Рішення

від 21.10.2014 по справі 916/2294/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" жовтня 2014 р.Справа № 916/2294/14

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючий суддя - Брагіна Я.В.

судді - Никифорчук М.І.

судді - Д'яченко Т.Г

секретар судового засідання Галюк Т.В.

за участю представників:

від прокуратури: Шивцова С.А. згідно посвідчення №005251 від 22.09.2012р.;

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Брицько М.Я., довіреність № б/н від 17.06.14.; Остапенко Н.М., довіреність № б/н від 17.06.14.; Лизогуб М.О. - генеральний директор ТОВ "РЕД ЕНЕРГО" на підставі протоколу загальних зборів від 08.10.2012р.;

від третьої особи: Головатий П.І., довіреність № 13р-297 від 16.06.14.

За позовом: Прокурора Татарбунарського району Одеської області (м. Татарбунари, Одеської обл.) в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області (м. Одеса);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕД ЕНЕРГО" (с. Білолісся, Одеської області);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Татарбунарська районна рада (м. Татарбунари, Одеської обл.);

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

13.06.14. прокурор Татарбунарського району Одеської області звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕД ЕНЕРГО"; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Татарбунарська районна рада про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку.

Ухвалою суду від 16.06.14. було порушено провадження у справі №916/2294/14 за зазначеним позовом.

20.06.14. до суду надіслано уточнення позовних вимог (заява про зміну предмету позову) від прокуратури Татарбунарського району Одеської області, згідно яких остання просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий номер 5125080400:01:001:1011), розташованої на території Білоліської сільської ради, загальною площею 40,0000га, що укладений між ТОВ "РЕД ЕНЕРГО" та Головним управлінням Держземагенства в Одеській області 27.01.2014р. і зобов'язати відповідача повернути зазначену земельну ділянку до земель державної власності в особі Головного управління Держземагенства в Одеській області, які ухвалою суду від 11.07.14. судом прийняті до розгляду.

Ухвалою суду від 20.08.2014р. справу №916/2294/14 у зв'язку зі складністю, призначено до колегіального розгляду.

Згідно автоматичного розподілу справу №916/2294/14 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Брагіна Я.В., судді - Никифорчук М.І та Д'яченко Т.Г, яка ухвалою суду від 21.08.14. прийняла зазначену справу до свого провадження.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, обгрунтовуючи позовні вимоги, зокрема: ст.ст. 21, 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 122, 123 Земельного кодексу України, ст.ст. 13, 20, 21, 23 Закону України «Про оцінку земель», частиною першою, четвертою статті 21 Закону України «Про оренду землі» та тим, що під час укладення спірного договору оренди землі від 27.01.2014 № 24 технічна документація з нормативно - грошової оцінки орендованої земельної ділянки не розроблялась і на розгляд до Татарбунарської районної ради не надавалась та останньою не затверджувалась. Також прокурор обґрунтовує своє право на звернення із позовом до суду порушенням фінансових інтересів держави, оскільки, передача в оренду земельної ділянки без проведення нормативної грошової оцінки створила умови спричинення шкоди у вигляді ненадходжень до відповідних бюджетів коштів через неправильний розрахунок орендної плати на підставі земельного податку, а не на підставі нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Позиція прокурора також полягає в тому, що на його думку, у спірних правовідносинах не може бути застосовані норми пункту 276.6 статті 276 Податкового кодексу України, оскільки, ними регламентований порядок встановлення ставок земельного податку за земельні ділянки надані для розміщення об'єктів енергетики, а не орендної плати за користування земельними ділянками державної власності.

В обґрунтування своїх вимог прокурор також посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України від 22.05.2013 у справі № 6-11цс13.

Представник позивача в засідання суду не з'явився, причини неявки представника в засідання суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином. 07.07.14. надіслав до суду пояснення, згідно якого позов не підтримує (а.с.45-49, т.1), а 17.07.14. надіслав до суду пояснення, в якому зазначає, що відзиває пояснення, надіслане до суду 24.06.14. та просить розглядати справу без участі його представника (а.с.179, т.1).

Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили відмовити в його задоволенні у повному обсязі. Представники відповідачів обгрунтовують заперечення на позов тим, що при укладенні договору оренди землі сторони є вільними у встановлені розміру орендної плати у визначених законом межах. Посилаються на підпункти 14.1.136 пункту 14.1 статті 14, пунктів 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, згідно яких орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. А у пункті 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, у редакції, яка діяла на дату укладення договору, було встановлено межі річної суми орендного платежу, згідно із якими, вона не може бути меншою розміру земельного податку - для земель сільськогосподарського призначення та трикратного розміру земельного податку - для інших категорій земель, і, для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки. Тобто, на думку відповідача, наявність нормативної грошової оцінки є гарантією обмеження розміру орендної плати в інтересах орендаря, а її відсутність навпаки, не обмежує орендодавця у встановленні розміру орендної плати, що перевищує законодавчо встановлений мінімум.

Позиція відповідача також полягає в тому, що відповідно до пункту 290.1 статті 290 Податкового кодексу України плата за землю зараховується до відповідних місцевих бюджетів, тобто її отримувачем є відповідна територіальна громада, а не держава. Отже, заявник безпідставно звернувся з позовом за відсутності порушеного права позивача, яке підлягає захисту.

Крім того, відповідач зазначає, що твердження прокурора про те, що за наявності технічної документації з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельної ділянки, розмір орендної плати був би іншим, ніж у договорі, є необґрунтованим припущенням.

Відповідач також вказує на те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не є невід'ємною частиною або істотною умовою договору оренди землі, передбаченою статтею 15 Закону України «Про оренду землі», згідно із якою, вимогою щодо дійсності цього правочину є визначеність саме розміру орендної плати. А відтак, твердження про невідповідність договору нормам статті 215 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що редакціями статей 276, 277, 278, 288 Податкового кодексу України, які діяли на момент укладення договору, було встановлено порядок визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, якщо їх нормативну грошову оцінку не проведено. При цьому, розрахунок розміру орендної плати, наведений у Додатку до договору оренди землі від 27.01.2014 №26, повністю відповідає формі розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, встановленій у Додатку № 1 до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724.

Відповідач стверджує, що державний реєстратор прав на нерухоме майно, здійснивши реєстрацію права оренди за договором, тим самим підтвердив його відповідність вимогам законодавства. А, відтак, цей факт, на думку відповідача спростовує висновок про невідповідність договору частині першій статті 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, відповідач із посиланням на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003 вказує на те, що визнання недійсним договору, згідно із яким особа отримала майно від держави, та подальше позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Представник третьої особи в засіданні суду пояснив, що дійсно нормативно-грошова оцінка спірної земельної ділянки не подавалась на розгляд третьої особи. Але вважає, що в спірному договорі всі істотні умови дотримані сторонами.

Заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача, третьої особи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Дійсно, згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачений захист прав на земельні ділянки шляхом визнання угоди недійсною.

Проте, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову враховуючи наступне.

Наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 27.01.2014 року №ОД/5125080400:01:001/00000265 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у довгострокову оренду строком на 49 років ТОВ „РЕД ЕНЕРГО" для розміщення та експлуатації сонячної електростанції за адресою: Білоліська сільська рада (за межами населеного пункту) Татарбунарський район, Одеська область та надано ТОВ „РЕД ЕНЕРГО" в довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 40,0000га із земель сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5125080400:01:001:1011 для роміщенняі та експлуатації сонячної електростації (землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення) на території Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту (пункти 1,2 наказу) (а.с.62, т.1).

Згідно пунктів 3, 3.1 вищезазначеного наказу до проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки встановлено орендну плату у розмірі 12 земельних податків за 1 рік; після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та затвердження її у встановленому законодавством порядку, встановлено річну орендну плату у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі.

На підставі зазначеного наказу 27.01.2014 року між Головним управлінням Держземагентства в Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „РЕД ЕНЕРГО"(орендар) укладено договір оренди землі №24, згідно пункту 1.1. якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації сонячної електростанції, розташовану на території Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с.13-20, т.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору №24 від 27.01.2014 в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення для розміщення та експлуатації сонячної електростанції загальною площею 40,0000га, в тому числі: пасовища - 40,000га.

Право оренди спірної земельної ділянки за договорром №24 від 27.01.2014 року зареєстровано у передбаченому чинними законодавством порядку, про що свідчить витяг за №18031640 від 20.02.2014року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

За умовами пункту 2.4 договору №24 від 27.01.2014 визначено, що нормативно- грошова оцінка земельної ділянки не проведена.

Пунктами 4.1-п.4.2 спірного договору сторонами узгоджено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Білоліської сільської ради в УДКСУ у Татарбунарському районі Одеської області у розмірі 12 земельних податків, а саме: 112541,28грн за 1 рік, що складає 9378,44грн за 1 місяць. Після проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки землі. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством

Також за умовами пунктів 9.4.7, 9.4.8 договору №24 від 27.01.2014 року орендар зобов'язався після законодавчого врегулювання порядку проведення нормативно-грошової оцінки земель протягом 1 року здійснити всі передбачені законодавством заходи, спрямовані на виготовлення та затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що орендується; самостійно, щорічно обчислювати орендну плату з урахуванням коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки землі станом на 1 січня поточного року та враховуючи вимоги пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України не пізніше 20 лютого поточного року подавати відповідному органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

За актом приймання-передачі від 20.02.2014 року орендована земельна ділянка площею 40,0000га, розташована на території Білоліської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту), передана від орендодавця орендареві (а.с.22, т.1).

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору оренди землі №24 від 27.01.2014 та зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, що є об'єктом цього договору, у власність держави в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області з тих підстав, що нормативно-грошова оцінка орендованої земельної ділянки не була проведена.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

Згідно положень статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема, якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Отже, норми статей 15, 21 Закону України "Про оренду землі" встановлюють необхідність визначення сторонами розміру орендної плати, її індексації, форми платежу, строків, порядку внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка передається в оренду, не входить до вичерпного переліку істотних умов договору оренди землі, встановленого частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі", а тому невизначеність нормативної грошової оцінки земельних ділянок у спірному договорі не породжує юридичних наслідків та не тягне за собою його недійсність.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2011 №19/17-1280-2011.

Згідно із пунктами 288.4, 288.5, 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення договору №24 від 27.01.2014 року, розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку для земель сільськогосподарського призначення та трикратного розміру земельного податку для інших категорій земель. При цьому, для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), розмір орендної плати не може перевищувати 3 відсотки нормативної грошової оцінки.

Тобто, ні приписи Закону України "Про оренду землі", ні положення Податкового кодексу України не встановлюють конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а ці норми лише фіксують його граничні межі, залишаючи питання визначення його на розсуд сторін.

Відповідно до підпункту 271.1.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування для обчислення земельного податку щодо земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проведена, є площа земельних ділянок.

Пунктом 278.1 статті 278 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів і нормативну грошову оцінку яких не проведено, надані, зокрема, підприємствам енергетики, встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по відповідній області.

Згідно із пунктом 276.6 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

Отже, Податковим кодексом України встановлено можливість та порядок визначення земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 №1724 "Деякі питання оренди земель" у додатку 1 затверджено форму розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена.

Додатком до договору №24 від 27.01.2014 року наведений розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності, грошова оцінка якої не проведена станом на 27.01.2014 року, виконаний у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 №1724.

Тому визначення сторонами в договорі №24 від 27.01.2014 розміру орендної плати на підставі розміру земельного податку, із використанням нормативної грошової оцінки одного гектара ріллі по Одеський області, відповідає нормам пункту 276.6 статті 276, підпункту 271.1.2 статті 271, пункту 278.1 статті 278 Податкового кодексу України, а відтак у суду відсутні підстави для визнання спірно договору №24 від 27.01.14. відсутні.

Крім того, відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Отже, договір оренди землі укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, а тому без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними.

Таку правову позицію викладено в пункті 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. №6 „Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Головного управління Держземагенства в Одеській області від 27.01.2014 №ОД/5125080400:01:001/00000265, яким затверджено поданий відповідачем проект землеустрою та передано останньому земельну ділянку площею 40,0000га в оренду строком на 49 років, а також яким визначено розмір орендної плати до та після проведення нормативної грошової оцінки землі, не скасовано та не визнано недійсним у встановленому законом порядку, отже є чинним, що свідчить також про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди землі №24 від 27.01.2014 року.

Враховуючи те, що позовна вимога про зобов'язання відповідача повернути державі в особі Головного Управління Держземагенства в Одеській області земельну ділянку площею 40,0000га є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі №24 від 27.01.2014 року, то відсутні підстави для задоволення вимоги і в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх доводів і заперечень.

Разом з тим, прокурором не доведено ті обставини, на які останній посилався у позові.

Суд не приймає доводи прокурора щодо необхідності застосування постанови Верховного Суду України від 22.05.2013 №6-11цс13 відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предметом розгляду у справі №6-11цс13 було визначення правомірності та законності договору, укладеного 17.05.2006 і висновки Верховного Суду України грунтуються на законодавстві, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, в тому числі на Законі України «Про плату за землю», згідно зі статтею 24 якого орендна плата визначалась виключно на підставі грошової оцінки землі, і який втратив чинність 01.01.2011 року, в зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України. На момент же укладення спірного договору діяли норми законодавства, в тому числі і Податкового кодексу України, що передбачають можливість визначення розміру орендної плати без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також суд не приймає доводи прокурора про неможливість застосування до цих правовідносин норм пункту 276.6 статті 276 Податкового кодексу України, через те, що ними регламентований порядок встановлення ставок земельного податку, а не орендної плати, оскільки, у пункті 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України, в редакції Закону України від 02.12.2010 № 2755-VI, яка діяла на момент укладення договору від 27.01.2014, нижча межа розміру річної орендної плати, що встановлюється у договорі оренди, обмежена кратним та трикратним розміром земельного податку. Зміни до вказаного пункту щодо неможливості визначення суми річної орендної плати у розмірі меншому ніж три відсотка нормативної грошової оцінки, були внесенні Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014 № 1166-VII, який набув чинності лише 01.04.2014 року. Тобто, на момент укладення спірного договору від 27.01.2014року закон пов'язував визначення мінімального розміру орендної плати не з нормативною грошовою оцінкою землі, а саме із розміром земельного податку.

Згідно із пунктом 276.6 статті 276 Податкового кодексу України податок за земельні ділянки (в межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, справляється у розмірі 25 відсотків податку, обчисленого відповідно до статей 274, 275, 278, 279 і 280 цього Кодексу.

Базою оподаткування відповідно до підпунктів 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено - їх площа.

Пунктом 278.1 статті 278 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів і нормативну грошову оцінку яких не проведено, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв'язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Тобто, ст.ст. 271, 278 Податкового кодексу України встановлено можливість та порядок визначення земельного податку за земельні ділянки нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання оренди земель» від 13.12.2006 № 1724 у Додатку 1 затверджено форму розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, грошова оцінка яких не проведена, в якому, визначення розміру орендної плати, також як і встановлення розміру податку на землю у пункті 278.1 статті 278 Податкового кодексу України, пов'язане із нормативною грошовою оцінкою 1 гектара ріллі по області, Автономній Республіці Крим на 01.07.1995.

Матеріалами справи спростовуються і інші доводи прокурора, про що суд зазначав вище.

Крім того, прокурором не доведено порушення інтересів держави або причинення шкоди державі та необхідність їх захисту у зв'язку із укладенням сторонами спірного договору №24 від 27.01.2014 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82 -85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 27 жовтня 2014року

Головуючий суддя Я.В. Брагіна

судді: М.І. Никифорчук

Т.Г. Д'яченко