Ухвала

від 03.02.2015 по справі 826/7051/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ К/800/54071/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А. за участю секретаряГончар Н.О. та представників сторін: від позивача Вільчинський Р.В. від відповідачаМороз П.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 у справі № 826/7051/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» доМіжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київські телекомунікаційні мережі» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 №0000414210, №0000444210, №0000454210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2013, за результатами якої 13.02.2014 складено акт №143/28-10-42-10/30931228;

- перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

· п.44.1 ст.44, п.187.1 ст.187, п.189.9 ст.189, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 3 579 708 грн., внаслідок безпідставного заниження податкових зобов'язань на суму 1 743 683 грн. за фактом списання в податковому обліку залишкової вартості основних засобів, які не можуть використовуватись за первісним призначенням (станцій кабельних модемів); завищено податковий кредит на суму 1 182 380,58 грн. за операцією з придбання програмного забезпечення у складі обладнання у ТОВ «Мегатред Айті Дистрибюшн», оскільки вказана господарська операція, на думку контролюючого органу, є сумнівною; завищено податковий кредит на суму 397 317 грн. за операцією з придбання програмного забезпечення у складі обладнання у Іноземного Підприємства «Логін», оскільки вказана господарська операція, на думку контролюючого органу, є сумнівною; завищено податковий кредит на суму 195 870 грн. за операціями, які не пов'язані із веденням господарської діяльності та не підтвердженні податковими накладними та у зв'язку із сумнівністю господарських операцій, визнаних такими самим контролюючим органом; завищено податковий кредит на суму 60 458 грн. за операціями з контрагентами, які не задекларували податкові зобов'язання;

· п.44.1 ст.44, п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.1 п.139.1 ст.139, пп.145.1.1 п.145.1 ст.145, п.146.16 ст.146 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 2 571 044 грн.;

· п.57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 Податкового кодексу України, внаслідок несвоєчасної сплати позивачем узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 року на суму 730 182,50 грн.;

- на підставі акта перевірки відповідачем прийняті:

1) податкове повідомлення-рішення №0000414210 від 28.02.2013, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 4 473 319 грн. (з яких: 3 579 708 грн. - основний платіж та 893 611 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0000454210 від 28.02.2013, яким позивачу за несвоєчасну сплату податку на додану вартість визначено штрафні (фінансові) санкції на суму 73 018,25 грн.;

3) податкове повідомлення-рішення №0000444210 від 28.02.2013, яким позивачу визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств на 3 813 076 грн., (з яких: 2 571 044 грн. - основний платіж та 1 242 032 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- за результатами адміністративного оскарження, податкові повідомлення-рішення від 28.02.2014 за №0000414210, №0000454210, № 0000444210 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення;

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не погодився з доводами контролюючого органу щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, та, як наслідок, не знайшли підстав вважати правомірними оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток у спірному періоді був врегульований Податковим кодексом України.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Пунктом 138.12 статті 138 ПК України до складу інших витрат, зокрема, віднесено: витрати, визначені відповідно до статей 144 - 148, 150, 153, 155 - 161 цього Кодексу, які не включені до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із цією статтею; інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат.

Згідно пункту 144.1 статті 144 ПК України амортизації підлягають: витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності; витрати на самостійне виготовлення (створення) основних засобів, нематеріальних активів, вирощування довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності, в тому числі витрати на оплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні (створенні) основних засобів та нематеріальних активів; витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року; витрати на капітальне поліпшення землі, не пов'язане з будівництвом, а саме іригацію, осушення та інше подібне капітальне поліпшення землі; капітальні інвестиції, отримані платником податку з бюджету, у вигляді цільового фінансування на придбання (створення) об'єкта інвестування (основного засобу, нематеріального активу) за умови визнання доходів пропорційно сумі нарахованої амортизації по такому об'єкту відповідно до положень підпункту 137.2.1 пункту 137.2 статті 137 цього Кодексу; сума переоцінки вартості основних засобів, проведеної відповідно до статті 146 цього Кодексу; вартість безоплатно отриманих об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж, побудованих споживачами на вимогу спеціалізованих експлуатуючих підприємств згідно з технічними умовами на приєднання до вказаних мереж або об'єктів, вартість основних засобів, безоплатно отриманих або виготовлених чи споруджених за рахунок коштів бюджету або кредитів, залучених Кабінетом Міністрів України чи під гарантії Кабінету Міністрів України, у разі виконання зобов'язань за гарантією Кабінетом Міністрів України, вартість безоплатно отриманих для експлуатації підприємствами залізничного транспорту загального користування основних засобів транспортної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств; вартість основних засобів, визначена на рівні звичайної ціни, отриманих в концесію відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності».

Пунктом 144.2 статті 144 ПК України визначено, що не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період витрати платника податку на: утримання основних засобів, що знаходяться на консервації; ліквідацію основних засобів; придбання (виготовлення) сценічно-постановочних предметів вартістю до 5 тисяч гривень театрально-видовищними підприємствами - платниками податку; витрати на виробництво національного фільму та придбання майнових прав інтелектуальної власності на національний фільм.

Згідно п. 146.16 ст. 146 ПК України у разі ліквідації основних засобів за рішенням платника податку або в разі якщо з незалежних від платника податку обставин основні засоби (їх частина) зруйновані, викрадені чи підлягають ліквідації, або платник податку змушений відмовитися від використання таких основних засобів внаслідок загрози чи неминучості їх заміни, руйнування або ліквідації, платник податку у звітному періоді, в якому виникають такі обставини, збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені й підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження товарності угод, укладених з ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн», Іноземним підприємством «Логін», ТОВ «Буд АМВ Груп», ТОВ «ВКФ «Мілана», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», ПП «Філо», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «РС Компоненти», ПП «КИКА», Приватним промислово-експериментальним підприємством «Верба» та ПП «Креатив-Буд», позивачем надані відповідні первинні документи, які підтверджують виконання зобов'язань між сторонами договорів. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено невідповідності наданих позивачем первинних документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту по податку на додану вартість та валових витрат, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит чи слугувало підставою для зменшення останньому розміру валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано не взято до уваги твердження податкового органу про те, що податкові накладні ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та Іноземним підприємством «Логін» видані з порушенням ст.201 ПК України (оскільки в них не зазначено цивільно-правового договору, який би свідчив про передачу прав власності на придбані позивачем ліцензії), з огляду на те, що окремі недоліки в оформлені первинних документів не є достатньою підставою для позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених витрат та податкового кредиту за умови фактичного здійснення господарської операції.

Також, суди попередніх інстанцій підставно не взяли до уваги посилання відповідача на обставини порушення кримінальних справ відносно посадових осіб ТОВ «Буд АМВ Груп», ТОВ «БК «Палаццо», МППФ «Андромеда», оскільки контролюючим органом не надано будь-яких доказів набрання законної сили вироками суду в цих кримінальних справах, а також доказів, які б свідчили про обізнаність позивача про можливі порушення закону з боку постачальника чи узгодженості їх дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що списання позивачем залишкової вартості основних засобів та амортизація нематеріальних активів (ліцензій) і подальше включення цих сум до складу витрат були здійснені позивачем відповідно до вимог ПК України. При цьому, судова колегія зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій:

- основним видом діяльності ТОВ «КТМ» є діяльність у сфері проводового електрозв'язку;

- наказом директора ТОВ «КТМ» № 215/1-в від 15.12.2011 було затверджено Програму модернізації на 2012-2013 роки, відповідно до якої передбачено перехід товариства на стандарт передачі даних по коаксіальному кабелю (DOCSIS) версії специфікації 3.0.

На виконання вказаної Програми позивачем було придбано у ТОВ «Мегатрейд Айті Дистриб'юшн» та Іноземного підприємства «Логін» обладнання, програмне забезпечення до нього Cisco ubr10k-PRE4 Ser IOS DOCSIS 3 DES LAWFUL INTERSEPT і ліцензії на ці програми.

Також судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що керівником позивача було видано накази, які спрямовані на демонтаж та виведення з експлуатації модемів, які не підтримують специфікацію DOCSIS 3.0, а саме: № 102/1-ОД від 10.07.2012 «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200», № 83/1-ОД від 22.06.2012 «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200», № 50/1-ОД від 26.04.2013 «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200» та №15-ОД від 10.02.2013 «Про демонтаж та виведення з експлуатації станцій кабельних модемів CMTS CASA C3200».

Згідно п.146.16 ст.146 ПК України платник податку збільшує витрати на суму вартості, яка амортизується, за вирахуванням сум накопиченої амортизації окремого об'єкта основних засобів у разі ліквідації основних засобів за його рішенням.

Пунктом 33 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, встановлено, що об'єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

Пунктом 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» визначено основні засоби, як матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Тобто, визначальною ознакою основних засобів є їх придатність для використання у господарській діяльності платника податку.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач, встановивши, що у зв'язку маральним зношенням модеми CMTS CASA C3200 непридатні для подальшого використання, мав правові підстави для їх ліквідації та віднесення їх вартості до складу витрат.

Відповідно до п. 189.9 ст. 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Згідно абз.2 пункту 189.9 ст.189 ПК України передбачено, що норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі, в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Як встановлено судам попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, директором позивача були видані відповідні накази «Про списання основних засобів», якими постійно діючу комісію для списання основних засобів, малоцінних необоротних та нематеріальних активів було зобов'язано оглянути станції кабельних модемів CASA C3200 та за результатами огляду списати з обліку виявлені основні засоби, які не відповідають критеріям визнання активу та не можуть використовуватись у господарській діяльності за первісним призначенням.

Актами на списання основних засобів від 12.02.2013, від 29.04.2013, 27.06.2012, від 18.07.2012, від 10.08.2012, складеними за формою № ОЗ-3, затвердженою наказом Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 року № 352, постійно діючою комісією для списання основних засобів встановлено, що станції кабельних модемів CASA C3200 непридатні для подальшого використання та не можуть використовуватись за первісними ознаками через моральну зношеність.

Вказані акти та накази директора ТОВ «КТМ» були надані до перевірки.

Крім того, зазначені документи подавались позивачем до Міжрегіонального головного управління разом із запереченнями на акт перевірки та відповідно до п.44.6 ст.44 ПК України мали бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до п.189.10 ст.189 ПК України у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи, які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника, на такі операції не нараховуються податкові зобов'язання.

За змістом наявної в матеріалах справи Ліцензійної угоди з кінцевим користувачем компанія Cisco надає Користувачу невиключну ліцензію без права передачі на Програмне забезпечення та Документацію. Для використання Програмного забезпечення Користувачу може бути запропоновано ввести реєстраційний номер або ключ авторизації продукту та зареєструвати копію Програмного забезпечення, що належить Користувачу, в мережі Інтернет на веб-сайті Cisco для отримання необхідного ліцензійного ключа або ліцензійного файлу.

Загальними обмеженнями Ліцензійної угоди встановлено, що це ліцензія, а не передача права власності на Програмне забезпечення, та зазначено, зокрема, що користувач не вправі передавати, надавати у розпорядження та віддавати на умовах субліцензії свої ліцензійні права будь-якій іншій особі. Користувач повинен використовувати програмне забезпечення виключно як інтегровану частину обладнання Cisco.

Також, Ліцензійною угодою передбачено, що вона набирає юридичної сили: шляхом підписання; згоди що приймається за допомогою кліку; на підставі ліцензійної угоди третьої сторони.

Судом першої інстанції встановлено, що, придбаваючи обладнання та програмне забезпечення Cisco ubr10k-PRE4 Ser IOS DOCSIS 3 DES LAWFUL INTERSEPT, позивач придбав і електронні ліцензії на нього та отримав засобами електронного зв'язку Сертифікати ліцензій на програмне забезпечення із зазначенням ключів авторизації продукту.

Згідно підпункту 14.1.120 пункту 14.1 статті 14 ПК України нематеріальні активи - це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.

Відповідно до підпункту «б» пункту 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів,

Відповідно до п. 144.1 ст. 144 ПК України амортизації підлягають витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.

З огляду на викладене, слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про те, що набуте позивачем право користування програмним забезпеченням є нематеріальним активом та підлягає амортизації, а операції з його придбання дають платнику податку право на віднесення сум податку до податкового кредиту.

Тобто, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що придбані позивачем ліцензії на використання програмного забезпечення виключно як інтегрованої частини обладнання Cisco не є документами, відповідно до яких передається майнове право, що законодавством України віднесено до розряду авторських, оскільки зазначені ліцензії не передбачають передачі права інтелектуальної власності на програмне забезпечення, а лише дозволяють його використання, а отже, належать до нематеріальних активів.

Щодо застосування контролюючим органом фінансових санкцій за несвоєчасну сплату ПДВ за березень 2013 колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.04.2013 позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2013, якою позивач у рядку « 25» самостійно визначив суму податку, що підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду - 755 293 грн.

За даними квитанції Центру обробки електронної звітності у цей же день позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за березень 2013 у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Названим уточнюючим розрахунком задекларовано збільшення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 854 412 грн.

Внаслідок цього сума податкового зобов'язання, задекларованого в основній декларації з ПДВ, була зменшена на 755 293 грн.

Відповідно до п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.203.2 ст.203 ПК України платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Пунктом 203.1 ст.203 ПК України визначено, що податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Статтею 126 ПК України передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно п.50.1 ст.50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі, за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

З аналізу наведених норм податкового законодавства судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що останнім днем сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість за березень 2013 є 30 квітня 2013.

При цьому, уточнюючий розрахунок, яким зменшена сума грошового зобов'язання, позивачем подано 19.04.2013, тобто, до спливу встановленого строку.

Таким чином, підстави для застосування штрафу за порушення правил сплати (перерахування) податків у контролюючого органу були відсутні.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників) його правонаступником - Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральний офіс з обслуговування великих платників.

2. Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний