. 853, ч. 4 ст. 882 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, п. 32, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», п. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування», п. 14.1.227 ст. 14 Податкового кодексу України, положення Наказу Міністерства правці та соціальної політики України № 307 від 20.11.2000 року «Про затвердження Порядку надання допомоги по безробіттю, в тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності», ст.ст. 57, 58, 59, 60, 61, 213 ЦПК України.

Апелянт посилається на те, що ухвалене судом першої інстанції рішення є незаконним і необґрунтованим.

Суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами 04 липня 2013 року укладено цивільно-правовий договір про надання послуг № 1-ФО, відповідно до умов якого він взяв на себе виконання робіт: організацію і проведення ділової зустрічі з представниками ТОВ «Центроенергомонтаж», підбір персоналу для залучення до виконання робіт відповідно до договору з ТОВ «Центроенергомонтаж», контроль за виконанням умов договору з ТОВ «Центромонтаж», підготовка та ведення необхідних документів, пов»язаних із оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт, здійснення діяльності, пов»язаної з представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору із ТОВ «Центроенергомонтаж».

ТОВ «Інтермонтажбуд» зобов»язалося сплатити надані ним послуги, прийняти роботу із щомісячним підписанням відповідного акту виконання робіт.

При цьому суд безпідставно не взяв до уваги надані позивачем акти приймання-передачі виконаних робіт від 01.11.2013 року та 02.12.2013 року, зробивши висновки про те, що це є неналежні докази у справі і незаконно відмовив у стягненні на його користь вартості наданих послуг на суму 84 285,22 гривень. При цьому суд порушив норми зобов»язального права, які зобов»язують сторони до виконання зобов»язань за договором.

Судом не враховано, що ним відповідачу надано послуг за жовтень 2013 року - на суму 177440 російських рублів, за листопад 2013 року на суму 158880 російських рублів, що підтверджено складеними актами.

Висновки суду про те, що послуги з доставки персоналу до та від місць роботи спростовуються договорами на перевезення людей, укладеними між ТОВ «Інтермонтажбуд» та перевізником не ґрунтуються на встановлених обставинах. Сам він діяв як менеджер і підшуковував перевізників, обговорював з ними умови договорів після чого повідомляв ТОВ «Інтермонтажбуд», яке укладало з перевізниками договори.

Щодо представницва ним інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд», то дійсно йому для цього не видавалась довіреність і надання цих послуг не було включено до переліку послуг, які підлягають оплаті згідно актів приймання-передачі.

Суд першої інстанції не дав належної оцінки табелям виходу на роботу та обліку робочого часу з ТОВ «Центроенергомонтаж» за жовтень-листопад 2013 року, з якими в судовому засіданні погодився представник ТОВ «Інтермонтажбуд», в частині прізвищ працівників та кількості відпрацьованих ними днів, яких підбирав саме він на території Республіки Білорусія.

За цими документами обраховувались конкретні суми вказані в актах приймання-передачі наданих послуг.

Суд дав неправильну оцінку показам свідка ОСОБА_4 - директора ТОВ «Інтермонтажбуд», який пояснив, що були деякі претензії до ОСОБА_2 щодо кваліфікації підібраних ним працівників, а також претензії з приводу того, що по прибуттю в Республіку Білорусію їм були висунуті трохи інші умови договору, ніж ті, про які повідомляв ОСОБА_2

Покази цього свідка також підтверджують факт надання ним обумовлених договором послуг.

Судом не враховано, що ТОВ «Інтермонтажбуд» не заявило вимог про визнання актів приймання-передачі наданих послуг недійсними і не зазначало в актах недоліків наданих послуг. Тому апелянт вважає, що його первинні позовні вимоги були доведені повністю і відмова у задоволенні його позовних вимог є незаконною.

Що стосується задоволення зустрічних позовних вимог позивача про визнання укладеного договору № 1-ФО недійсним, то висновки суду про те, що ОСОБА_2 здійснював підприємницьку діяльність (посередництво про працевлаштуванню за кордоном), яка потребує ліцензування, не грунтуються на положеннях законодавства та встановлених обставинах.

Він надавав послуги з підбору персоналу для роботи за договором між ТОВ «Інтермонтажбуд» та ТОВ «Центроенергомонтаж», однак, працевлаштовувались ці працівники на роботу в ТОВ «Інтермонтажбуд». Ці послуги ліцензування не потребують. Він також має право самостійно здійснювати свою діяльність по наданню послуг за цивільно-правовими договорами без реєстрації підприємницької діяльності, що впливає лише на розмір ставок оподаткування отриманих доходів.

Тому апелянт просить скасувати рішення Нетішинського міського суду від 12 червня 2014 року, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга апелянта розгляду не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 59, 60, 213, 214, 308 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності та диспозитивності, в межах та на підставах заявленого позову та на підставі наданих сторонами на його підтвердження чи заперечення належних і допустимих доказів.

Кожна сторона належними та допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини, визнані сторонами, доказуванню не підлягають.

Судове рішення повинне бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу апелянта і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 203, ч.ч. 1 та 3 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення сторонами (стороною) цих вимог.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Недійсний правочин не створює для сторін юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ст. 8 Закону України «Про підприємництво» № 698-ХІІ від 07.02.1991 року в редакції станом на 04.07.2013 року підприємництво - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, обов»язково зареєстрованими як суб»єкти підприємницької діяльності у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1, п. 22), ст. 16, п. 10), ст.ст. 36, 38, 39 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-УІ від 05.07.2012 року через особливу важливість правовідносин, які цим Законом регулюються, можливість виникнення для осіб, які працевлаштовуються, небезпечних ризиків, законодавцем діяльність, пов»язана із наданням послуг посередництва при працевлаштуванні, дозволена відповідним державним органам у сфері працевлаштування, юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, які здійснюють господарську діяльність з надання посередницьких послуг по працевлаштуванню в Україні та за кордоном.

Чинним законодавством в цій сфері правовідносин не передбачена діяльність по наданню послуг з працевлаштування з метою отримання прибутку фізичними особами на підставах цивільно-правових договорів.

Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом надання відповідних дозволів у передбачених випадках та шляхом ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Зокрема, діяльність суб»єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном підлягають обов»язковому ліцензуванню.

Діяльність суб»єктів господарської діяльності-роботодавців, які надають послуги з працевлаштування працівників для подальшого використання їх в Україні в інших роботодавців на умовах трудового договору, здійснюється на підставі дозволу, виданого центральним органом державної виконавчої влади, що реалізує державну політику в цій сфері правовідносин (сфері зайнятості населення).

Здійснення діяльності без отримання такого дозволу забороняється.

Кабінетом Міністрів України постановою № 400 від 05.06.2013 року затверджено відповідний Порядок формування та ведення обліку суб»єктів господарської діяльності, які надають такі послуги.

Статтею 9, п. 32) Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775-ІІІ від 06.06.2000 року в редакції станом на 04.07.2013 року передбачено обов»язкове ліцензування діяльності з посередництва по працевлаштуванню за кордоном.

Відмовляючи у задоволенні первинного позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги відповідача-зустрічного позивача ТОВ «Інтермонтажбуд», суд першої інстанції виходив з того, що первинним позивачем ОСОБА_2 не доведено підставності та обгрунтованості позову та порушення своїх прав відповідачем ТОВ «Інтермонтажбуд», а укладений між сторонами договір по наданню послуг з посередництва у працевлаштуванні, в тому числі і за кордоном в Республіці Білорусь є недійсним, так як він укладений з порушенням чинного законодавства, яке регулює правовідносини у сфері працевлаштування громадян, надання послуг із посередництва у працевлаштуванні.

Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, підтверджуються дослідженими належними і допустимими доказами та зроблені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом встановлено, що 04.07.2013 року між ОСОБА_2 як фізичною особою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» місто Нетішин укладено цивільно-правовий договір № 1-ФО.

