Постанова

від 22.10.2014 по справі 918/1145/14

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

22 жовтня 2014 року Справа № 918/1145/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Дужич С.П. ,

судді Мамченко Ю.А.

при секретарі судового засідання: Баклан Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» на рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14р. у справі № 918/1145/14

за позовом приватної агрофірми «Галицька» (Львівська область, Бродівський район, с.Берлин)

до приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» (Рівненська область, м.Дубно)

про стягнення заборгованості в сумі 125 659, 50 грн.

За участю представників:

Позивача - Яцюк Віктор Юрійович ( довіреність № б/н від 25.08.2014 р. )

Відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі №918/1145/14 (суддя Корсун В.Я.) позов приватної агрофірми «Галицька» до приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» про стягнення заборгованості в сумі 125 659, 50 грн. - задоволено.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» на користь приватної агрофірми «Галицька» товари в сумі 125 659, 50 грн. та витрати по оплаті судового збору в сумі 2 513, 20 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 45-47).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - приватне акціонерне товариство «Дубнохміль» подав через господарський суд Рівненської області апеляційну скаргу (арк. справи 54-57).

В апеляційній скарзі зокрема зазначає, що рішення прийняте судом першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права виходячи з наступного.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивачем строк позовної давності не було пропущено. Господарський суд Рівненської області погодився з правовою позицією позивача, що оплата відповідачем за отриманий товар згідно платіжного доручення від 21.09.2011 р. на суму 10 000 грн. є погашенням боргу за договором від 11.02.2011 р., а оплата згідно платіжного доручення від 17.10.2011 р. на суму 10 000 грн. є погашенням боргу за договором від 28.04.2011 р. Тому суд зробив висновок про те, що перебіг позовної давності за кожним із двох зобов'язань переривався, а відтак, ще не закінчився на час подання позову.

Зазначає, що ПАТ «Дубнохміль» сплатив 20 000 грн. з існуючої заборгованості в розмірі 26 600 грн. за договором купівлі-продажу від 11.02.2011 р. Таким чином, за першим із договорів залишилася несплаченою сума боргу 6 600 грн., а за другим - 119 059, 50 грн. Отже, переривання перебігу строків позовної давності відбулося лише щодо зобов'язання, яке виникло з договору купівлі-продажу від 11.02.2011 р., тоді як за договором від 28.04.2011 р. строк позовної давності вже закінчився.

Не погоджується також з тим, що господарський суд Рівненської області погодився з твердженням позивача про те, що відповідач не визначивши конкретного призначення платежу в платіжному дорученні, надав позивачу право самостійно зараховувати отримані кошти в погашення тих чи інших грошових зобов'язань.

Скаржник свою позицію підтверджує роз'ясненнями Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України від 29.10.2004 р. за №06-10/10-1215. Згідно з даним листом питання віднесення платежу, призначення якого в платіжному документі достатньою мірою не деталізовано, має визначатися одержувачем таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

На підставі викладеного, просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі №918/1145/14 скасувати та прийняти нове, яким у зв'язку зі спливом позовної давності відмовити в позові в частині стягнення заборгованості в розмірі 119 059, 50 грн.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.2014 р. апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.10.2014 р. (арк.справи 53).

Представником позивача через канцелярію Рівненського апеляційного господарського суду подано відзив на апеляційну скаргу (вх.№21378/14), в якому він заперечує проти доводів скаржника (арк. справи 78, 79).

Позивач спростовує посилання відповідача на записи в Книзі реєстрації видачі платіжних доручень від 21.09.2011 р. та від 17.10.2011 р. щодо доручень за №120, №147 відповідно, в частині їх видачі нібито «зг.накл. №6 від 11.02.2011 р.». Оскільки, виникає сумнів щодо правдивості внесення доповнення «зг.накл. №6 від 11.02.2011 р.» власне в дні вчинення цих записів - 21.09.2011 р. та 17.10.2011 р. Слід враховувати, що внесення зазначеного доповнення в сукупності з фактом відсутності нумерації, прошиття та скріплення сторінок Книги вказує на штучне, заднім числом, створення відповідачем доказів.

Позивач посилається на п.3.8. «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 р. №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 р. за №377/8976, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж і документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

Однак, обидва платіжні доручення ПАТ «Дубнохміль» в частині призначення платежу не містять жодної вказівки на конкретні накладну чи договір, на підставі яких провадиться відповідний платіж, що спростовує тезу відповідача про вчинення згаданих платежів в порядку виконання нібито лише одного з двох договорів, а саме договору від 11.02.2011 р.

Звертає увагу, що відповідно зі змісту роз'яснення Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України від 29.10.2004 р. за №06-10/10-1215 слідує, що віднесення платежів на погашення заборгованостей в хронологічному порядку їх виникнення, стосується правовідносин, що існують в рамках лише певного конкретного договору, де передбачається черговість (порядковість, періодичність) виконання робіт, надання послуг тощо, та відповідно внесення плати за них.

Натомість в даному спорі мають місце два окремі, самостійні та незалежні і не пов'язані між собою договори, які мають рівну юридичну силу щодо обов'язковості виконання сторонами зобов'язань за цими договорами. Також даними договорами періодичності поставки товару партіями як і періодичності чи розстрочки платежів за товар не було встановлено.

Приватна агрофірма «Галицька» вважає, що скаржник своїми діями надав можливість кредитору самостійного вирішення питань щодо зарахування отриманих коштів в погашення тих чи інших існуючих зобов'язань боржника.

На підставі викладеного, просить суд рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі №918/1145/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 22.10.2014 р. представник позивача заперечив апеляційну скаргу, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Рішення, прийняте судом першої інстанції, вважає законним та обґрунтованим, тому просив суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання, однак від нього на електронну адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №21239/14 від 21.10.2014р.), у зв'язку з перебуванням останнього в іншому судовому засіданні (арк.справи 69-77).

Колегія суддів відмовляє у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки неявка представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Крім цього, ПрАТ «Дубнохміль» мало можливість направити будь-якого представника, уповноваженого належним чином, а не когось конкретно.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст.102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Приватна агрофірма "Галицька" та приватне акціонерне товариство "Дубнохміль" 11.02.2011р. уклали договір купівлі-продажу №51 (арк.справи 10), за яким позивач зобов'язувався продати відповідачу товар - шишкований хміль сорту "Поліський" масою 1053 кг на суму 26 600 гривень, а відповідач зобов'язувався прийняти товар та розрахуватися за нього шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок позивача.

11.02.2011 року позивач передав, а відповідач прийняв зазначений товар в повному обсязі, що підтверджується накладною №6 за довіреністю №1 від 11.02.2011р. на отримання товару та свідчить про повне виконання позивачем свого зобов'язання за договором (арк.справи 11).

28.04.2011р. приватною агрофірмою "Галицька" та приватним акціонерним товариством "Дубнохміль" укладено договір купівлі-продажу (арк.справи 14), за яким позивач зобов'язувався продати відповідачу товар - гранульований хміль сорту "Злато Полісся" масою 4669 кг на суму 119 059 грн. 50 коп., а відповідач зобов'язувався прийняти товар та провести розрахунок за нього шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Того ж дня позивач передав, а відповідач отримав зазначений товар в повному обсязі, що підтверджено накладною № 30 за довіреністю № 11 від 28.04.2011 року на отримання товару, та свідчить про повне виконання позивачем свого зобов'язання згідно договору.

Відповідачем було частково оплачено отриманий товар, що підтверджується платіжним дорученням №120 від 21.09.2011р. на суму 10000 грн., та платіжним дорученням №147 від 17.10.2011 року на суму 10000 грн.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до положень ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупець), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Тобто, за системним змістом даних норм, здійснення приймання-передачі товару між сторонами є свідченням укладеного між ними договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк виконання зобов'язання боржником не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення.

Частиною 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, або якщо договором купівлі-продажу не передбачено розстрочення платежу.

Пунктом 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 року "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що строк виконання грошового зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою статті 692 Цивільного кодексу України, а саме - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, а отже не може ставитися в залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, укладеними договорами купівлі-продажу терміну здійснення оплати товару або розстрочки платежу не встановлено. Відтак, обов'язок відповідача щодо сплати за отриманий товар згідно договору виник з дати їх укладення - з 11.02.2011р. та з 28.04.2011 р. відповідно.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених договором або законом (ст.525 ЦК України).

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснювалася часткова оплата за отриманий товар, а саме згідно платіжного доручення №120 від 21.09.2011р. на суму 10000 грн., та платіжного доручення № 147 від 17.10.2011 року на суму 10000 грн. Протягом розгляду справи судом першої інстанції та перегляду рішення апеляційним господарським судом, борг відповідача за отриманий товар від позивача за договорами купівлі-продажу складав 125 659 грн. 50 коп.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

На твердження скаржника про погашення заборгованості в хронологічному порядку. Колегія суддів зазначає, що відповідно зі змісту роз'яснення Комітету з питань фінансів і банківської діяльності Верховної Ради України від 29.10.2004 р. за №06-10/10-1215 слідує, що віднесення платежів на погашення заборгованостей в хронологічному порядку їх виникнення, стосується правовідносин, що існують в рамках лише певного конкретного договору, де передбачається черговість (порядковість, періодичність) виконання робіт, надання послуг тощо, та відповідно внесення плати за них.

В даному спорі мають місце два окремі, самостійні та незалежні і не пов'язані між собою договори, які мають рівну юридичну силу щодо обов'язковості виконання сторонами зобов'язань за цими договорами. Також даними договорами періодичності поставки товару партіями як і періодичності чи розстрочки платежів за товар не було встановлено.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не визначивши конкретного призначення платежу у платіжному дорученні, надав позивачу право самостійно зарахувати отримані кошти в погашення тих чи інших грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, належить, серед інших - часткова оплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Отже, відповідач здійснивши часткову оплату в сумі 10000 грн. 21.09.2011р., та оплату в сумі 10000 грн. 17.10.2011р. за отриманий товар, своїми діями визнав борг, наявний у нього перед позивачем, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався, та почався заново, і закінчується 22.09.2014р. та 18.10.2014р., що вказує на подання даного позову в межах встановленої законом позовної давності.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

А тому, позовні вимоги приватної агрофірми "Галицька" до приватного акціонерного товариства "Дубнохміль" про стягнення 125 659 грн. 50 коп, правомірно задоволено господарським судом Рівненської області.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Дубнохміль» на рішення господарського суду Рівненської області від 08.09.14 р. у справі № 918/1145/14 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Дужич С.П.

Суддя Мамченко Ю.А.