Ухвала

від 20.10.2014 по справі 125/172/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія

Справа № 125/172/14-ц Провадження № 22-ц/772/2846/2014Головуючий в суді першої інстанції Питель О. В. Категорія 20Доповідач Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

20 жовтня 2014 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: судді Медяного В.М.,

суддів: Шемети Т.М., Матківської М.В.,

при секретарі: Агеєвої Г.В.,

за участю сторін у справі: представника позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6, представника відповідача ТОВ «Сади Поділля» - Скальського І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Поділля» про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним,

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Поділля» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року,

за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Барського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5 та ТОВ «Сади Поділля» про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним.

Посилаються на те, що їм на праві приватної власності на підставі державних актів належать земельні ділянки з багаторічними насадженнями, що розташовані на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області.

Згідно відповіді Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області їм стало відомо, що 01.06.2011 між ТОВ «Сади Поділля» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу майна - садів яблуневих, що розміщені: частково квартал НОМЕР_1 площею - 3,8086 га та частково квартал НОМЕР_2 площею - 19,999 га. Відповідно до даних актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства, яка проведена Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області, ОСОБА_5 безпідставно використовував на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області земельні частки (паї), що належать, зокрема, і їм на яких також знаходяться багаторічні насадження. Тому позивачі вважають, що укладений правочин між відповідачами суперечить положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства. А тому просили суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01 червня 2011 року, укладений між ТОВ «Сади Поділля» та ОСОБА_5 в частині продажу дерев, які знаходяться на земельних ділянках, що перебувають у власності ОСОБА_2 (площею 0,4826 га., місце розташування Вінницька область, Барський район) та ОСОБА_3 (площею 0,4614 га, місце розташування Вінницька область, Барський район).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 01.06.2011, укладений між ТОВ «Сади Поділля» та ОСОБА_5, у частині продажу дерев, які знаходяться на земельних ділянках, що перебувають у власності ОСОБА_2, площею 0,4826 га, що розташована на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області, та ОСОБА_3, площею 0,4614 га, що розташована на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області.

Стягнуто з ТОВ «Сади Поділля» с. Терешки Барського району Вінницької області та ОСОБА_5 у рівних частинах на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у рівних частинах 3896,60 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач у справі ТОВ «Сади Поділля» просить рішення суду першої інстанції від 01 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В своїй апеляційній скарзі відповідач у справі ОСОБА_5 просить рішення суду першої інстанції від 01 серпня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовити. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у справі, що з'явилися до суду, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що згідно з даними копії розпорядження Барської районної державної адміністрації №218 від 18.04.2008, крім іншого, було постановлено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні частки (паї) громадянам СВАТ «Перше Травня» Терешківської сільської ради, передати у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видати на вказані земельні ділянки державні акти на право власності спадкоємцям померлих громадян, згідно з додатками 3, 4. Згідно з даними додатку 3 до розпорядження Голови Барської РДА від 18.04.2008 №218 під номером 337 значиться позивач ОСОБА_2, а під номером 339 - ОСОБА_3

Згідно з даними державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ №769020, виданого 02.10.2008 р. Барською районною державною адміністрацією, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010885000076, ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,4614 га, розташовану на території ТерешкІвської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з даними державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯМ № 853404, виданого 27.08.2012 р. на підставі розпорядження Барської районної державної адміністрацієї, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №052028501003149, ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею 0,4826 га, розташовану на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01.06.2011 року між ТОВ «Сади Поділля» та ОСОБА_5 укладений договір купівлі-продажу майна, згідно з пунктом 1.1. якого продавець - ТОВ «Сади Поділля» зобов'язувалося передати у власність покупця - ОСОБА_5 майно, а покупець зобов'язувався прийняти його та оплатити. Пунктом 1.2. визначено найменування майна: сади яблуневі: частково квартал НОМЕР_1 площею 3,8086 га, частково квартал НОМЕР_2 площею 19,999. Відповідно до даних Додатку №1 до договору з кварталу НОМЕР_1 передаються у власність 534 дерева, з кварталуНОМЕР_2 - 6007.

У той же день 01.06.2011 року дане майно за договором було передано за актом прийому-передачі.

Відповідно до даних копії відповіді Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області від 05,04.2013 №10-02/1087/13 Інспекцією було проведено перевірку ФОП ОСОБА_5 щодо використання земельних часток (паїв) на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області, які належать позивачам. У ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_5 використовує на території Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області земельні частки (паї) ОСОБА_2, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_3 загальною площею 2,5 га, на яких знаходяться багаторічні плодові насадження (майно), що належать ОСОБА_5 на підставі договору купІвлі-продажу майна, укладеного 01.06.2011 між ним та ТОВ «Сади Поділля». Інспекція, керуючись положеннями ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», дійшла висновку, що ФОП ОСОБА_5 використовує земельні частки (паї) без правовстановлюючих документів. За результатами перевірки було складено акт від 17.08.2012 р., де зафіксовано порушення та 17.08.2012 р. ФОП ОСОБА_5 було видано припис на усунення даного порушення.

20.09.2012 р. Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області було проведено перевірку виконання припису ФОП ОСОБА_5 та складено акт, у якому зафіксовано невиконання вказаного вище припису про усунення порушень вимог земельного законодавства та 20.09.2012 р. повторно видано припис на усунення порушень.

Також встановлено, що при оформленні актів перевірки дотримання вимог земельного законодавства ОСОБА_5 від 17.08.2012 р. та 20.09.2012 р. державним інспектором сільського господарства зазначено план схеми земельних ділянок, у якості яких використано кадастрові плани земельних ділянок ОСОБА_2 (кадастровий номер 0520285000:02:001:0195), а також ОСОБА_3 (кадастровий номер 0520285000:02:001:0197). Наведене доводить той факт, що предметом оспорюваного договору стали частково сади, які розміщені на ділянках позивачів. Крім того, з кадастрових планів земельних ділянок вбачається, що уся площа обох земельних ділянок зайнята садами.

Відповідно до копії довідки Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області №877 від 07.09.2012 на земельній ділянці ОСОБА_3, що належить їй на праві власності на підставі державного акта серії ЯЖ №769020, ростуть плодові дерева (яблуні). Урожай плодів з даної земельної ділянки у 2011-2012 роках зібрав ОСОБА_5

Відповідно до копії довідки Виконавчого комітету Терешківської сільської ради Барського району Вінницької області №876 від 07.08.2012 на земельній ділянці ОСОБА_2, що належить їй на праві власності на підставі державного акта серії ЯМ №853404, ростуть плодові дерева (яблуні). Урожай плодів з даної земельної ділянки у 2011-2012 роках зібрав ОСОБА_5

Суд першої інстанції визнав неналежними доказами у справі копії компенсаційних угод, укладені між ТОВ «Сади Поділля» і позивачами, та акти прийому-передачі на їх виконання і квитанції, оскільки вони не містять інформації щодо предмету доказування.

Задовольняючи позовні вимоги позивачів, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що предметом оспорюваного договору стали багаторічні насадження - яблуні, які відповідно до ч. 2 ст. 79 ЗК України та ч. 3 ст. 373 ЦК України перейшли у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 разом із набуттям ними права власності на земельні ділянки.

Таким чином, твердження представників відповідачів про те, що багаторічні насадження, розміщені на земельних ділянках позивачів були власністю ТОВ «Сади Поділля», а після укладення договору стали власністю ОСОБА_5, суд вважає безпідставними, оскільки вони суперечать встановленим у справі обставинам та вимогам законодавчих і нормативно-правових актів.

При цьому, перебування багаторічних насаджень на балансі відповідача не є безспірною ознакою його права власності, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.06.2011 р. багаторічні насадження, розміщені на земельних ділянках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не були власністю ТОВ «Сади Поділля», то останнє не вправі було здійснювати будь-які угоди щодо цих насаджень, у тому числі продавати їх, оскільки в силу ч. 2 ст. 317 та ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України виключно власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Встановлено, що зміст оспорюваного договору суперечить ч. 2 ст. 79 ЗК України та ч. 3 ст. 373 ЦК України. Крім того, на момент укладення договору купівлі-продажу від 01.06.2011 р. багаторічні насадження, розміщені на земельних ділянках ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не були власністю ТОВ «Сади Поділля». ОСОБА_3 вже була власником частини майна (багаторічних насаджень - яблунь), яке продавало ТОВ «Сади Поділля» ОСОБА_5, то відповідач ТОВ «Сади Поділля» не мав права вчиняти жодних дій щодо цього майна, тому суд дійшов висновку, що договір слід визнати недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 та ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги пояснення представника відповідача ТОВ «Сади Поділля» про те, що у позові слід відмовити через те, що пайовики були згодні залучити інвестора та обіцяли дозволити йому використовувати їх земельні ділянки, оскільки дані пояснення не стосуються предмету спору, а та обставина, що пайовики у письмовому вигляді зобов'язувалися передати земельні ділянки інвестору - не підтверджена жодними доказами.

Також не взято до уваги пояснення представника відповідача ТОВ «Сади Поділля» про те, що у позові слід відмовити і з тих підстав, що у позовній заяві заявлено вимогу про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2012 р., а у ході судового розгляду у порушення ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачі змінили предмет спору та просили визнати частково недійсним договір купівлі-продажу від 01.06.2011 р., оскільки судом встановлено, що у позовній заяві та уточненні до позовної заяви було допущено описку та замість договору купівлі-продажу від 01.06.2011р. помилково вказано, що договір укладено 01.06.2012 р.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та законними. Заперечуючи проти позову, представники відповідачів не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували позовні вимоги.

Так зокрема, згідно зі ст. 125 та ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакціях, що були чинні на час отримання позивачами державних актів), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Отже, з моменту видачі позивачам державних актів на право власності на земельні ділянки у них виникло право власності на ці земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України (у редакціях, що були чинні на час отримання позивачами державних актів), право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Положеннями ч. 2 ст. 79 ЗК України (у редакціях, що були чинні на час отримання позивачами державних актів) встановлено, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Згідно з ч. 3 ст. 373 ЦК України (у редакціях, що були чинні на час отримання позивачами державних актів), право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об'єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Дана норма кореспондується з ч. 2 ст. 79 ЗК України. При цьому ч. 2 ст. 79 ЗК України та ч. З ст. 373 ЦК України є імперативними нормами законодавства, а тому підлягають прямому застосуванню та не можуть передбачати будь-яких виключень в їх застосуванні до відносин права власності на земельні ділянки.

Нормативний акт, який дає визначення багаторічних насаджень, це ГОСТ 26640-85 «Землі. Терміни та визначення» (далі - ГОСТ 26640-85),, затверджений постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 28.10.3985 №3453, згідно з п. 27 якого, багаторічне сільськогосподарське насадження - це сільськогосподарське угіддя, що використовується під штучно створені древесні, кущові або трав'янисті багаторічні насадження, призначені для отримання урожаю плодово-ягідної, технічної та лікарської продукції, а також для декоративного оформлення територій. До багаторічних сільськогосподарських насаджень відносяться: сад, виноградник, ягідник, плодовий розплідник, плантації та ін.

У пункті 4 ГОСТ 26640-85 зазначено, що під сільськогосподарськими угіддями визначено земельні угіддя, які систематично використовуються для отримання сільськогосподарської продукції.

Таким чином, багаторічні насадження - це не окрема група дерев, кущів чи рослин, а земельні угіддя, тобто окрема земельна ділянка, з розміщеними на ній деревами, кущами та іншими рослинами як один цілий об'єкт.

Відповідно до п. «а» ч. 2 ст. 22, п. «а» ч. 1 ст. 19 ЗК України, визначено, що багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення. Тобто, багаторічні насадження - це не що інше як земельна ділянка.

Зі змісту ст. б Закону України «Про плату за землю» вбачається, що багаторічні насадження - це вид сільськогосподарських угідь, у розрізі п. «а» ч. 2 ст. 22 ЗК України - вид земель сільськогосподарського призначення. Отже, і в ЗУ «Про плату за землю» під багаторічними насадженнями розуміється не що інше як земельна ділянка.

Відповідно до роз'яснень Міністерства аграрної політики України, державні, акти на право приватної власності на землю, видані громадянам на розпайовані землі, під багаторічними насадженнями, поширюють свою дію також і на самі багаторічні насадження, розташовані на цих землях. Так, в п.п. 6.1, 6.2 Компоненти 6 «Підтримка в реструктуризації сільськогосподарських підприємств» (далі за текстом - Компоненти 6), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 25.10.2005 р. №576 «Про реалізацію Компоненти 6 «Поглиблення реструктуризації сільськогосподарських підприємств», звертається увага акціонерних товариств на наявні в них проблеми у зв'язку з тим, що вартість багаторічних насаджень віднесено до статутного фонду, а землі під багаторічними насадженнями розпайовано і видано державні акти на земельні ділянки, а значить на насадження.

Таким чином, реорганізовані підприємства не вправі стверджувати, що багаторічні насадження є їх власністю, посилаючись на те, що ці насадження внесені до статутного фонду товариства. Зазначені багаторічні насадження належать власнику земельної ділянки, на яку видано державний акт на право приватної власності.

Згідно ст. 179 ЦК України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки. Частиною 2 ст. 183 ЦК України встановлено, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. У відповідності до ст. 187 ЦК України, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.

Оскільки насадження, що розміщені на земельній ділянці, неможливо відділити від цієї земельної ділянки без втрати її цільового призначення або істотного знецінення, то відповідно насадження, що ростуть на земельній ділянці, є складовою частиною цієї земельної ділянки як неподільної речі, а тому при переході права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення під товарним сільськогосподарським виробництвом до громадянина переходить також право власності на всі його складові частини, тобто насадження.

Таким чином, у відносинах, що складаються між реорганізованим сільськогосподарським підприємством та громадянином, багаторічні насадження не можуть розглядатися як окремий об'єкт відносин права власності на земельну ділянку, оскільки, насадження та земельна ділянка під ними є одним цілим об'єктом - земельною ділянкою, яка у відповідності до вищезазначених нормативно-правових актів має назву - багаторічні насадження.

Отже, земельні ділянки з розміщеними на них насадженнями, отримані громадянами у власність, належать таким громадянам на праві власності разом з насадженнями як один цілий об'єкт.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони, мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, у разі, якщо судом буде встановлено, що зміст правочину суперечить ЦК України, а також іншим актам цивільного законодавства, у тому числі ЗК України, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до положення п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. №9, оскільки судом досліджувався оспорюваний договір лише у частині, що охоплює земельні ділянки, які належать позивачам, тому суд цілком обґрунтовано дійшов до правильного висновку про необхідність визнання оспорюваного договору недійсним у частині продажу дерев, що знаходяться на земельних ділянках позивачів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та з одних лише формальних міркувань не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду.

Згідно частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Сади Поділля» відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 01 серпня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: підпис. В.М. Медяний

Судді: підписи. Т.М. Шемета

М.В. Матківська

Згідно з оригіналом

Суддя: В.М. Медяний