Відповідно до умов укладеного договору ОСОБА_2 взяв на себе обов»язок по організації та проведенню ділової зустрічі з представниками білоруського підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю «Центроенергомонтаж»;

здійснення контролю за виконанням умов договору між ТОВ «Інтермонтажбуд» та ТОВ «Центроенергомонтаж» на території іноземної держави - Республіки Білорусь;

підбір персоналу для залучення по виконанню робіт відповідно до договору із ТОВ «Центроенергомонтаж»;

підготовку та ведення необхідних документів, пов»язаних із оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт;

здійснення діяльності, пов»язаної із представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору із ТОВ «Центроенергомонтаж».

За виконану роботу ТОВ «Інтермонтажбуд» зобов»язалося сплатити ОСОБА_2 винагороду в розмірі 160 російських рублів (за курсом НБУ) за кожен фактично відпрацьований день підібраними виконавцем працівниками на території Республіки Білорусь згідно із наданими ТОВ «Центроенергомонтаж» табелями.

Строк оплати - протягом 5 банківських днів з моменту надходження коштів з ТОВ «Центроенергомонтаж».

Строк виконання робіт сторонами обумовлений відповідно до строку дії договору між господарськими товариствами України та Білорусі з щомісячним підписанням акту-приймання виконаних робіт.

01 листопада 2013 року та 02 грудня 2013 року складені два акти приймання наданих послуг на суму 177 440 російських рублів та 158 880 російських рублів, які, однак, відповідно до вимог Національного стандарту- Вимоги до оформлювання документів, ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року за № 55 у встановленому порядку не затверджені і не засвідчені печаткою ТОВ «Інтермонтажбуд».

08 серпня 2013 року між ОАО «Центроенергомонтаж», Республіка Білорусь, місто Мінськ та ТОВ «Інтермонтажбуд», Україна місто Нетішин укладено договір № 3-384-У/415 відповідно до умов якого ТОВ «Інтермонтажбуд» зобов»язалось забезпечити підбір кваліфікованих працівників зі складу свого персоналу для направлення їх на роботу за кордон в Республіку Білорусь для роботи на об»єктах ОАО «Центроенергомонтаж», а ОАО «Центроенергомонтаж» зобов»язалось ці послуги оплатити.

Даний договір також було укладено з порушенням чинного законодавства у сфері працевлаштування населення без отримання відповідної ліцензії та дозволу органу центральної виконавчої влади у сфері працевлаштування населення.

Протягом вересня-грудня 2013 року ТОВ «Інтермонтажбуд» надавало зазначені послуги ОАО «Центроенергомонтаж», здійснювало підбір власних працівників, укладало договори на перевезення цих працівників з міста Нетішина в Республіку Білорусь та назад в Україну, оплачувало перевізникам вартість перевезення працівників на об»єкти та з об»єктів ОАО «Центроенергомонтаж», де ці працівники працювали та отримували заробітну плату.

Наведені обставини повністю підтверджуються дослідженими доказами: копіями актів приймання-передачі (а.с.9-10), листом ТОВ «Інтермонтажбуд» про помилковість складених актів та їх повернення товариству (а.с.44), договорами ТОВ «Інтермонтажбуд» із перевізниками на перевезення працівників до Республіки Білорусь та в Україну із затвердженими актами виконаних робіт (а.с.48-54, 59-65), копією цивільно-правового договору від 04 липня 2013 року між сторонами (а.с.58), копіями табелів робочого часу працівників ТОВ «Інтермонтажбуд» (а.с.83-86), показами свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Так як договір про надання послуг від 04 липня 2013 року, укладений між сторонами з порушенням вимог законодавства, він є недійсним і не породжує для сторін цивільно-правових наслідків, крім тих, які пов»язані із його недійсністю.

Позивачем ОСОБА_2 не доведено порушення своїх прав невиконанням зазначеного договору відповідачем ТОВ Інтермонтажбуд», а відповідачем та зустрічним позивачем ТОВ «Інтермонтажбуд» повністю доведено підставність та обґрунтованість недійсності укладеного договору.

Судом першої інстанції ухвалено законне та обгрунтоване судове рішення.

Доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

У Х В А Л И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя:/підпис/ судді:/підписи/

Згідно з оригіналом:суддя апеляційного суду В.М.Харчук