Ухвала

від 20.10.2014 по справі 2а-1580/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/65286/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Бившевої Л.І. Кошіля В.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 у справі № 2а-1580/11/1370 (100233/11/9104) за позовомПриватного підприємства «Галінтергруп» доДержавної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова провизнання протиправними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Галінтергруп» звернулося до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова № 0002382321/0 та №0002373221/0 від 31.12.2010.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

- відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 05.10.2007 по 30.09.2010, за результатами якої складено акт № 6051/23-2/35444520 від 23.12.2010;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0002382321/0 від 31.12.2010, яким позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на 704 112,00 грн. (з яких: 568 745,00 грн. - основний платіж та 135 367,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0002372321/0 від 21.03.2011, яким позивачу було донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 682 494,00 грн. (з яких: 454 996,00 грн. - основний платіж та 227 498,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтується на проведенні аналізу господарської діяльності контрагентів позивача (а саме: ПП «Віста Плюс», ПП «Техно Поліс», ПП «Юнізет», ПП «Альфа Ресурс», ПП «Фірма Юкос», ПП «НВП Такт», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «КФ Донпромторг», ПП «Домус Плюс», ПП «Форум Інвест», ПП «Інтех Сервіс») та зводиться до висновку про нікчемність договорів купівлі-продажу, укладених позивачем з вказаними контрагентами, з огляду на відсутність у даних контрагентів основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу тощо.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, натомість, поданими позивачем доказами підтверджено правомірність формування спірних сум валових витрат та податкового кредиту по господарських операціях з придбання паливно-мастильних матеріалів.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реального придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентами ПП «Віста Плюс», ПП «Техно Поліс», ПП «Юнізет», ПП «Альфа Ресурс», ПП «Фірма Юкос», ПП «НВП Такт», ТОВ «Екопласт-Львів», ТОВ «КФ Донпромторг», ПП «Домус Плюс», ПП «Форум Інвест», ПП «Інтех Сервіс» укладено ряд договорів купівлі-продажу нафтопродуктів, на виконання яких позивачем було передано контрагентам нафтопродукти (дизельне паливо та бензин), які попередньо були придбані позивачем у ПАТ «Концерн Галнафтогаз». Факт придбання позивачем нафтопродуктів відповідачем не заперечується.

Дослідивши подані позивачем докази (а суме, первинні документи бухгалтерського обліку, в тому числі, податкові та видаткові накладні), суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо підтвердження позивачем факту реальності відповідних господарських операцій, подальшої реалізації контрагентам нафтопродуктів із залученням автопідприємства ПП «Автотранском», та отримання економічної вигоди (прибутку).

Крім того, колегія судів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування своїх доводів, зокрема, що такі договори були визнані недійсними в судовому порядку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.08.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Л.І. Бившева

В.В. Кошіль