Постанова

від 03.02.2015 по справі 910/16281/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа№ 910/16281/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Бухтіярову О.С.

за участю представників:

від позивача: Шворак А.Р. - представник за довіреністю б/н від 20.07.2014;

від відповідача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю б/н від 01.09.2014;

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014

у справі № 910/16281/14 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 213676,47 грн.

У судовому засіданні 03.02.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" (далі - ТОВ "Пулвер Україна", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4, відповідач) про стягнення 213676,47 грн., з яких: 209679,20 грн. - заборгованість за поставлений товар, 3998,27 грн. - 3% річних. Також позивач просив стягнути з відповідача 15000,00 грн. судових витрат за надання правової допомоги (разом з цим, 14.10.2015 позивачем була подана заява, в якій останній відмовився від вимог в частині покладання на відповідача витрат на правову допомогу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору, який було укладено між сторонами в усній формі, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 288367,20 грн., який останнім було сплачено лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка є предметом даного спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 209679,20 грн. - основного боргу, 3998,27 грн. - 3% річних, 4273,55 грн. - судового збору; повернуто ТОВ "Пулвер Україна" з Державного бюджету України 320,03 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не дослідив, що матеріали справи не містять жодного доказу участі відповідача в спірних правовідносинах саме в якості суб'єкта підприємницької діяльності, що унеможливлює розгляд даного спору в господарських судах України та, зокрема, є підставою для відмови в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.12.2014, апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.02.2015.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.02.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що позивачем не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження отримання товару саме ФОП ОСОБА_4 (тобто суб'єктом підприємницької діяльності), оскільки з відповідних документів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що продукція отримувалася лише фізичною особою ОСОБА_4 для власних потреб, часткова оплата також здійснювалася виключно від імені фізичної особи. При цьому апелянт зауважив, що вказаний у накладних код ЄДРПОУ не співпадає з кодом ЄДРПОУ відповідача, так само, як і не співпадає визначення підстав сплати податків стороною. На огляд суду надав оригінали, пов'язаних з предметом спору документів.

Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2015 заперечував проти доводів апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що домовленість сторін була досягнута не тільки в усному, але й у письмовому вигляді, однак примірник відповідного договору не було передано відповідачу, а екземпляр, який зберігався у позивача, було загублено. На огляд суду надав оригінали, пов'язаних з предметом спору документів, однак жодного доказу того, що приймання товару за спірними накладними, а також часткова оплата за виставленими рахунками-фактурами здійснювалася саме суб'єктом підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_4 (а не суб'єктом цивільних правовідносин - фізичною особою ОСОБА_4.) представник позивача в судовому засіданні надати не зміг.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наданими позивачем доказами (видатковими накладними, банківськими виписками, тощо) підтверджується виникнення між сторонами саме господарсько-майнових відносин. Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що усі дії в частині замовлення товару, приймання та подальше використання продукції вчинялися безпосередньо суб'єктом підприємницької діяльності - ФОП ОСОБА_4

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду та вважає їх необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно зі ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_4 зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця 17.01.2012 року (а.с. 95), відтак саме з цієї дати останній має право здійснювати підприємницьку діяльність, а також виступати у правовідносинах з третіми особами як фізична особа підприємець.

Так, у роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 14.01.2011 «Про статус фізичної особи - підприємця: проблеми застосування законодавства» (далі - роз'яснення МЮУ) зазначено, що статус фізичної особи - підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, юридичний статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає і ніяким чином не обмежує будь-які правомочності особи, які випливають з її цивільної право-, та дієздатності.

Таким чином, здійснення фізичною особою - підприємцем відповідної господарської діяльності, жодним чином не обмежує здатність цієї ж самої особи брати участь у правовідносинах в якості фізичної особи, а також в повному обсязі реалізовувати свої цивільні права та законні інтереси.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Пулвер Україна" зазначало про здійснення поставки товару відповідачу на загальну суму 288367,20 грн. В якості доказу були надані наступні видаткові накладні: №Н_001083 від 07.06.2013 року, № Н_001083 від 07.06.2013 року, № H_301394 від 18.07.2013 року, №Н_001395 від 18.07.2013 року, № Н_001606 від 14.09.2013 року, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 40-43).

Суд першої інстанції, взявши до уваги той факт, що у наведених видаткових накладних вказано підставу поставки: «договір №С0006 від 07.06.2013», а також в графі «отримувач», зокрема, зазначено «код ЄДРПОУ НОМЕР_1» , дійшов висновку про те, що підписання обома сторонами цих видаткових накладних фіксує факт здійснення господарської операції, а відтак свідчить про здійснення відповідачем господарської діяльності безпосередньо в якості суб'єкта підприємницької діяльності.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які, відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Так, дослідивши вищезазначені видаткові накладні, суд апеляційної інстанції встановив, що підставою продажу відповідного товару в них дійсно визначено договір №С0006 від 07.06.2013. Разом з цим, як вже зазначалося, жодного доказу укладення між сторонами хоча б одного договору в письмову вигляді матеріали справи не містять. Даний факт унеможливлює встановлення сторін відповідного правочину, зокрема, в якій якості виступав ОСОБА_4 (як ФОП, або як фізична особа за таким договором). Крім того, зазначення у видаткових накладних напроти графи «отримувач» коду ЄДРПОУ жодним чином не свідчить про здійснення особою господарською діяльності, оскільки даний код не співпадає з фактичним кодом ФОП ОСОБА_4 Разом з цим, навіть у разі правильного зазначення відповідного коду, цей факт не свідчив би про здійснення господарської діяльності, оскільки код ЄДРПОУ фізичної особи - підприємця є аналогічним з кодом ІНН, який присвоюється фізичним особам, незалежно від реєстрації їх в якості підприємця та також використовується в діловому обороті під час ідентифікації громадян (а.с. 106).

При цьому суд першої інстанції необґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що в усіх видаткових накладних особа ОСОБА_4 вказана без жодних додаткових позначень, які могли би свідчити про здійснення нею господарської діяльності у даних правовідносинах. Колегією суддів при дослідженні матеріалів справи встановлена правомірність доводів апелянта в цій частині, оскільки видаткові накладні дійсно не містять жодних відомостей такого роду. Факт зазначення у видаткових накладних адреси реєстрації ФОП ОСОБА_4 не може бути підтвердженням доводів позивача, оскільки вказана адреса є також місцем проживання громадянина України - ОСОБА_4

Суд апеляційної інстанції окремо зауважує про те, що згідно банківських виписок з рахунку позивача вбачається часткова оплата заборгованості виключно ОСОБА_4 без жодних відомостей з приводу того, що оплата здійснюється фізичною особою-підприємцем, на виконання умов саме господарського договору. При цьому з банківських виписок з особового рахунку суб'єкта підприємницької діяльності - ОСОБА_4 взагалі не вбачається здійснення господарських операцій з позивачем (за спірні періоди), що також підтверджує доводи апелянта про відсутність господарських відносин між сторонами.

Доводи позивача про те, що поставлений ним товар був необхідний відповідачу для здійснення підприємницької діяльністю також не підтверджуються матеріалами справи, оскільки згідно свідоцтва платника єдиного податку, видами господарської діяльності ФОП ОСОБА_4 є: консультування з питань комерційної діяльності й керування; дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природних та технічних наук; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах; надання інших допоміжних комерційних послуг. При цьому позивачем не доведено, яким чином замовлення фізичною особою ОСОБА_4 склопакетного ущільнювача свідчить про безпосереднє здійснення ФОП ОСОБА_4 вищезазначених видів господарської діяльності. В цій частині суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими заперечення відповідача.

У положеннями вищезазначеного роз'яснення МЮУ зазначено, що фізична особа - підприємець в цивільно-господарських відносинах є різностороннім учасником. Принципи здійснення ним підприємницької діяльності роблять його подібним до юридичних осіб, тоді як в приватних відносинах, незважаючи на будь-які зміни в його статусі, він залишається бути громадянином - фізичною особою. А тому, слід чітко розмежовувати ці різні сфери відносин. Вбачається, що на підставі правила, встановленого у статті 51 Цивільного кодексу України, до фізичних осіб - підприємців слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Натомість, слід брати до уваги норми цивільного законодавства, якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 встановлено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України.

В свою чергу, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого (в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України) доказу того, що права позивача були порушені саме суб'єктом господарського права, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 під час безпосереднього здійснення ним підприємницької діяльності, що є необхідною умовою для розгляду даного спору, з подальшим задоволенням позовних вимог (у разі достатніх обставин) до відповідача в межах господарського судочинства. Разом з цим, суб'єктний склад спору, в якому боржниками або стягувачами є фізичні особи, не відповідає приписам статті 1 ГПК України, а відтак такі позовні вимоги не можуть бути предметом спору у господарських судах України.

Пунктом 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 встановлено, що у разі, якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові, оскільки жодних доказів порушення прав та законних інтересів ТОВ "Пулвер Україна" з боку відповідача у даній справі - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

Отже, суд першої інстанції зробив висновки на підставі неналежних доказів, необґрунтовано встановив наявність господарсько-майнових відносин між сторонами у даній справі, у зв'язку з чим, помилково задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 209679,20 грн. основного боргу. Вимоги про стягнення 3% річних не підлягають задоволенню, як похідні.

Враховуючи викладене, рішення Господарського суду міста Києва у даній справі підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, в порядку п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідача відшкодовуються йому судом за рахунок позивача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/16281/14 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/16281/14 скасувати, з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пулвер Україна" (04080, м. Київ, вул. Фрунзе, будинок 69-В, оф. 506, код ЄДРПОУ 38233004) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2136,77 грн. (дві тисячі сто тридцять шість грн., 77 коп.) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/16281/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 04.02.2015 року

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім