Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Миколаїв.
16 травня 2013 року Справа № 2а-7500/11/1470
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мельника О. М. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
до за участю: Баштанської міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Микола Аркаса, 2, м. Баштанка, Миколаївська область, 56101 Управління державного казначейства у Березнегуватському районі в Миколаївській області, вул. Леніна, 102, смт. Березнегувате, Березнегуватський район, Миколаївська область, 56203 Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області, пр. Леніна, 141-В, м.Миколаїв,54055 Прокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м.Миколаїв, 54001 провизнання недійсними податкові повідомлення - рішення від 30.03.2011р. і 22.04.2011р., визнання неправомірним бездіяльність, забов'язання відшкодувати 35358,00 грн.,
В С Т А Н О В И В:
Позивач просить визнати не дійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600 і від 22 квітня 2011 року №0000161600; визнати дії посадових осіб Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ (далі Відповідач 1) при здійсненні податкового контролю, з податку на додану вартість, не правомірними; визнати неправомірною бездіяльність посадових осіб Управління Державного Казначейства у Березнегуватському районі (далі: Відповідач 2), Головного управління Державного казначейства України в Миколаївській області (далі: Відповідач 3), в частині не забезпечення відшкодування заявлених сум з податку на додану вартість в період з 01.01.2008 року по року; зобов'язати відповідачів відшкодувати позивачу 35 358 гривень, за результатами 1-го кварталу 2011 року з податку на додану вартість, згідно декларації.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що документальну невиїзну перевірку Позивача, яка оформлена актом 23.03.2011 року №88/15-23615178, проведено в порушення термінів та порядку, всупереч що нормам пунктів 54.3 , 54.3.1, 54.3.2, 54.3.3 статті 54 ПКУ. Висновки акту перевірки не ґрунтуються на фактах. Прийняте за висновками даного акту податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600 є незаконним та підлягає скасуванню. Також, позивач отримав рекомендованим листом 29 квітня 2011 року, податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року, до якого додано Розрахунок штрафних санкцій по результатам перевірки позивача. Податкове повідомлення - рішення, складено на підставі Акту перевірки за № 00144/1600/23615187 від 21 квітня 2011 року. Акт перевірки позивачем отримано не було у визначений законодавцем спосіб. Не отримання Акта перевірки від 21 квітня 2011 року, та прийняття Податкового рішення-повідомлення 22 квітня 2011 року, унеможливило подання позивачем заперечень до Акту перевірки, в частині заперечення правомірності визначення відповідачем суми податкового зобов'язання за основним платежем 23714 грн. та нарахування штрафних (фінансових ) санкцій - 5929 грн., самостійно. Що є порушенням термінів та процедури здійснення податкового контролю посадовими особами відповідача, а спірне рішення прийнято в порушення п. п. 54.3, 54.3.1 - 54.3.3 ПКУ.
Також позивач зазначив про неправомірність дій відповідачів відносно не забезпечення відшкодування заявлених сум з податку на додану вартість в період з 01.01.2008 року по року та зобов'язання відповідачів відшкодувати позивачу 35 358 гривень, за результатами 1-го кварталу 2011 року з податку на додану вартість, згідно декларації, з огляду на надання підтвердження ДПІ, а потім його безпідставне відкликання.
Відповідач,1 позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення просив відмовити в задоволенні позову, з огляду на правомірність дій при проведенні перевірок, законності прийнятих рішень та відсутності у позивача права на отримання відшкодування ПДВ з бюджету, внаслідок не підтвердження надходження відповідних сум до бюджету з боку контрагентів.
Відповідач 2 та Відповідач 3 заперечили проти задоволення позову з огляду на відсутність правових підстав отримання відшкодування з бюджету, оскільки відповідачем 1 відкликано висновки на підтвердження бюджетного відшкодування.
Прокурор заперечував проти позову.
Суд вивчив доводи сторін, встановив фактичні обставини справи на підставі всебічного, повного та об'єктивного дослідження наявних в матеріалах справи доказів в їх сукупності та дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з огляду на таке.
Щодо визнання не дійсними та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600, судом встановлено.
23" березня 2011 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 11 Закону України від 04 грудня 1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні», згідно із пункту 79.1, статті 79 глави 8, статті 200 розділу V Податкового кодексу України від 32.12.2010р. № 2755-VI, та наказу Снігурівської МДПІ від 21.03.2011 року №140 проведено документальну невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Луна» з питань дотримання вимог законодавства при декларуванні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 11882 грн. за лютий 2010 року на розрахунковий рахунок в установі банку, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.09.2008року по 31.03.2010 року. За наслідками перевірки складено акт №88/15-23615187.
Посилання позивача про невручення акту перевірки не знайшли свого підтвердження, так судом встановлено, що Акт від 23.03.2011р. №88/15-23615187 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ фірма „Луна» надсилався позивачу за юридичною адресою. Згідно поштового повідомлення від 01.04.2011р., зазначений акт не було можливості вручити оскільки за юридичною адресою посадові особи ТОВ фірма „Луна" не знаходились. Крім того, працівниками Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ було здійснено вихід за юридичною адресою для вручення акта перевірки від 23.03.2011р., посадові особи платника були відсутні за юридичною адресою, що підтверджується актом №1 від 23.03.2011р. про неможливість вручення акта документальної невиїзної перевірки платнику податків.
Відповідно до п.42.2. ст..42 ПК України - документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків чи його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідач 1 належним чином виконав вимоги ПК України щодо вручення акту перевірки від 23.03.2011р. №88/15-23615187.
Як вбачається з акту перевірки, відповідачем 1 встановлено:
Підприємством ТОВ фірма „Луна" 19.03.2010р. до Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ подана декларація з ПДВ за лютий 2010 р. з заявленою до відшкодування сумою ПДВ у розмірі 11882грн. Протягом 3О днів, наступних за днем отримання податкових декларацій, фахівцями Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ проведені документальні невиїзні перевірки (камеральні) заявлених у них даних. З метою підтвердження внесених товариством до декларацій з ПДВ даних та права платника на відшкодування ПДВ ДПІ направлено запит до платника (від 23.03..2010 року №795/10/15-00) про надання копій відповідних документів.
Відділом податкової міліції Снігурівської МДПІ надано висновок №1274/9/26-915 від 31.03.2010 року де повідомляється, що без проведення документальних перевірок постачальників товарів до виробника немає можливості надати висновок про правомірність суми бюджетного відшкодування, в зв'язку з тим, що існує висока ймовірність того, що ПДВ, заявлений до відшкодування не був сплачений. За результатами перевірок зроблено висновок про порушення платником норм податкового законодавства при розрахунку податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування.
З наданих для проведення перевірки документів не можливо зробити висновки про правомірність заявленої суми до бюджетного відшкодування, а саме: в фіскальних чеках не зазначено , що оплата проведена саме від ТОВ „Луна" і в реєстрах отриманих податкових накладних дані чеки неможливо ідентифікувати, оскільки чеки не занесені до реєстру окремо, а вказана лише загальна сума; оскільки від'ємне значення сформувалось за рахунок податкового кредиту за період з вересня 2008 року по січень 2010 року не можливо визначити чи використовувались дані паливно-мастильні матеріали для здійснення господарської діяльності.
В ході опрацювання результатів автоматизованого співставлення податкової звітності з ПДВ згідно Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України за період з березня 2008 року по січень 2010 року в порядку, визначеному Методичними рекомендаціями щодо взаємодії органів ДПС при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів (затвердженими наказом ДПА України від 18.04.08 №266 встановлено завищення суми податкового кредиту в сумі 20 728,79 грн.
В реєстрі виданих податкових накладних та в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів вх. № 9000684093 від 19.03.10р. у рядку „інші" не визначено платника податку за індивідуальним податковим номером, тому не можливо визначити за рахунок чого і чи в повному обсязі сформовані зобов'язання по даному платнику податків, а також не має можливості направити запит до відповідних органів ДПС щодо проведення зустрічних перевірок основних контрагентів ТОВ фірми „Луна".
На підставі даних тверджень відповідачем зроблено висновок щодо заявлення позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ, в порушення п.п.. 7.2.8 п.7.2 та пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та винесено податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600.
Суд не погоджується з правовою позицією відповідача 1, з огляду на таке.
Пунктами 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, а бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Положеннями підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР закріплено вимоги щодо процедури заповнення податкової накладної, яку платник податків зобов'язаний надати покупцю.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно припису підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.
З аналізу вищезазначених положень Закону № 168/97-ВР вбачається, що законодавець чітко визначає зв'язок права на отримання податкового кредиту та отримання відшкодування з бюджету з взаємовідносинами між підприємством -платником, яке має право на отримання відшкодування податку на додану вартість з бюджету, та його контрагентом -постачальником. Право на отримання податку з бюджету не залежить від проведення зустрічних перевірок податковими інспекціями.
Пункт 1.3 статті 1 Закону № 168-ВР платника податку визначає як особу, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Закону № 168-ВР платники податку, визначені у пунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.
Відповідно з підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.2 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивач по справі виконав обов'язкові умови для виникнення права платника податку на бюджетне відшкодування, податковий кредит був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних за фактично придбаний товар з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; позивач відповідно до закону мав належним чином оформлені декларації з ПДВ та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування.
Таким чином, суд дійшов висновку, що Закон № 168-ВР не ставить виникнення права платника податків на бюджетне відшкодування в залежність від перерахування до бюджету ПДВ його контрагентом. В даному випадку Покупець (позивач по справі) не може нести відповідальність за несплату податків іншими продавцями
Відповідно до ч.1 ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Згідно вимог частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на викладене, відповідачем 1 не доведено порушення позивачем п.п.. 7.2.8 п.7.2 та пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», тому податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600-є неправомірним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0000161600, судом встановлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Луна" (ідентифікаційний номер ЄДРПОУ 23615187) (далі ТОВ фірма „Луна") зареєстроване 14.12.1995 року в Березнегуватській районній державній адміністрації Миколаївської області за реєстраційним номером 15041200000000017 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 14.12.1995р. серії А00 №15041200000000017 виданого 14.12.1995 року.
ТОВ фірма „Луна" взята на податковий облік Березнегуватському відділенні Снігурівської МДПІ за номером 60 від 17.01.1996 року.
З 09.07.1997 року перебувало на обліку в Березнегуватському відділенні Снігурівської МДПІ як платник податку на додану вартість.
28.03.2011 року ТОВ фірма „Луна", на підставі рішення №3, було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість за ініціативою відповідача 1.
Підставою для анулювання ТОВ фірма „Луна" як платника ПДВ слугувала та обставина, що за даними показників податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ фірма „Луна" протягом 12 послідовних звітних податкових періодів за січень 2010 року - грудень 2010 року мало сукупну вартість поставок всіх товарів (послуг) 23323, 00 грн. у т.ч. обсяг постачання товарів/послуг іншим платникам податку на додану вартість - 0 грн.
На підставі наказу начальника Снігурівської МДПІ №200 від 21.04.2011 року була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ фірма „Луна" з питання визначення умовного постачання товарів та необоротних активів при придбанні яких суми податку були включені до складу податкового кредиту про що складено відповідний акт від 21.04.2011 року №144/1600/23615187. За результатами перевірки було встановлено порушення, а саме заниження податкового зобов'язання за перший квартал 2011 року на суму 59072,00 грн.
22.04.2011 року Відповідачем 1 було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161600 на суму 29643,00 грн. по податку на додану вартість по вітчизняних товарах, яке направлено відповідачеві 22.04.2011 року.
Приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідач виходив з того, що позивачем порушено вимоги п.184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, внаслідок чого було занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 23714 грн., також цим податковим повідомленням-рішенням до позивача на підставі п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України було застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 25% суми нарахованого податкового зобов'язання в розмірі 5929 грн.
Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що оскільки на день анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість у позивача знаходились товарні залишки та основні фонди, він зобов'язаний був визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових зобов'язань.
Проте, суд не може погодитись із такими висновками Відповідача 1, виходячи з наступного.
Актом перевірки з посиланням на п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України було встановлено не нарахування позивачем за 1-й квартал 2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, що залишалися на обліку платника податків на дату анулювання його реєстрації як платника податку на додану вартість і суми податку за яким були включені до податкового кредиту у минулих податкових періодах під час їх придбання.
Суд зазначає, що при прийнятті спірного рішення відповідачем не було враховане наступне.
Відповідно до п.п. «а»п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Підпунктом «ґ» п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що під постачанням товару розуміється, зокрема, умовне постачання товарів та необоротних активів, під час придбання яких суми податку були включені до складу податкового кредиту і в останньому звітному (податковому) періоді обліковувалися у залишках платника, який подав заяву про анулювання реєстрації як платника податку на додану вартість або про перехід на іншу систему оподаткування, що передбачає сплату податку в іншому порядку, ніж той, що визначений цим розділом.
