Рішення

від 07.10.2014 по справі 911/3846/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2014 р. Справа № 911/3846/14

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" про стягнення процентів за користування чужими коштами та інфляційних нарахувань на суму основного боргу,

за участю представників:

позивача: Смаглій В.М. (дов. б/н від 01.09.2014);

відповідача: Мікульський К.В. (дов. № 677 від 02.04.2009).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" про стягнення процентів за користування чужими коштами та інфляційних нарахувань на суму основного боргу.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 05073 від 05.07.2012, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача суму нарахованих 36% річних та втрат від інфляції.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.09.2014 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.09.2014.

Ухвалою від 23.09.2014 розгляд справи відкладено 07.10.2014.

В судовому засіданні 07.10.2014 суд заслухав пояснення представників сторін, позивач підтримав позовні вимоги, відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у його відзиві № 229 від 06.10.2014.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

В судовому засіданні 07.10.2014 суд, після виходу з нарадчої кімнати в порядку ст. 82-1 Господарського процесуального кодексу України, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

05.07.2012 між Приватним підприємством «Агро-Транс Індустрія» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство «Сан» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 05073, згідно якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію рослинного походження. Відповідно до умов Договору: поставка здійснюється на умовах ЕХW (франко-склад) (пункт 4.2 Договору); покупець здійснює оплату за товар на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання Договору та надання продавцем рахунку-фактури (пункт 5.1 Договору); продавець передає покупцю видаткову накладну, податкову накладну, копію свідоцтва про реєстрацію платника податків та копію виписки з єдиного державного реєстру (пункт 5.3 Договору); за недопостачання товару продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10% від суми недопоставленого товару та неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (пункти 6.4, 6.5 Договору).

На виконання своїх господарських зобов'язань ПП "Агро-Транс Індустрія" сплатило товариству "ВП "Сан" за обумовлену Договором сільгосппродукцію 580000,00 грн. Продавець в свою чергу здійснив поставку позивачу кукурудзи на загальну суму 364669,70 грн. Крім того, він здійснив повернення кошів покупцю в сумі 120000,00 грн. Відтак, вартість недопоставленого позивачу товару склала 580000,00 - 364669,70 - 120000,00 = 95330,30 грн.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтями 655, 656 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В подальшому між сторонами було укладено Додаток №1 від 02.01.2013 до Договору № 05073 від 05.07.2012, згідно якого сторони домовились про наступне: зобов'язання продавця щодо поставки товару за Договором в частині недопоставленого товару на суму 95330,30 грн. змінюються на нові (пункт 1.1 Додатку №1); продавець в рахунок залишку оплати зобов'язується передати у власність покупця ріпак урожаю 2013 в кількості 30 тон (±20%) або пшеницю врожаю 2013 в кількості 55 тон (±20%) (пункт 1.2 Додатку №1); остаточна ціна однієї тони товару визначається із знижкою 21% від середньозваженої біржової ціни за одиницю аналогічного товару, яка складається на Аграрній біржі України на момент передачі товарної партії (пункт 3.1 Додатку №1); товар може передаватися окремими партіями, але повний його обсяг повинен бути переданий покупцю у термін до 01.08.2013р. на умовах ЕХW (франко-склад) зі складу продавця в с. Красне Згурівського району. Про готовність товару або його партій до передачі продавець письмово повідомляє покупця не пізніше ніж за три дні до запланованої дати відвантаження. Датою передачі товару вважається дата підписання покупцем товарної накладної (розділ 4 Додатку №1).

Вказані обставини встановлені в рішенні господарського суду Київської області від 10.12.2013 у справі № 911/4327/13 за позовом Приватного Підприємства "Агро-Транс Індустрія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан", що було залишено без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.02.2014, та має преюдиційне значення для даної справи, адже ст. 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В рамках розгляду вказаної справи,судом було встановлено удом встановлено факт порушення ТОВ "ВП "Сан" своїх зобов'язань перед ПП "Агро-Транс Індустрія" які полягають у непоставці позивачу в строк до 01.08.2013 обумовленого Додатком №1 до Договору товару, а саме ріпаку урожаю 2013р. в кількості 30 тон (±20%) або пшениці врожаю 2013р. в кількості 55 тон (±20%).

Даним рішенням господарського суду Київської області позов приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничого підприємства "Сан" на користь Приватного Підприємства "Агро-Транс Індустрія" 95330,30 грн основного боргу, 3155,04 грн неустойки; 8579,25 грн процентів за користування чужими грошовими коштами.

Проте, боржником в добровільному порядку вказане рішення виконано не було, тому стягував до Відділу державної виконавчої служби Згурівського РУЮ, в рамках даного виконавчого провадження боржником було погашено суму заборгованості лише 25.07.2014.

Відтак, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 25104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, 10711,97 грн втрат від інфляції, нарахованих у зв'язку із неповерненням відповідачем суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, судом встановлено, що позивачем нараховано суму процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.5. додатку до договору, яким встановлено, що у випадку порушення продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару покупцю продавець сплачує покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3 відсотки в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Суд вважає вказане нарахування необґрунтованим, оскільки положення вказаного пункту застосовуються до випадків порушення продавцем зобов'язань з поставки товару, тоді як позивач скористався своїм правом та відмовився від отримання товару, та в порядку ст. 670 Цивільного кодексу України вимагає повернення суми попередньої оплати. А відтак, з моменту заявлення вимог про повернення сплачених коштів у відповідача виникло грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, до якого не можуть застосовуватись положення п. 5.5. додатку до договору, якими встановлено відповідальність за порушення зобов'язань з поставки товару. Що стосується посилання позивача на рішення господарського суду Київської області від 10.12.2013 у справі № 911/4327/13 як преюдиційний факт, що вказує на обґрунтованість застосування до спірних правовідносин п. 5.5. договору після виникнення у відповідача обов'язку повернути сплачені кошти замість попередньо існуючого обов'язку поставити товар, то суд звертає увагу позивача на те, що вказаним рішенням стягнуто нараховані позивачем відсотки в порядку п. 5.5. договору лише за період протягом якого існувало негрошове зобов'язання з поставки товару, як то передбачено п. 5.5. договору, у зв'язку з чим вказане рішення в цій частині не носить преюдиційного характеру стосовно спірних правовідносин, що ґрунтуються на невиконанні відповідачем грошового зобов'язання.

Відтак, в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача 25104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами суд відмовляє.

Щодо розрахунку втрат від інфляції, то суд зазначає, що сума втрат від інфляції є більшою ніж заявлено позивачем, проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони. З аналізу даної норми вбачається, що господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог. Відтак, вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягає задоволенню повністю у сумі 10711,97 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Сан" (код ЄДРПОУ 34099299) на користь Приватного підприємства "Агро-Транс Індустрія" (код ЄДРПОУ 33173418) 10711,97 грн втрат від інфляції, а також 1827,00 грн судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ.

Суддя А.Ф. Черногуз