Рішення

від 27.10.2014 по справі 2-228/2008

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-228/2008

Провадження № 22-ц/779/2260/2014

Категорія 43

Головуючий у 1 інстанції Бейко М.А.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Ковалюка Я.Ю., Матківського Р.Й.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про втрату права на житло за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Калуського міськрайонного суду від 06 березня 2008 року,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 06 березня 2008 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про втрату права на житло.

Визнано ОСОБА_3 такою, що втратила право на житло в будинку АДРЕСА_1, який зареєстрований на ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, що ухвалено з порушення норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Апелянт свої вимоги обґрунтовує тим, що як можна побачити з свідоцтва про право власності на житловий будинок від 21.11.1990 року він належить не особисто ОСОБА_2, а членам колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_2 Так як на час підготовки та видачі свідоцтва членами колгоспного двору було четверо чоловік, включно з нею, то відповідно всі вони, як на той час являлися так і на даний являються співвласниками житлового будинку. В кінці 1990 році головою двору замість ОСОБА_2 стала саме вона.

Таким чином, оскільки станом на 15.04.1991 року вона проживала у господарстві, яке відносилось до колгоспного двору, то відповідно вона має право власності на частку у майні разом з іншими членами колгоспного двору, в тому числі і старому житловому будинку, а тому як співвласник житлового будинку вона не може бути виселена з нього.

Вислухавши суддю-доповідача, доводи представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи ОСОБА_3 такою, що втратила право на житло в будинку АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив із того, що спірний будинок належить на праві власності позивачу, а ОСОБА_3 не проживає в будинку з липня 1998 року.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що господарство по АДРЕСА_1 з часу його заснування до часу його припинення у законодавчому порядку (колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року з введенням в дію Закону України "Про власність") мало статус колгоспного двору.

Згідно з положеннями ст.120 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним на час виникнення спірних відносин, колгоспний двір є сімейно-трудовим об'єднанням осіб, які використовують на праві спільної власності майно двору для ведення підсобного господарства та сімейних потреб. Сім'я селянина-колгоспника складає основу колгоспного двору, а належність до неї - одна з умов членства в колгоспному дворі.

Відповідно до положень цієї ж статті, майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше пере дане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Статтею 123 ЦК УРСР передбачено, що частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1). при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2). при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3). при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що положення ст.ст. 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, що виникли після введення в дію цього закону. До правовідносин, які виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, а отже спори щодо майна колишнього колгоспного двору мають вирішуватись за нормами, які регулювали власність цього двору, зокрема: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглось після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку у його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

На виконання постанови Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян яким ці будинки належали.

Згідно з Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, затвердженими ЦСУ СРСР 13 квітня 1979 року № 11215, визначення в сільській місцевості громадського типу господарства в погосподарській книзі та відомостей щодо членів колгоспного двору, що має правове значення, було покладено саме на сільські ради.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Як вбачається із свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 21.11.1990 року, спірний жилий будинок належить членам колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_2 (а.с.5). В матеріалах справи наявна також виписка із погосподарської книги господарства ОСОБА_2 за 1986-1990 роки Копанківської сільської ради, в якій зазначено, що в господарстві по АДРЕСА_1 проживали: ОСОБА_2 - голова двору; ОСОБА_3 - онука сестри; ОСОБА_5 - чоловік онуки; ОСОБА_6 - дочка онуки. В 1990 році змінено голову господарства на ОСОБА_3 та рішенням сесії сільської ради їй надано дозвіл на перебудову спірного житлового будинку (а.с.34).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що господарство по АДРЕСА_1 належить на праві власності виключно ОСОБА_2, оскільки згідно наданих документів співвласниками спірного господарства (колгоспного двору)в рівних долях являються четверо чоловік, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, які проживали на час набуття чинності Законом України "Про власність", тобто на 15 квітня 1991 року, у колгоспному дворі. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що згідно вимог закону, статус голови колгоспного двору не дає будь яких переваг особі, яка наділена таким статусом.

На даний час відповідач являється власником частини спірного житлового будинку, в якому не проживає з 1998 року, оскільки після розлучення з ОСОБА_5 переїхала проживати в с. Мостище, Калуського району до нового чоловіка, що нею не заперечується.

Відповідно до пункту 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових права", що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316-319 ЦК України), то власник на підставі статті 391 ЦК України не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема статтями 71, 72, 109, 110, 116 ЖК України.

ОСОБА_3 у встановленому законом порядку не позбавлялась права власності на частину спірного житлового будинку, як і в загальному не змінювався правовий статус господарства після припинення колгоспного двору. В свою чергу це виключає можливість позбавлення її права на житло в спірному будинку у спосіб, який обрав суд, оскільки в цьому випадку не має значення скільки часу відповідач не проживала по АДРЕСА_1.

Враховуючи все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 06 березня 2008 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про втрату права на житло - відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: Я.Ю. Ковалюк

Р.Й. Матківський