Рішення

від 12.06.2014 по справі 679/494/14-ц

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 2/679/272/2014

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2014 року Нетішинський міський суд

Хмельницької області

в складі головуючого судді Стасюка Р.М.

при секретарі Федорчук Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» про стягнення заборгованості та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтермонтажбуд» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх вимог вказав, що 04.07.2013 року між ним та ТОВ «Інтермонтажбуд» було укладено цивільно-правовий договір (про надання послуг) №1-ФО, відповідно до умов якого він зобов'язався виконувати наступні роботи: організація та проведення ділової зустрічі з представниками «Центроенергомонтаж»; контроль за виконанням умов договору з TOB «Центроенергомонтаж»; підбір персоналу для залучення по виконанню робіт відповідно до договору з «Центроенергомонтаж»; підготовка та ведення необхідних документів, пов'язаних з оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт; здійснення діяльності пов'язаної з представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору з ТОВ «Центроенергомонтаж». В розділі 2 Договору передбачено розмір і порядок оплати робіт. Зобов'язання за Договором ним виконані належним чином, а ТОВ «Інтермонтажбуд» в повній мірі не оплатив надані ним послуги. Так за жовтень - листопад 2013 р. ТОВ «Інтермонтажбуд» заборгувало йому 336320,00 російських рублів, що становить 84080,00 грн. З врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив стягнути з ТОВ «Інтермонтажбуд» 84285,22 грн. заборгованості за договором №1-ФО від 04.07.2013 року.

ТОВ «Інтермонтажбуд» подало зустрічну позовну заяву про визнання договору №1-ФО недійсним. В обґрунтування зустрічного позову вказує, що п. 2.1 та п.2.4. договору №1-ФО прямо суперечать вимогам чинного законодавства, у ОСОБА_1 відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності, а саме, у нього немає відповідної ліцензії на здійснення діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.

Представник ТОВ «Інтермонтажбуд» - ОСОБА_2 вказує, що ОСОБА_1 не вчинено жодних дій по наданню послуг обумовлених п.1.1 Договору. Будь яких документальних доказів, які б свідчили про факт «підбору персоналу» на користь ТОВ «Інтермонтажбуд» ним не надано, а тому просить визнати договір №1-ФО від 04.07.2013 року недійсним та відмовити в задоволенні первісного позову.

В судовому засіданні представник ТОВ «Інтермонтажбуд» позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав, просив їх задоволити в повному обсязі. В задоволенні первинного позову просив відмовити.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримали первинний позов та частково визнали зустрічний позов, а саме не заперечували щодо визнання недійсним п. 2.4. Договору, так як він суперечить нормам Податкового кодексу України.

Свідок ОСОБА_4 показав, що був присутній при обрахунку та підписанні Актів приймання наданих послуг від 01.1 1.2013 р. та від 02.12.2013 р. Обсяг, вид послуг та ціна обраховувались спільно ОСОБА_1 та директором TOB «Інтермонтажбуд» ОСОБА_5 на підставі табелів в суть яких він не вникав.

Крім того, вказав, що на даний час він працює на фірмі ОСОБА_1 яка займається наданням організаційних послуг. З приводу чого вони проводять співбесіди та складають відповідні резюме на працівників для їх подальшого працевлаштування.

Відповідно до положень ст. 62 ЦПК України, в якості свідка було допитано директора TOB «Інтермонтажбуд» ОСОБА_5 який в своїх поясненнях визнав, що дійсно Акти виконаних робіт підписував він, як посадова особа TOB «Інтермонтажбуд». Однак через відсутність підтверджуючих документів з боку ОСОБА_1, зазначені акти він не завіряв печаткою підприємства. Крім того вказав, що обидва акти ним було підписано 19.12.2013 року. Наступного дня, 20.12.2013 року TOB «Інтермонтажбуд» на адресу ОСОБА_1 було направлено цінним листом прохання повернути помилково підписані акти від 01.11.2013р. та 02.12.2013 р. Дане прохання було проігноровано ОСОБА_1, а натомість 23.12.2013 року він передав лист б/н з вимогами повного розрахунку. 09.01.2014р. на адресу ОСОБА_1 було надіслано лист №09-01 щодо необхідності пред'явлення відповідних підтверджуючих документів стосовно надання послуг, визначених п.1.1. оспорюваного договору. Відповіді на лист №09-01 від 09.01.2014р. не отримали.

Заслухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини:

Судом встановлено, що 04.07.2013 року між сторонами укладено договір №1-ФО про надання послуг (а.с. 8), за умовами якого ОСОБА_1 зобов'язався здійснити організацію та проведення ділової зустрічі з представниками «Центроенергомонтаж»; контроль за виконанням умов договору з TOB «Центроенергомонтаж»; підбір персоналу для залучення по виконанню робіт відповідно до договору з «Центроенергомонтаж»; підготовка та ведення необхідних документів, пов'язаних з оформленням перевезення персоналу до та з місця робіт; здійснення діяльності пов'язаної з представництвом інтересів ТОВ «Інтермонтажбуд» в рамках договору з ТОВ «Центроенергомонтаж». Замовник зобов'язався своєчасно прийняти і оплатити виконану Виконавцем роботу (надані послуги).

З огляду на викладене, суд вважає, що між сторонами мають місце договірні відносини, які походять з укладеного договору про надання послуг та регулюються главою 63 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст.ст. 57, 212 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, ОСОБА_1 не надано до суду належних та допустимих доказів виконання умов договору №1-ФО від 04.07.2013 року. Для спростування доводів ОСОБА_1 ТОВ «Інтермонтажбуд» надано договір про надання послуг з перевезення пасажирів №4п від 09.09.2013 року та акти прийняття виконаних послуг від 07.10.2013 року, 21.102013 року, 23.10.2013 року, 11.11.2013 року, 27.11.2013 року. З яких вбачається, що замовником послуг по перевезенню робітників ТОВ «Інтермонтажбуд» до м. Новополоцьк Вітебської області Республіки Білорусія є ТОВ «Інтермонтажбуд», а не ОСОБА_1 як це передбачено договором №1-ФО від 04.07.2013 року.

Крім того, ТОВ «Інтермонтажбуд» надано виписки по особовому рахунку підприємства, з яких слідує, що підприємство не перераховувало ОСОБА_1 жодних коштів. Тим самим, спростовується твердження ОСОБА_1 щодо часткової оплати послуг по оспорюваному Договору.

Також, представник ТОВ «Інтермонтажбуд» вказує, що на виконання підпунктів 1,2,5 пункту 1.1 договору №1-ФО від 04.07.2013 року у ОСОБА_1 не було відповідного документу на представництво інтересів Замовника перед третіми особами, а отже такі послуги не надавались.

Статтею 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" встановлений перелік видів господарської діяльності провадження яких забороняється без отримання ліцензії.

Так, відповідно до п.32 ч.3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном підлягає ліцензуванню.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що ОСОБА_1, не маючи відповідної ліцензії та не будучи приватним підприємцем, не мав відповідної цивільної дієздатності (здатності реально виконати свої договірні зобов'язання).

Листом №742/11/13-11 Вищого Адміністративного Суду України від 02.06.2011р. чітко визначаються основні моменти вимог до первинних документів та реальному відображенню у них господарської дії. Зокрема, згаданим вище листом визначено, що будь які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. При цьому визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Така позиція вищого судового органу цілком кореспондується із положеннями статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» де господарською операцією визнається дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на викладене, акти приймання наданих послуг від 01.11.2013р. та 02.12.2013р. не є первинними документами відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не свідчать про фактичне здійснення операцій, що у них зазначені та не спричинили реальних змін майнового стану договірних сторін за договором №1-ФО від 04.07.2013р.

У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Статтею 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Так, враховуючи, що ОСОБА_1 не мав необхідного обсягу дієздатності та відповідної ліцензії для виконання умов укладеного договору №1-ФО від 04.07.2013 року, що є порушенням Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", то є підстави для визнання вищезазначеного договору недійсним.

У відповідності з положеннями ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.203,215 ЦК України, ст.ст. 57 - 61, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Зустрічний позов ТОВ «Інтермонтажбуд» - задовольнити.

Визнати недійсним договір №1-ФО від 04.07.2013 року.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1) на користь ТОВ «Інтермонтажбуд» (вул.. Ринкова, 5 м. Нетішин, р/р 26006357766 АТ «Райффайзен банк Аваль» м. Київ, МФО 380805, код 37596656) - 243,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Хмельницької області через Нетішинський міський суд, протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Стасюк Р.М.