Рішення

від 14.10.2014 по справі 910/16281/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16281/14 14.10.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 213676,47 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін :

Від позивача: Шворак А.Р. (дов.)

Від відповідача: ОСОБА_3 (дов.)

У судовому засіданні 14.10.14 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 213676,47 грн., з яких: 209679,20 грн. - заборгованість за поставлений товар, 3998,27 грн. - 3% річних. Також позивач просить суд стягнути з відповідача 15 000,00 грн. витрат на надання правової допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2014р. порушено провадження у справі № 910/16281/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 02.09.2014р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" в судовому засіданні 02.09.2014р. надав суду пояснення по справі, однак не надав витребуваних судом документів.

Представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у судове засідання 02.09.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва № 910/16281/14 від 08.08.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2014р. розгляд справи №910/16281/14 відкладено на 30.09.2014р.

Представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в судовому засіданні 30.09.2014р. надав суду відзив на позовну заяву, підтримав викладені у відзиві обставини та просив суд припинити провадження у справі, так, як спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" в судовому засіданні 30.09.2014р. надав суду пояснення по справі, підтримав позовні вимоги в повному обсязі, заперечив проти наданих представником відповідача пояснень.

В судовому засіданні 30.09.2014р. представники сторін заявили клопотання про продовження строку вирішення спору відповідно до ст. 69 ГПК України, просили його задовольнити.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2014р. продовжено строки вирішення спору у справі №910/16281/14 на 15 (п'ятнадцять) днів.

В судовому засіданні 30.09.2014р. оголошено перерву до 14.10.2014р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" в судовому засіданні 14.10.2014р. надав суду заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд зменшити позовні вимоги в частині вимоги про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на надання правової допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи зазначене, суд приймає заяву позивача про зменшення позовних вимог, а тому подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням даної заяви.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" в судовому засіданні 14.10.2014р. позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в судовому засіданні 14.10.2014р. просив суд припинити провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, з підстав викладених у відзиві.

Враховуючи те, що, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, в судовому засіданні 14.10.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в обґрунтування позовних вимог зазначає, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було укладено договір в усній формі щодо поставки відповідачу товару на загальну суму 288367,20 грн.

Позивачем, на виконання взятих на себе зобов'язань, здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 288367,20 грн. згідно видаткових накладних: №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, № H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, № Н_001606 від 14.09.2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи та оригінали надані для огляду в судовому засіданні.

Відповідач, в порушення своїх зобов'язань, за поставлений товар розрахувався частково в розмірі 78688,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Оскільки, відповідач не здійснив оплату заборгованості в розмірі 209679,20 грн., позивач звернувся до суду з позовом до відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 213676,47 грн., з яких: 209679,20 грн. - заборгованість за поставлений товар, 3998,27 грн. - 3% річних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Відповідач у відзиві на позов, просив суд припинити провадження у справі згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що у видаткових накладних, доданих до позовної заяви відповідач не значиться як Фізична особа-підприємець.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На підтвердження виникнення зобов'язань між сторонами, позивач посилається на видаткові накладні: №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, № H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, № Н_001606 від 14.09.2013 року.

Судом встановлено, що у вищевказаних видаткових накладних вказано підставу поставки: Договір №С0006 від 07.06.2013р., у зв'язку з чим, ухвалою Господарського суду міста Києва позивача було зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення щодо підстави поставки, яка зазначена у видаткових накладних №Н_001083 від 07.06.2013р., №Н_001394 від 18.07.2013р., №Н_001395 від 18.07.2013р., №Н_001606 від 14.08.2013р.

В письмових поясненнях, наданих на вимогу суду, позивач вказує, що Договір №С0006 від 07.06.2013р., зазначений як підстава поставки у видаткових накладних, був втрачений позивачем і відповідачем копії зазначеного Договору не надавались.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Судом встановлено, що відносини, які склались між сторонами склались відносини, які регулюються нормами глави 54 Розділу ІІІ Книги п'ять Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки відповідачу та прийняття останнім товару на загальну суму 288367,20 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, № H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, № Н_001606 від 14.09.2013 року та відповідачем не спростований.

При цьому, підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що заборгованість за поставлений товар згідно видаткових накладних №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, № H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, № Н_001606 від 14.09.2013 року у розмірі 209679,20 грн. належним чином доведена та документально підтверджена.

Відповідач заперечень по суті позовних вимог не надав, посилаючись на те, що провадження у даній справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги ст.ст. 1, 41, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Статтею 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання, спрямована, зокрема, на надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому, встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 року "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України праві громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Суд дослідивши видаткові накладні №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, №H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, №Н_001606 від 14.09.2013 року дійшов висновку, що поставка за даними видатковими накладними свідчить про здійснення відповідачем господарської діяльністі, а вищевказані видаткові накладні є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та Свідоцтва платника єдиного податку вбачається, що ОСОБА_1 як фізична особа - підприємець зареєстрований в 17.01.2012 році.

Відповідно до відомостей, що містяться в Свідоцтві платника єдиного податку, місцем провадження господарської діяльності є АДРЕСА_1, яка також зазначена у видаткових накладних як адреса поставки.

З приводу посилань відповідача на те, що у видаткових накладних вказано код ЄДРПОУ НОМЕР_1, в той час як, вірний код ЄДРПОУ - НОМЕР_1, то суд зазначає, що дані посилання не спростовують того, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, а лише вказують на наявність технічної описки в коді ЄДРПОУ відповідача.

Також, суд зазначає, що надані відповідачем податкові декларації є документами податкового обліку відповідача і підтверджують, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем та враховуючи те, що відповідач є платником єдиного податку, в даних деклараціях відображається лише загальна сума доходу та не зазначаються окремі поставки.

Щодо посилань відповідача на банківські виписки, в яких відповідач здійснював оплати як фізична особа - підприємець, то суд зазначає, що дані посилання не спростовують встановлених вище обставин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 209679,20 грн. на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то вимога позивача про стягнення з відповідача 209679,20 грн. заборгованості, підлягає задоволенню.

Також позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3998,27 грн., що нараховані у період з 01.11.2013р. по 20.06.2014р.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних встановив, що даний розрахунок є арифметично вірним, у зв'язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 3998,27 грн.

Враховуючи вищевикладене, обставини справи позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно п. п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" №719-VII від 16.01.2014р. станом на 01.01.2014 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Розмір судового збору за подання даного позову про стягнення 213677,47 грн. (209679,20 грн. + 3998,27 грн.) становить 4273,55 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи платіжного доручення №1604 від 23.06.2014р. позивачем судовий збір у розмірі 4593,58 грн.

Згідно п. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на зазначене, позивачу підлягає поверненню сплачений судовий збір у розмірі 320,03 грн.

Судовий збір у розмірі 4273,55 грн. за розгляд справи відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України покладається на відповідача.

Позивачем в позові, також, було заявлено про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на надання правової допомоги, однак в судовому засіданні 14.10.2014р. надав суду заяву, в якій просив суд зменшити позовні вимоги в частині вимоги про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на надання правової допомоги, що була прийнята судом до розгляду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, будинок 69-В, оф. 506, код ЄДРПОУ 38233004) 209679 (двісті дев'ять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 20 коп. - основного боргу, 3998 (три тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) грн. 27 коп. - 3% річних, 4273 (чотири тисячі двісті сімдесят три) грн. 55 коп. - судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, будинок 69-В, оф. 506, код ЄДРПОУ 38233004) з Державного бюджету України 320 (триста двадцять) грн. 03 коп. судового збору, сплаченого платіжним дорученням №1604 від 23.06.2014р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи №910/16281/14.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 20.10.2014р.

Суддя О.В. Гулевець