Ухвала

від 21.10.2014 по справі 2а-1870/5456/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 р.Справа № 2а-1870/5456/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Жигилія С.П.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2014р. по справі № 2а-1870/5456/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс" (далі по тексту - позивач, ТОВ «АК «Автолюкс») звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах Сумської області ДПС), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000022250/0/871 від 30.03.2012 року про зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 3291129 грн. та № 0000012250/0/873 від 30.03.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 252600 грн. і застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9332 грн., а всього 261932 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс" до Державної податкової інспекції у м. Сумах про скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суд від 27.11.2012 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2012р. по справі № 2а-1870/5456/12 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.04.2014 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суд від 27.11.2012 року по справі № 2а-1870/5456/12 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В ухвалі від 22.04.2014 року Вищим адміністративним судом зазначено, що при постановлені рішення судами попередніх інстанцій не було досліджено усі первинні документи, зокрема, договори зберігання ТМЦ, укладеними постачальником (ТОВ "Автоком") з ПВГІ "Центр - Сервіс", згідно яких, місце зберігання співпадає у фактичним місцезнаходженням позивача, не досліджено наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку - не було досліджено обумовленість цілям господарського характеру придбання позивачем ТМЦ та рух придбаного товару в подальшому у господарській діяльності, використання якого могло мати позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку тощо, та залишено поза увагою вид діяльності Товариства (позивача). Також, вказав, що суди не спростували доводи позивача про те, що у ході проведення перевірки на вимогу державного податкового органу поставлений товар був наданий для проведення інвентаризації ТМЦ, що відображено у акті перевірки (а. 22 акту), що всі ТМЦ, крім тих, що реалізовані, знаходяться на складі підприємства, а також залишили поза увагою, що позивач у відповідності до положень пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97- ВР "Про податок на додану вартість" у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин задекларував податковий кредит за першою подією - дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Також, зазначив, що відсутність товарно - транспортних накладних не є беззаперечним висновком, який би надавав підстави стверджувати про завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не договорами поставки, які були укладені позивачем з відповідним суб'єктом господарювання. Отже, вказав на те, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовані обставини по справі не досліджено всіх доводів сторін, а також помилково застосовано положення Податкового кодексу України, кий набрав чинності з 01.01.2011 року, до правовідносин, які виникли у 2010 році.

Частиною 5 ст. 227 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Отже, в даному апеляційному провадженні справа розглядається з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 року по справі №2а-1870/5456/12 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.03.2012 року №0000022250/0/871 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 329 129грн.00коп.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.03.2012 року №0000012250/0/873 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 261 932грн.00коп., з яких 252 600грн. - за основним платежем та 9332грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс" сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2188 гр.00коп.

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2014 року по справі №2а-1870/5456/12 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначив про порушення судом першої інстанції вимог ч.2, 3 ст.159 КАС України, п.п. 198.2, 198.3 ст. 198 ПК України, п.201.7, п.201.10 ст. 201ПК України. Вказав на не підтвердження реальності здійснення господарський операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Автоком". Вважає, що операції із придбання ТМЦ у ТОВ "Автоком" мали безтоварний характер, товар фактично не перевозився і не зберігався. Вказав на відсутність товарно-транспортних накладних у позивача та вважає, що відповідно до наданих документів не вбачається можливим встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного. Стверджує, що діяльність позивача не передбачає торгівлю автомобільними запчастинами та аксесуарами. Вказав на правомірність висновків, викладених в акті перевірки позивача, відповідно до яких позивачем занижено суму податку на додану вартість всього на суму 252600 грн., в тому числі за листопад 2010 р. в сумі 20295грн., за грудень 2010 року в сумі 17027 грн., за січень 2011 року в сумі 188244 грн., за лютий 2011 року в сумі 5063 грн., за березень 2011 року в сумі 21971 грн., а також завищено суму від'ємного значення ПДВ на суму 329129 грн. Таким чином, з огляду на фіктивність укладених правочинів, вважає, що позивач не мав права на віднесення сум податку до податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Автоком" у вищезазначених періодах. З огляду на викладене вказує на правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивач, у надісланих поясненнях на апеляційну скаргу, з викладених підстав, вказав на реальність господарської операції із його контрагентом, у зв`язку з чим, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Надіслав клопотанням з проханням розглянути справу у у відсутність його представника.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільна компанія "Автолюкс" зареєстровано як суб'єкт підприємницької діяльності за адресою: в м. Суми, за адресою вул. Кірова, 162, що підтверджується копією довідки "АА № 309826" з ЄДРПОУ (т.1 а.с 65).

На підставі направлень від 03.02.2012 року № 463, № 464, № 465 ДПІ в м. Сумах проведено планову виїзну перевірку ТОВ "АК "Автолюкс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 07.10.2010 року до 31.12.2011 року та іншого законодавства за період з 07.10.2010 року до 31.12.2011 року, за результатам якої складено акт № 1370/235/37283175/21.

Із копії даного акту перевірки (т. 1а.с. 28- 7-34) вбачається, що контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем п.198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість всього на суму 252600 грн., в тому числі за листопад 2010 р. в сумі 20295грн., за грудень 2010 року в сумі 17027 грн., за січень 2011 року в сумі 188244 грн., за лютий 2011 року в сумі 5063 грн., за березень 2011 року в сумі 21971 грн. Також завищено суму від'ємного значення ПДВ на суму 329129 грн.

На підставі вказаного акту перевірки ДПІ в м. Сумах винесені податкові повідомлення-рішення від 30.03.2012 року № 0000022250/0/871 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість 329129 грн. (т.1 а.с.49), та № 0000012250/0/873 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 261932 грн., із них за основним платежем 252600 грн. і 9332 грн. складають штрафні (фінансові) санкції (т. 1 а.с.50)

10.04.2012 року Голові Державної податкової служби Сумської області позивачем подано скаргу на вказані податкові повідомлення-рішення, однак, рішенням Державної податкової служби Сумської області від 06.01.2012 року дані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями від від 30.03.2012 року № 0000022250/0/871 та №000012250/0/873, ТОВ "АК"Автолюкс" звернулось до суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач при винесенні вказаних податкових повідомлень - рішень діяв не в межах наданих повноважень та не у спосіб, передбачений Конституцією та Законами України.

Так, судом першої інстанції зазначено, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Автоком" підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, укладеним договором, платіжними дорученнями, а податковим органом не надано доказів того, що спірні операції позивачем не проводились. Вказано на відсутність потреби транспортувати товар, оскільки товар, що поставлявся покупцю знаходився на відповідальному зберіганні в складському приміщенні нежитлової будівлі, площі якої також орендує і позивач. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування на їх підставі суми податку на додану вартість та суми податку на прибуток.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято ДПІ у м. Сумах на підставі висновків відповідача про безтоварний характер господарських операцій позивача та його контрагентом, спрямованими на штучне формування податкового кредиту, оскільки згідно з податковою базою даних вид діяльності контрагента не передбачає торгівлю автомобільними запчастинами та аксесуарами, у позивача відсутні товарно-транспортні накладні та/або інші транспорті документи, які б засвідчували факт перевезення ТМЦ, та під час проведення перевірки було встановлено відсутність проведених розрахунків з боку позивача за ТМЦ. Як наслідок, вказує на зменшення ТОВ "АК"Автолюкс" податкового кредиту на суму витрат, понесених по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у контрагента ТОВ "Автоком".

Колегія суддів вважає такі висновки відповідача хибними, виходячи з наступного.

Так, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

П. п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченомуст.9 цього Закону.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Крім того, колегія суддів зазначає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-Х1У та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №88 (зареєстровано в Мін'юсті України 05.06.95р. №168/704).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а тому для підтвердження даних податкового обліку повинні братись ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Податковий кредит, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, має бути підтверджений первинними документами, що відображають зміст господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно з п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З огляду на вищезазначені норми, колегія суддів зазначає, що право на формування податкового кредиту з ПДВ, а також бюджетне відшкодування безпосередньо пов'язане з господарською діяльністю платника податку.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, у перевіряє мий період позивачем мав взаємовідносини із ТОВ "Автоком".

Як вбачається з матеріалів справи, 01 листопада 2010 року між ТОВ "АК "Автолюкс" та ТОВ "Автоком" від 01.11.2010 р. № 0111-10 і додаткової угоди до нього укладено договір поставки товару (т. 1 а.с.52-54), асортимент, кількість, ціна і вартість кожної партії якого, вказуються сторонами в розхідних накладних, які є невід'ємною частиною договору. Розрахунок між сторонами повинен бути в безготівковій формі і строк оплати до 31.12.2011 року. Умови поставки товару відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів "ІНКОМТЕРМС-2000": EXW, м. Суми. Строк дії договору до 31.12.2011 року.

Факт реального виконання вказаного договору підтверджується наданими представником позивача копіями: видаткових накладних №АК-0000366, №АК0000361, №АК0000362, №АК-0000355 від 01.11.2010 року, податкових накладних ТОВ «Автоком» №397, №393, №394, №384 від 01листопада 2010 року (т.1, а.с.64-255), які містять всі реквізити, передбачені пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) та включені до Реєстру отриманих податкових накладних, прибуткових накладних №ПН-0000001, №ПН-0000002 від 01 листопада 2010 року, копіями оборотних відомостей №1 та №2 за листопад 2010 року, копіями журналу-ордеру і відомостями по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за листопад 2010 року; копіями договорів зберігання та актами приймання-передачі, копіями актів повернення із зберігання №01/11-10 від 01.11.2010 року та №01/11/10-1 від 01.11.2010 року.

Розрахунки за поставлений товар проведені повністю, що підтверджується відповідними банківськими виписками та актами звіряння за період з 01.11.2010 року до 16.06.2014 року (т.3, а.с.14-118).

В подальшому з метою отримання позитивного впливу на результати своєї діяльності позивач реалізував частину автозапчастин покупцю - ТОВ «АК «Преміум Авто», про що свідчать копії податкових та видаткових накладних та платіжних доручень (т.3, а.с.119-195).

Колегія суддів вказує на те, що укладений між позивачем та ТОВ "Автоком" договір містить основні положення, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника. Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Колегія суддів зазначає, що до документів, що є підставою для оприбуткування товару, належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар.

З наявних в матеріалах справи копій вищезазначених первинних документів вбачається, що останні оформлені у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704), а податкові накладні - згідно з нормами пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Вищевказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Положення № 88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Автоком", як таких, що повністю підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а також доведеність факту подальшого використання придбаних товарів та необхідності отримання послуг від даного контрагента.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність у позивача під час проведення перевірки товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що відсутність під час перевірки товарно-транспортних накладних не спростовують факту доставки ТМЦ, оскільки такий факт підкріплено не лише товарно-транспортними накладними, а й іншими первинними документами, до заповнення яких у податківців на час проведення перевірки зауваження були відсутні.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються, перш за все, порядку здійснення перевезень і не встановлюють правила ведення бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами.

Зі змісту Правил № 363 вбачається, що товарно-транспортні накладні є документами, що регламентують взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу, і слугують, перш за все, для обліку витрат паливно-мастильних матеріалів та інших транспортних ресурсів.

В той же час, як зазначалось вище, в даному випадку позивачем сформовано валові витрати не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних під час перевірки не свідчить про безтоварність спірних господарських операцій із ТОВ "Автоком".

Так, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сама по собі відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення визначеного договором товару не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки зазначені документи є обов'язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення, а не за договорами поставки, які були укладені ТОВ «АК «Автолюкс» з відповідним суб'єктом господарювання.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, під час проведення перевірки на вимогу контролюючого органу поставлений товар був наданий для проведення інвентаризації ТМЦ, що відображено на сторінці 22 акту перевірки. Отже, всі ТМЦ, за винятком тих, що реалізовані, знаходилися на складі підприємства.

Колегія суддів вказує на те, що в даному випадку транспортувати придбаний товар не було потреби внаслідок того, що товар, який поставлявся покупцю, знаходився на відповідальному зберіганні у третьої особи в складському приміщенні нежитлової будівлі по вул. Кірова,162, в м. Суми, площі якої також орендує і ТОВ «АК «Автолюкс».

Зокрема, відповідно до договору зберігання №15/10-10 від 15.10.2010 року, акту приймання-передачі майна постачальник ТОВ «Автоком» 15.10.2010 року передав на зберігання ПВП «Центр-Сервіс» по вул. Кірова,162, в м. Суми товари згідно з накладними №4 від 15.10.2010 року та №5 від 15.10.2010 року на суму 52198,85грн. та 65082,80грн. Асортимент товарів за накладними відповідає асортименту товарів, придбаних ТОВ «АК «Автолюкс» у ТОВ «Автоком» за видатковою накладною №АК-0000366 від 01.11.2010 року (т.2, а.с.182-183).

Згідно з договором зберігання №30/10-10 від 30.10.2010 року, акту приймання-передачі майна постачальник ТОВ «Автоком» 30.10.2010 року передав на зберігання ПВП «Центр-Сервіс» по вул. Кірова,162, в м. Суми товари згідно з накладною №39 від 30.10.2010 року на суму 801211грн.21коп. Асортимент товарів за накладними відповідає асортименту товарів, придбаних ТОВ «АК «Автолюкс» у ТОВ «Автоком» за видатковою накладною №АК-0000361 від 01.11.2010 року (т.2, а.с.184-185).

Відповідно до договору зберігання №29/10-10 від 29.10.2010 року, акту приймання-передачі майна постачальник ТОВ «Автоком» 29.10.2010 року передав на зберігання ПВП «Центр-Сервіс» по вул. Кірова,162, в м. Суми товари згідно з накладною №19 від 29.10.2010 року на суму 1121295грн.22коп. Асортимент товарів за накладними відповідає асортименту товарів, придбаних ТОВ «АК «Автолюкс» у ТОВ «Автоком» за видатковою накладною №АК-0000355 від 01.11.2010 року (т.2, а.с.186-187).

Також, згідно з договором зберігання №30/10-1 від 30.10.2010 року, акту приймання-передачі майна постачальник ТОВ «Автоком» 30.10.2010 року передав на зберігання ПВП «Центр-Сервіс» по вул. Кірова,162, в м. Суми товари згідно з накладною №40 від 30.10.2010 року на суму 1383274грн.37коп. Асортимент товарів за накладними відповідає асортименту товарів, придбаних ТОВ «АК «Автолюкс» у ТОВ «Автоком» за видатковою накладною №АК-0000362 від 01.11.2010 року (т.2, а.с.189-193).

Правовою підставою для користування позивачем нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: м. Суми, вул. Кірова,162, були: договір оренди нежитлового приміщення №06/10-4 від 06.10.2010 року, укладений з власником приміщення ПВП «Центр-Сервіс», угода від 01.11.2010 року до договору оренди, додаткова угода від 29.11.2010 року до договору оренди нежитлового приміщення №06/10-4 від 06.10.2010 року, договір суборенди №01/12-10 від 01.12.2010 року, додаткова угода від 01.04.2011 року до договору суборенди нежитлового приміщення (т.3, а.с.96-109).

Зазначені ТМЦ були повернуті ТОВ «Автоком» з відповідального зберігання 01.11.2010 року, що підтверджується актами повернення №01/11-10 від 01.11.2010 року та №01/11-10-1 від 01.11.2010 року та потім поставлені ним позивачу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність потреби транспортувати товар, оскільки товар, що поставлявся покупцю знаходився на відповідальному зберіганні в складському приміщенні нежитлової будівлі, площі якої також орендує і позивач.

З приводу тверджень відповідача про те, що діяльність позивача не передбачає торгівлю автомобільними запчастинами та аксесуарами, колегія суддів зазначає, що до основних економічних видів діяльності позивача, які він здійснює на території Сумського регіону, зокрема м. Суми, відносяться роздрібна та оптова торгівля автомобілями, автомобільними деталями та приладдям, технічне обслуговування і ремонт автомобілів, що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ АА № 309826 (т.1, а.с. 65).

Таким чином, колегія суддів вважає, що придбання позивачем у ТОВ «Автоком» ТМЦ на умовах викладених в договорі поставки № 0111-10 від 01.11.2010р. відповідало основним видам економічної діяльності позивача, а економічна доцільність, зокрема підтверджена тим, що вказаний товар знаходився за місцем діяльності позивача та не потребував додаткових витрат на його транспортування.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентом. Також, не надано доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на включення витрат до складу валових та для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та ТОВ «Автоком» взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє наведені доводи відповідача та вказує на реальність спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Автоком», що повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому, колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на формування податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було правомірно включено до податкового кредиту суми які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах своєї господарській діяльності, та, в свою чергу, відхиляє твердження відповідача про відсутність факту отримання ТМЦ від вищезазначеного контрагента та не доведеність подальшого використання ТМЦ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 30.03.2012 року № 0000022250/0/871 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість 329129 грн., та № 0000012250/0/873 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 261932 грн., із них за основним платежем 252600 грн. та 9332 грн. складають штрафні (фінансові) санкції, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 30.03.2012 року № 0000022250/0/871 та № 0000012250/0/873 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справа та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.07.2014р. по справі № 2а-1870/5456/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Жигилій С.П. Судді Дюкарєва С.В. Перцова Т.С.