Постанова

від 17.10.2011 по справі 2а-6814/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2011 р. м. Львів № 2а-6814/11/1370

15 год. 45 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сподарик Н.І., за участі секретаря судового засідання Янчака П.О., представника відповідача Яценка С.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державної податкової інспекції у м. Червонограді до товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар»про стягнення коштів за нікчемним правочином,

встановив:

Державна податкова адміністрація у м. Червонограді звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Пульсар»(далі -ТзОВ «Пульсар») про стягнення коштів у сумі 1 496 998,80 грн. за нікчемним правочином.

Як вбачається з позовної заяви вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року було встановлено, що господарські зобов'язання, які виникли між ТзОВ «Пульсар»та контрагентами-продавцями і контрагентами-покупцями спрямовані на приховання від оподаткування доходів та заниження бази оподаткування з податку на додану вартість, що в кінцевому підсумку зменшило розмір надходження до бюджету ПДВ в сумі 249499,80 грн. Позивач вважає, що ТзОВ «Пульсар»при укладені правочинів з контрагентами переліченими в акті перевірки від 11.05.2011 року порушені ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України ) та є ознаки нікчемності, є нікчемними в силу припису закону. Представник позивача у судове засідання призначене на 17.10.2011 року не прибув, клопотань про відкладення розгляду справ, про неможливість забезпечити у судове засідання явку належного представника чи заяв іншого характеру від суду не подавав.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав викладених у письмових запереченнях від 26.07.2011 року. Спростовуючи твердження позивача зазначив, реальність господарських операцій з ПП «МКМ- Сервіс»та ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат»підтверджується первинними документами: договорами, видатковими та податковими, товарно-транспортними накладними, актами прийому-передачі (які додані до матеріалів справи); відсутні факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін і спрямовані на ухилення від сплати податків, оскільки вищезазначені контрагенти, на момент здійснення фінансово-господарських відносин з ТзОВ «Пульсар» були діючими підприємствами-включені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість. Про те, що актом перевірки податкового органу не можна довести нікчемність правочину, свідчить і думка ВАСУ, висловлена в Узагальненнях ВАСУ від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Відповідач з висновками позивача не згідний і вважає їх неправомірними. Представник відповідача просив у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Суд заслухав пояснення представника відповідача, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив наступні фактичні обставини справи:

ТзОВ «Пульсар »(ідентифікаційний код 13803083) зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Червоноградської міської ради 15.08.1991 року.

24.01.2011 року між ТзОВ «Пульсар»(покупець) та ПП «МКП- сервіс» (продавець) був укладений договір № 01-2011, за яким продавець зобов'язується продати покупцю вугілля в кількості згідно потреб покупця.

Між ТзОВ «Пульсар»(покупець) та ПП «МКП- сервіс»(постачальник) 01.02.2011 року укладено договір № 02-2011 року про поставку вугілля, за яким постачальник зобов'язується передати у власність покупцю вугілля, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Червонограді Львівської області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Пульсар»з питань дотримання правильності формування сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ та сум ПДВ, що підлягають сплаті до бюджету за період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року. За результатами якої складено акт перевірки № 386/2301/13803083 від 11.05.2011 року і встановлено порушення ст.ст.203, 215, 228 ЦК України, в результаті чого зазначені в акті правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними -в силу закону та ст.ст. 185, 198, 201 Податкового кодексу України, чим встановлено завищення податкового зобов'язання в сумі 249499,80 грн. та завищення податкового кредиту в сумі 219844,03 грн.

Податкові-повідомлення рішення за наслідками порушень виявлених під час даної перевірки, як встановлено у судових засіданнях, податковим органом не виносились.

31.05.2011 року постановою старшого оперуповноваженого відділення протидії незаконному відшкодуванню податку на додану вартість ВПМ ДПІ у м. Червонограді відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом умисного ухилення від сплати податків відносно посадових осіб ТзОВ «Пульсар»у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст.212 Кримінального Кодексу України.

ДПІ у м. Червонограді 08.06.2011 року подала адміністративний позов до суду про стягнення з ТзОВ «Пульсар»в дохід держави кошти одержані за нікчемними правочинами у сумі 1 496 998,80 грн.

Оцінюючи встановлені обставини та доводи сторін суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з наступних міркувань:

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»(далі - Постанова Пленуму від 06.11.2009 р. № 9) розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Пункт 18 вищезгаданої Постанови тлумачить, що усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо .

Як вбачається із матеріалів справи, а саме з мотивувальної частини постанови № 47 про відмову в порушенні кримінальної справи від 31.05.2011 року, що за результатами проведеної ДПІ у м. Червонограді перевірки не встановлено суми завданої державі шкоди у вигляді несплачених до бюджету платежів та на підставі ст. 212 КК України відмовлено в порушенні кримінальної справи, у зв'язку з відсутністю в діях складу злочину (а.с. 60).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ «Пульсар»та ПП «МКП- сервіс», ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 11.05.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Пульсар»на укладення договорів з ПП «МКП- сервіс»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товару. Це підтверджується поданими відповідачем рядом документів, серед яких є податкові, видаткові та товарно-транспортні накладні, акти прийому-передачі, договори, додаткові угоди, квитанції про приймання вантажу, платіжні доручення, податкові декларації за січень та лютий 2011 року з податку на додану вартість, реєстри виданих та отриманих податкових накладних за січень та лютий 2011 року (а.с 61-152). Зазначенні документи підтверджують не лише реальність договорів між ТзОВ «Пульсар»та ПП «МКП- сервіс», але й реальні дії відповідача щодо подальшого використання у своїй господарській діяльності даного товару, (договір № 14 від 01.11.2010 року та додаткові угоди №1 від 02.02.2011 року 05.05.2011року на поставку вугілля між ВАТ «Жидачівським целюлозно-паперовим комбінатом»та ТзОВ «Пульсар») ( а.с. 109-113). З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд приходить до переконання, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд приходить до переконання, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки від 11.05.2011р. ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки покладено акт перевірки ДПІ у Галицькому районі від 31.01.2011р № 1111/23-209/35383180., без урахуванням обставин його складення. Первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину відовідача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок . Відтак, правочини, укладені відповідачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Проте доказів правомірності, законності та обґрунтованості позивачем своїх дій суду не надано.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів, не відповідають закону і висновки податкового органу про завищення податкового зобов'язання та заниження податкового кредиту з податку на додану вартість. Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати у формі судового збору, не належить стягувати.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163,167 КАС України, суд -

постановив:

У задоволені позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання повного тексту постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2011року.

Суддя Сподарик Н.І.