Ухвала

від 29.09.2014 по справі 820/8815/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2014 р.Справа № 820/8815/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Макаренко Я.М.

Суддів: Шевцової Н.В. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014р. по справі № 820/8815/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Альта ЛТД"

до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Альта ЛТД" (надалі за текстом - ТОВ фірма "Альта ЛТД", позивач) звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі за текстом - Індустріальна ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, відповідач), в якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000352210 від 29 квітня 2014 року, прийняте Індустріальною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000362210 від 29 квітня 2014 року, прийняте Індустріальною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі акту № 820/20-36-22-01-07/21265808 від 31 березня 2014 року;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000342210 від 29 квітня 2014 року, прийняте Індустріальною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на підставі акту № 820/20-36-22-01-07/21265808 від 31 березня 2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Альта ЛТД" до Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000352210 від 29 квітня 2014 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000362210 від 29 квітня 2014 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Індустріальної об'єднаної Державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000342210 від 29 квітня 2014 року.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Альта ЛТД" зареєстровано 28.02.1992 року розпорядженням Дзержинської районної ради № 113/1. Свідоцтво про державну реєстрацію від 30.07.1996 року серії А00 № 172556, реєстраційний номер 14801200000001725 за адресою: м. Харків, пр. Московський, 138-а.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Альта ЛТД" взято на податковий облік в органах податкової служби 04.03.1992 року за № 1468, код ЄДРПОУ 21265808.

В період з 03 березня 2014 року по 24 березня 2014 року Індустріальною об'єднаною Державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «АЛЬТА ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, валютного законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року.

За результатами вищезазначеної перевірки, 31 березня 2014 року відповідачем був складений акт № 820/20-36-22-01-07/21265808.

На підставі акту № 820/20-36-22-01-07/21265808 від 31 березня 2014 року про результати планової виїзної перевірки ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, валютного законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.12.2013 року, 29 квітня 2014 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000352210, № 0000362210 та № 0000342210.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000352210 від 29 квітня 2014 року за порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 53 826 гривень 25 копійок, з яких: за основним платежем - 43061 гривня 00 копійок; за штрафними (фінансовими) санкціями - 10765 гривень 25 копійок.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000362210 від 29 квітня 2014 року за порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2013 року у розмірі 316 гривень 00 копійок.

Податковим повідомленням-рішенням № 0000342210 від 29 квітня 2014 року за порушення п.п.135.5.12 п.135.5 ст. 135, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст. 138, п.п.138.10.3, п.п.138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 776789 гривень 25 копійок, з яких: за основним платежем - 712255 гривень 00 копійок; за штрафними (фінансовими) санкціями - 64534 гривні 25 копійок.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків податкового органу про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, в сумі 257145,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 74935,00 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 182210,00грн., а також завищення податкового кредиту в сумі 29529,00 грн. та відповідно заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість, слугували твердження відповідача про не підтвердження позивачем документально правомірності понесення витрат та формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Ескада-СВ», ПБ НВП «Варна», ТОВ НВП «Югтехсервіс».

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку.

Між тим, колегія суддів зазначає, що визначальною умовою для формування податкового кредиту за певними господарськими операціями є реальність цих господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність спірних господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» та ПП «Ескада-СВ» був укладений Договір купівлі-продажу № 8 від 04 травня 2011 року, відповідно до п.1.1 якого, продавець (ПП «Ескада-СВ») зобов'язується передати у власність покупця (позивача) належний продавцю товар (запасні частини та комплектуючі для сільськогосподарської техніки), а покупець прийняти та оплатити цей товар в асортименті, кількості та по цінам, зазначеним у видаткових накладних, котрі є невід'ємною частиною даного договору.

В підтвердження виконання Договору купівлі-продажу № 8 від 04 травня 2011 року, за яким ПП «Ескада-СВ» у травні, липні, серпні, вересні 2011 року були здійснені поставки товару позивачу, позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки.

Перевезення товару від ПП «Ескада-СВ» позивачу здійснювалося як самостійно позивачем так і автоперевізником ФОП ОСОБА_2 на підставі Договору № 17 від 25 березня 2011 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_2, в підтвердженням виконання якого є акт виконаних робіт № 57 від 05 вересня 2011 року та банківська виписка від 26 вересня 2011 року.

Автотранспортні засоби ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД», якими позивач користувався для перевезення товару, придбаного ним у ПП «Ескада-СВ», належать на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 від 10 жовтня 2006 року та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 20 квітня 2005 року.

Водії ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які зазначені у вказаних товарно-транспортних накладних та здійснювали транспортування товару від ПП «Ескада-СВ», перебували в штаті ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД», що підтверджується Наказами № 13/07-к від 01 серпня 2003 року та № 06/04-к від 11 квітня 2003 року відповідно.

ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» користувалося складом, котрий знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т. Московський, 140/1, на підставі Договору оперативної оренди № 18 від 01 грудня 2010 року, укладеного з ВАТ СКТБПЭ «Потенциал», а також позивач користувався майданчиком для стоянки, який знаходиться за адресою: м. Харків, пр. 50 річчя СРСР, 151, на підставі Договору № 7 оренди майданчику для стоянки а/м від 04 січня 2011 року, укладеного з ТОВ «Транссервіс».

На підтвердження інформації щодо ведення позивачем на даному складі обліку товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПП «Ескада-СВ», є оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 травень, липень, серпень, вересень 2011 року.

Розрахунки за товар, поставлений ПП «Ескада-СВ» за Договором купівлі-продажу № 8 від 04 травня 2011 року, було здійснено ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, платіжними дорученнями.

Товар, придбаний ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у ПП «Ескада-СВ» за вказаним договором, в подальшому був реалізований іншим контрагентам, що підтверджується видатковими накладними, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності позивача.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ПП «Ескада-СВ» підтверджено документально, а тому витрати понесені позивачем в рахунок оплати товару правомірно віднесені останнім до витрат спірного періоду.

Колегія суддів зазначає, що реальне виконання договору купівлі-продажу № 8 від 04 травня 2011 року, укладеного ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» з ПП «Ескада-СВ», підтверджується матеріалами справи, а тому висновки Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про завищення ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, за 2 квартал 2011 року в сумі 60 041 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 182210,00 грн., а також завищення податкового кредиту в сумі 25662,14 грн., та про порушення п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є неправомірними.

Крім того, між ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» та ПБ НВП «Варна» був укладений Договір купівлі-продажу № 4 від 12 січня 2010 року, відповідно до п.1.1 якого, продавець зобов'язується постачати, а покупець приймати та сплачувати товари партіями, в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами даного договору після підписання їх сторонами.

В підтвердження виконання Договору купівлі-продажу № 4 від 12 січня 2010 року, за яким ПБ НВП «Варна» у квітні 2011 року були здійснені поставки товару позивачу, позивачем надано видаткову накладну, податкову накладну.

Приймання товару позивачем здійснювалося уповноваженою ним особою - ОСОБА_5 на підставі довіреності № 138 від 31 березня 2011 року, яка відображена позивачем в журналі реєстрації довіреностей за 2011 р., що підтверджується витягом з журналу за березень 2011 року.

Відповідно до п.5.1 Договору купівлі-продажу № 4 від 12 січня 2010 року, постачання товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу продавця.

Товарно-матеріальні цінності, придбані позивачем у ПБ НВП «Варна», були перевезені позивачем та поставлені ним за адресою: м. Харків, пр. 50 річчя СРСР, 151, що підтверджується товарно-транспортною накладною від 04 квітня 2011 року.

Автотранспортний засіб ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД», яким позивач користувався для перевезення товару, придбаного ним у ПБ НВП «Варна», належить на праві приватної власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 20 квітня 115 року.

В підтвердження факту ведення позивачем обліку товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ПБ НВП «Варна», свідчить оборотно-сальдова відомість по рахунку 281 за квітень 2011 року.

Розрахунки за товар, поставлений ПБ НВП «Варна» за Договором купівлі-продажу № 4 від 12 січня 2010 року, було здійснено ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у безготівковій формі, в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою від 22 серпня 2011 року.

Товар, придбаний ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у ПБ НВП «Варна» за вказаним договором, в подальшому був реалізований іншим контрагентам, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності позивача.

В підтвердження факту реалізації придбаного позивачем у ПБ НВП «Варна» товару є видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи.

В підтвердження факту використання придбаного позивачем у ПБ НВІІ «Варна» товару у власній господарській діяльності є попередні калькуляції вартості виробництва продукції.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами абзаці 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та ПБ НВП «Варна» підтверджено документально, а тому витрати понесені позивачем в рахунок оплати товару правомірно віднесені останнім до витрат спірного періоду.

Колегія суддів зазначає, що реальне виконання договору купівлі-продажу № 4 від 12 січня 2010 року, укладеного ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» з ПБ НВП «Варна», підтверджено матеріалами справи, а тому висновки Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про завищення ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, за 2 квартал 2011 року в сумі 14894,00 грн., а також завищення податкового кредиту в сумі 2978,80 грн., та про порушення п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є протиправними.

Також, між ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» та ТОВ НВП «Югтехсервіс» був укладений Договір № 6/03-12 від 06 березня 2012 року, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується поставити, а покупець (позивач) прийняти та оплатити продукцію за найменуванням, кількістю, ціні, згідно накладної, котра є невід'ємною частиною даного договору.

Підтвердженням виконання Договору № 6/03-12 від 06 березня 2012 року, за яким ТОВ НВП «Югтехсервіс» у березні, квітні, серпні 2012 року були здійснені поставки товару позивачу, є первинні документи, які містяться в матеріалах справи, а саме:видаткові накладні, податкові накладні.

Приймання товару позивачем здійснювалося уповноваженою ним особою - ОСОБА_3 на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, котрі відображені позивачем в журналі реєстрації довіреностей за 2012 р., що підтверджується витягом з даного журналу за липень, серпень 2012 року: довіреність № 55 від 06 березня 2012 року; довіреність № 271 від 27 серпня 2012 року.

ОСОБА_3 перебував у позивача на посаді водія, що підтверджується наказом.

Відповідно до Договору № ХА 30/0804 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 23.03.2011, укладеного між ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» та Приватним підприємством «Нічний експрес», ПП «Нічний експрес» було перевізником з м. Дніпропетровська до м. Харкова товару, придбаного позивачем у ТОВ НВП «Югтехсервіс», в підтвердження чого позивачем надано акти реєстри наданих послуг, банківські виписки.

В підтвердження ведення позивачем обліку товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ НВП «Югтехсервіс», є оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 за березень, квітень, серпень 2012 року.

Розрахунки за товар, поставлений ТОВ НВП «Югтехсервіс» за Договором № 6/03-12 від 06 березня 2012 року, було здійснено ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у безготівковій формі в підтвердження чого свідчать банківські виписки.

Товар, придбаний ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» у ТОВ НВП «Югтехсервіс» за вказаним договором, в подальшому був реалізований іншим контрагентам, а залишки використані позивачем для виробництва сільськогосподарської техніки, що свідчить про використання даного товару у власній господарській діяльності позивача.

В підтвердження подальшої реалізації придбаного товару позивачем надано видаткові накладні.

В підтвердження факту використання придбаного позивачем у ТОВ НВП «Югтехсервіс» товару у власній господарській діяльності є попередні калькуляції вартості виробництва продукції.

Колегія суддів зазначає, що реальне виконання договору купівлі-продажу № 6/03-12 від 06 березня 2012 року, укладеного ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» з ТОВ НВП «Югтехсервіс», підтверджено матеріалами справи, а тому висновки Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області про завищення ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» податкового кредиту в сумі 888,10 грн., та про порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є протиправними.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, висновки відповідача про нереальність господарських операцій за спірними договорами ґрунтуються на висновках актів перевірок ТОВ НВП «Югтехсервіс», ПБ НВІІ «Варна», ПП «Ескада-СВ».

Колегія суддів зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентами позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Такі висновки також узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно приписів ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставного донарахування позивачу грошового зобов'язання з ПДВ та податку на прибуток за спірними господарськими операціями.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків про заниження позивачем доходів в сумі 590400 грн. у 4 кварталі 2011 року та відповідно заниження позивачем податку на прибуток, слугувало твердження податкового органу про настання дати погашення векселю за господарськими операціями між ТОВ фірма «Альта ЛТД» та ТОВ «Ламанта»у 4 кварталі 2011 року.

Проте, колегія суддів з такими висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» та ТОВ «ЛАМАНТА» був укладений Договір № 44 від 31 серпня 2007 року, з урахуванням Додаткової угоди від 15 жовтня 2007 року до нього, за яким ТОВ «ЛАМАНТА» поставлений товар позивачу, та підтвердженням виконання якого є видаткова накладна № ЛА-0001118 від 31 серпня 2007 року та податкова накладна № 1283 від 31 серпня 2007 року.

Згідно зі ст. 75 Розділу ІІ Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, простий вексель містить: назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або за наказом якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця видачі простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Відповідно до ст. 76 Розділу ІІ Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у попередній статті, не має сили простого векселя, за винятком випадків, зазначених нижче у цій статті. Простий вексель, строк платежу в якому не зазначено, вважається таким, що підлягає оплаті за пред'явленням.

Згідно зі ст. 77 Розділу ІІ Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі самі положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, строку платежу (статті 33 - 37); позовної давності (статті 70 і 71).

Відповідно до ст. 34 Розділу І Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, переказний вексель строком за пред'явленням підлягає оплаті при його пред'явленні. Він повинен бути пред'явлений для платежу протягом одного року від дати його складання. Трасант може скоротити цей строк або обумовити більш тривалий строк. Ці строки можуть бути скорочені індосантами. Трасант може встановити, що переказний вексель зі строком платежу за пред'явленням не може бути пред'явленим для платежу раніше визначеної дати. У цьому разі строк для пред'явлення починається від зазначеної дати.

Згідно зі ст. 70 Розділу І Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

На виконання умов Договору № 44 від 31 серпня 2007 року, з урахуванням Додаткової угоди 15 жовтня 2007 року до нього, в якості погашення позивачем заборгованості перед ТОВ «ЛАМАНТА» за поставлений товар, ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» був виданий простий вексель серії АА № 0912362 від 30 жовтня 2007 року на суму 590400 грн., який переданий ТОВ «ЛАМАНТА» за актом прийому-передачі векселів від 30 жовтня 2007 року.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про цінні напери та фондовий ринок», вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя векселедержателю.

Виходячи зі змісту простого векселя серії АА № 0912362 від 30 жовтня 2007 року, термін платежу за ним становить 30 жовтня 2015 року.

Враховуючи, що термін сплати за простим векселем визначено 30.10.2015 року, то дата погашення векселя настає у 4 кварталі 2015 року, а тому висновки відповідача про заниження позивачем доходів в сумі 590400,00 грн. у 4 кварталі 2011 р., та про порушення п.п.135.5.12 п.135.5 ст. 135 Податкового кодексу України є помилковими.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про заниження позивачем об'єкту оподаткування податком на прибуток у спірний перевіряємий період ґрунтуються на неправомірному включенні позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування» транспортних витрат, оскільки в актах виконаних робіт та товарно-транспортних накладних не вказано, чи то були отримані транспортні послуги, що стосуються реалізації товарно-матеріальних цінностей, чи отримані транспортні послуги, що стосуються придбання.

Проте, колегія суддів з такими висновками не погоджується, виходячи з наступного.

Згідно з пп.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); є) витрати на транспортування, перевалку, страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Як вбачається з матеріалів справи транспортні витрати були понесені в зв»язку з реалізацією придбаного позивачем товару з використанням послуг з перевезення даного товару.

В підтвердження факту укладення та виконання договорів про надання транспортних послуг, їх оплати позивачем, є первинні документи по укладеним з ФОП ОСОБА_2, ПП "Альфа-Транс", ФОП ОСОБА_6, ДАК "Транс", ТОВ "Сеан", Нічний експрес, ПП "КГМ-Рейн", ТОВ "ЄвроЕкспрес Пошта" договорам, що містяться в матеріалах справи, а саме:акти здачі-прийняття виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, вантажно-митні декларації, видаткові накладні, платіжні доручення, які було складено під час реалізації позивачем придбаного товару з залученням транспортних організацій, витрати по яким були понесені позивачем в зв»язку з наданням йому транспортних послуг.

Таким чином, висновки про порушення позивачем пп. 138.10.3 п.138.10, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України є неправомірними.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що підставою для висновків про завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 671996 грн., у тому числі за 3 квартал 2011 року у сумі 263992 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 268330 грн., за 2013 рік у сумі 139674 грн., стали твердження податкового органу, що позивачем було сформовано резерв сумнівної заборгованості з порушенням правил.

Між тим, такі висновки відповідача є неправомірними та спростовуються наступним.

Відповідно до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку

Згідно п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.«г» п.п.138.10.6 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

В свою чергу, відповідно до пп.14.1.11 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: зокрема, а) заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що 08 вересня 2008 року позивачем на адресу ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» був поставлений товар за видатковою накладною № РН-080901 від 08 вересня 2008 року. Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань та не проведення оплати за поставлену продукцію, у ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» виникла заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію у розмірі 407376 грн..

Заборгованість ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» перед позивачем у розмірі 407376,00 грн. було стягнуто у судовому порядку. Так, господарським судом Дніпропетровської області виданий наказ про примусове виконання від 19 листопада 2009 року по справі № 26/96-09.

Таким чином, заборгованість ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» підпадає під визначення безнадійної заборгованості за ознаками п.п.14.1.11 ст.14 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем правомірно було включено до витрат 3 кварталу 2011 року суму 389312,00 грн..

Під час проведення планової перевірки позивачем перевіряючим були надані журнал проводок за 2 півріччя 2011 р. та журнал проводок за 2 півріччя 2011 р., відповідно до яких ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» було відображено в бухгалтерському обліку позивача за 3 квартал 2011 року витрати у розмірі 389312,00 грн., а також, відповідно до декларації з податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року, в податковому обліку, позивачем відображено суму 389312,00 грн..

Слід зазначити, що суму витрат у розмірі 389312,00 грн. було включено позивачем до декларації по взаємовідносинам з ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат", отже, відповідачем був безпідставно зазначений на стор. 36-41 акту перевірки перелік контрагентів та суми витрат, котрі нібито включені ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» до 3 кварталу 2011 року.

У ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» дебіторська заборгованість виникла внаслідок взаємовідносин з наступними контрагентами: ТОВ «Гран.П» - 44780,20 грн. - наказ про примусове виконання від 02 вересня 2009 року по справі № 41/193-09; ПП Диденко - 989,47 грн. - видаткова накладна № РН-071101Ж від 07 листопада 2008 року; ФОП ОСОБА_7 - 160,00 грн. - видаткова накладна № РН-110514 від11 травня 2007 року; ФОП ОСОБА_8 - 215 743,30 грн. - видаткова накладна № РН-010204 від 01 лютого 2008 року, видаткова накладна № РН-010709 від 01 липня 2008 року; ПСП Нива - 1181,19 грн. - видаткова накладна № РН-31012СФ від 31 січня 2007 року, видаткова накладна № РН-271206 від 27 грудня 2006 року; видаткова накладна № РН-31011СФ від 31 січня 2007 року; СФГ «Перлина С» - 4000,00 грн. - видаткова накладна № РН-100704 від 10 липня 2006 року; СТОВ «Перше травня» - 1476,16 грн. - видаткова накладна № РН-060607 від 06 червня 2006 року, видаткова накладна № РН-050704 від 05 липня 2006 року, видаткова накладна № РН-210507 від 21 травня 2006 року.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань та не проведення оплати за поставлену продукцію, у ТОВ «Гран.П», ПП Диденко, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ПСП Нива, СФГ «Перлина С», СТОВ «Перше травня» виникла заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію.

Беручи до уваги те, що за зобов'язаннями ТОВ «Гран.П», ПП Диденко, ФОП ОСОБА_7, ФОП ОСОБА_8, ПСП Нива, СФГ «Перлина С», СТОВ «Перше травня» минув строк позовної давності, заборгованість даних контрагентів у загальному розмірі 268330,32 грн. підпадає під визначення безнадійної заборгованості за ознаками п.п.14.1.11 ст.14 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем правомірно було включено дану суму до витрат 1 кварталу 2012 року.

Так, 19 червня 2009 року та 03 липня 2009 року позивачем на адресу ТОВ «Амбасадор-Умань» був поставлений товар за видатковими накладними № РН-190605 та № РН-030703 відповідно.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань та не проведення оплати за поставлену продукцію, у ТОВ «Амбасадор-Умань» виникла заборгованість перед позивачем за поставлену продукцію у розмірі 199950,00 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 28.12.2009 року.

Беручи до уваги те, що за вказаними зобов'язаннями ТОВ «Амбасадор-Умань» минув строк позовної давності, заборгованість даного контрагента підпадає під визначення безнадійної заборгованості за ознаками п.п.14.1.11 ст.14 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем правомірно було включено до витрат 4 кварталу 2013 року суму 139674,02 грн.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу є неправомірними.

Крім того, підставою для висновків податкового органу про завищення фінансових витрат у сумі 1245 531 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 215998,00 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 151269,00 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 160298,00 грн., за 2 квартал 2012 року у сумі 367539,00 грн., за 4 квартал 2012 року у сумі 90913,00 грн., за 2013 рік у сумі 259514,00 грн., слугували твердження відповідача про безпідставне включення позивачем до складу витрат різниці між «кредитними» відсотками та «депозитними», оскільки, на думку податкового органу, неможливо пов'язати економічну суть та доцільність відсотків з господарською діяльністю позивача.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками, виходячи з наступного.

Відповідно до пп.138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за використання кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченням (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів бухгалтерського обліку).

Таким чином, до складу валових витрат включаються витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами або у вигляді орендної плати) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» до складу витрат рядка 06.4 «Фінансові витрати» було віднесено нараховані та сплачені відсотки за користування кредитами у розмірі 17291958,00 грн., що підтверджується Довідкою ПАТ «Укрсоцбанк» № 10.1-186/67-8288 від 15 травня 2014 року та Довідкою ПАТ Банк «Меркурій» № 553/02/1 від 14 травня 2014 року.

Також, ТОВ фірма «АЛЬТА ЛТД» було отримано відсотки у розмірі 16497045,00 грн. за наступними депозитними договорами: договір банківського вкладу (депозиту) «Класичний» № 423 від 02 червня 2011 року; Договір банківського вкладу (депозиту) «Класичний» № 1/423 від 09 квітня 2012 року, з урахуванням Додаткової угоди № 1 від 01 червня 2012 року, Додаткової угоди № 2 від 01 квітня 2013 року, Додаткової угоди № 3 від 01 квітня 2013 року, Додаткової угоди № 4 від 02 квітня 2013 року, Додаткової угоди № 5 від 26 червня 2013 року, Додаткової угоди № 6 від 01 липня 2013 року, Додаткової угоди № 7 від 01 серпня 2013 року, Додаткової угоди № 8 від 01 листопада 2013 року, Додаткової угоди № 9 від 03 лютого 2014 року, Додаткової угоди № 10 від 12 березня 2014 року.

З письмових пояснень позивача вбачається, що всі кредитні кошти, отримані позивачем за вказаними кредитними договорами були використані на господарські потреби позивача, тобто в межах господарської діяльності позивача.

Проте, такі твердження позивача відповідачем не спростовані.

Таким чином, різниця між «кредитними» відсотками та депозитними відсотками складає 1245531,00 грн., яку позивачем було правомірно включено до витрат 2 кварталу 2011 року у сумі 215998,00 грн., 2 кварталу 2011 року у сумі 151269,00 грн., 3 кварталу 2011 року у сумі 160298,00 грн., 2 кварталу 2012 року у сумі 367539,00 грн., 4 кварталу 2012 року у сумі 90913,00 грн., 2013 року в сумі 259514,00 грн., що спростовує висновки про порушення пп.138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновків податкового органу про безпідставне включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування витрати на рекламу у сумі 229029 грн., а саме у 2 кварталі 2011 року у сумі 39525 грн., у 3 кварталі 2011 року у сумі 25757 грн., у 4 кварталі 2011 року у сумі 12106 грн., у 1 кварталі 2012 року у сумі 31885 грн., у 2 кварталі 2012 року у сумі 4388 грн., у З кварталі 2012 року у сумі 37909 грн., у 4 кварталі 2012 року у сумі 21047 грн., у 2013 році у сумі 56412 грн. слугували твердження відповідача про відсутність документального підтвердження пов'язаності даних витрат з господарською діяльністю позивача.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 138.1. ст..138. Податкового Кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.1 1, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.10.3 Податкового Кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, в підтвердження правомірності понесення витрат у спірний період на рекламні послуги позивачем надано первинні документи, видані на підставі договорів, укладених позивачем з ТОВ «Автодвор Торговий Дім», ТОВ «Видавництво «Зерно», ТОВ «Грінвеб», ТОВ «Видавничий будинок «Премьер», ТОВ «Аллегро-Реклама», ТОВ фірма «СІИ», ВАТ «Спеціалізований виставковий центр», ТОВ «ВЦ «ТІС», ФОП ОСОБА_9, ТОВ Експо-центр «Метеор», ПП «Динамік» ТОВ «Інфорс» Харківська філія, ФОП ОСОБА_10, ТОВ «Промфінінвест-Груп», ТОВ «АгроМедіа», ТОВ «Міжнародний виставковий центр», ТОВ «Минерал-Трейд», ФОП ОСОБА_11, ПрАТ «Піраміс», а саме: договори, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття виконаних робіт, платіжні доручення, податкові накладні, сторінки газет, журналів, де була розміщена реклама (т.5).

Отже, позивачем в підтвердження укладання та виконання договорів, за якими позивачу були надані рекламні послуги, а також на підтвердження їх оплати, надано первинні документи, що містяться в матеріалах справи.

Згідно письмових пояснень позивача, отримання рекламних послуг у вказаних вище осіб обґрунтовано тим, що позивач є одним із провідних виробників та постачальників сільськогосподарської техніки та запасних частин, потребує ефективної реклами з метою позитивного впливу на комерційну діяльність товариства.

Таким чином, позивач, укладаючи вищевказані договори про надання йому послуг з реклами сприяє підвищенню обізнаності споживачів про товар позивача, підвищенню обсягів продажу даного товару та отриманню прибутку.

Враховуючи підтвердження позивачем документально правомірності понесених витрат на рекламу у спірний період, колегія суддів вважає неправомірними висновки відповідача про порушення позивачем пп. п.138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що податкові повідомлення-рішення № 0000352210, № 0000362210 та № 0000342210 від 29 квітня 2014 року є необґрунтованими, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2014р. по справі № 820/8815/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Макаренко Я.М. Судді (підпис) (підпис) Шевцова Н.В. Мінаєва О.М. Повний текст ухвали виготовлений 03.10.2014 р.