Постанова

від 20.01.2015 по справі 911/3846/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" січня 2015 р. справа№ 911/3846/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Смаглій В.М.

відповідача - Мікульський К.В.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія»

на рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2014 р.

у справі № 911/3846/14 (суддя - Черногуз А.Ф.)

за позовом Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан»

про стягнення процентів за користування чужими коштами та інфляційних нарахувань на суму основного боргу

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Приватне підприємство «Агро-Транс Індустрія» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» (далі - відповідач) про стягнення 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 711,97 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі № 911/3846/14 від 07.10.2014 р. позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» на користь Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» 10 711,97 грн інфляційних втрат, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 07.10.2014 р., Приватне підприємство «Агро-Транс Індустрія» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення про повне задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що відповідачем було перераховано грошові кошти, що підлягали до стягнення в порядку виконання рішення Господарського суду Київської області від 10.12.2013 р. лише 25.07.2014 р., а тому у позивача виникло право додатково нарахувати інфляційні втрати та річні за користування чужими грошовими коштами.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/3846/14, а розгляд справи призначено на 09.12.2014 р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 р. у справі № 911/3846/14 було відкладено розгляд справи до 20.01.2015 р. у зв'язку з неявкою представника відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

05.07.2012 р. між Приватним підприємством «Агро-Транс Індустрія» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» (далі - продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 05073 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити сільськогосподарську продукцію рослинного походження.

Згідно з п. 4.2 договору приймання передача товару здійснюється на умовах ЕХW (франко-склад) продавця.

Покупець здійснює оплату за товар в українських гривнях шляхом банківського переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання договору, та надання продавцем рахунку-фактури (п. 5.1 договору).

Як передбачено п. 6.4 договору, за несвоєчасну поставку товару за дійсним договором продавець зобов'язується сплатити продавцеві неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 6.5 договору за непостачання товару за дійсним договором, продавець зобов'язується сплатити покупцю штраф у розмірі 10% від суми недопоставленого товару. Штраф не звільняє продавця від виконання умов даного договору.

На виконання вказаного договору ПП «Агро-Транс Індустрія» сплатило ТОВ «ВП «Сан» 580 000,00 грн.

Продавець в свою чергу здійснив поставку позивачу кукурудзи на загальну суму 364 669,70 грн, а також повернув кошти покупцю в сумі 120 000,00 грн.

31.12.2012 р. між ПП «Агро-Транс Індустрія» та ТОВ «ВП «Сан» було складено акт звірки взаємних розрахунків по договору купівлі-продажу № 05073 від 05.07.2012 р., відповідно до якого вартість недопоставленого позивачу товару склала 95 330,30 грн (580 000,00 грн - 364 669,70 грн - 120 000,00 грн).

02.01.2013 р. між ПП «Агро-Транс Індустрія» та ТОВ «ВП «Сан» було укладено додаток № 1 до договору № 05073 від 05.07.2012 р. (далі - додаток).

Згідно з п. 1.1 вказаного додатку зобов'язання продавця щодо поставки товару за договором № 05073 від 05.07.2012 р. в частині недопоставленого товару на суму 95 330,30 грн змінюються на нові.

Відповідно до п. 1.2 додатку продавець в рахунок залишку оплати зобов'язується передати у власність покупця ріпак урожаю 2013 року в кількості 30 тон (±20%) або пшеницю врожаю 2013 року в кількості 55 тон (±20%), відповідно до специфікації (специфікацій), які підписуються сторонами та є невід'ємними частинами цього додатку. Остаточна кількість товару визначається виходячи із середньозваженої біржової ціни за одиницю аналогічного товару, яка складається на Аграрній біржі України на момент передачі товарної партії.

Ціна за одиницю товару визначається за домовленістю сторін виходячи із середньозваженої біржової ціни за одиницю аналогічного товару, яка складається на Аграрній біржі України на момент передачі товарної партії. При цьому сторони домовилися, що остаточна ціна однієї тони товару визначається між сторонами зі знижкою в розмірі 21% від середньозваженої біржової ціни за одиницю аналогічного товару, яка складається на Аграрній біржі України на момент передачі товарної партії, та зазначається в специфікаціях на таку товарну партію (п. 3.1 додатку).

Згідно з п. 4.1 додатку товар повинен бути переданий покупцю у термін до 01.08.2013 р.

У зв'язку з тим, що ТОВ «Виробниче підприємство «Сан» своє зобов'язання за договором купівлі-продажу № 05073 від 05.07.2012 р. та додатку до цього договору № 1 від 02.01.2013 р. не виконало, в листопаді 2013 року ПП «Агро-Транс Індустрія» звернулось до Господарського суду Київської області про стягнення 95 330,30 грн основного боргу, пені в розмірі 3 155,04 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 8 579,25 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2013 р. у справі № 911/4327/13 вищевказаний позов ПП «Агро-Транс Індустрія» задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду вказане рішення місцевого суду було залишено без змін, а апеляційна скарга ТОВ «Виробниче підприємство «Сан» залишена без задоволення.

Після набрання законної сили рішенням Господарського суду Київської області від 10.12.2013 р. у справі № 911/4327/13 ПП «Агро-Транс Індустрія» отримало наказ Господарського суду Київської області.

Однак, ТОВ «Виробниче підприємство «Сан» перерахувало на рахунок ПП «Агро-Транс Індустрія» грошові кошти, що підлягали до сплати лише 25.07.2014 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги в межах розгляду даної справи, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу № 05073 від 05.07.2012 р., у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 711,97 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2013 р. по 25.07.2014 р.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони (ч. 2 ст. 35 ГПК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановлено, що позивачем нараховано суму процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі п. 5.5 додатку до договору, відповідно до якого у випадку порушення продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару покупцю продавець сплачує покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3 відсотки в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами, місцевий суд дійшов висновку про те, що позивач вже скористався своїм правом та відмовився від отримання товару, та в порядку ст. 670 ЦК України вимагає повернення суми попередньої оплати. А відтак, з моменту заявлення вимог про повернення сплачених коштів у відповідача виникло грошове зобов'язання з повернення суми попередньої оплати, до якого не можуть застосовуватись положення п. 5.5 додатку до договору, якими встановлено відповідальність за порушення зобов'язань з поставки товару.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 5.5 додатку № 1 від 02.01.2013 р. до договору № 05073 від 05.07.2012 р. у випадку порушення продавцем встановленого в цьому додатку кінцевого терміну передачі товару покупцю продавець сплачує покупцю проценти за користування чужими грошовими коштами із розрахунку 3 % в місяць від суми заборгованості, починаючи з наступного дня після закінчення терміну передачі товару і до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 6.5 вказаного додатку всі правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору та не врегульовані додатком, регулюються діючим законодавством України.

Як передбачено ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно статті 536 цього кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч. 3 ст. 693 ЦК України).

Отже, враховуючи положення ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, а також встановлене ст. 536 ЦК України право сторін на свій розсуд встановити розмір таких процентів, визначений в п. 5.5 додатку № 1 до договору купівлі-продажу, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 3% на місяць не суперечить чинному законодавству.

Нарахування відповідачу процентів за користування чужими грошовими коштами здійснено позивачем на підставі ст. 536 ЦК України та ч. 3 ст. 693 ЦК України в рамках п. 5.5. додатку № 1 до договору купівлі-продажу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.11.2013 р. по 25.07.2014 р. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 10 711,97 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з приписами п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, колегія зазначає, що постановлення судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання, та наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

За розрахунком колегії суддів, сума втрат від інфляції є більшою ніж заявлено позивачем, проте, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскільки господарський суд не має права з власної ініціативи виходити за межі заявлених позовних вимог, тому вимога про стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягає задоволенню повністю у сумі 10 711,97 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення були неправильно застосовані норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини справи, а тому рішення суду першої інстанції від 07.10.2014 р. у справі № 911/3846/14 підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з прийняттям нового рішення про повне задоволення позову та стягнення 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 711,97 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 49 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 07.10.2014 р. у справі № 911/3846/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 25 104,52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та прийняти в цій частині нове рішення. В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Викласти резолютивну частину рішення у наступній редакції:

«1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» (07612, Київська обл., Згуріївський р-н, с. Красне, вул. Семенова, 18-А, код ЄДРПОУ 34099299) на користь Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» (19604, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Червона Слобода, Чигиринське шоссе, 24, код ЄДРПОУ 33173418) 25 104 (двадцять п'ять тисяч сто чотири),52 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 10 711 (десять тисяч сімсот одинадцять),97 грн інфляційних втрат».

4. Стягнути з Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Сан» (07612, Київська обл., Згуріївський р-н, с. Красне, вул. Семенова, 18-А, код ЄДРПОУ 34099299) на користь Приватного підприємства «Агро-Транс Індустрія» (19604, Черкаська обл., Черкаський р-н, с. Червона Слобода, Чигиринське шоссе, 24, код ЄДРПОУ 33173418) 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім),00 грн судового збору за подання позовної заяви та 913 (девятьсот тринадцять),50 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду Київської області видати накази на виконання даної постанови суду.

6. Матеріали справи № 911/3846/14 повернути до Господарського суду Київської області.

7. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран