Ухвала

від 02.10.2014 по справі 826/7051/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7051/14 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Мацедонської В.Е., при секретарі - Війтович Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» (надалі за текстом - «ТОВ «КТМ») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування: податкового повідомлення-рішення № 0000444210 від 28 лютого 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 3 813 076 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0000414210 від 28 лютого 2014 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 4 473 319 грн. та податкового повідомлення-рішення № 0000454210 від 28 лютого 2014 р., яким ТОВ «КТМ» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 73 018 грн. 25 коп.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (надалі за текстом - «Міжрегіональне головне управління»), посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.11.2013 р. по 31.01.2014 р. посадовцями Міжрегіонального головного управління проведено планову виїзну перевірку ТОВ «КТМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 30.06.2013 р.

Результати перевірки оформлено актом № 143/28-10-42-10/30931228 від 13.02.2014 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено вимоги ст.ст. 138, 139, 145, 146, 187, 189, 198, 201 Податкового кодексу України (надалі за текстом - «ПК України») внаслідок чого занижено податок на прибуток на 2 571 044 грн. та податок на додану вартість на 3 579 708 грн. Крім того, в порушення ст.ст. 57, 203 ПК України ТОВ «КТМ» несвоєчасно сплатило податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 р.

Такий висновок органу доходів та зборів вмотивовано наступним.

13 червня 2012 р. між ТОВ «КТМ» та ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» укладено договір № 0-06-12/258 на поставку мережевого, серверного, технологічного обладнання, іншого обладнання, комплектуючих та аксесуарів відповідно до специфікацій, що оформляються у вигляді додатку.

На підставі цього договору позивач придбав обладнання та програмне забезпечення до нього Cisco ubr10k-PRE4 Ser IOS DOCSIS 3 DES LAWFUL INTERSEPT на загальну суму 13 582 763 грн. 68 коп.

Крім того, ТОВ «КТМ» було придбано ліцензії у ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» на загальну суму 7 094 283 грн. 46 коп., у тому числі 1 182 380 грн. 58 коп. ПДВ.

У період з 4 кварталу 2012 р. по 1-півріччя 2013 р. на зазначені ліцензії нараховано амортизацію у загальному розмірі 342 956 грн.

Відповідно до договору поставки № 61/В-12882-2012 від 30.11.2012 р. позивач придбав у Іноземного підприємства «Логін» опції, модуль, ліцензії, блоки живлення на загальну суму 4 348 540 грн. 06 коп., у т.ч. 724 756 грн. 68 коп. ПДВ.

В бухгалтерському обліку придбані ліцензії оприбутковані, як відокремлені від обладнання об'єкти - нематеріальні активи.

Водночас, позивачем не надано документів, що засвідчують придбання прав власності або прав користування об'єктами інтелектуальної власності.

Також, податкові накладні, видані ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та Іноземним підприємством «Логін», складено з порушенням вимог ПК України, оскільки вони не містять відомостей про ліцензійний або інший договір, який би свідчив про передачу прав власності на ліцензію.

Документальною позаплановою виїзною перевіркою, оформленою актом № 929/42-10/30931228 від 21.10.2011 р. встановлено, що відповідно до договору № 3103/10пд від 31.03.2010 р. ТОВ «КТМ» придбало у ТОВ «Буд АМВ Груп» 5 Головних станцій передачі даних CASA3200 на загальну суму 3 756 600 грн., у т.ч. 626 100 грн. ПДВ.

Оскільки, згідно цьому ж акту перевірки, стосовно засновника та директора ТОВ «Буд АМВ Груп» ОСОБА_3 порушено кримінальну справу по обвинуваченню у пособництві у фіктивному підприємництві та ухиленні від сплати податків, податковими повідомленнями рішеннями № 0007354210 та № 0007344210 від 04.11.2011 р. позивачеві збільшено грошові зобов'язання із сплати податку на прибуток на 343 640,0 грн. та із сплати податку на додану вартість 626 100 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року ТОВ «КТМ» відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування названих податкових повідомлень-рішень.

Не дивлячись на це, у період з ІІІ кварталу 2011 р. по ІІ квартал 2013 р. позивач нарахував на придбані у ТОВ «Буд АМВ Груп» станції передачі даних амортизацію у загальному розмірі 953 882 грн.

Також, ТОВ «КТМ» списало станції передачі даних, у тому числі 4 Головних станцій передачі даних CASA3200 придбаних у ТОВ «Буд АМВ Груп», а їх вартість включило до складу витрат.

При цьому, балансова вартість ліквідованих основних засобів у складі податкових зобов'язань з податку на додану вартість позивачем не відображалась.

Згідно договору № 2-0110 від 01.10.2011 р. ТОВ «ВКФ «Мілана» зобов'язалась надати позивачеві експлуатаційні послуги.

На виконання названого договору були складені акти виконаних робіт (прибирання приміщень, встановлення протислизьких профілів та ремонту) та податкові накладні на загальну суму 1 121 880 грн., у т.ч. 186 980 грн. ПДВ.

Перевіркою ТОВ «ВКФ «Мілана» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-постачальниками (ТОВ «Фруком», ТОВ «Імортель груп», ТОВ «Еко-Сервіс», ТОВ «Скомп», ТОВ «Преміум Компані», ТОВ «Саміро Холдинг», ТОВ «Рекламна агенція «Принцепс», ТОВ «Нашира», ТОВ «Детемо», ТОВ «Автобудсервіс-7», ТОВ «Новий Градъ»).

Крім того, будучи допитаним в якості свідка директор та головний бухгалтер ТОВ «ВКФ «Мілана» ОСОБА_4 заперечив свою причетність до фінансово-господарської діяльності товариства.

Відповідно до договору № 35-1208 від 10.08.2012 р. ТОВ «БК «Палаццо» взяло на себе зобов'язання з виконання для ТОВ «КТМ» будівельно-монтажних, електромонтажних робіт у приміщенні по вул. Драйзера, 24, в м. Києві.

Нам виконання умов цього договору між позивачем та зазначеним контрагентом підписано акт виконаних робіт на 19 351 грн., у т.ч. 3 870 грн. 20 коп. ПДВ та видано податкову накладну.

Розрахунки позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачі суми відніс до валових витрат та податкового кредиту.

Однак, за даними акту Ірпінської ОДПІ Київської області № 156/22-4/31748459 від 14.05.2013 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки» ТОВ «БК «Палаццо» не знаходиться за юридичною адресою.

Крім того, протягом періоду що перевірявся, ТОВ «КТМ» включило до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних виданих МППФ «Андромеда», ПП «Філо», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «РС Компоненти».

Так, у зв'язку з придбанням позивачем електричного кабелю, вимикача, електричного блоку з 5 розеток, дюбелів та саморізів МППФ «Андромеда» видало податкову накладну на суму ПДВ 1 061 грн. 89 коп.

ПП «Філо» видало видаткову та податкову накладні на суму 14 165 грн. 14 коп., які свідчать про придбання ТОВ «КТМ» профілів підвісної стелі, вимикача, стальних листів, кабелів та цементу.

Відповідно до податкових накладних № 1762 від 14.08.2012 р. та № 247 від 16.11.2012 р. позивач придбав у ТОВ «Техно-Торг» зарядні пристрої для мобільних телефонів на суму 4 989 грн. 73 коп., у т.ч. 831 грн. 62 коп. ПДВ та жорсткий диск вартістю 481 грн. 79 коп., у т.ч. 80 грн. 30 коп. ПДВ.

На підставі видаткової накладної № 68091 від 07.10.2011 р. та податкової накладної № 207 від 27.09.2011 р. ТОВ «КТМ» придбало у ТОВ «РС Компоненти» діоди, викрутки, мікросхеми, паяльне обладнання на загальну суму 1 062 грн. 66 коп., у т.ч. 212 грн. 53 коп. ПДВ.

Водночас, актами органів доходів та зборів податкові встановлено, що ТОВ «ВКФ «Мілана», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», ПП «Філо», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «РС «Компоненти» за місцем реєстрації не знаходяться, не мають основних фондів та технічного персоналу.

У зв'язку з наведеним зазначеними актами перевірки зобов'язання з податку на додану вартість названих підприємств зменшено до « 0», в результаті чого виникли розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями його контрагентів.

Також, згаданий акт Ірпінської ОДПІ Київської області № 156/22-4/31748459 від 14.05.2013 р. містить відомості про те, що групою осіб тривалий час надавались послуги по конвертації грошових коштів з використанням ряду підприємств з ознаками фіктивності, у т.ч. і ТОВ «БК «Палаццо» та МППФ «Андромеда», у зв'язку з чим порушено кримінальну справу.

Перевіркою встановлено, що у лютому, березні, квітні, липні серпні 2011 р. та березні грудні 2012 р. ТОВ «КТМ» включило до складу податкового кредиту суми податку у загальному розмірі 60 458 грн. за податковими накладними виданими контрагентами, що не подавали декларації з ПДВ, а відтак не задекларували податкові зобов'язання (ПП «КИКА», приватне промислово-експериментальне підприємство «Верба», ПП «Креатив-Буд»).

На думку органу доходів та зборів наведене призвело до заниження податку на прибуток на 2 571 044 грн. та до заниження податку на додану вартість на 3 579 708 грн.

Також, за висновками акту перевірки, позивачем несвоєчасно сплачено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 р.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, Міжрегіональним головним управлінням прийнято: податкове повідомлення-рішення № 0000444210 від 28 лютого 2014 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 3 813 076 грн., у тому числі 2 571 044 грн. за основним платежем та 1 242 032 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0000414210 від 28 лютого 2014 р., яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 4 473 319 грн., у тому числі 3 579 708 грн. за основним платежем та 893 611 грн. за штрафними санкціями; податкове повідомлення-рішення № 0000454210 від 28 лютого 2014 р., яким ТОВ «КТМ» зобов'язано сплатити штраф у розмірі 73 018 грн. 25 коп.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту врегульовано статтями 138, 139, 198 ПК України.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 названої статті ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За приписами пункту 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.12 статті 138 ПК України до складу інших витрат, зокрема, віднесено: витрати, визначені відповідно до статей 144 - 148, 150, 153, 155 - 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею; інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Згідно пункту 144.1 статті 144 ПК України амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності; витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів; витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року; витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі; капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу; сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу; вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів, вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України, вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств; вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».

Пунктом 144.2 статті 144 ПК України визначено, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, що знаходяться на консервації; ліквідацію основних засобів; придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку; витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Згідно пункту 146.16 ст. 146 ПК України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно частини 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

У розгляді цієї справи суд першої інстанції за наслідками дослідження первинних документів дійшов висновку про дотримання позивачем спеціальних вимог при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Судова колегія знаходить наведений висновок окружного адміністративного суду обґрунтованим та таким, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Так, на підтвердження товарності угод, укладених з ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн», Іноземним підприємством «Логін», ТОВ «Буд АМВ Груп», ТОВ «ВКФ «Мілана», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», ПП «Філо», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «РС Компоненти», ПП «КИКА», приватне промислово-експериментальне підприємство «Верба», ПП «Креатив-Буд» позивачем було надано копії: договору поставки № 0-06-12/258 від 13.06.2012 р. та специфікації до нього, накладної № 90061913 від 10.08.2012 р., податкової накладної № 331 від 10.08.2012 р., договору поставки № 61/В-12822-2012 від 30.11.2012 р. та специфікації до нього, видаткової накладної № 61/21721891 від 13.06.2013 р., податкових накладних № 4964 від 23.04.2013 р., № 2720 від 13.06.2013 р., № 4364 від 20.06.2013 р., договору на надання експлуатаційних послуг № 2-0110 від 01.10.2011 р. та додаткових угод до нього, актів виконаних робіт № 93.08-2012 від 31.08.2012 р., № 93.09-2012 від 30.09.2012 р., № 94.09-2012 від 30.09.2012 р., № 93.10-2012 від 31.10.2012 р., № 92.10-2012 від 31.10.2012 р., № 92.11-2012 від 30.11.2012 р., № 93.11-2012 від 30.11.2012 р., № 94.12-2012 від 27.12.2012 р., № 92.12-2012 від 29.12.2012 р., № 93.12-2012 від 29.12.2012 р., № 92.01-2013 від 31.01.2013 р., № 92.02-2013 від 28.02.2013 р., № 99.02-2013 від 28.02.2013 р., № 93.02-2013 від 28.02.2013 р., № 98.02-2013 від 28.02.2013 р., від 31.10.2011 р., № 90.11-2011 від 30.11.2011 р., № 90.12-2011 від 31.12.2011 р., № 92.01-2012 від 30.01.2012 р., № 92.02-2012 від 28.02.2012 р., № 93.03-2012 від 31.03.2012 р., № 92.04-2012 від 30.04.2012 р., № 92.05-2012 від 31.05.2012 р., № 93.05-2012 від 30.06.2012 р., № 92.05-2012 від 30.06.2012 р., № 92.07-2012 від 31.07.2012 р., № 93.07-2012 від 31.07.2012 р., № 92.08-2012 від 31.08.2012 р., податкових накладних № 170 від 31.08.2012 р., № 141 від 30.09.2012 р., № 142 від 30.09.2012 р., № 170 від 31.10.2012 р., № 171 від 31.10.2012 р., № 175 від 30.11.2012 р., № 174 від 30.11.2012 р., 153 від 27.12.2012 р., № 184 від 29.12.2012 р., № 183 від 29.12.2012 р., № 110 від 31.01.2013 р., № 109 від 31.01.2013 р., № 121 від 28.02.2013 р., № 128 від 28.02.2013 р., № 120 від 28.02.2013 р., № 81 від 28.02.2013 р., № 293 від 31.10.2011 р., № 253 від 30.11.2011 р., № 243 від 31.12.2011 р., № 139 від 31.10.2012 р., № 73 від 29.02.2012 р., № 96 від 31.03.2012 р., № 159 від 30.04.2012 р., № 138 від 31.05.2012 р., № 162 від 30.06.2012 р., № 161 від 30.06.2012 р., № 145 від 31.07.2012 р., № 171 від 31.07.2012 р., № 169 від 31.08.2012 р., рахунків-фактур № СФ-0031094 від 15.11.2012 р., № СФ-0021855 від 14.08.2012 р., видаткових накладних № 31094 від 19.11.2012 р., № 21855 від 15.08.2012 р., податкових накладних № 247 від 16.11.2012 р., № 1762 від 14.08.2012 р., актів приймання-передачі основних засобів, договору № 35-1208 від 10.12.2012 р. та договірної ціни і локального кошторису до нього, акту приймання виконаних будівельних робіт від 19.09.2012 р., податкових накладних № 2 від 03.09.2012 р., № 49 від 19.09.2012 р., договору № 240912 Р-27 від 24.09.2012 р., видаткової накладної № РН-74 від 30.11.2012 р., податкової накладної № 1 від 01.12.2012 р., видаткових накладних № 262102 від 21.02.2011 р., № 371403 від 14.03.2011 р., № 571204 від 12.04.2011 р., податкових накладних № 261102 від 11.02.2011 р., № 371103 від 11.03.2011 р., № 571104 від 11.04.2011 р., договорів підряду № 04/11 від 20.06.2011 р., № 05/11 від 04.07.2011 р., № 06/11 від 01.08.2011 р.,№ 02/12 від 01.02.2012 р., № 03/12 від 21.02.2012 р. та договірних цін і локальних кошторисів до них, актів виконаних підрядних робіт № 04 від 31.07.2011 р., № 05 від 31.07.2011 р., № 06 від 31.08.2011 р., № 02 від 02.03.2012 р.,№ 03 від 22.03.2012 р., податкових накладних № 4 від 11.07.2011 р., № 5 від 22.07.2011 р., № 6 від 16.08.2011 р., № 02 від 02.03.2012 р., № 03 від 22.03.2012 р., рахунку-фактури № 230288 від 23.02.2011 р., видаткової накладної № 280289 від 28.02.2011 р., податкової накладної № 45 від 23.02.2011 р., рахунку на оплату № 680091 від 26.09.2011 р., видаткової накладної № 68091 від 07.10.2011 р., податкової накладної № 207 від 27.09.2011 р., актів списання, рахунку-фактури № Ан-26108 від 26.10.2011 р., видаткової накладної № 271089 від 27.10.2011 р., податкової накладної № 99 від 27.10.2011 р., а також банківських виписок, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ «КТМ» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту по операціям з ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн», Іноземним підприємством «Логін», ТОВ «Буд АМВ Груп», ТОВ «ВКФ «Мілана», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», ПП «Філо», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «РС Компоненти», ПП «КИКА», приватне промислово-експериментальне підприємство «Верба», ПП «Креатив-Буд».

Безпідставним є твердження Міжрегіонального головного управління про те, що податкові накладні ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та Іноземним підприємством «Логін» видано з порушенням ст. 201 ПК України, оскільки в них не зазначено цивільно-правового договору, який би свідчив про передачу прав власності на придбані позивачем ліцензії.

Видані названими підприємствами податкові накладні № 331 від 10.08.2012 р., № 4964 від 23.04.2013 р. містять у відповідній графі посилання, відповідно, на договори поставки № 0-06-12/258 від 13.06.2012 р. та № 61/В-12822-2012 від 30.11.2012 р.

У будь-якому випадку окремі недоліки в оформленні первинних документів не є достатньою підставою для позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат та податкового кредиту.

Так само і відсутність контрагента за юридичною адресою не є підставою для висновку про неправомірність формування покупцем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги посилання відповідача на те, що за фактами фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків порушено кримінальні справи відносно посадових осіб ТОВ «Буд АМВ Груп», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», оскільки сам факт порушення кримінальної справи не може бути доказом незаконності дій позивача та фіктивності укладених угод.

В ході проведеної перевірки органом доходів та зборів не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Крім того, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва та ухилення від сплати податків, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення і доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності розбіжностей між задекларованими ТОВ «КТМ» податковим кредитом та податковими зобов'язаннями його контрагентів внаслідок внесення певних змін до автоматизованих баз даних на підставі актів перевірок, а також внаслідок неподання ПП «КИКА», приватне промислово-експериментальним підприємством «Верба», ПП «Креатив-Буд» декларацій з ПДВ .

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Помилковим є і посилання Міжрегіонального головного управління на той факт, що проведеною перевіркою ТОВ «ВКФ «Мілана» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із підприємствами-постачальниками.

При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг (тобто між ТОВ «ВКФ «Мілана» та ТОВ «Фруком», ТОВ «Імортель груп», ТОВ «Еко-Сервіс», ТОВ «Скомп», ТОВ «Преміум Компані», ТОВ «Саміро Холдинг», ТОВ «Рекламна агенція «Принцепс», ТОВ «Нашира», ТОВ «Детемо», ТОВ «Автобудсервіс-7», ТОВ «Новий Градъ») не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та ТОВ «ВКФ «Мілана».

З огляду на викладене судова колегія підтримує правову аргументацію судового рішення щодо правомірності формування ТОВ «КТМ» податкового кредиту та віднесення до складу витрат коштів внаслідок амортизації Головних станцій передачі даних CASA3200 придбаних у ТОВ «Буд АМВ Груп».

Суд попередньої інстанції також дійшов вірного висновку про те, що списання позивачем залишкової вартості основних засобів та амортизація нематеріальних активів (ліцензій) і подальше включення цих сум до складу витрат були здійснені позивачем відповідно до вимог ПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ «КТМ» є діяльність у сфері проводового електрозв'язку.

Як встановлено судом першої інстанції наказом директора ТОВ «КТМ» № 215/1-в від 15.12.2011 р. затверджено Програму модернізації на 2012-2013 роки.

Зокрема, згідно згаданої Програми передбачено перехід товариства на стандарт передачі даних по коаксіальному кабелю (DOCSIS) версії специфікації 3.0.

На виконання Програми модернізації позивач придбав у ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та Іноземного підприємства «Логін» обладнання, програмне забезпечення до нього Cisco ubr10k-PRE4 Ser IOS DOCSIS 3 DES LAWFUL INTERSEPT і ліцензії на ці програми.

Також керівником ТОВ «КТМ» видано накази від 10.07.2012 р. № 102/1-ОД «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200», від 22.06.2012 р. № 83/1-ОД «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200», від 26.04.2013 р. № 50/1-ОД «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200», від 10.02.2013 р. №15-ОД «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200».

Тобто, ці накази було спрямовані на демонтаж та виведення з експлуатації модемів, які не підтримують специфікацію DOCSIS 3.0.

Відповідно ж до наведених положень пункту 146.16 ст. 146 ПК України платник податку збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів у разі ліквідації основних засобів за його рішенням.

Згідно пункту 33 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509, об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

Відповідно до підпункту 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Пункт 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначає основні засоби, як матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Тобто, визначальною ознакою основних засобів є їх придатність для використання у господарській діяльності платника податку.

Таким чином, окружний адміністративний суд дійшов правильного висновку про те, що позивач, встановивши, що у зв'язку маральним зношенням модеми CMTS CASA C3200 непридатні для подальшого використання, мав правові підстави для їх ліквідації та віднесення їх вартості до складу витрат.

Помилковим є твердження Міжрегіонального головного управління про те, що ТОВ «КТМ» здійснило модернізацію основних засобів і відповідно до ст. 139 ПК України понесені позивачем витрати не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку.

Модернізація передбачає проведення комплексу робіт з поліпшення експлуатаційних характеристик діючого устаткування.

Водночас, у даній ситуації відбулось списання основних засобів з метою їх заміни більш досконалими згідно з сучасними вимогами і нормами.

Суд апеляційної інстанції вважає таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства і посилання відповідача на те, що ліквідувавши основні засоби ТОВ «КТМ» повинно було включити до бази оподаткування податком на додану вартість суму, яка відповідає балансовій вартості цих основних засобів.

За змістом підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника вважається постачанням товарів.

Відповідно до пункту 189.9 ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Поряд з цим, абзацом 2 пункту 189.9 ст. 189 ПК України передбачено, що норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Отже, норма пункту 189.9 названої статті ПК України не поширюється на випадки коли:

1) виробничі або невиробничі основні засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили;

2) ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення виробничих або невиробничих основних засобів;

3) платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення виробничих або невиробничих основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Із матеріалів справи вбачається, що 10.02.2013 р. та 26.04.2013 р. директором ТОВ «КТМ» видано накази, відповідно за № 15-ОД та 50/1-ОД, «Про списання основних засобів».

Цими наказами постійно діючу комісію для списання основних засобів, малоцінних необоротних та нематеріальних активів зобов'язано оглянути станції кабельних модемів CASA C3200 та за результатами огляду списати з обліку виявлені основні засоби, які не відповідають критеріям визнання активу та не можуть використовуватись у господарській діяльності за первісним призначенням.

Актами на списання основних засобів від 12.02.2013 р., від 29.04.2013 р., 27.06.2012 р., від 18.07.2012 р., від 10.08.2012 р., складеними за формою № ОЗ-3, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352, постійно діючою комісією для списання основних засобів встановлено, що станції кабельних модемів CASA C3200 непридатні для подальшого використання та не можуть використовуватись за первісними ознаками через моральну зношеність.

Згідно зазначеним Актам об'єкти основних засобів демонтовано та передано на склад.

Із матеріалів справи вбачається, що Акти на списання основних засобів та відповідні накази директора ТОВ «КТМ» були надані до перевірки.

Крім того, зазначені документи подавались позивачем до Міжрегіонального головного управління разом із запереченнями на акт перевірки та відповідно до пункту 44.6 статті 44 мали бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином, операція із списання цих основних засобів з балансу ТОВ «КТМ» не є об'єктом оподаткування ПДВ

Також, згідно наказу Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352 «Про затвердження типових форм первинного обліку» витрати по списанню, а також вартість матеріальних цінностей, що надійшли від зносу та розборки будинків, споруд, демонтажу обладнання і т. п., відображають в акті в розділі «Розрахунок результатів списання об'єктів».

За змістом наведених Актів на списання основних засобів частина складових демонтованих кабельних модемів CASA C3200 (блоки живлення, модулі, шасі) надійшла на підприємство.

Відповідно ж до пункту 189.10 статті 189 ПК України у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.

За змістом наявної в матеріалах справи Ліцензійної угоди з кінцевим користувачем компанія Cisco надає Користувачу невиключну ліцензію без права передачі на Програмне забезпечення та Документацію. Для використання Програмного забезпечення Користувачу може бути запропоновано ввести реєстраційний номер або ключ авторизації продукту та зареєструвати копію Програмного забезпечення, що належить Користувачу, в мережі Інтернет на веб-сайті Cisco для отримання необхідного ліцензійного ключа або ліцензійного файлу.

Загальними обмеженнями Ліцензійної угоди встановлено, що це ліцензія, а не передача права власності на Програмне забезпечення та зазначено, зокрема, що користувач не вправі передавати, надавати у розпорядження та віддавати на умовах субліцензії свої ліцензійні права будь-якій іншій особі. Користувач повинен використовувати програмне забезпечення виключно як інтегровану частину обладнання Cisco.

Також, Ліцензійною угодою передбачено, що вона набирає юридичної сили: шляхом підписання; згоди що приймається за допомогою кліку; на підставі ліцензійної угоди третьої сторони.

Судом першої інстанції встановлено, що придбаваючи обладнання та програмне забезпечення Cisco ubr10k-PRE4 Ser IOS DOCSIS 3 DES LAWFUL INTERSEPT позивач придбав і електронні ліцензії на нього та отримав засобами електронного зв'язку Сертифікати ліцензій на програмне забезпечення із зазначенням ключів авторизації продукту.

Згідно підпункту 14.1.120 пункту 14.1 статті 14 ПК України нематеріальні активи - це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Відповідно до підпункту «б» пункту 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів,

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 ПК України амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

З огляду на викладене, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про те, що набуте позивачем право користування програмним забезпеченням є нематеріальним активом та підлягає амортизації, а операції з його придбання дають платнику податку право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Помилковим є посилання Міжрегіонального головного управління на положення ст. 1108 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - «ЦК України»), якою передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності).

Згідно частини 1 статті 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Частиною 1 статті 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності віднесено, зокрема, комп'ютерні програми.

Пунктом 2 частини 1 статті 433 ЦК України визначено, що об'єктами авторського права є твори - комп'ютерні програми.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 440 ЦК України майновим правом інтелектуальної власності на твір є право на використання твору.

Згідно частини 1 статті 441 ЦК України використанням твору є його: опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо.

Таким чином, наведеною нормою користування комп'ютерною програмою за її функціональним призначенням не віднесено до поняття «використання твору», а відтак у даній ситуації не відбулася передача права використання об'єкта права інтелектуальної власності в розумінні ст.ст. 441, 1108 ЦК України.

Наведений висновок є логічним виходячи з того, що перегляд творів живопису чи прослуховування музичних творів, тобто використанням їх за призначенням, не призводить до використання об'єкта права інтелектуальної власності, як це передбачено ст. 441 ЦК України.

Тобто, придбані ТОВ «КТМ» ліцензії на використання програмного забезпечення виключно як інтегрованої частини обладнання Cisco не є документами, відповідно до яких передається майнове право, що законодавством України віднесено до розряду авторських.

За своєю правовою природою зазначені ліцензії не передбачають передачі права інтелектуальної власності на програмне забезпечення, а лише дозволяють його використання, а отже належать до нематеріальних активів.

Окружний адміністративний суд вірно не взяв до уваги твердження відповідача про те, що позивачем не додержано письмової форми Ліцензійної угоди, оскільки нею передбачено, що вона набирає юридичної сили, у тому числі і шляхом згоди що приймається за допомогою кліку.

Така форма погодження користувачами з умовами ліцензій на програмне забезпечення є звичайною у мережі Інтернет.

Як встановлено судом першої інстанції 19.04.2013 р. ТОВ «КТМ» подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2013 р., якою позивач у рядку « 25» самостійно визначив суму податку, що підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду - 755 293 грн.

За даними квитанції Центру обробки електронної звітності у цей же день позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2013 р. у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Названим уточнюючим розрахунком задекларовано збільшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 854 412 грн.

Внаслідок цього сума податкового зобов'язання, задекларованого в основній декларації з ПДВ, зменшена на 755 293 грн.

Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно пункту 203.2 статті 203 ПК України 203.2. платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 203.1 статті 203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За приписами пункту 50.1 статті 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Із наведеного випливає, що останнім днем сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 р. є 30 квітня 2013 р.

При цьому, уточнюючий розрахунок, яким зменшена сума грошового зобов'язання, позивачем подано 19.04.2013 р.

За таких обставин у органу доходів та зборів не було правових підстав для застосування штрафу за порушення правил сплати (перерахування) податків.

Твердження Міжрегіонального головного управління про те, що ТОВ «КТМ» подало уточнюючий розрахунок 13.05.2013 р. не підтверджено доказами та спростовується матеріалами справи в яких міститься квитанція Центру обробки електронної звітності про отримання 19 квітня 2013 р. уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2013 р. у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає нормативно обґрунтованою позицію суду попередньої інстанції щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 17 жовтня 2014 р.

.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мельничук В.П.

Мацедонська В.Е.