Постанова

від 14.01.2015 по справі 910/17670/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2015 р. Справа№ 910/17670/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Смірнової Л.Г.

Чорної Л.В.

при секретарі: Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Завойко Д.І., представник за довіреністю б/н від 10.09.2014р.;

від відповідача: не з'явився;

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. (підписано - 28.10.2014р.)

у справі №910/17670/14 (суддя: Головатюк Л.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ»

про стягнення 14 002,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» (далі - відповідач) про стягнення 14002,01грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2014р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Правове обґрунтування позову здійснене з посиланням на загальні положення норм зобов'язального права та ст. ст. 670, 693 ЦК України.

Позовні вимоги умотивовані тим, що позивач, як покупець, здійснивши 100% передоплату за товар, отримав 3,860 тон. від відповідача замість замовленої, оплаченої і зазначеної в видатковій накладній ваги - 5,800тон. продукції. Під час перевірки кількості було встановлено неповну поставку товару, невідповідність кількості поставленого товару товаросупровідному документу - видатковій накладній №РМ - 0000153 від 04.02.2014р., про що було складено відповідний акт. Після встановлення цього факту позивачем було зупинено процедуру приймання і оприбуткування товару та направлено претензію про заміну товару або про повернення сплачених за нього грошових коштів. Відповідачем вказаних вимог не виконано, у зв'язку з чим позивачем було подано позовну заяву про стягнення 13 192,01 грн. суми попередньої оплати, як безпідставно отриманих грошових коштів, та стягнення збитків у розмірі 810,00грн., оплачених позивачем за проведення експертизи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» позовні вимоги не визнало, вказувало, що після ретельного зважування в присутності представника відповідача та перевірки ним фактичної ваги товару була підписана видаткова накладна №РМ-0000153 від 04.02.2014р. Разом з тим відповідач вказував, що оскільки на момент пред'явлення товару для проведення експертизи пройшло два місяці і умови відповідального зберігання металопрокату позивачем не підтверджені, то висновки експерта слід оцінювати критично, адже видаткова накладна про постачання та прийняття покупцем на склад двох рулонів металу загальною вагою 5800 кг підписана уповноваженою особою покупця, і свідчить про належне виконання відповідачем умов договору по поставці товару та засвідчує належне виконання постачальником умов щодо асортименту, кількості, якості та вартості товару узгоджених з покупцем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17670/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» суму попередньої оплати в розмірі 13 192 грн. 01 коп., збитки в сумі 810 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 1827 грн. 00 коп.

За оцінкою місцевого господарського суду, обов'язок по поверненню попередньої оплати товару у розмірі 13 192,01грн., як безпідставно отриманих грошових коштів, у відповідача виник на підставі того, що останній поставив позивачу товар не в повному обсязі. Так йому поставлено лише один рулон металу вагою 3,860 кг, тоді як рахунок-фактура виписаний на поставку металу вагою 5800кг. Водночас видаткова накладна не містить будь-якого позначення про постачання металу в двох рулонах, а містить зазначення лише про всю кількість товару. За висновком місцевого господарського суду покупець, який здійснив попередню оплату у розмірі 39 440,03 грн. за метал обсягом 5800кг вправі вимагати повернення вартості недопоставленого товару. Поряд з цим, господарський суд задовольнив вимоги позивача про стягнення 810,00 грн. збитків у порядку ст. 22 ЦК України, які були понесені позивачем за проведення експертизи по встановленню відповідності фактичної кількості поставленого товару згідно видаткової накладної щодо рахунку-фактуру.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17670/14 та відмовити у задоволенні позову повністю.

У доводах апеляційного оскарження відповідач зазначав, що оскаржуване рішення підлягає обов'язковому скасуванню з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими та неповного дослідження судом обставин справи, що мають значення для справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17670/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя), судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.11.2014р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» у справі №910/17670/14 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Кропивна Л.В., судді: Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд справи на 10.12.2014р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2014р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 14.01.2015р. у зв'язку з неявкою представників відповідача.

У судовому засідання 14.01.2015р. представник позивача надав колегії суддів для огляду оригінал видаткової накладної №РМ - 0000153 від 04.02.2014р., копію якої представник позивача додав до матеріалів справи супровідним листом.

У судове засідання 14.01.2015р. представники відповідача повторно не з'явились. Про час та місце судового засідання відповіач був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №6100127812264 (вх.№09-33/45967 від 29.12.2014р.), проте останній своїми процесуальними правами на участь у судовому засіданні не скористався, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Відповідно до ч.3 ст.22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Крім того, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки, сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 14.01.2015р. за відсутності представників відповідача.

У судовому засіданні 14.01.2015р. представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як підтверджується матеріалами справи, 28.01.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (надалі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Метал» (надалі - відповідач, продавець) була досягнута домовленість про поставку наступного товару: рулон металу 05x100 х/к у кількості 5,800 тон на суму 39440,03 грн., в т.ч. ПДВ.

29.01.2014р. на підтвердження цієї домовленості продавець надіслав на адресу покупця рахунок - фактуру №РМ-0004828 від 28.01.2014р. на оплату вищевказаного товару на суму 39440,03 (тридцять дев'ять тисяч чотириста сорок) грн 03 коп з ПДВ. У цей же день TOB «ТБ «ОМІС» здійснило 100% передоплату за товар у кількості (вагою) 5,800 кг на суму 39 440,03 (тридцять дев'ять тисяч чотириста сорок) грн. 03 коп., що підтверджується платіжним дорученням №13536 від 29.01.2014р.

06.02.2014р. TOB «РЕСУРС - МЕТАЛ» самостійно доставило товар на склад TOB «ТБ «ОМІС», за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, 19, літ. «3А-1» прим. №78, та відвантажило товар 5,800 кг на суму 39 440,03грн., про що свідчить видаткова накладна №РМ - 0000153 від 04.02.2014р.

Спір, як встановлено судом апеляційної інстанції, виник внаслідок невідповідності кількості фактичного поставленого товару товарно-транспортному документу - видатковій накладній №РМ-0000153 від 04.02.2014р.

Звертаючись до господарського суду з позовом про повернення вартості недопоставленого товару і посилаючись, при цьому, на ст. ст. 670, 693 ЦК України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» вважало, що набуло права вимагати повернення отриманої продавцем попередньої оплати за товар, яка була сплачена позивачем згідно рахунку-фактури. За твердженням позивача ним була виявлена розбіжність між кількістю товару, який позивачем був оплачений, та фактичною кількістю поставленого відповідачем товару. Крім того позивач заявив збитки у порядку ст. 22 ЦК України у розмірі 810,00 грн., які були понесені позивачем за проведення експертизи по встановленню відповідності фактичної кількості поставленого товару.

Місцевий господарський суд визнав законними вимоги позову та визначив правову природу коштів, на які не було передано товар, як безпідставно отримані постачальником. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що у зв'язку з недопоставленою кількостю товару, позивач набув право вимоги на повернення коштів, сплачених ним в якості передоплати за неотриманий, але попередньо оплачений товар на підставі ст. 1212 ЦК України.

Утім, судова колегія із такими висновками місцевого господарського суду погодитися не може, оскільки вони суперечать актам цивільного законодавства.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Місцевий господарський суд неправомірно одночасно застосовував норми зобов'язального права та ст. 1212 ЦК України та не врахував, що відповідні правовідносини сторін регулюються положеннями частини другої статті 712 та частини першої статті 670 ЦК України.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору укладеного у спрощений спосіб, згідно умов якого позивач перерахував відповідачу грошові кошти.

Як вбачається з видаткової накладної №РМ-0000153 від 04.02.2014р., що посвідчена обома сторонами - постачальником та покупцем, TOB «РЕСУРС - МЕТАЛ» відвантажило, а TOB «ТБ «ОМІС» отримало товар 5,800 кг на суму 39 440,03грн.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що спірні грошові кошти отримані відповідачем в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі без доведення позивачем факту необхідності застосування положень ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України в частині повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні, тому що ці норми можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов'язального господарського права).

Відповідно до частини другої ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 669 ЦК України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Згідно з частиною першою ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Однак, згідно статті 688 ЦК України покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповідних вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покупцем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.

За твердженням позивача, після прийняття ним товару та самостійного здійснення процедури перевірки ваги товару, товар був зважений і виявлено , що замість замовленої, оплаченої і зазначеної в видатковій накладній ваги - 5, 800 тон, у рулоні разом з кріпленням та дерев'яними брусками виявлено - 3,860 тон.

Пізніше, 09.04.2014р., на складі покупця TOB «ТБ «Оміс», де весь час знаходився товар, була проведена процедура перевірки кількості товару в присутності представників Харківська ТПП та представників позивача, про що був складений акт (а.с. 34-36, т. 1). Представники підприємства-постачальника (TOB «Ресурс-Метал») не взяли участі у перевірці товару і повідомлень про неможливість прибути до покупця не надсилали.

Процедура перевірки кількості поставленого товару була здійснена по збігу двох місяців з дати поставки, тобто у строк, який не можна визнати розумним, адже зважаючи на характер і призначення товару його вага мала бути виявлена при зважуванні у момент прийняття товару покупцем.

Посилання позивача на те, що отримання товару відбувалось при проведенні візуального огляду та не здійснювалось зважування товару, є неспроможними, оскільки розбіжність в масі (кількості) товару не є скритими обставинами. Разом з тим, відповідно до чинного законодавства саме на покупця покладається обов'язок перевірити кількість товару, який він отримує, вказані обставини повинні встановлюватись при прийнятті товару, а не при проходженню значного проміжку часу, тоді як прийнятий покупцем товар весь цей час перебував на його складі.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції про те, що витрати позивача на проведення експертизи для встановлення нестачі товару у розмірі 810,00грн., є збитками, не відповідають положенням норм матеріального права, оскільки ці витрати не пов'язані із порушенням відповідачем свого зобов'язання.

Відшкодування збитків регламентується п. 4 ст. 611 ЦК України, у якій йдеться про те, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди. Збитками є: 1) витрати, яких зазнала особа у зв'язку зі знищенням своєї речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних умов та обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Однак, зобов'язання боржника відшкодувати збитки, заподіяні невиконанням чи неналежним виконанням зобов'язання, який виник з договору, відрізняється від правового інституту позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Вказане розмежування підстав відповідальності пов'язане з тим, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагенти по договорам, а за позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка його спричинила, за винятком відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду, на якому ґрунтується оскаржуване рішення у справі, є необґрунтованим та неправомірним.

Крім того, відсутні підстави для застосування до відповідача такого заходу відповідальності, як відшкодування збитків. За змістом ст. 22, ст. 614, ст. 623 ЦК та ст. 226 ГК України для відшкодування збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: порушення зобов'язання, збитки, причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками, вина.

Між проведенням експертизи та її оплатою відсутній причинний зв'язок з поставкою товару.

За таких обставин справи рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову повністю, а апеляційна скарга відповідача по справі - задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача у справі за розгляд справи у суді першої та другої інстанцій.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17670/14 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2014р. у справі №910/17670/14 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» про стягнення 14 002,01 грн. відмовити повністю.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний будинок «ОМІС» (61106, м. Харків, вул. Плиткова, буд. 12, оф. 9, код ЄДРПОУ 34332418) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРС-МЕТАЛ» (04214, м. Київ, вул. Північна, буд. 6, літ. А1, код ЄДРПОУ 38833498) 913 (дев'ятсот тринадцять) гривень 50 коп. за подання апеляційної скарги.

5.Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

6.Матеріали справи №910/17670/14 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Л.Г. Смірнова

Л.В. Чорна