Ухвала

від 20.10.2014 по справі 2а-3595/12/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2014 року м. Київ К/800/47763/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Бившевої Л.І. Кошіля В.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013

у справі № 2а-3695/12/1370 (№ 176647/12/9104) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма «ТОТ» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області проскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Тот» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (правонаступником якої є відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.10.2011 за № 0002912300/25894, від 05.01.2012 за № 0000022300/316 та № 0000012300/318.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2012 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03.10.2012 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт № 2433/267/23-1/20790375 від 23.09.2011;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем п.4.1, пп.4.1.1, пп.4.1.6 ст. 4 , п.5.1, пп.5.2.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.3.1 п.11.3, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 355 668 грн., пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 284 535,88 грн., зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за січень 2011 року на суму 2 664 грн., за березень 2011 року на суму 11 298 грн., вимог п.3.1, п.7.39 та п.7.41 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління НБУ України від 15.12.2004 № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, оскільки в авансових звітах відсутні оформлені належним чином розрахункові документи, які б підтверджували факт продажу товарів, надання послуг за готівкові кошти на суму 221,4грн.;

- відповідачем було внесено зміни до акта перевірки від 23.09.2011 за №2433/267/23-1/20790375, а саме: встановлено порушення вимог пп.3.1.1 п.3.1 ст. 3 , пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1, п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 284 535,38 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002902300/25894 від 17.10.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 444 585 грн. (з яких: 355 668 грн. - основний платіж та 88 917 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення №0000022300/316 від 05.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 186 981,40 грн. (з яких: 154 462,3 грн. - основний платіж та 32 519,1 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

3) податкове повідомлення-рішення №0000012300/318 від 05.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 33 026,44 грн.

Відповідач обґрунтовує порушення позивачем вимог податкового законодавства тим, що факт поставок нафтопродуктів на адресу позивача від контрагентів-постачальників ТОВ «Фітеко», ТОВ «Аксиус» та ТОВ «Укроіл» документально не підтверджується з огляду на відсутність доказів транспортування цього товару від названих постачальників.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав доказів реальності здійснення його операцій з контрагентами ТОВ «Фітеко», ТОВ «Аксус», ТОВ «Укроіл» та не спростував висновків податкового органу, наведених в акті перевірки.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подані позивачем докази підтверджують факт реального здійснення спірних господарських операцій, а окремі недоліки певних первинних документів самі по собі не можуть бути безумовною підставою для позбавлення їх сили звітного бухгалтерського документа, а відтак, позбавити покупця права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

У спірному періоді порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість Податковим кодексом України та Законом України «Про податок на додану вартість».

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України, які є тотожними з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом апеляційної інстанції встановлено наступне:

- між ТОВ «ТОТ» та ТОВ «Фітеко» було укладено договір поставки нафтопродуктів №001/КП від 04.01.2010. На виконання умов вказаного договору сторонами було укладено додаткову угоду №4 від 02.04.2010, доповнення до додаткової угоди від 03.04.2010, якими досягнуто істотні умови договору поставки: найменування товару - дизельне пальне; кількість товару 60 тон +\- 10 %, поставлено по факту 59,990 тон; вартість товару - 7 130 грн. в т.ч. ПДВ за одну тону, оплачено 02.04.2010; умови поставки - CPT ст.Підзамче.; дата поставки - 10 днів з дати оплати товару;

- між ТОВ «ТОТ» та ТОВ «Аксиус» було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №002/10/2010 від 04.10.2010. На виконання умов вищевказаного договору сторонами було укладено додаток №1 від 07.10.2010 до вказаного договору та доповнення до додатку від 08.10.2010, якими досягнуто істотні умов договору поставки: найменування товару - дизельне пальне; кількість товару 60 тон, поставлено по факту 47,153 тон; вартість товару - 7 480 грн. в т.ч. ПДВ за одну тону, оплачено 08.10.2010; умови поставки - CPT ст. Підзамче; дата поставки - 10 днів з дати оплати товару;

- між ТОВ «Фірма «ТОТ» та ТОВ «Укроіл» було укладено договір зберігання №10/01.01/2 від 01.01.2010, за змістом якого ТОВ «ТОТ» зобов'язувався приймати на зберігання нафтопродукти ТОВ «Укроіл». У подальшому прийняті від ТОВ «Укроіл» на зберігання нафтопродукти були придбані ТОВ «ТОТ» у ТОВ «Укроїл» на підставі договору поставки нафтопродуктів №ДГВП-65/л від 30.11 2010.

Досліджуючи подані позивачем докази на підтвердження правомірності формування сум валових витрат та податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з вищеназваними контрагентами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо підтвердження факту отримання позивачем товару від вказаних контрагентів та факту оплати отриманого товару, так як згідно умов Інкотермс 2000 - CPT (Carriage Paid To) «Перевезення сплачене до» означає, що продавець сплачує фрахт за перевезення товару до вказаного місця призначення, отже, в ціну товару включено вартість доставки до ст.Підзамче. Крім того, за умовами укладених додаткових угод та додатків до вищевказаних договорів відправником визначено ТОВ «УкрРосТрансОіл», оскільки, з листа ТОВ «Фітеко» від 20.04.2012 судом встановлено, що ТОВ «УкрРосТрансОіл» є надавачем послуг із завантаження та оформлення залізничних накладних з ЛПДС Новоград-Волинський. Таким чином, сторонами вищевказаних договорів визначено, що відправником товару для ТОВ «Фірма «ТОТ» за договором є ТОВ «УкрРосТрансОіл».

Щодо господарських відносин ТОВ «Фірма «ТОТ» та ТОВ «Укроіл» в частині поставки нафтопродуктів, судом апеляційної інстанції встановлено, що товар від ТОВ «Укроіл» на ТОВ «Фірма «ТОТ» постачався на умовах EXW-резервуар нафтобази зберігання, а отже, право власності на нафтопродукти переходило без його транспортування, оскільки на момент його реалізації такі нафтопродукти перебували в резервуарах ТОВ «Фірма «ТОТ» на зберіганні, що свідчить про відсутність необхідності в оформленні товарно-транспортних накладних.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про підтвердження позивачем факту поставки нафтопродуктів за договорами, укладеними позивачем з ТОВ «Фітеко», ТОВ «Аксиус» та ТОВ «Укроіл».

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який не погодився з твердженням суду першої інстанції, що прийняття нафтопродуктів за умовами укладених договорів має підтверджуватися виключно товарно-транспортними накладними, дорожніми відомостями, специфікаціями тощо, складання яких передбачено положеннями Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України №281/171/578/155 від 20.05.2008, оскільки метою складання зазначених документів є визначення кількісних та якісних характеристик нафтопродуктів. Крім того, їх відсутність не впливає на формування валових витрат позивача, зокрема, на дату збільшення валових витрат згідно пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що до кожної поставки нафтопродуктів укладались додаткові угоди, в яких зазначено: назву товару, станцію відправлення та призначення, кількість товару, ціна, строки поставки.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено факт реалізації позивачем товару, придбаного у ТОВ «Фітеко», ТОВ «Аксиус» та ТОВ «Укроіл».

Виписані контрагентами позивача податкові накладні були включені останнім до податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідний період, що відображено в реєстрі отриманих податкових накладних.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, якими регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит та на включення відповідних сум до валових витрат за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши факт реального здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суд повно встановив обставини у справі та надав їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Л.І. Бившева

В.В. Кошіль