Ухвала

від 15.10.2014 по справі 2а-6814/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/45924/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Червонограді Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012

у справі № 2а-6814/11/1370

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Пульсар" (далі - Товариство)

про стягнення коштів за нікчемним правочином.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року ДПІ звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства в доход держави вартість одержаного за нікчемним правочином товару в сумі 1 496 998,80 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, у позові відмовлено з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину (зокрема, у випадку його укладення з наміром порушити інтереси держави).

Посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права (зокрема, положенням статей 203, 206, 215 Цивільного кодексу України) та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та задовольнити позов. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що безтоварність операцій, вчинених на виконання спірного правочину, свідчить про спрямування останнього на ухилення від оподаткування та отримання внаслідок цього податкової вигоди.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги ДПІ, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства щодо дотримання правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ та сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету за період з 01.01.2011 по 28.02.2011. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 11.05.2011 № 386/2301/13803083, в якому зазначено, зокрема, про укладення відповідачем у перевіреному періоді правочину, яким передбачалося виконання приватним підприємством «МКМ-Сервіс» поставки вугілля в адресу Товариства, без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на те, що зазначений правочин не опосередковувався реальним виконанням, про що свідчить наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності постачальника (як-от неперебування за місцезнаходженням, відсутність майна, основних фондів та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, участь у сумнівних операціях з фіктивними підприємствами), розбіжність між сумами сформованого відповідачем податкового кредиту та задекларованими названим постачальником податковими зобов'язаннями з ПДВ, неподання відповідачем необхідного пакета документів на підтвердження транспортування товару, його прийняття за кількістю та якістю тощо.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною першою статті 208 ГК передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведені законодавчі положення у розрізі функцій податкової інспекції, що полягають у здійсненні контролю за правильністю нарахування, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів застосовуються до правочинів, вчинених виключно з метою ухилення від оподаткування.

При цьому для правильної кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок, необхідно визначити існуючий зв'язок між власне укладенням і виконанням такого правочину та застосованим його учасниками механізмом ухилення від оподаткування.

Адже якщо укладення та виконання договору є частиною такого механізму - зокрема, у випадку, коли єдиною метою укладення правочину є податкова економія - то до учасників такого правочину слід застосовувати штрафні санкції в порядку статті 208 ГК. У разі ж якщо ухилення від оподаткування спричинено подальшими діями з отриманими на виконання правочину активами або відображенням результатів такого правочину у податковому обліку платника, то такі дії становлять самостійний склад податкового правопорушення як підставу для притягнення платника до відповідальності саме за порушення норм податкового законодавства. Іншими словами, правочин є таким, що порушує публічний порядок у сфері оподаткування, у разі, якщо власне вчинення та виконання правочину є необхідною умовою для побудови схеми ухилення від оподаткування.

Наведене, у свою чергу, свідчить на користь висновку про те, що умовою застосування наслідків недійсності господарського зобов'язання в порядку статті 208 ГК за позовом податкового органу є доведеність останнім наявності протиправного умислу у всіх учасників правочину. Адже про відсутність господарської мети під час укладення та виконання правочину не може бути відомо лише одній особі, оскільки у разі добросовісності хоча б одного з учасників правочину для нього буде досягнута ділова мета (зокрема, у вигляді переходу права власності на товар від постачальника до покупця), що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що порушує публічний порядок.

Однак у розглядуваній справі ДПІ пред'явлено позов лише до одного з учасників спірного правочину (до Товариства), що не відповідає наведеним умовам застосування штрафних санкцій за позовом податкового органу в порядку статті 208 ГК.

У той же час за наслідками дослідження наявних у матерілах справи доказів суди встановили, що реальний хараткер господарських операцій з поставки ПП «МКМ-Сервіс» вугілля позивачеві у рамках виконання договору на поставку продукції від 01.02.2011 № 02-2011 підтверджується необхідними первинними документами - актами прийому-передачі товару, видатковими накладними, податковими накладними; придбаний товар було використано відповідачем у господарській діяльності шляхом його подальшої поставки відкритому акціонерому товариству «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат».

Власне ж недекларування та несплата податків ПП «МКМ-Сервіс» за умови фактичного виконання поставки є правопорушенням у сфері оподаткування, допущеним саме цією особою, та не може бути підставою для відповідальності Товариства. Адже кожний учасник господарського обороту несе індивідуальну відповідальність за виконання своїх обов'язків та незалежно один від одного реалізує свої права. Зворотнє призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог ДПІ.

Оскільки фактичні обставини спору встановлені судами за результатами повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності та взаємозв'язку, норми матеріального права застосовані судами правильно, а порушень норм процесуального права не допущено, то підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ не вбачається.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Червонограді Львівської області Державної податкової служби відхилити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 у справі № 2а-6814/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько