Рішення

від 22.01.2015 по справі 679/494/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 679/494/14-ц

Провадження № 22-ц/792/116/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2015 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді Фанди В.П.

суддів: Купельського А.В., Талалай О.І.

при секретарі: Дорощук О.М.

з участю: ОСОБА_1 і його представника ОСОБА_2, представника ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року по цивільній справі

за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» про стягнення заборгованості за цивільно-правовим договором

та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» до ОСОБА_1 про визнання цивільно-правового договору недійсним.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У березні 2014 року позивач звертаючись до суду з позовом, який в подальшому збільшив, просив стягнути із товариства на його користь заборгованість за цивільним договором в розмірі 84285,22 грн.. Зазначав, що 04 липня 2013 року між сторонами було укладено договір про надання послуг №1 - ФО умовами якого передбачалося: організація та проведення ділових зустрічей з представниками ,,Центроенергомонтаж"; контроль за виконанням умов договору з ТОВ ,,Центроенергомонтаж"; підбір персоналу для залученння по виконанню робіт відповідно до договору з ,,Центроенергомонтаж"; підготовка та ведення необхідних документів, пов'язаних з оформленням перевезення персоналу до та з місця роботи; здійснення діяльності повязаної з представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору з ,,Центроенергомонтаж". Розділом 2 даного договору передбачено розмір та порядок оплати виконаної роботи, яку позивач виконував належним чином, тоді як товариство в повній мірі не оплатило надані ним послуги. В зв'язку із чим за жовтень - листопад 2013 року відповідач заборгував йому 84285,22 грн..

ТОВ «Інтермонтажбуд» подало зустрічний позов про визнання договору про надання послуг №1 - ФО недійсним. Вказувало, що вимоги даного договору прямо суперечать чинному законодавству, оскільки у позивача-відповідача немає відповідної ліцензії на здійснення діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Головуючий в першій інстанції - Стасюк Р.М.

Доповідач - Фанда В.П. Категорія № 19

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ТОВ «Інтеромонтажбуд» задоволено. Визнано недійсним договір № 1-ФО від 04.07.2013 року. Вирішено питання судового збору.

Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 16.07.14 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення суду від 12.06.14 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.11.14 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Ухвала апеляційного суду Хмельницької області від 16.07.14 року скасована, справа направлена на новий апеляційний розгляд.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Нетішинського міського суду від 12 червня 2014 року, посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що ухвалене судом першої інстанції рішення є незаконним і необґрунтованим. Суд безпідставно не взяв до уваги надані позивачем акти приймання-передачі виконаних робіт від 01.11.2013 року та 02.12.2013 року, зробивши висновки про те, що це є неналежні докази у справі і незаконно відмовив у стягненні на його користь вартості наданих послуг на суму 84 285,22 гривень. Вважає, що висновки суду про те, що він здійснював підприємницьку діяльність (посередництво по працевлаштуванню за кордоном), яка потребує ліцензування, не ґрунтуються на положеннях законодавства та встановлених обставинах. Він надавав послуги з підбору персоналу для роботи за договором між ТОВ «Інтермонтажбуд» та ВАТ «Центроенергомонтаж», однак, працевлаштовувались ці працівники на роботу в ТОВ «Інтермонтажбуд». Ці послуги ліцензування не потребують. Просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

На апеляційному перегляді рішення суду апелянт, його представник підтримали апеляційну скаргу, вважають, що її слід задовольнити з підстав передбачених у скарзі.

Представник товариства заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, оскільки позивач будь-якої роботи згідно даного договору не виконував й не довів доказами. Підшуковуванням працівників для товариства займаються відповідні менеджери, тому потреби у наданні таких послуг з боку позивача не було. Вважає, що даний спірний договір був укладений про людське око, без наміру створення реальних нслідків.

Судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною 1 статті 309 цього Кодексу визначено, що підставами для скасування, зміни рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Вирішуючи спір, суд вважав доведеним вимоги товариства щодо наявності підстав для визнання недійсним всього договору про надання послуг від 04.07.13 року, що як наслідок тягне відмову у задоволенні позову про стягнення оплати.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися у повній мірі не можна.

На виконання ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26.11.14 року колегія суддів детально дослідила умови укладеного договору та встановила, що 04.07.2013 року між фізичною особою ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» було укладено цивільно-правовий договір № 1-ФО відповідно до якого ОСОБА_1 взяв на себе обов'язок по:

організації та проведенню ділової зустрічі з представниками білоруського підприємства - відкритого акціонерного товариства «Центроенергомонтаж» (п.1.1.1.);

здійсненню контролю за виконанням умов договору між ТОВ «Інтермонтажбуд» та ВАТ «Центроенергомонтаж» на території Республіки Білорусь (п.1.1.2.);

підбору персоналу для залучення по виконанню робіт відповідно до договору із ВАТ «Центроенергомонтаж» (п.1.1.3.);

підготовці та веденню необхідних документів, пов'язаних із оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт (п.1.1.4.);

здійсненню діяльності, пов'язаної із представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору із ВАТ «Центроенергомонтаж» (п.1.1.5.).

За первинним позовом позивачем ставиться питання про стягнення коштів за виконання роботи, передбаченої п.1.1.3. та п.1.1.4. цивільно-правового договору № 1-ФО.

Відповідно до п.22 ст.1, п.10 ст.16, ст.ст. 36 , 38 , 39 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року через особливу важливість правовідносин, які цим Законом регулюються, можливість виникнення для осіб, які працевлаштовуються, небезпечних ризиків, законодавцем діяльність, пов'язана із наданням послуг посередництва при працевлаштуванні, дозволена відповідним державним органам у сфері працевлаштування, юридичним особам та фізичним особам-підприємцям, які здійснюють господарську діяльність з надання посередницьких послуг по працевлаштуванню як в Україні так і за кордоном.

Враховуючи цю норму закону, колегія суддів приходить до висновку, що підбір персоналу для залучення по виконанню робіт (п.1.1.3. договору) і є діяльністю по працевлаштуванню таких осіб. Таке працевлаштування осіб передбачено цим пунктом договору має проводитися відповідно до договору з ТОВ «Центроенергомонтаж», яке розташовано у м. Мінськ Республіка Білорусь. Разом із цим сторони не заперечили, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Центроенергомонтаж» не укладався такий договір.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинним законодавством в цій сфері правовідносин не передбачена діяльність по наданню послуг з працевлаштування як в Україні так і за кордоном з метою отримання прибутку фізичними особами на підставах цивільно-правових договорів.

ОСОБА_1 у своїх поясненнях посилається на те, що підшуковування персоналу ним проводилося саме для ТОВ «Інтермонтажбуд» (м.Нетішин Хмельницької області), а не для підприємства розташованого за кордоном. Таке частково визнав і представник ТОВ «Інтермонтажбуд».

З врахуванням цього, колегія суддів приходить до висновку, що для виконання п.1.1.3 договору щодо підбору персоналу для ТОВ «Інтермонтажбуд» (м.Нетішин Хмельницької області) ОСОБА_1 мав бути зареєстрованим як фізична особа-підприємець. Доказів такої реєстрації ним не надано суду, а тому він не мав права на укладення п.1.1.3. цивільно-правового договору № 1-ФО.

Не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_1 щодо дії принципу свободи договору (вибір контрагента, умов договору), оскільки такий принцип обмежений вимогами Цивільного кодексу, іншими актами цивільного законодавства, звичаями ділового обороту (ч.1 ст.627, ч.1 с.203 ЦК України).

Персонал, який був підшуканий ОСОБА_1 згідно договору №1-ФО в установленому порядку працевлаштовувався у ТОВ «Інтермонтажбуд» та направлявся у відрядження до ВАТ «Центроенергомонтаж», що підтверджується наданими ксерокопіями трудових книжок.

Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 06.06.2000 року (в редакції станом на 04.07.2013 року) передбачено обов'язкове ліцензування діяльності з посередництва по працевлаштуванню за кордоном. Пунктом 1.1.3 договору від 04.07.13 року передбачено зобов'язання ОСОБА_1 підбирати персонал для ВАТ «Центроенергомонтаж» (м. Мінськ Республіка Білорусь), тобто для роботи за кордоном.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що ВАТ «Центроенергомонтаж» (м. Мінськ Республіка Білорусь) не було стороною укладення договору №1-ФО від 04.07.13 року, ніяких обов'язків перед ОСОБА_1 за даним договором не несе.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність необхідності у ОСОБА_1 отримувати відповідну ліцензію щодо посередницької діяльності по підбору персоналу для наступного працевлаштування на території України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що при укладенні 04.07.13 року договору №1-ФО у частині надання посередницьких послуг на працевлаштування ОСОБА_1 мав перебувати у статусі фізичної особи-підприємця, тому п. 1.1.3 договору від 04.07.13 року слід визнати недійним у відповідності із ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки він суперечить п. 22 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року .

Безпідставним є посилання ОСОБА_1, його представника на вимоги п.3 ч.1 ст.4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску та загальнообов'язкове державне соціальне страхування», ст.14 Податкового кодексу України, оскільки вони ніяким чином не впливають на визначення статусу особи, яка має право надавати послуги, передбачені п.1.1.3 договору №1-ФО.

Відповідно до ст.217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Не потребує отримання певної ліцензії та певного статусу особи виконання робіт щодо: організації та проведенню ділової зустрічі з представниками білоруського підприємства - відкритого акціонерного товариства «Центроенергомонтаж» (п.1.1.1.); здійснення контролю за виконанням умов договору між ТОВ «Інтермонтажбуд» та ВАТ «Центроенергомонтаж» на території Республіки Білорусь (п.1.1.2.); підготовки та ведення необхідних документів, пов'язаних із оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт (п.1.1.4.); здійснення діяльності, пов'язаної із представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору із ВАТ «Центроенергомонтаж» (п.1.1.5.).

Задовольнивши позовні вимоги товариства і у цій частині, визнавши весь договір недійсним, суд першої інстанції не зазначив у чому саме зміст цих пунктів суперечить Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Колегія суддів не вбачає таких порушень, тому відсутні підстави для задоволення позову товариства про визнання недійсним договору у цій частині. Апеляція ОСОБА_1 у цій частині підлягає задоволенню.

За виконану роботу ТОВ «Інтермонтажбуд» зобов'язалося сплатити ОСОБА_1 винагороду в розмірі 160 російських рублів (згідно з курсом Нацбанку України) за кожен фактично відпрацьований день підібраними виконавцем працівниками на території Республіки Білорусь згідно із наданими ВАТ «Центроенергомонтаж» табелями (п.2.1. договору).

ОСОБА_1, його представник та представник товариства не змогли конкретизувати яким чином у спірному договорі має визначатись розмір оплати виконаної роботи окремо по підбору персоналу для залучення до виконання робіт (п.1.1.3. договору) та окремо по підготовці та веденню необхідних документів, пов'язаних з оформленням перевезення персоналу до та з місця роботи (п.1.1.4 договору).

Виникнення обов'язку товариства по оплаті послуг (п.2.1. договору) є похідним від виконання обов'язку ОСОБА_1 саме по підбору персоналу для ВАТ «Центроенергомонтаж» (п.1.1.3. договору). Сторони визнали, що оплата послуг ОСОБА_1 окремо по пунктах 1.1.1, 1.1.2, 1.1.4 та 1.1.5 договором не передбачена. Однак, ОСОБА_1 надано суду розрахунок суми, що підлягає стягненню, виходячи саме із виконання ним п.1.1.3. договору - підбір персоналу та підготовка їх документів для транспортування до місця роботи і з місця роботи (а.с.9,10).

Так як п. 1.1.3. договору №1-ФО про надання послуг від 04 липня 2013 року укладено з порушенням вимог законодавства, він є недійсним, а тому і не породжує для сторін цивільно-правових наслідків, в тому числі і щодо оплати цих наданих послуг .

ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів щодо визначення розміру оплати за послуги наданні по п.1.1.4 договору. Наявність такого визначення оплати за ці надані послуги не вбачається і з самого договору, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Таким чином, надані ОСОБА_1 акти виконаних робіт від 01.11.13 року та 02.12.13 року не можуть бути підставою для нарахування, виплати йому відповідної оплати за надані послуги як по п.1.1.3. так і по п.1.1.4 договору.

З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції у цій частині та скасування рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно з цивільно-правовим договором від 04.07.13 року.

08 серпня 2013 року між ВАТ «Центроенергомонтаж» (Республіка Білорусь, місто Мінськ) та ТОВ «Інтермонтажбуд» (Україна, місто Нетішин) укладено договір № 3-384-У/415 відповідно до умов якого ТОВ «Інтермонтажбуд» зобов'язалось забезпечити підбір кваліфікованих працівників зі складу свого персоналу для направлення їх на роботу за кордон в Республіку Білорусь для роботи на об'єктах ВАТ«Центроенергомонтаж», а ВАТ «Центроенергомонтаж» зобов'язалось ці послуги оплатити. Даний договір не є предметом дослідження по даній справі, ОСОБА_1 не є стороною даного договору, він не регулює питання оплати виконаної роботи ОСОБА_1 для ТОВ «Інтермонтажбуд» (Україна, місто Нетішин). Враховуючи вимоги ст.11 ЦПК України щодо меж судового розгляду, колегія суддів не вправі давати даному договору будь-яку правову оцінку.

При вирішенні спору суд першої інстанції вказані обставини не врахував, таке неправильне застосування норм матеріального права є обов'язковою підставою для скасування рішення у частині позову товариства про визнання недійсним спірного договору.

Інші доводи апеляційної скарги, на які посилається апелянт, не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Розподіл судових витрат проведено судом першої інстанції у відповідності із вимогами процесуального закону.

Керуючись ст.ст. 303 , 30 9, 316, 317 , 319 ЦПК України , колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Нетішинського міського суду Хмельницької області від 12 червня 2014 року по зустрічному позову товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» про визнання недійсним цивільно-правового договору (про надання послуг) №1-ФО від 04 липня 2013 року.

У цій частині ухвалити нове рішення. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» про визнання недійсним цивільно-правового договору (про надання послуг) №1-ФО від 04 липня 2013 року задовольнити частково. Визнати недійсним п.1.1.3. цивільно-правового договору (про надання послуг) №1-ФО від 04 липня 2013 року.

В задоволенні решти зустрічного позову відмовити.

Рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості згідно з цивільно-правовим договором від 04.07.13 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: підпис Судді: підписи

З оригіналом згідно : суддя апеляційного суду В.П. Фанда