Постанова

від 18.08.2011 по справі 2а-1580/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2011 р. № 2а-1580/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрушакевич Т.В.,

представник позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Галінтергруп»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Галінтергруп»(далі -ПП «Галінтергруп») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова (далі -ДПІ у Галицькому районі м. Львова), в якому просить суд визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0002382321/0 від 31.12.2010 року та № 0002373221/1 від 31.12.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту ДПІ у Галицькому районім. Львова, н а підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. В обґрунтування позовних вимог додатково зазначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів. Крім того, позивач зазначає, що наявність у позивача податкових накладних є достатньою підставою для включення до податкового кредиту сплачених сум податку на додану вартість, що, на думку позивача, свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків ДПІ у Галицькому районі м. Львова.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова подано до суду заперечення від 17.03.2011 року, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову. Свої заперечення обґрунтовує тим, що в процесі проведення перевірки встановлено, що в порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем занижено податок на додану вартість на суму 454996 грн. 00 коп. Зазначає, що в ході перевірки встановлено відсутність реального наміру та можливості поставок товарів (робіт, послуг) позивачу від контрагента, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Додатково пояснив, що норми Закону України «Про податок на додану вартість», вказані в акті перевірки, регулюють питання заборони включення сум ПДВ до податкового кредиту за відсутності податкових накладних, а також порядку складання податкової накладної, проте не регулюють питання відсутності у платника ПДВ права на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту за умови невідображення контрагентом сум ПДВ у податковому зобов'язанні. Вважає, що сама по собі несплата податку контрагентом при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Таким чином, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні (фінансові) санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій. Просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з аналогічних підстав, наведених у письмових запереченнях. Додатково пояснив, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження належного виконання договору, зокрема документів що підтверджують отримання послуг, зазначених у податкових накладних, а також реальне настання правових наслідків. На підставі викладеного просить суд відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Позивач -ПП «Галінтергруп», код ЄДРПОУ - 35444520, що знаходиться за адресою: 79493, м. Львів, вул. Львів, смт. Рудно, вул. Шевченко, буд. 28, зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Львівської міської ради як юридична особа, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи. Позивач взятий на облік як платник податків в ДПІ у Галицькому районі м. Львова та зареєстрований платником ПДВ.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Галінтергруп»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 05.10.2007 року по 30.09.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 05.10.2010 року по 30.09.2011 року за результатами якої 23.12.2010 року складено акт № 6051/23-2/35444520.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 568745 грн. 00 коп., в тому числі: в 4 кварталі 2009 року в сумі 101235 грн. 00 коп.; в 1 кварталі 2010 року в сумі 103485 грн. 00 коп.; в 2 кварталі 2010 року в сумі 274256 грн. 00 коп.; в 3 кварталі 2010 року в сумі 89769 грн. 00 коп., а також порушення п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 454996 грн. 00 коп., в тому числі: в жовтні 2009 року - 18361 грн. 00 коп.; в листопаді 2009 року - 57728 грн. 00 коп.; в грудні 2009 року - 49000 грн. 00 коп.; в березні 2010 року - 82287 грн. 00 коп.; в квітні 2010 року - 123606 грн. 00 коп.; в травні 2010 року - 43778 грн. 00 коп.; в червні 2010 року - 52021 грн. 00 коп.; в липні 2010 року - 25923 грн. 00 коп.; в серпні 2010 року - 19750 грн. 00 коп.; в вересні 2010 року - 26142 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки, згідно з п.п. «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, та відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 року № 334/94-ВР, ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 року № 0002382321/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 704112 грн. 00 коп., в тому числі 568745 грн. 00 коп. -основний платіж та 135367 грн. 00 коп. -штрафна санкція, та податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 року № 0002372321/0 про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 682494 грн. 00 коп., в тому числі 454996,00 -основний платіж та 227498,00 -штрафна санкція.

Вказані вище податкові повідомлення-рішення винесені ДПІ у Галицькому районі м. Львова за встановлені перевіркою порушення позивачем: п.5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 року №283/97-ВР та п.п. 7.4.1., п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Виявлені порушення полягають у тому, що позивачем, на думку ДПІ у Галицькому районі м. Львова не підтверджено факт здійснення господарських операцій з ПП «Віста Плюс», ПП «Техно Поліс», ПП «Юні зет», ПП «Альфа Ресурс», ПП «Фірма Юкос», ПП «НВП Такт», ТзОВ «Екопласт-Львів», ТзОВ «КФ Донпромторг», ПП «Домус Плюс», ПП «Форум Ін вест», ПП «Інтех Сервіс»(далі - контрагенти), які за висновками акта перевірки не могли здійснювати господарські операції через відсутність основних фондів, складських приміщень, технічного персоналу тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено з контрагентами договори купівлі-продажу», предметом яких є продаж позивачем нафтопродуктів, масла (мастила) та авто хімії.

На виконання умов договорів позивач передав контрагентам дизельне паливо та бензин. Передача нафтопродуктів відбулася згідно з виписаними позивачем видаткових та податкових накладних (т. 1 а.с. 157-250, т. 2 а.с. 1-250, т. 3 а.с. 1-231).

Оплата за отримане пальне проведена шляхом безготівкового перерахування коштів на рахунок позивача, що підтверджується витребуваною судом у позивача банківською випискою по розрахунковому рахунку.

Реалізовані контрагентами нафтопродукти попередньо придбані позивачем у ПАТ «Концерн Галнафтогаз», що підтверджується долученими до матеріалів справи виписаними ПАТ «Концерн Галнафтогаз»накладними та податковими накладними (т. 3 а.с. 39-89). Факт придбання позивачем у ПАТ «Концерн Галнафтогаз»нафтопродуктів відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції на час здійснення господарських операцій, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, валові витрати можуть підтверджуватися: документами, які підтверджують списання коштів в оплату товарів (робіт, послуг), або придбання їх за готівку; документами, які підтверджують оприбуткування товарів або фактичне отримання результатів робіт (послуг).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Факт здійснення ПП «Галінтергруп»господарських операцій з купівлі-продажу нафтопродуктів у ПАТ «Концерн Галнафтогаз»та їх подальша реалізація контрагентам підтверджений відповідними первинними документами (податкові накладні, видаткові накладні), що складені відповідно до вимог чинного законодавства та містять необхідні реквізити. Крім того, судом з долучених додатково до матеріалів справи товаро-транспортних накладних (т. 3 а.с. 235-250, т. 4 а.с. 1-74) встановлено, що поставка позивачем нафтопродуктів контрагентам здійснювалася із залученням автопідприємства ПП «Автотранском», яке перевозило придбані позивачем у ПАТ «Концерн Галнафтогаз»нафтопродукти шляхом переадресації.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 вказаної статті.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Однак доказами, що містяться у матеріалах справи підтверджується придбання позивачем нафтопродуктів у ПАТ «Концерн Галнафтогаз»та їх подальша реалізація за вищими цінами контрагентам, тобто використання у господарській діяльності з метою отримання економічної вигоди (прибутку).

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 0611.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Крім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу ст. 203 у новій редакції та доповнено ст. 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до п.п. 1.6, 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з вимогами п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. А згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними вказаним вище підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними підпунктом документами.

Оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентами мали місце, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач завищив податковий кредит в сумі 454996 грн. 00 коп.

Судом також встановлено, що всі податкові накладні видані позивачеві ПАТ «Концерн Галнафтогаз», як і податкові накладні видані позивачем контрагентам, оформлені у відповідності до вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Усі податкові накладні містять необхідні реквізити, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

Суд також вказує на те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»господарська операція може бути підтверджена лише тими документами, які свідчать про реальність виконання договору, зміст і обсяг наданих операцій та їх вартість.

Судом встановлено, що факт укладання правочину та виконання його умов підтверджується, зокрема, податковими та видатковими накладними. Наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для здійснення господарської операції.

Фактичний продаж позивачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, які оформлені належним чином, містять всі необхідні для такого роду документів реквізити.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 року № 996-XIV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В матеріалах справи також відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Відповідачем не надано суду доказів звернення до суду із позовом про визнання недійсними договорів, укладених позивачем з контрагентами, а в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про безпідставність висновку ДПІ у Галицькому районі м. Львова про порушення позивачем п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, податкові повідомлення-рішення від 31.12.2010 року № 000238232/0; від 31.12.2010 року № 0002372321/0 є протиправними.

Зважаючи на те, що судом не встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в межах цього спору, застосування до нього штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»є протиправним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова від 31.12.2010 року № 0002382321/0 та від 31.12.2010 року № 0002372321/0.

3. Присудити на користь Приватного підприємства «Галінтергруп»(код ЄДРПОУ - 35444520) судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. (три гривні сорок копійок) з Державного бюджету.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 серпня 2011 року.

Суддя Гулик А.Г.

З оригіналом згідно

Суддя Гулик А.Г.