Рішення

від 27.10.2014 по справі 927/1503/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

" 21 " жовтня 2014 року Справа №927/1503/14

За ПОЗОВОМ: Прокурора Чернігівського району

вул. Коцюбинського, 57, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі: Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

вул.Молодіжна, 10, с.Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15530

ТРЕТЯ ОСОБА, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача: Державна екологічна інспекція у Чернігівській області

вул. Малясова, 12, м. Чернігів, 14000

До ВІДПОВІДАЧА: Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок"

вул. Нова, 50, с. Брусилів, Чернігівський район, Чернігівська область, 15531

Про стягнення 329782,32 грн.

Суддя І.В. Кушнір

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: не з'явився.

Від Третьої особи: Амельченко Ю.В. - завідувач юридичного сектору, дов.№09-08/1532 від 26.05.2014.

Від Відповідача: Збань В.М. - директор, протокол №1 загальних зборів засновників від 16.02.2001, паспорт.

У судовому засіданні прийняла участь прокурор прокуратури Чернігівського району Плевако М.В., службове посвідчення № 016672 від 30.04.2013.

СУТЬ СПОРУ:

Прокурором Чернігівського району в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світанок" про стягнення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів в результаті самовільного використання води, в розмірі 329782,32 грн.

Ухвалою суду від 22.09.2014 до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача залучено Державну екологічну інспекцію у Чернігівській області.

До початку судового засідання 02.10.2014 від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача.

У судовому засіданні 02.10.2014 представник Третьої особи надала письмові пояснення щодо визначення Прокурором в якості Позивача Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, в яких Третя особа посилається на Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема на ст.33 даного Закону, відповідно до якої до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Прокурор підтримала позовні вимоги.

Представник Третьої особи зазначила, що вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, у судовому засіданні 02.10.2014 представник Відповідача виклав усні заперечення проти позову, зазначивши що Відповідачем здійснювалися дії, спрямовані на отримання дозволу на спеціальне водокористування.

20.10.2014 на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2014 від Державного підприємства "Українська геологічна компанія", яке є правонаступником Північного державного регіонального геологічного підприємства "Північгеологія", надійшло письмове пояснення, у якому зазначено, що 03.08.2011 до ПДРГП "Північгеологія" надійшли документи від ТОВ "Світанок", які були розглянуті протягом одного дня та було видане погодження на спеціальне водокористування (№1-102-к від 03.08.2011), про що було повідомлено Замовника. Сам документ був отриманий директором ТОВ "Світанок" Збань В.М. 13.09.2011. До пояснення, зокрема, додані копії погодження №1-102-к від 03.08.2011 та витягу з журналу реєстрації видачі погоджень на спец водокористування по Чернігівській області.

Від Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації надійшло письмове пояснення, в якому повідомлено про неможливість надання інформації, витребуваної ухвалою суду від 02.10.2014, оскільки Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації не є правонаступником Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, яке було ліквідовано згідно з постановою КМУ від 13.03.2013 №159, відповідно до якої територіальні органи, які ліквідувалися, продовжували виконання своїх повноважень до 17.05.2013.

До початку судового засідання 21.10.2014 від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника, до якого додані письмові пояснення.

Також до початку судового засідання 21.10.2014 від Прокурора надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні 21.10.2014 представниками Третьої особи та Відповідача надані письмові пояснення по суті спору.

Суд долучив вищевказані документи та пояснення до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення Прокурора, представників Третьої особи та Відповідача, суд,

В С Т А Н О В И В:

22 листопада 2013 року старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Федоренко О.Д., державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Чернігівської області Сєрик С.А. у присутності директора ТОВ "Світанок" Збань В.М., на підставі наказу Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 14.11.2013 №1212 та відповідного направлення проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Товариством з обмеженою відповідальністю "Світанок".

За результатами перевірки складений акт №361/04 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами.

В ході перевірки, зокрема, встановлено, що згідно дозволу на спеціальне водокористування Укр. №4104 А/Чрн., виданого Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області 07.12.2011 водопостачання підприємства здійснюється з 2-х артезіанських свердловин, які розташовані в с. Брусилів Чернігівського району. Термін дії дозволу до 07.12.2014. Ліміт забору води становить 47,953 тис. м куб./рік. В ході перевірки встановлено, що експлуатується лише одна свердловина глибиною 95 м. Свердловина №2 глибиною 52 м обліковується як резервна. Насос свердловини відключено від електропостачання, забір води не проводиться, прокачування не здійснюється. Прилади обліку забору води на свердловинах не встановлені, журнали обліку забраної води ведуться побічними методами за формою ПОД-11, записи заносяться щоденно. Згідно статистичних звітів за формою №2-ТП (водгосп) обсяг забору води в 2012 році становив 47,64 тис. м куб., за десять місяців 2013 року - 39,875 тис. м куб. Середньодобовий обсяг забору води у 2012 році становив 131,0 м куб.

Спеціальне водокористування ТОВ "Світанок" в період за 13.08.2008 по 13.08.2011 здійснювалось згідно дозволу Укр. №3643 А/Чрн., виданого Держуправлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області 13.08.2008. В період з 14.08.2011 по 06.12.2011 ТОВ "Світанок" здійснювалось самовільне водокористування. Згідно звітів за формою 2-ТП (водгосп) в третьому та четвертому кварталі 2011 року забрано води:

- серпень 2,45 тис. м куб.;

- вересень 3,218 тис. м куб.;

- жовтень 2,61 тис. м куб.;

- листопад 2,51 тис. м куб.;

- грудень 2,72 тис. м куб.

Копія вищезазначеного акту перевірки була отримана директором ТОВ "Світанок" Збань В.М.

За результатами перевірки директору ТОВ "Світанок" Збань В.М. було внесено припис №361/01 від 22.11.2013 та складено протокол про адміністративне правопорушення №001790 від 22.11.2013.

Постановою про накладення стягнення №417/04, що винесена Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області 22.11.2013, Збань В.М. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Як вбачається із розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів в результаті самовільного використання води ТОВ "Світанок", загальна сума збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок самовільного водокористування за період з 14.08.2011 по 06.12.2011, становить 329782,32 грн.

Розрахунок обчислення розміру заподіяних збитків проведено на підставі:

- Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, що затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009 №389, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 за №767/16783 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 30.06.2011 за №220);

- акту перевірки №361/04 від 22.11.2013;

- довідки №19 від 22.11.2013 щодо кількості самовільно забраної води ТОВ "Світанок" за період з 14.08.2011 по 06.12.2011;

- статистичних звітів про використання води за формою №2-ТП (водгосп) за ІІІ та ІV квартали 2011 року, складених ТОВ "Світанок".

Позивачем була надіслана Відповідачу претензія №09-03/3627 від 26.11.2013 про відшкодування збитків у сумі 329782,32 грн., заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів в результаті самовільного використання води ТОВ "Світанок", с. Брусилів Чернігівського району.

У листі-відповіді на вищевказану претензію Відповідач повідомив, що ТОВ "Світанок" не встиг своєчасно отримати дозвіл на спец водокористування, тому що в Центрі гідрогеологічних досліджень ПДРГП "Північгеологія" підготовка матеріалів на погодження на спеціальне водокористування проходила довше, ніж звичайно.

Відповідачем сума збитків відшкодована не була.

З урахуванням викладеного, Прокурор просить стягнути з Відповідача 329782,32 грн. завданих збитків.

Досліджуючи позовні вимоги та заперечення на них Відповідача суд відмічає наступне.

Згідно з ч.1 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Згідно з ч.1, п.6 ч.3 ст.110 Водного кодексу України:

«Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.»

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України:

„1. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

2. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини."

Відповідно до п.5 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/215 від 01.04.94р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»:

«Підстави відповідальності за заподіяння шкоди, передбачені статтями 1166 та 1187 ЦК України, застосовують і при вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.»

Згідно ч.1 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за N6 від 27.03.92р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»:

«Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.»

Відповідно до ч.ч.3,4 п.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/215 від 01.04.94р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди»:

«Як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.»

Згідно з п.6 даного Роз`яснення:

«Для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України. Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.»

Відповідно до п.1.6. роз'яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" № 02-5/744 від 27.06.2001 (з наступними змінами):

«Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника, отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.»

Таким чином, для правильного вирішення даного спору про стягнення позадоговірної матеріальної шкоди має бути встановлена наявність 4 складових елементів відповідальності за завдану шкоду:

1. Неправомірні дії особи.

2. Завдання шкоди.

3. Безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

4. Вина завдавача шкоди.

При цьому, доводити в даному випадку факт наявності неправомірних дій Відповідача, завдання ним шкоди та безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями Відповідача і самою шкодою має Позивач, а відсутність вини у його діях, що завдали шкоду, в разі доведеності перших трьох складових, - Відповідач.

З приводу факту заподіяння шкоди і розміру завданої шкоди суд відмічає наступне.

Згідно з ч.4 ст.68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

«Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.»

Відповідно до ч.1 ст.111 Водного кодексу України:

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.»

Згідно зі ст.69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища":

«Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі .»

Відповідно до ч.1-3 п.п.1.2. п.1 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища»:

«Відповідно до статті 69 Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення цього законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відсутність таких такс або методик не може бути підставою для відмови у відшкодуванні шкоди. У такому випадку шкода компенсується за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням завданих збитків , у тому числі неодержаних доходів, тобто загальними правилами природоохоронного законодавства і статтями 440, 453 Цивільного кодексу.»

Відповідно до п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України:

"Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди."

Згідно ч.ч.1-3 ст.22 Цивільного кодексу України:

"1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі."

Згідно ст.1192 Цивільного кодексу України:

„З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі."

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 за N10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»:

«За правилами господарського судочинства мають розглядатися справи зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, в тому числі за позовами спеціально уповноважених державних органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.»

Таким чином, господарським судам України підвідомчі спори про відшкодування саме шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.

При цьому, розмір шкоди, згідно вищенаведених норм цивільного законодавства, в першу чергу обраховується як реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи або реальна вартість виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі."

Так, згідно п.6.1. Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 18 травня 1995 року N37, яка була чинною до 25.08.2009:

«При самовільному водокористуванні збитки розраховуються за формулою (12).

Зс.б. = W x Тар. (12), де:

W - об'єми води при самовільному водокористуванні, куб.м;

Тар. - діючі на час порушення тарифи на воду в одиницях національної валюти за 1 куб.м.

З викладеної формули вбачається, що до 25.08.2009 збитки, завдані самовільним водокористуванням, обраховувалися відповідно до діючих на час порушення тарифів на воду з урахуванням об'єму води при самовільному водокористуванні, тобто визначалися як реальна вартість втраченого майна, що повністю відповідало вищенаведеним нормам цивільного законодавства, що регулює відшкодування збитків.

Разом з тим, з 25.08.2009 набрала чинності Методика розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за N389, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2009 р. за N767/16783, яка була застосована Третьою особою в даному випадку, пунктом 9.1. якої було визначено, що:

«Розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн, здійснюється за формулою

З = 100 х W х Тар, (23), де

W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), куб.м;

Тар - розмір, грн/100 куб.м, аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України за 100 куб. метрів, на дату виявлення порушення.

Таким чином, нова методика, прийнята Мінприроди, фактично перетворила розмір збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів, у стократний штраф від ставки збору за спеціальне використання води за 1 куб. м та об'єму води, що використана самовільно.

Разом з тим, як зазначено вище, господарським судам України підвідомчі спори про відшкодування саме шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, а не стократних штрафів за таке заподіяння, і така шкода, в першу чергу, обраховується як реальна вартість втраченого майна.

При цьому, у вищевказаному наказі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за N389 зазначено, що він прийнятий відповідно до Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Водного кодексу України та п.п.12-1 п.4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. N1524.

Наведеним підпунктом 12-1 п.4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. N1524, передбачено, що Мінприроди відповідно до покладених на нього завдань розробляє та затверджує відповідно до закону методики визначення розмірів саме шкоди, а не штрафів, внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

При цьому, які конкретно частини який статей Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Водного кодексу України на момент прийняття зазначеного наказу 20.07.2009 давали Мінприроди право розробляти такі Методики, як це прямо передбачено зазначеним підпунктом 12-1 пункту 4 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України фразою «відповідно до Закону», даний наказ не містить.

Вивченням судом вищевказаних Закону та Кодексу у відповідній редакції станом на 20.07.2009 таких повноважень Мінприроди не встановлено.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України:

«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України:

«Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.»

На підставі викладеного, суд не застосовує наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 за N389 та затверджену ним Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, як такі, що суперечать ч.2 ст.19 Конституції України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Водному кодексу України станом на 20.07.2009.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Прокурором, Позивачем та Третьою особою не доведений саме реальний розмір реальних збитків, завданих Відповідачем.

З приводу наявності вини в діях Відповідача суд відмічає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.1166 Цивільного кодексу України:

„Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини."

Згідно ч.1 ст.216 Господарського кодексу України від 16.01.03р.:

"Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст.217 даного Кодексу:

1. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

2. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків ; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

3. Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

4. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування."

Згідно ч.ч.1,2 ст.218 даного Кодексу:

"Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. "

Згідно з ч.1 п.п.1.3. п.1 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища»:

«Розглядаючи справи про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення природноресурсового, природоохоронного законодавства про забезпечення екологічної безпеки, господарські суди повинні обов'язково враховувати наявність таких умов відповідальності як безпосередній причинний зв'язок між відповідними діями (бездіяльністю) і шкодою та вина відповідача .»

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що для правильного вирішення справи необхідно з'ясування вини Відповідача у скоєному правопорушенні, як обов'язкової ознаки настання відповідальності, вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Представник Відповідача виклав усні заперечення проти позову, зазначивши що Відповідачем здійснювалися дії, спрямовані на своєчасне отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Так, 13.08.2011 закінчувався термін дозволу на спеціальне водокористування ТОВ "Світанок".

Проте, з липня 2011 року ТОВ "Світанок" розпочало підготовку документів для отримання нового дозволу на спеціальне водокористування.

01.08.2011 ТОВ "Світанок" отримало протокол №287 дослідження питної води від Чернігівської райсанепідстанції.

03.08.2011 директор ТОВ "Світанок" заключив договір та передав підготовлені матеріали для погодження на спеціальне водокористування Державному підприємству "Українська геологічна компанія", яке є правонаступником Північного державного регіонального геологічного підприємства "Північгеологія" в м. Київ. Після отримання погодження на спеціальне водокористування від 03.08.2011 папки з необхідними розрахунками та документами були передані до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області для отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Підстав для відмови у видачі дозволу не було.

Термін дії виданого дозволу з 07.12.2011 до 07.12.2014.

20.10.2014 на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2014 від Державного підприємства "Українська геологічна компанія", яке є правонаступником Північного державного регіонального геологічного підприємства "Північгеологія", надійшло письмове пояснення, у якому зазначено, що 03.08.2011 до ПДРГП "Північгеологія" надійшли документи від ТОВ "Світанок", які були розглянуті протягом одного дня та було видане погодження на спеціальне водокористування (№1-102-к від 03.08.2011), про що було повідомлено Замовника. Сам документ був отриманий директором ТОВ "Світанок" Збань В.М. 13.09.2011. До пояснення, зокрема, додані копії погодження №1-102-к від 03.08.2011 та витягу з журналу реєстрації видачі погоджень на спецводокористування по Чернігівській області.

Таким чином, Відповідач передав документи на погодження ще до закінчення терміну дії дозволу, проте отримав фактичне погодження вже після його закінчення.

Як зазначив у листі-відповіді на претензію Третьої особи Відповідач повідомив, що ТОВ "Світанок" не встиг своєчасно отримати дозвіл на спец водокористування, тому що в Центрі гідрогеологічних досліджень ПДРГП "Північгеологія" підготовка матеріалів на погодження на спеціальне водокористування проходила довше, ніж звичайно.

Крім того, був необхідний час для видачі безпосередньо самого дозволу Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області, який і був виданий 07.12.2011.

При цьому, достеменно з'ясувати конкретну дату передачі документів Відповідачем Управлінню не вдалося, оскільки Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області було ліквідовано без правонаступництва, а супровідних документів про передачу у Відповідача не має.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що Відповідачем доведено факт завчасного початку вчинення дій по оформленню нового дозволу на спецводокористування та відсутність його вини у несвоєчасному його отриманні.

Крім того, суд відмічає наступне.

В наданих на вимогу суду поясненнях Позивача - Киселівської сільської ради зазначено, що у період з серпня по грудень 2011 року дві зазначені в акті перевірки свердловини належали на праві власності ТОВ "Світанок" і знаходились у його фактичному користуванні.

Відповідач в усній формі звертався до колишнього сільського голови Небожа О.В. про прийняття свердловин на баланс сільської ради, але на баланс сільської ради свердловини прийняті не були. В даний час є письмове звернення Відповідача до сільського голови з даного питання. Сільською радою проводиться робота по прийняттю на баланс даних об'єктів.

Разом з тим, як пояснив представник Відповідача, 25.12.2007 на зборах співвласників майна СТОВ "Брусилівське" було вирішено передати тимчасово на баланс ТОВ "Світанок" водогін зі свердловинами, як правонаступнику СГВК "Світанок", в подальшому передати в комунальну власність Киселівській сільській раді.

В період з серпня по грудень 2011 року 2 артсвердловини та водогін знаходились на балансі ТОВ "Світанок". Вищевказані об'єкти - це власність територіальної громади с.Брусилів.

З представлених Відповідачем письмових документів вбачається наступне.

Згідно витягу з протоколу №1 зборів співвласників майна, переданого в користування СТОВ "Брусилівське" від 25.12.2007, ТОВ "Світанок" вирішено передати, як правонаступнику реорганізованого сільгосппідприємства, наступні об'єкти: артсвердловина, артсвердловина, водопровід по с. Брусилів, артсвердловина с. Брусилів, водопровід по с. Брусилів, дитячий садок.

Згідно акту приймання-передачі майна, що знаходилось в спільній частковій власності від 26.12.2007, ТОВ "Світанок" прийняло тимчасово на баланс по залишковій вартості наступні об'єкти: 2 артсвердловини, 2 водогона по селу та дитячий садок.

Як пояснив представник Відповідача ТОВ "Світанок" неодноразово зверталось до голови Киселівської сільської ради про взяття свердловин на баланс та вирішення питання водопостачання с. Брусилів. До теперішнього часу питання не вирішено.

Тобто, належних та допустимих письмових доказів, що 2 зазначені артсвердловини перейшли саме у власність Відповідача, а не тимчасово взяті ним на баланс, Прокурором, Позивачем та Третьою особою суду не представлено.

При цьому, в наданих на вимогу суду пояснень Позивача - Киселівської сільської ради зазначено, що водопостачання з цих свердловин у спірний період часу здійснювалось населенню - домогосподарствам села Брусилів, Брусиловському ФАПу та Брусиловській ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Саме Відповідач здійснював водозабезпечення с.Брусилів у вказаний період часу. Водогін в с. Брусилів існує з радянських часів, криниць по селу майже немає. При припиненні водопостачання в селі, де проживає близько тисячі населення могли б виникнути інфекційні захворювання (епідемія), бо прийшлось би брати воду з річки.

Аналогічно, представник Відповідача зазначив, що в спірний період водопостачання здійснювалось із свердловини населенню та об'єктам соціально-культурного призначення, а саме: школа, ФАП, 3 магазини, поштове відділення.

Всі об'єкти соціально-культурного призначення користувались водою безкоштовно, тому облік використаної води не вівся.

Водозабезпечення с. Брусилів здійснювало ТОВ "Світанок", тому що припинення забору води із свердловини призвело б до заільнення свердловин та виводу їх з ладу.

Також суд вважає за необхідне відмітити наступне.

До спірного періоду самовільно використання води у Відповідача був дозвіл на спеціальне водокористування Товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок" Укр. №3643 А/Чрн., виданий 13.08.2008 на термін дії до 13.08.2011.

Як вбачається з даного дозволу, водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов:

а) забір води із 3 (трьох) локальних діючих свердловин (у т.ч. свердловина №3 - резервна) для власних потреб та передачі вторинним водокористувачам у загальному об'ємі:

86,641 м куб./добу, 31,357 тис. м куб./рік, у т.ч.

- з підземних джерел 86,641 м куб./добу, 31,357 тис.м куб./рік,

з них:

на власні потреби 10,141 м куб./добу , 3,606 тис. м куб./рік, у т.ч.

- з підземних джерел 10,141 м куб./добу, 3,606 тис. м куб./рік.

Воду питної якості дозволяється передавати: вторинним водокористувачам (згідно розрахунку водоспоживання водовідведення ТОВ "Світанок") у загальному об'ємі: 76,500 м куб./добу , 27,751 тис. м куб./рік.

Таким чином, згідно попереднього дозволу Відповідач лише 12% від забраної води використовував на власні потреби, а решта 88% йшла населенню та соціальним об'єктам с.Брусилів.

Після спірного періоду у Відповідача був наявний дозвіл на спеціальне водокористування Товариство з обмеженою відповідальністю "Світанок" Укр. №4104 А/Чрн., виданий 07.12.2011 на термін дії до 07.12.2014.

Як вбачається з даного дозволу, водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов:

а) забір води із 2 (двох) локальних діючих свердловин для власних потреб та передачі вторинним водокористувачам у загальному об'ємі:

132,532 м куб./добу, 47,953 тис. м куб./рік, у т.ч.

- з підземних джерел 132,532 м куб./добу, 47,953 тис. м куб./рік,

з них:

на власні потреби 0,53 м куб./добу , 0,118 тис. м куб./рік, у т.ч.

- з підземних джерел 0,53 м куб./добу, 0,118 тис. м куб./рік.

Воду питної якості дозволяється передавати: вторинним водокористувачам (згідно розрахунку водоспоживання водовідведення ТОВ "Світанок") у загальному об'ємі: 132,002 м куб./добу , 47,835 тис. м куб./рік.

Таким чином, згідно наступного дозволу Відповідач взагалі використовував на власні потреби лише 0,4% від забраної води, а решта 99,6% йшла населенню та соціальним об'єктам с.Брусилів.

Викладеним підтверджується, що вищенаведений водопровід з артсвердловинами в першу чергу призначений забезпечувати водою саме населення та соціальні об'єкти с.Брусилів, а не господарські потреби Відповідача.

Тобто, ніякої господарської потреби в отриманні саме у свою власність цих водооб'єктів у Відповідача не було.

Навпаки, Відповідач фактично з доброї волі взяв тимчасово на свій баланс увесь цей водопровід з артсвердловинами, здійснював його використання, обслуговування з проходженням відповідної затратної за часом та коштами процедури оформлення дозвільних документів з головною метою безкоштовного забезпечення водою саме жителів територіальної громади с.Брусилів і її соціальних об'єктів, а не себе.

Належних та допустимих письмових доказів зворотного Прокурором, Позивачем та Третьою особою суду не представлено.

Таким чином, уникнути відповідальності та дотриматися закону ТОВ «Світанок», як єдине підприємство, яке здійснювало постачання питної води у с. Брусилів, могло лише шляхом повного відключення від водопостачання майже на 4 місяці (з 14.08.2011 по 06.12.2011) населення - домогосподарств села Брусилів, Брусиловського ФАПу та Брусиловської ЗОШ І-ІІІ ступенів, що є медичним та освітнім закладами, які відповідають за хворих та дітей.

При тому, що за висновком суду Відповідачем були здійснені всі можливі заходи для своєчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування, розпочаті завчасно до закінчення попереднього дозволу, і які мали наслідком оформлення відповідно дозволу на спеціальне водокористування.

Відповідно до ст.8 Конституції України:

«В Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч.1 ст.2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N2453-VI:

„Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права , забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України."

Відповідно до ч.1 ст.6 даного Закону:

«Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права .»

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України(справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне:

"Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права , є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню .

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб , інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

На дане власне рішення Конституційний Суд України посилається і в рішеннях по справах N1-10/2004 від 1 грудня 2004 року та N1-9/2005 від 24 березня 2005 року.

Враховуючи, що на думку суду Відповідачем були здійснені всі можливі заходи для завчасного та своєчасного отримання дозволу на спеціальне водокористування і який був отриманий ним, і що вищевказане порушення строків отримання сталося не з його вини, а також, що до самовільного водокористування Відповідачем призвело небажання Відповідача на вищевказаний період позбавити повністю водопостачання населення с.Брусилів в кількості близько тисячі чоловік та розташованих в ньому ФАПу та школи, суд доходить висновку, що задоволення позову не відповідатиме основному конституційному принципу, в т.ч. і судочинства, верховенства права, як верховенства справедливості.

При цьому, суд за аналогією враховує лист Міністерства охорони навколишнього середовища України від 30.01.2009 N1127/11/10-09, частиною 1 пункту 2 якого передбачено:

«Стосовно правомірності застосування санкцій обласними державними екологічними інспекціями до підприємств, які протягом часу, необхідного для підготовки документів для отримання дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря, працюють без такого дозволу. У разі продовження строку дії дозволу підприємство вважається таким, що має дозвіл, у зв'язку з чим, для притягнення суб'єкта до будь-якого виду відповідальності, немає жодних підстав . У разі, коли суб'єкт господарювання подав невчасно заявку про продовження строку дії дозволу, то в такому випадку наявне порушення чинного законодавства і уповноважена особа суб'єкта господарювання може бути притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 78 Кодексу України про адміністративні правопорушення (порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або впливу на неї фізичних та біологічних факторів), адже відповідальна особа суб'єкта господарювання повинна була заздалегідь подбати про продовження строку дії дозволу. Якщо особа цього не зробила, то це означає, що вона не вжила всіх необхідних заходів для дотримання вимог чинного законодавства, що дає підстави говорити про її поведінку як вину та таку, що відповідає ознакам адміністративного правопорушення.»

Також досліджуючи обґрунтованість обрання Прокурором в якості Позивача Киселівської сільської ради суд відмічає наступне.

Згідно з п.п.2.5. п.2 Роз`яснення Вищого арбітражного суду України за N02-5/744 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища»:

«Право звернення до суду спеціально уповноважених органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища та громадських об'єднань, яке передбачено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", не виключає можливості подання позовів про стягнення шкоди, завданої довкіллю, органами місцевого самоврядування, які мають власні самоврядні повноваження.

Таке право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах статей 13, 142, 145 Конституції України, пункту "б" статті 47, статей 15, 19 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Разом з тим, згідно ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України:

«Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.»

Відповідно до ч.2 ст.2 даного Кодексу:

«Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах».

Таким чином, Киселівська сільська рада буде належним Позивачем по справі якщо вона є або особою, права або охоронювані законом інтереси якої порушені Відповідачем, або є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Аналогічно в Узагальненні судової практики Вищого господарського суду України від 01.01.2009 «Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища», на яке посилається в своїх поденнях третя особа, зазначено наступне.

У справі за позовом Маріупольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради до Відкритого акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" про стягнення шкоди Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення господарського суду Донецької області від 05.04.2006 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2006 та направляючи справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області, зокрема, зазначив, що не виключає, що місцева рада, враховуючи приписи статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено здійснення контролю за дотриманням земельного та природоохоронного законодавства, може мати статус позивача у позові, поданому прокурором в інтересах держави, але суду належало з'ясувати наявність у неї відповідних повноважень.

З'ясовуючи наявність повноважень вказаного органу місцевого самоврядування, необхідно враховувати норми статті 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", якими розмежовані поняття охоронюваних природних об'єктів місцевого значення та загальнодержавного значення.

У справі за позовом Стаханово-Алчевського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Стаханівської міської ради до ДП "Луганська обласна дирекція з ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств" про стягнення шкоди, заподіяної державі внаслідок забруднення атмосферного повітря Вищий господарський суд України зазначив таке.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.99 у справі N1-1/99 зазначив, що підставою для порушення справи у суді є заява, в якій прокурор обґрунтовує наявність порушення чи загрози порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, під яким відповідно до статей 6, 7, 143 Конституції України треба розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Отже, прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділені повноваженнями виконавчої влади .

Статтями 113-120 Конституції України визначені виконавчі органи та їх функції, а статтями 140-146 - органи місцевого самоврядування.

У статті 143 Конституції України зазначено, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Таким чином, необхідно було з'ясувати повноваження місцевої ради.

З урахуванням всього вищенаведеного суд доходить наступних висновків.

По-перше, Прокурором, Позивачем, Третьою особою на стороні Позивача не надано суду відповідних нормативно-правових обґрунтувань з відповідними доказами, якими саме повноваженнями органу саме виконавчої влади наділений у спірних правовідносинах орган місцевого самоврядування - Киселівська сільська рада, що, відповідно до п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 у справі N1-1/99, давало б повноваження Прокурору визначити її в якості Позивача у даній справі.

По-друге, дійсно п.2 ст.10 Водного кодексу України передбачено, що до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів.

Разом з тим, статтею 5 Водного кодексу України визначено, що всі водні об'єкти в Україні діляться на об'єкти загальнодержавного і місцевого значення.

Згідно п.2 ч.1 даної статті, підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання, належать до водних об'єктів загальнодержавного значення

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.49 Водного кодексу України:

«Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

· Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення;

· органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.»

З викладеного, вбачається, що регулювання використання води водних об'єктів загальнодержавного значення віднесено до компетенції саме органів державної виконавчої влади, а місцевого значення - органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вищевказаної ч.2 ст.19 Конституції України:

«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.»

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що передбачений п.2 ст.10 Водного кодексу України контроль за використанням і охороною Киселівська сільська рада може здійснювати лише щодо водних об'єктів, віднесених до її відання.

Підпунктом 1 п. «б» ч.1 ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на які посилаються в обґрунтування своїх позицій Прокурор та Третя особа на стороні Позивача, прямо зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать саме делеговані, а не власні (самоврядні), повноваження (п. «а» ст..1 даної статті) здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

При цьому, в даному випадку йдеться про делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, які зазвичай є самостійними юридичними особами, а не безпосередньо самих місцевих рад.

Як зазначено вище, доказів делегування Киселівській сільській раді повноважень органу державної виконавчої влади щодо регулювання використання водних об'єктів саме загальнодержавного значення, в т.ч. і підземних вод, які є джерелом централізованого водопостачання, Прокурором, Позивачем та Третьою особою на стороні Позивача суду не представлено.

Також від Прокурора та Позивача судом витребовувалися:

· нормативно-правове обґрунтування з зазначенням конкретної частини конкретної статті конкретного Кодексу чи Закону, які надають органам місцевого самоврядування право здійснення саме державного контролю шляхом права проведення перевірок, складання відповідних актів перевірок та розрахунків завданої шкоди саме у галузі спеціального водокористування ;

· письмове пояснення з доданням відповідних належних та допустимих письмових доказів, які саме контрольні функції в даному випадку застосовано Киселівською сільською радою: проведено перевірку за складенням відповідного акту перевірки, зроблено розрахунок завданої шкоди тощо.

Таких обґрунтувань та пояснень суду не представлено.

Позовні вимоги Прокурора у даній справі фактично ґрунтуються на матеріалах перевірки, проведеної Державною екологічною інспекцією у Чернігівській області, а не Киселівською сільською радою.

Посилання Прокурора та Третьою особи на ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно якої матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл , селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, судом не приймаються, оскільки витребуваних судом нормативно-правового обґрунтування з доданням відповідних належних та допустимих письмових доказів, що:

1. підземні води, забір яких здійснював Відповідач, належать саме до комунальної, а не загальнодержавної власності;

2. підземні води, забір яких здійснював Відповідач, належать саме до комунальної власності Киселівської сільської ради, а не іншого органу місцевого самоврядування (Чернігівська обласна чи районна ради);

суду не представлено.

Киселівська сільська рада в своїх письмових поясненнях прямо зазначила, що підземні води, забір яких здійснював Відповідач, не належать до комунальної власності Киселівської сільської ради, а відповідно до ст.5 Водного кодексу України належать до загальнодержавної власності.

Таким чином, належних та допустимих письмових доказів, що Киселівська сільська рада є особою, права або охоронювані законом інтереси якої порушені Відповідачем (навпаки Відповідач власним коштом та безкоштовно забезпечував потребу частини даної територіальної громади у воді), або є органом місцевого самоврядування, уповноваженим державою шляхом делегування повноважень органу виконавчої влади здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а отже, що дана Киселівська сільрада є належним Позивачем по справі, Прокурором, Позивачем та Третьою особою на стороні Позивача суду не представлено.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України:

"Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами."

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України:

"Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування."

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України:

«Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.»

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно ч.ч.1-2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України:

"Судовий збір покладається:

· у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

· у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору."

У п.4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змінами) зазначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи, що Прокурором в якості Позивача за даним позовом визначено Киселівську сільську раду Чернігівського району Чернігівської області, суд приходить до висновку, що судовий збір має бути в повному обсязі покладений на Позивача.

Керуючись ст.ст.33, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (вул. Молодіжна, 10, с. Киселівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15530, ідентифікаційний код 04412018) в доход Державного бюджету України (рахунок 31217206783002 в ГУДКСУ у Чернігівській області, МФО 853592, отримувач: УК у м. Чернігові/м.Чернігів/22030001, код ЄДРПОУ 38054398, код бюджетної класифікації доходів 22030001, призначення платежу: ?судовий збір, код 03500068, пункт 2.1?) 6595 грн. 65 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 жовтня 2014 року.

Суддя І.В. Кушнір