В той же час суд звертає увагу на те, що п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, встановлено, що у випадках, якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати подання заяви про анулювання його реєстрації як платника податку зобов'язаний визнати умовне постачання таких товарів та необоротних активів та нарахувати податкові зобов'язання виходячи із звичайної ціни відповідних товарів чи необоротних активів, крім випадків реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
Виходячи із вищевикладеного, обов'язок визнання платником податків умовного постачання товарів чи необоротних активів законодавець визнає за наявності одночасно наступних умов: - подання платником заяви про анулювання його реєстрації як платника ПДВ; - залишок на обліку у платника товарів або залишок необоротних активів;
- такі товари або залишки необоротних активів придбалися платником податку, при цьому ПДВ, сплачений при їх придбанні було включено до складу податкового кредиту.
Отже, умовний продаж залишків товарів та необоротних активів, що обліковуються у платника податків, здійснюється виключно при поданні заяви такого платника податків про анулювання його реєстрації як платника ПДВ, тобто при анулюванні такої реєстрації з ініціативи такого платника податків.
Як вбачається з матеріалів справи, анулювання реєстрації позивача як платника ПДВ, було здійснено не за заявою платника податків, а за рішенням податкового органу, а отже суд дійшов висновку, що до позивача не можуть бути застосовані вимоги п. 184.7 ст. 184 Податкового кодексу України щодо умовного продажу залишків товарів та необоротних активів на дату анулювання.
Разом з тим суд бере до уваги, що відповідачем неправомірно застосовано до позивача штраф у розмірі двадцяти п'яти відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання на підставі п.п. 123.1. ст. 123 Розділу V Податкового кодексу України, оскільки пунктом 7 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.
За такого, податкове повідомлення-рішення №0000161600 від 22.04.2011 року Відповідачем 1 було прийнято протиправно та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про визнання дії посадових осіб Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ при здійсненні податкового контролю, з податку на додану вартість, не правомірними, суд зазначає наступне.
Такі позовні вимоги є не конкретними, позивач не визначив коли саме здійснені такі дії, і яким чином вони вплинули на його права та/або обов'язки, жодним чином ні в позовній заяві, ні в додаткових поясненнях не визначив обставин та обґрунтування даних позовних вимог.
Таким чином, позивач не навів доказів та обставин, за яких дії посадових осіб Березнегуватського відділення Снігурівської МДПІ при здійсненні податкового контролю, з податку на додану вартість є не правомірними, тому в даній частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб Управління Державного Казначейства у Березнегуватському районі, Головного управління Державного казначейства України в Миколаївській області, в частині не забезпечення відшкодування заявлених сум з податку на додану вартість в період з 01.01.2008 року по року та зобов'язання відповідачів відшкодувати позивачу 35 358 гривень, за результатами 1-го кварталу 2011 року з податку на додану вартість, згідно декларації, суд встановив наступне.
п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (Закон № 168/97-ВР), який підлягає застосуванню до спірних правовідносин між сторонами, бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, передбачених цим Законом.
Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків встановлені пунктом 7.7 статті 7 вказаного Закону. Саме нормами зазначеного пункту Закону регулюються всі питання, пов'язані із порядком визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), а також строки проведення розрахунків.
Відповідно до п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно із підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Підпунктом 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
Так, в травні 2007 року, позивач придбав два автобуси - основні засоби, факт оплати підтверджується відповідачем 1, в Акті виїзної позапланової перевірки за № 111/23- 23615187 від 17.09.2007 року. Також, дана операція підтверджується - податковою накладною та оплатою коштів по придбанню автобусів по кредитному договору та з розрахункового рахунку позивача, що також відображено у зазначеному Акті.
Як вбачається з декларації з ПДВ за 1-й квартал 2011 року, позивачем в рядку 23 код додатка д3 не зазначено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, заяву заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування згідно вимог Закону, також не подавав.
З огляду на викладене, позовні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності посадових осіб Управління Державного Казначейства у Березнегуватському районі, Головного управління Державного казначейства України в Миколаївській області, в частині не забезпечення відшкодування заявлених сум з податку на додану вартість в період з 01.01.2008 року по року та зобов'язання відповідачів відшкодувати позивачу 35 358 гривень, за результатами 1-го кварталу 2011 року з податку на додану вартість, згідно декларації-задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
П О С Т А Н О В И В:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 березня 2011 року №0000091600
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 квітня 2011 року №0000161600
4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.
Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.
Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Суддя О.М. Мельник
Суд | Миколаївський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.05.2013 |
Оприлюднено | 29.10.2014 |
Номер документу | 41047837 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Миколаївський окружний адміністративний суд
Мельник О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні