Рішення

від 21.10.2014 по справі 142/1033/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копія:

Справа № 142/1033/14-ц Провадження № 22-ц/772/2869/2014Головуючий в суді першої інстанції Щерба Н. Л. Категорія 53 Доповідач Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

21 жовтня 2014 року м. Вінниця Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Іващука В.А., Берегового О.Ю.,

при секретарі: Агєєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Піщанського районного споживчого товариства на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі та у зв'язку із звільненням, -

встановила:

ОСОБА_2 звернулася в районний суд з позовом до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі та у зв'язку із звільненням.

В обґрунтування позову посилалася на те, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2002 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06 листопада 2002 року її було поновлено на роботі на посаді буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування з 03 серпня 1999 року та стягнуто з Піщанського КГХ на її користь 4229,57 грн. заробітку за час вимушеного прогулу по 05 серпня 2002 року.

Допущене до негайного виконання рішення суду в частині поновлення її на роботі було виконане лише 21 травня 2004 року, а запис про поновлення та наступне звільнення з роботи зроблений відповідачем в її трудовій книжці лише в червні 2007 року.

Тому позивач на підставі ст. 236 КЗпП України просила стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 02 серпня 2002 року по 21 травня 2004 року в сумі 4105,19 грн.

Крім того, просила стягнути заробітну плату з часу поновлення на роботі 21 травня 2004 року по день звільнення 16 червня 2007 року в сумі 11379,94 грн., а також моральну шкоду в сумі 10000 грн.

В подальшому позивач доповнила свої вимоги заявленою на підставі ст. 117 КЗпП України вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку в сумі 80964,25 грн. (а.с. 79-80).

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з Піщанського районного споживчого товариства на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі в розмірі 3102,98 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 80964,25 грн., а також 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат: стягнуто з Піщанського районного споживчого товариства на користь держави судовий збір в розмірі 840,67 грн. за позовні вимоги майнового характеру та 140 грн. за вимогу про стягнення моральної шкоди. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням відповідач Піщанське районне споживче товариство подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представники апелянта ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, та просили задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення, суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, яким обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 1976 року працювала в Піщанському комбінаті громадського харчування на посаді продавця пивного бару. Вона неодноразово звільнялася з роботи на цій посаді та поновлювалася на ній.

Так, рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 05 серпня 2002 року (а.с. 6), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 06.11.2002 року (а.с. 7) ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування з 03.08.1999 року. Стягнуто з Піщанського КГХ на користь ОСОБА_2 4229,57 грн. заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначене рішення суду було виконане, позивача поновлено на роботі й вона отримала не лише середній заробіток за час вимушеного прогулу, а й заробітну плату за період з 08.08.2002 року по 07.10.2010 року.

Проте наказом Піщанського комбінату громадського харчування від №34 від 18 жовтня 2002 року її було звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2003 року ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування з 18.10.2002 року. Стягнуто з Піщанського комбінату громадського харчування на користь ОСОБА_2 1883 грн. заробітку за час вимушеного прогулу. Допущене негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що допущене до негайного виконання рішення Піщанського районного суду від 03 вересня 2003 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі було виконане Піщанським комбінатом громадського харчування лише 21 травня 2004 року шляхом винесення наказу №39 (а.с. 11), а тому на користь працівника відповідно до ст. 236 КЗпП України підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

При цьому суд вважав Піщанське районне споживче товариство належним відповідачем, оскільки саме цією юридичною особою в 2007 році були внесені записи до трудової книжки ОСОБА_2 про її поновлення на роботі на підставі рішення суду та наступне звільнення згідно з поданою заявою. Крім того, в приписі прокуратури Піщанського району про усунення порушень закону від 04 травня 2006 року, адресованому в.о. голови правління Піщанського районного споживчого товариства вказується на те, що СТ «Комбінат громадського харчування» приєднано до Піщанського районного споживчого товариства, яке є щодо нього вищестоящою організацією, тобто правонаступником, а відповідно належним відповідачем по справі.

Проте з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з наступних підстав.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення; здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням; поновлення безперервного стажу роботи, у тому числі стажу для відпустки та поновлення у всіх правах за цією посадою (отримання надбавок тощо).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 34 Постанови від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Виходячи зі змісту ст. 24, 31, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження", негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення видати наказ (розпорядження) про поновлення працівника на роботі і фактично допустити його до виконання попередніх обов'язків.

Згідно з ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначають Закон України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон), а також прийнята на виконання цього Закону Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5.

Відповідно до зазначених нормативно-правових актів примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Відповідно до ст. 8 Закону боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Згідно з ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60, ч. 3 ст. 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Всупереч вимогам процесуального закону суд першої інстанції вважав встановленими обставини, які мають значення для справи в той час, як вони є недоведеними, не врахував попередні рішення суддів в справах між тими самими особами, що мають преюдиціальне значення для даної справи, не визначився з характером спірних правовідносин та з особою, яка мала б відповідати за позовом.

В зв'язку з тим, що суд першої інстанції не витребував і не дослідив належним чином засвідчені копії рішень судів по справах між тими самими особами, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також не перевірив причин їх невиконання, колегією суддів за клопотанням відповідача було витребувано відповідні справи з постановленими в них рішеннями й досліджено їх відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України.

Зокрема, як випливає з рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 03.09.2003 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області, відповідачем в даній справі було Споживче товариство «Піщанський комбінат громадського харчування».

Позивача ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді буфетника пивного бару саме цієї юридичної особи.

Згідно з відповіддю Піщанського районного суду Вінницької області відповідна справа не збереглася, а відтак не збереглися й матеріали з виконання даного рішення суду.

Між тим ОСОБА_2 вже зверталася до судів із позовними вимогами як до Піщанського районного споживчого товариства, так і до Споживчого товариства «Комбінат громадського харчування», смт. Піщанка про стягнення заробітної плати за період вимушеного прогулу, вважаючи, що період протягом якого не виконувалося рішення суду про поновлення на роботі, є вимушеним прогулом, а відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню з відповідачів разом з середнім заробітком за затримку розрахунку при звільненні, компенсацією втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати та моральною шкодою.

Предмет позову в даній справі не співпадає з розглянутими раніше, так як в ньому заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку не за час вимушеного прогулу, а за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та похідні від неї вимоги.

Разом з тим, в справах між тими самими особами встановлено ряд обставин, що мають преюдиціальне значення для цієї справи і полягають в наступному.

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 24 лютого 2011 року (справа №2-99/10)в задоволенні позову ОСОБА_2 до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації, моральної шкоди відмовлено.

При розгляді справи було встановлено, що позиваці з метою виконання рішення суду було надано місце роботи та виданий наказ про її поновлення від 21.05.2004 року. Проте вона відмовилася приступити до роботи і цей факт підтверджений комісійно.

Зокрема, в матеріалах зазначеної цивільної справи наявна постанова державного виконавця від 18 серпня 2006 року про повернення стягувачу виконавчого документа - виконавчого листа, виданого Піщанським районним судом 03 вересня 2003 року про поновлення на роботі на посаді буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування в зв'язку з тим, що при здійсненні виконавчого провадження стягувач ОСОБА_2, неодноразово перешкоджала виконанню виконавчого провадження, а саме: не з'являлася для проведення виконавчих дій, відмовлялася приступити до виконання своїх попередніх обов'язків тощо.

Суд також встановив, що рішенням Крижопільського районного суду від 05.08.2002 року (як і рішенням Піщанського районного суду від 03.09.2003 року) ОСОБА_2 поновлена на роботі буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування, що є самостійною юридичною особою і згідно довідки ЄДРПОУ станом на 08.11.2010 року не ліквідований.

На Піщанське районне споживче товариство жодних зобов'язань по виконанню рішення суду не покладалося, тому воно не може нести відповідальності за його невиконання.

В серпні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з позовом як до Споживчого товариства «Комбінат громадського харчування» (код ЄДРПОУ 01743223), так і до Піщанського районного споживчого товариства (код ЄДРПОУ 01743163) про солідарне стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації втрати частини доходу, середньої заробітної плати за затримку в розрахунку та моральної шкоди.

Скасовуючи рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 14 січня 2014 року в цій справі (№2-134/44/2014) апеляційний суд Вінницької області 25 лютого 2014 року виніс два процесуальних документи.

Так, постановлено ухвалу, якою провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до СТ «Комбінат громадського харчування» про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.08.2002 року по 15.07.2007 року, компенсації втрати частини доходу, середньої заробітної плати за затримку в розрахунку та моральної шкоди, а також в частині вимог до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 06.08.2002 року по 15.07.2007 року, компенсації втрати частини доходу - закрито.

Як зазначено в ухвалі, підставою закриття провадження у справі в частині вимог до Піщанського районного споживчого товариства є повторне заявлення вимог, вже розглянутих судом, і по яких ухвалено рішення, що набуло законної сили, а в частині вимог до Споживчого товариства «Комбінат громадського харчування» - припинення зазначеної юридичної особи в результаті ліквідації 25.11.2013 року.

Крім того, встановивши в судовому засіданні факт відсутності порушень з боку Піщанського районного споживчого товариства законних прав ОСОБА_2 при здійсненні усіх грошових виплат за рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 05.08.2002 року,апеляційний суд Вінницької областірішенням від 25 лютого 2014 року відмовив в задоволенні її позовних вимог до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення середньої заробітної плати за затримку в розрахунку та стягнення моральної шкоди.

Згідно з ст. 80, 96 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Згідно з Законом України від 15.05.2003 року №755-IV«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створений Єдиний державний реєстр.

Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджено, що існувало дві юридичні особи: Піщанське районне споживче товариство, скорочено СТ «Піщанське РСТ», код ЄДРПОУ 01743163, з місцезнаходженням в смт. Піщанка Вінницької області, вул. Леніна, 39 (а.с. 3), і Споживче товариство «Комбінат громадського харчування», скорочено СТ «Комбінат громадського харчування», код ЄДРПОУ 01743223, з місцезнаходженням в смт. Піщанка Вінницької області, вул. Леніна, 77 (а.с. 131).

Саме остання юридична особа була роботодавцем ОСОБА_2 й будучи іменованою Піщанський комбінат громадського харчування брала участь як відповідач в цивільних справах про її поновлення на роботі, в тому числі згідно з рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 03.09.2003 року, а відтак й була зобов'язана його виконати.

Колегія суддів відкидає посилання позивача та її представників на те, що Піщанське районне споживче товариство як «вищестояща організація» є правонаступником СТ «Комбінат громадського харчування», що нібито підтверджується листом Піщанської РДА, витягом з протоколу загальних зборів пайовиків СТ «Комбінат громадського харчування» і приписом прокуратури Піщанського району.

Згідно з ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, прав та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру про її припинення.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 131-133) підтверджено, що СТ «Комбінат громадського харчування» припинене за рішенням засновників з 25.11.2013 року, відомості про юридичних осіб-правонаступників, так само як про юридичних осіб, правонаступником яких була зареєстрована юридична особа - відсутні.

Протокол загальних зборів пайовиків споживчого товариства «Комбінат громадського харчування» (а.с. 31) про вихід СТ «Комбінат громадського харчування» із складу членів Вінницької облспоживспілки і входження його до складу Піщанського районного споживчого товариства може свідчити не про правонаступництво юридичних осіб, а про колективне членство одного кооперативного підприємства в іншому.

Правові, економічні та соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні визначає Закон України від 10.04.1992 року №2265-ХІІ «Про споживчу кооперацію», відповідно до статті 5 якого первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об'єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Статтею 6 Закону встановлено, що членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним. Індивідуальними членами споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого товариства. Колективними членами споживчого товариства можуть бути фермерські господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси, причому господарські відносини між споживчим товариством і його колективним членом будуються на договірних засадах. Споживче товариство не відповідає за зобов'язаннями свого колективного члена, а останній відповідає за зобов'язаннями товариства в межах його пайового внеску.

Такий акт прокурорського реагування як припис прокурора був передбачений Законом України від 5 листопада 1991 року №1789-ХІІ «Про прокуратуру», а саме ст. 22 цього Закону, що виключена згідно із Законом України від 18.09.2012 року№5288-VI. Приписом прокурора не може встановлюватися чи підтверджуватися правонаступництво юридичних осіб.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи позивача та її представників про те, що Піщанське районне споживче товариство має відповідати за цим позовом, оскільки саме його посадовою особою в червні 2007 року вчинено в трудовій книжці ОСОБА_2 (а.с. 4) записи про її поновлення на роботі та наступне звільнення з роботи за власним бажанням.

Згідно з ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. №58 саме на працівника покладено обов'язок при влаштуванні на роботу подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку.

В трудовій книжці ОСОБА_2 (а.с. 4) взагалі відсутні будь-які записи про її трудові діяльність в період часу з 10 грудня 1989 року по 15 червня 2007 року.

Зокрема, відсутні записи про її звільнення з роботи й поновлення на посаді згідно з судовими рішеннями від 5 серпня 2002 року, 3 вересня 2003 року в час їх виконання, хоча по справі встановлено, а сторонами не заперечується, що перше рішення про поновлення на роботі було виконане 8 серпня 2002 року, а друге - 21 травня 2004 року. Відсутній в ній і запис про те, що відповідно до наказу №41 ОСОБА_2 звільнено з посади буфетника пивного бару Піщанського комбінату громадського харчування у зв'язку зі скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України з 23 липня 2004 року.

Як пояснила сама ОСОБА_2 і встановлено судовими рішеннями, після цієї дати вона ні в Піщанському комбінаті громадського харчування, ні в Піщанському районному споживчому товаристві не працювала, а натомість перебувала на пенсійному забезпеченні.

В самому записі за №18 від 15 червня 2007 року, який зроблений тодішньою в. о. голови Піщанського РСТ Дерев'янко йдеться про поновлення ОСОБА_2 на посаді буфетника пивного бару згідно рішення Крижопільського районного суду, виконавчий лист №2-521, виданий 14.06.2006 року з 03.08.1999 року, тобто будь-якого відношення до виконання рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2003 року цей запис не має й підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання даного рішення суду бути не може.

Встановивши дійсні обставини справи колегія суддів приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з Піщанського районного споживчого товариства середнього заробітку за час затримки виконання рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 3 вересня 2003 року, а також інших, похідних від неї, вимог, а саме, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 304, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Піщанського районного споживчого товариства задовольнити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до Піщанського районного споживчого товариства про стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення про поновлення на роботі та у зв'язку із звільненням - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М.

Судді: /підпис/ Іващук В.А.

/підпис/ Береговий О.Ю.

З оригіналом вірно:

Суддя апеляційного суду Стадник І.М.