Ухвала

від 15.10.2014 по справі 826/16681/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/31589/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Управління Міндоходів)

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2014

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014

у справі № 826/16681/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (далі - Товариство)

до Управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Півака О.А.,

відповідача - Манікало І.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.07.2013 № 0000573910 та № 0000563910.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014, позов задоволено з тих мотивів, що операції з придбання товарів та підрядних робіт у рамках господарських правовідносин зі спірними контрагентами були відображені позивачем у податковому обліку відповідно до їх фактичного економічного змісту, тоді як Управлінням Міндоходів не доведено обставин, з якими закон пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Управління Міндоходів, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права та прийняти новий судовий акт про відмову в задоволенні позову Товариства. Зокрема, скаржник зазначає, що судами було безпідставно відхилено як докази акти про результати зустрічних перевірок контрагентів позивача, якими засвідчено обставини щодо фіктивної діяльності цих постачальників.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство виражає незгоду з доводами цієї скарги, зазначає, що вони спрямовані на переоцінку доказів та фактичних обставин, які належним чином були досліджені та оцінені судами попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що Управлінням Міндоходів було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток за 2012 рік та податку на додану вартість по операціях з приватним підприємством «СКА Груп» (далі - ПП «СКА Груп») за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ Формат» (далі - ТОВ «ІТ Формат») за період з 01.10.2012 по 31.10.2012, товариством з обмеженою відповідальністю «Тібус» (далі - ТОВ «Тібус») за період з 01.01.2012 по 31.03.2012.

За результатами цієї перевірки складено акт від 10.07.2013 № 801/39-10/36483471 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 31.07.2013 № 0000573910, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 460 289 грн. (у тому числі 306 859 грн. за основним платежем та 153 430 грн. за штрафними санкціями);

від 31.07.2013 № 0000563910 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 413 825 грн. (у тому числі 275 883 грн. за основним платежем та 137 942 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для оспорюваних донарахувань стали висновки Управління Міндоходів про відсутність реальних фінансово-господарських операцій Товариства з названими контрагентами.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди попередніх інстанцій виходили з незаконності зазначених актів індивідуальної дії, позаяк відповідачем не подано доказів отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди та не доведено відсутності реальних господарських операцій Товариства з ТОВ «ІТ Формат», з ТОВ «Тібус» та з ПП «СКА Груп».

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, належать, зокрема, витрати операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та за змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, та включає як прямі матеріальні витрати, так і вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Таким чином, витрати позивача на придбання товарів та послуг у названих постачальників належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, а відтак умовами їх врахування при зменшенні оподатковуваного доходу платника є: факт понесення цих витрат у процесі реальної господарської діяльності платника, документальна підтвердженість цих витрат, а також декларування доходу, отриманого як результат понесення цих витрат.

Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою, якщо отримана платником поза межами реальної підприємницької та економічної діяльності.

У ході проведення перевірки податковою інспекцією було встановлено, що Товариством (покупець) та ТОВ «ІТ Формат», ПП «СКА Груп», ТОВ «Тібус» (постачальники) було укладено договори, якими передбачалося виконання цими контрагентами поставок продукції (електропобутових товарів, комп'ютерної техніки, телерадіотоварів) на склад позивача, а також виконання ремонтно-монтажних послуг на об'єктах Товариства.

На підтвердження фактичного здійснення цих операцій позивачем подано договори, видаткові накладні, акти приймання-передачі матеріальних цінностей, товарно-транспортні накладні (якими оформлювалося перевезення поставленого товару), кошториси ремонтних робіт за кожним об'єктом, виписки з банківського рахунку та платіжні доручення про оплату розглядуваних поставок безготівковим способом. Також Товариством подано накладні про внутрішнє переміщення, за якими придбаний товар направлявся зі складу позивача до магазинів роздрібної торгівлі.

Оцінивши вказані докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентами, у зв'язку з чим платником дотримано усі необхідні умови для формування витрат та податкового кредиту на підставі вищенаведених норм податкового законодавства.

Разом з тим, Управлінням Міндоходів встановлено, що у рамках проведених заходів з податкового контролю органами державної податкової служби було складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок ПП «СКА Груп», ТОВ «ІТ Формат» та ТОВ «Тібус»; зі змісту цих актів вбачається наявність ознак фіктивних підприємств у діяльності вказаних контрагентів, які відсутні за місцезнаходженням, не мають майна, складських приміщень, транспорту, устаткування та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій; під час проведення зустрічних звірок у цих постачальників не було виявлено первинних документів, що засвідчили б існування господарських правовідносин з Товариством.

Втім суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи відповідача як доказ безтоварності спірних господарських операцій.

Адже відсутність контрагента за юридичною адресою, вказаною в установчих документах, не впливає на право платника-покупця врахувати при визначенні бази оподаткування ПДВ та податку на прибуток понесені витрати та не свідчить про недобросовісність платника.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, мінімальна кількість працівників, відсутність у власності основних засобів, майна не можуть спростовувати фактичне виконання операції з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності, особливо підприємству, що є перепродавцем товару, не вимагається, ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок Управління Міндоходів про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.01.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2014 у справі № 826/16681/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько