Рішення

від 23.10.2014 по справі 910/17670/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17670/14 23.10.14 За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "ОМІС"

до товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-МЕТАЛ"

про стягнення 14 002,01 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Завойко Ю.О.(дов. від 10.09.2014)

Від відповідача не з"явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

21.08.2014 до господарського суд м. Києва надійшла позовна заява ТОВ "Торгівельний будинок "Оміс" до ТОВ "Ресурс-метал" про стягнення 14 002,01 грн.

Ухвалою від 27.08.2014 було порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд в засіданні на 19.09.2014 о 11:00 та задоволено клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12.09.2014 позивача подав клопотання про відкликання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про безпосередню участь у господарському засіданні.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.09.2014 суд задовольнив клопотання про відкликання клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та про безпосередню участь у господарському засіданні, розгляд справи відклав на 25.09.2014.

Представник відповідача в судове засідання 25.09.2014 не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання про витребування додаткових доказів по справі та подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

В судове засідання 25.09.2014 прибув представник позивача та дав пояснення по справі.

Розгляд справи відкладено на 07.10.2014.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 07.10.2014 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи було відкладено на 23.10.2014.

В судове засідання 23.10.2014 прибув представник позивача, дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 23.10.2014 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України).

Як встановлено частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Також у відповідності до положень ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлення.

Судом встановлено, що за усною домовленістю між товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (далі позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал»(далі відповідач) 28.01.2014 було досягнуто усної домовленості про поставку наступного товару: рулон металу 05x100 х/к у кількості 5,800 тон на суму 39440,03 грн., в т.ч. ПДВ.

На підтвердження досягнутої усної домовленості 29.01.2014 відповідач надіслав на адресу позивача рахунок - фактуру № РМ-0004828 від 28.01.2014 на оплату вищевказаного товару на суму 39440,03 (тридцять дев'ять тисяч чотириста сорок) грн 03 коп з ПДВ.

29.01.2014 TOB «ТБ «ОМІС» здійснило 100% передоплату за товар у кількості (вагою) 5,800 тн на суму 39 440,03 (тридцять дев'ять тисяч чотириста сорок) грн. 03 коп., що підтверджується платіжним дорученням №13536 від 29.01.2014.

TOB «РЕСУРС - МЕТАЛ» відвантажив товар та 06.02.2014 самостійно доставив його на склад TOB «ТБ «ОМІС», про що свідчить видаткова накладна № РМ - 0000153 від 04.02.2014.

06.02.2014 о 10-00 год. товар був поставлений на склад Покупця за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, літ «3А-1» прим № 78 (склад TOB «ТБ «ОМІС»).

Приймання товару позивачем було здійснено візуально, без перевірки його кількості. Товар був скріплений металевими стрічками, на ньому містився ярлик виробника з позначенням ваги - 5800 кг Як зазначив позивач, для здійснення реальної перевірки ваги представник продавця не мав можливості затриматись, з його слів дуже квапився.

В подальшому TOB «ТБ «ОМІС» під час самостійного здійснення процедури перевірки ваги зважило поставлений рулон металу без відкривання упаковки При цьому зважуванні було встановлено, що замість замовленої, оплаченої і зазначеної в видатковій накладній ваги - 5, 800 тон, у рулоні разом з кріпленням та дерев'яними брусками виявлено вага - 3,860 тон.

Після встановлення цього факту, Позивачем було зупинено процедуру приймання і оприбуткування товару. Товар не розпаковувався, металеві стрічки не знімались, з дерев'яного піддону (тари) не знімався.

Позивачем направлено на адресу TOB «Ресурс- метал» (згідно відомостей СДР ЮО та ФОП) та адресу ПАТ ММК ім.Ілліча (лідприємство-виробник) відповідні повідомлення щодо попереднього встановлення факту недопоставки товару та з пропозицією забезпечити участь представників у процедурі перевірки кількості та приймання товару за кількістю Процедуру перевірки кількості та приймання товару було вказано на 09.04.2014 на складі покупця (TOB «ТБ «Оміс»), за місцем знаходження товару. Зазначене повідомлення було отримано відповідачем

З метою підтвердження обставин недопоставки товару було замовлено у відповідній організації (Харківська ТПП) експертизу перевірки кількості товару, отриманого від TOB «Ресурс- Метал». Зазначену експертизу проведено в порядку ч.1 ст.11 Закону України «Про торгово-промислові палати», яка дозволяє відповідним ТПП проводити експертизу з перевірки кількості (ваги) товару. Оплата вартості експертизи склала 810 грн. Зазначені витрати на проведення експертизи є збитками позивача (в розумінні ст. 22 ЦК України).

09.04.2014 було проведено процедуру перевірки кількості товару та приймання товару, за наслідками якої був складений відповідний акт.

Як вбачається з матеріалів справи, представники підприємства-постачальника (TOB «Ресурс-Метал») не забажали брати участь, повідомлень не надсилали.

Під час перевірки кількості було встановлено неповну поставку товару, невідповідність кількості поставленого товару товаросупровідному документу - видатковій накладній № РМ - 0000153 від 04.02.2014. У дійсності товар був поставлений у кількості 3,860 тн. Про що було складено відповідний акт.

Відповідно до ст.670 ЦК України Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

07.05.2014 на адресу TOB «Ресурс-Метал» було надіслано вимогу про поставку (допоставку) товару у кількості 1,940 тн. Зазначену вимогу було отримано Відповідачем 16.05.2014.

Проте, протягом 7 днів зазначену вимогу щодо поставки недопоставленого товару не було виконано Відповідачем.

В зв'язку з цим, позивач скористався положеннями ч.2 ст.693 ЦК України.

Відповідно до 4.2 ст.693 ЦК України якщо подавець отримав попередню оплату і не виконав зобов'язання з поставки товару, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати.

02.06.2014 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення частини передоплати в сумі 13192,01 грн. в т.ч. ПДВ.

Зазначену вимогу було отримано відповідачем 12.06.2014, але не було виконано.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, на що суд зазначає наступне:

Відповідач в своєму відзиву на позов зазначає про постачання двох рулонів металу, загальною вагою 5800 кг.

Отже Відповідач цим фактично визнав в своєму відзиві на позов, що наявний у позивача рулон металу, відносно якого проводився огляд і експертиза ваги - не відповідає вазі, зазначеній в видатковій накладній №РМ-0000163 від 04.02.2014.

Відповідно до ч.1 ст.35 ГПК України «Обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання».

Відповідач посилається на обставину ніби-то постачання двох рулонів металу загальною вагою 5,8 тн. Зазначене спростовується наступним:

На наявному рулоні є бирка заводу-виробника, яка містить позначення про вагу продукції - 5800 кг. Зазначену обставину Відповідачем не спростовано будь-якими доказами.

У тому разі, якщо б надумані заперечення представника Відповідача були б обґрунтовані належними доказами - кожний рулон мав би свою власну бирку із зазначенням власної ваги. Отже було б дві бирки, які б у сумі складали 5800 кг. Однак Відповідач не спростував наявність тільки однієї бирки на продукції. Доказів того, що Позивач міг би замовити собі окрему бирку на заводі-виробнику спеціально для висування претензій Відповідачу - Відповідачем не надано.

З приводу безпідставних заперечень щодо поставки двох рулонів металу позивач зазначив наступне: позивач у дійсності орендує складські приміщення за адресою: м.Харків, вул..Киргизька, 19. (копія договіру оренди додається). Власником складу також надаються послуги з навантаження-розвантаження продукції (товарів), які отримуються або відвантажуються TOB «ТБ «ОМІС» (копія відповідного договору надана до матеріалів справи).

Згідно з довідкою власника складу. ФОП ОСОБА_2 06.02.2014 було здійснено розвантаження тільки одного рулону металу - продукції, що надійшла на склад TOB «ТВ «ОМІС», більш ніяких розвантажувальних робіт в цей день не проводилось.

Довідкою від імені TOB «ТБ «ОМІС» та письмовими поясненнями штатного працівника TOB «ТБ «ОМІС» підтверджується, що 06.02.2014 здійснювалось розвантаження тільки одного рулону металу, що надійшов від TOB «Ресурс-Метал».

Видаткова накладна, складена Відповідачем, також не містить будь-якого позначення про постачання металу в двох рулонах, а зазначає лише всю кількість товару.

Отже заперечення Відповідача є надуманими, безпідставними та бездоказовими.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, з метою належного врегулювання спору позивач пропонував відповідачу та представнику заводу-виробника взяти участь в огляді, зважуванні і проведенні експертизи ваги поставленого рулону металу із биркою виробника. Відповідач отримав відповідні запрошення, але відмовився надіслати представника і взяти участь в цих процедурах.

З приводу строків звернення до Відповідача щодо виявлення неповної ваги продукції суд зазначає наступне:

08.02.2014 позивачем було надіслано на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення повідомлення від 07.02.2104 за вих. № 18 про необхідність виклику представника відповідача у зв'язку із встановленою недопоставкою товару. Зазначене повідомлення стосувалось товару, який був отриманий позивачем 06.02.2014 від відповідача. На дане повідомлення відповідачем була надіслана відповідь позивачу від 14.02.2014 за вих. № 14/02-03, згідно з якою відповідач фактично відмовився від направлення свого представника для складання акту у зв'язку із невідповідністю ваги поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст. 688 ЦК України, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Отже в термін, передбачений відповідно до діючого законодавства (а саме в розумний строк), позивач направив відповідачу повідомлення про фактичну нестачу продукції, однак відповідач дане повідомлення проігнорував.

15.02.2014 позивачем знову була надіслана на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення претензія про заміну вказаного товару або повернення суми, сплаченої за товар, а саме 39440,03 грн, відповідно до якої позивач вимагав замінити фактично поставлений товар на товар з належною вагою, або повернути кошти, сплачені за товар. відповідачем вказана претензія була залишена без відповіді.

Зазначені обставини підтверджують добросовісність дій позивача щодо дотримання умов господарювання, забезпечення участі відповідача у перевірці ваги товару.

За вказаних обставин, надуманими та бездоказовими є твердження відповідача щодо поставки двох рулонів металу.

Крім того, 24.09.2014 відповідачем під час розгляду справи було подане клопотання про зобов'язання позивача надати акт відповідального зберігання металопрокату, відвантаженого згідно видаткової накладної № РМ-0000153 від 04.02.2014.

З пояснень представника позивача вбачається, що 04.01.2010 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір оренди № 2-10А, відповідно до якого (п. 1.1.) Орендодавець - ФОП ОСОБА_2 зобов'язується передати Орендареві - Позивачу в строкове платне користування, а Орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування приміщення, що визначені у цьому договорі; орендар зобов'язується також сплачувати орендну плату. Цієї ж дати на виконання Сторонами вказаного договору оренди був складений акт прийому-передачі нежитлових приміщень, поданих в оренду. Отже між власником нежитлових приміщень та TOB «Торгівельний будинок «Оміс» був укладений договір щодо надання в оренду приміщень, а не надання послуг зі зберігання товарів. За своїм правовим змістом та порядком регулювання договір оренди не передбачає складання будь-яких актів відповідального зберігання відносно товарів, які зберігає Орендар в орендованому приміщенні.

08.01.2014 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір про надання послуг № 8/01-11-ТД, відповідно до якого (п. 1.1.) виконавець послуг- ФОП ОСОБА_2- приймає на себе зобов'язання з надання послуг Замовнику (Позивачу) по навантаженню-розвантаженню товарів (продукції) Замовника, а саме: навантаження або розвантаження транспортних засобів Замовника та/або його постачальників/покупців: внутрішнє переміщення (транспортування) вантажів від транспорту, який розвантажується до Складу Замовника. Згідно п.1.1 договіру місцезнаходження Складу є наступне: м. Харків, вул.. Киргизька, 19, приміщення № 78, 82- 85, 87. У відповідності з даним договором про надання послуг 02.10.2014 ФОП ОСОБА_2 була надана відповідь на запит позивача відносно обсягу наданих послуг 06.02.2014, у якій чітко вказано, що 06.02.2014 від позивача поступала заявка на розвантаження однієї машини з одним рулоном листового металу. Зазначений обсяг робіт (послуг) був виконаний, один рулон листового металу був розвантажений. Більше ніяких послуг в цей день не надавалось.

За своїм правовим регулюванням вказаний договір про надання послуг також не передбачає складання актів відповідального зберігання, оскільки такі послуги не надаються Виконавцем.

Враховуючи вищезазначені обставини та подані на їх обґрунтування письмові докази, додаткові письмові пояснення позивача - повністю спростовуються твердження відповідача про те, що позивачу необхідно надати акт відповідального зберігання.

Станом на день розгляду справи відповідач не повернув позивачу суму попередньої оплати за непоставлений товар і на даний час ця заборгованість становить 13 192,01 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пленумом вищого господарського суду роз'яснено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Необхідно звернути увагу на те, що підставою позову є безпідставненабуття майна відповідачем, збереження його у себе за рахунок позивача без достатньої правової підстави та користування цими коштами.

Предметом позову є повернення безпідставно набутого та збереженого майна відповідачем та сплата процентів за користування коштами.

Зазначені взаємовідносини регулюються главою 83 Цивільного кодексу України (ст. 1212 - 1215) і належать до недоговірних зобов'язань. Ст. 1212 ЦК України передбачено:

- Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

- Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

- Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відносини з приводу безпідставного набуття та збереження майна (не договірні) відрізняються за правовою природою від відносин з приводу виконання договору (договірних) і регулюються різними правовими нормами.

Суд зазначає, що між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги , якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави регулюється Главою 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, суд вважає доведеним факт користування відповідачем коштами позивача без достатніх на те підстав, а отже, суд вважає, що факт наявності основного боргу у відповідача перед позивачем в сумі 13 192,01 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем належним чином не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 13 192,01 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, в силу ст. 22 ЦК України підлягає стягненню з відповідача оплата вартості експертизи в сумі 810,00 грн. Зазначені витрати на проведення експертизи є збитками позивача.

Частина 4 ст. 611 ЦК України, серед правових наслідків, що настають у разі порушення стороною зобов'язання, визначає також відшкодування збитків.

Згідно з ч.1 ст. 623 ЦК України боржник, Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права та інтереси якого порушено, у тому числі не одержані стороною доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання, або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення відповідно до ст. 225 ГК України, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 216 ГК потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі, тобто обов'язок відшкодування збитків прямо випливає з положень закону, тому не потребує додаткового узгодження між сторонами договірних відносин саме право на відшкодування збитків.

Згідно із ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, тобто стягнення збитків є законним.

Суд також зазначає, що щодо розміру збитків, то жодних доказів, що спростовують цифру наведену в ній, відповідач не надав. Згідно із ст. 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав жодних доказів щодо своїх заперечень проти розміру збитків позивача.

Відповідно до ст. ст. 33, 43, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "ОМІС" задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РЕСУРС-МЕТАЛ" (04214, м. Київ, вул. Північна, буд. 6, літ. А1, код ЄДРПОУ 38833498) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "ОМІС" (61106, м. Харків, вул. Плиткова, буд. 12, оф. 9, код ЄДРПОУ 34332418) суму попередньої оплати в розмірі 13 192 (тринадцять тисяч сто дев'яносто дві) грн. 01 коп., збитки в сумі 810 (вісімсот десять) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 28.10.2014