Постанова

від 15.10.2014 по справі 2а-5722/12/0170/1

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/41311/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - Керченська ОДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013

у справі №2а-5722/12/0170/1

за позовом приватного акціонерного товариства "Комплексне будівництво і благоустрій" (далі - Товариство)

до Керченської ОДПІ,

за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, приватне підприємство "Антарес-К" (далі - ПП «Антарес-К»),

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2012 року Товариство звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішенні від 18.05.2012 № 0000392201 та № 0000382201.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013, позов задоволено з тих мотивів, що операції з придбання товарів та послуг у рамках господарських правовідносин з ПП «Антарес-К» відображено позивачем відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Керченська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що операції позивача зі спірним контрагентом є номінально оформленими, не опосередковувалися реальним виконанням, а тому не можуть викликати будь-яких правових наслідків у податковому обліку Товариства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її задовольнити з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Керченською ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Підприємства щодо підтвердження відомостей, отриманих від осіб, які мали правові відносини з ПП «Антарес К» за березень, квітень, липень 2010 року та квітень-жовтень, грудень 2011 року, оформлену актом від 03.05.2012 № 250/22-01/32883318.

За наслідками цієї перевірки відповідачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0000392201, за яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 684 919,50 грн. (у тому числі 508 271 грн. за основним платежем та 176 647,50 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 18.05.2012 № 0000382201, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 649 311 грн. (у тому числі 546 443 грн. за основним платежем та 102 868 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для цих донарахувань став висновок податкового органу про те, що позивач незаконно сформував валові витрати та податковий кредит за операціями з придбання будівельних матеріалів та послуг з механізмів, будівельної техніки та транспортних засобів у рамках господарських правовідносин з ПП «Антарес К». За твердженням Керченської ОДПІ, усі зазначені операції мали фіктивний характер, були опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів.

На підтвердження цього висновку Керченська ОДПІ посилається на: відсутність у названого контрагента матеріально-технічної бази (виробничих та складських приміщень, транспортних засобів тощо) та трудових ресурсів, необхідних для вчинення дій, що становлять зміст розглядуваних операцій з поставки; неподання Товариством первинних документів на підтвердження транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю тощо.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідне положення міститься і у пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно з яким витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту первинною документацією покладений на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб'єктом, який обчислює кінцеву суму податку, що підлягає сплаті до бюджету. Отже, обов'язок довести правомірність та обґрунтованість зменшення бази оподаткування ПДВ, у тому числі шляхом подання документів, які відповідають критеріям статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України належить саме позивачу у справі. При цьому підтверджувальні документи повинні відображати достовірну інформацію та підтверджувати реальність виконаної операції.

Задовольняючи даний позов, суди виходили з того, що подані позивачем первинні документи (договори, накладні, видаткові накладні, акти виконаних робіт) оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства та підтверджують реальний характер розглядуваних операцій.

Водночас суди не взяли до уваги те, що за відсутності у спірного постачальника об'єктивних умов для виконання розглядуваних операцій (основних фондів, транспортних засобів, трудових ресурсів тощо) наведені документи не є достатніми для підтвердження як існування активу, так і його фактичного руху на шляху до платника податків-набувача. Під час розгляду цієї справи податкова інспекція неодноразово наголошувала на тому, що позивач не подав доказів транспортування товару у процесі його поставки позивачеві, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю уповноваженими особами. Виявлені податковою інспекцією у рамках здійснення заходів з податкового контролю факти (зокрема, фіктивний характер операцій з придбання ПП «Антарес К» товарів, що виступали предметом поставок позивачеві) у сукупності з фактом відсутності у цього постачальника власних або орендованих складських приміщень, транспортних засобів підтверджує неможливість реального виконання цих поставок ПП «Антарес К».

Власне ж факт використання позивачем придбаних будівельних матеріалів у ході провадження своєї господарської діяльності у сфері будівництва не є підтвердженням отримання цих товарів саме від ПП «Антарес-К».

Також суди залишили поза увагою і той факт, що у названого постачальника були відсутні основні фонди для надання послуг з механізмів, будівельної техніки та транспортних засобів, тоді як відповідні об'єкти основних фондів були в наявності у Товариства. Операції ж, що здійснюються фактично самим платником податків, але документально оформлюються як послуги, надані сторонньою особою, є різновидом нереальної господарської операції, яка не може обумовлювати право платника на податкову вигоду (зокрема, на податковий кредит та на валові витрати).

Слід зазначити, що у податкових правовідносинах є неприпустимою ситуація, яка дозволяла б недобросовісним платникам за допомогою інструментів, що використовуються у цивільно-правових відносинах, створювати ситуацію формальної наявності права на отримання податкової вигоди.

Оскільки подані позивачем докази на підтвердження реального характеру правовідносин зі спірним контрагентом, не спростовують висновків Керченської ОДПІ, зафіксованих в акті перевірки, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Керченської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 17.07.2013 у справі №2а-5722/12/0170/1 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько