Постанова

від 28.10.2014 по справі 826/10205/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 жовтня 2014 року 10:00 № 826/10205/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі Новик В.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до 3-ті особи, які на заявляють самостійних вимог на предмет спору Київської міської ради ОСОБА_2 (третя особа-1) ОСОБА_3 (третя особа-2) Департамент земельних ресурсів Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (третя особа-3) проскасування рішення від 24.05.2007 року №571/1232 та скасування державного акту, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (надалі - третя особа-1), ОСОБА_3 (надалі - третя особа-2), Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - третя особа-3), в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви від 07.10.2014 року):

- скасувати рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року №571/1232 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га;

- скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:82:136:0087, АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва, серія ЯЕ 989260, виданий на ім'я ОСОБА_2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Київською міською радою неправомірно прийнято оскаржуване рішення про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва АДРЕСА_1, оскільки при прийнятті останнього відповідачем не враховано права позивача як співкористувача даної земельної ділянки, без врахування відсутності згоди ОСОБА_1, як співкористувача, на її відчуження.

У судове засідання 21.10.2014 року з'явилися представники позивача, відповідача, третьої особи-1, а також третя особа-2 та її представник.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову, в яких зазначено, що оскаржуване рішення прийнято у межах та на підставі наданих Київській міській раді повноважень.

Представник третьої особи-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши про обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Третя особа-2 та її представник заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд задовольнити їх у повному обсязі.

Третя особа-3 у судове засідання не з'явилася, явку свого представника не забезпечила, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Про причини неявки у судове засідання третя особа-3 суду не повідомляла, клопотань чи заяв про розгляд справи без участі її представника або про відкладення судового засідання не заявляла.

Суд у судовому засіданні 21.10.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи неприбуття належним повідомленої третьої особи-3 та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради від 24.05.2007 року №571/1232 «Про передачу громадянці ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва АДРЕСА_1» (надалі - Рішення №571/1232) за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вирішила: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва АДРЕСА_1 (п. 1); передати громадянці ОСОБА_2, за умови виконання пункту 3 цього рішення, у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га для ведення індивідуального садівництва АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування (п. 2); громадянці ОСОБА_2: виконувати обов'язки власника земельної ділянки відповідно до вимог статті 91 Земельного кодексу України; у місячний термін звернутись до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотанням щодо організації робіт по винесенню меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та виготовленню документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку; забезпечити вільний доступ для прокладання нових, ремонту та експлуатації існуючих інженерних мереж і споруд, що знаходяться в межах земельної ділянки; виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 16.08.2005 N 19-6855, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 29.08.2005 N 5728, управління охорони навколишнього природного середовища від 31.05.2005 N 071/04-4-19/2440, Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини від 18.07.2005 N 001-09/3945 (п. 3); попередити власника земельної ділянки, що право приватної власності на землю може бути припинено у випадках, передбачених статтями 140, 143 Земельного кодексу України (п. 4); контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань земельних відносин (п. 5).

На підставі викладеного вище рішення №571/1232, ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №989260, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №02-7-01482 та яким посвідчено право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, розташовану АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - ведення індивідуального садівництва.

Вважаючи рішення №571/1232 та акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ №989260 такими, що підлягають скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Разом з тим, слід зазначити, що у матеріалах справи не міститься належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачу раніше було відомо про факт існування оскаржуваного рішення та акту, а також пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом, а, відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР (надалі - Закон №280).

У силу положень ч. 3 ст. 24 Закону №280 в редакції, яка діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Порядок набуття та реалізації права на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ (надалі - ЗК України).

Так, згідно ст. 9 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

При цьому, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. (ч. 1 ст. 116 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (ч. 7 ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін (ч. 8 ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування (ч. 9 ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч. 10 ст. 118 ЗК України в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Водночас, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Крім того, згідно п. 2 ст. 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» від 15.01.1999 року №401-XIV в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення (надалі - Закон №401), у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, зокрема, встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

На підставі вищенаведених положень законодавства рішенням Київської міської ради від 14.03.2002 року №313/1747 затверджено Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами у м. Києві (надалі - Порядок №313/1747), який розроблено з метою впорядкування та оперативного вирішення земельно-правових питань з урахуванням специфіки м. Києва як столиці України, удосконалення процедури набуття права на землю, що діяв станом на момент прийняття оскаржуваного рішення.

У відповідності до п. 7.1 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, громадянин, що виявив бажання одержати земельну ділянку в межах м. Києва для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель і споруд, індивідуального гаражного та дачного будівництва чи ведення садівництва, подає заяву до Київської міської ради. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування земельної ділянки, мета її використання і склад сім'ї (якщо ділянка передбачається для житлового будівництва). У разі відведення земельних ділянок для ведення колективного садівництва заява громадян подається до Київської міської ради разом із клопотанням садівницького товариства.

Особа передає до управління земельних ресурсів: письмову згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки або її частини (у разі якщо намічувана для відведення ділянка потребує такого вилучення). Підпис землекористувача посвідчується нотаріально у встановленому порядку; ксерокопію паспорта громадянина; довідку про склад сім'ї (форма 3), якщо ділянка передбачається для житлового будівництва (п. 7.3 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

При цьому, управління земельних ресурсів узагальнює подані матеріали і готує запити до Головкиївархітектури, Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міської санітарно-епідеміологічної станції із зазначенням умов та обмежень використання земельних ділянок, які мають міститись у їх висновках (п. 7.4 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

В місячний термін з дня отримання запитів Головкиївархітектура, Державне управління екології та природних ресурсів в м. Києві, міська санітарно-епідеміологічна станція подають до управління земельних ресурсів висновки щодо відведення земельної ділянки відповідно до своєї компетенції із зазначенням умов та обмежень використання землі відповідно до ст. 111 Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів, при цьому розгляд запитів здійснюється всіма переліченими органами одночасно (п. 7.4 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Згідно п.п. 7.6 та 7.7 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, розробку проектів відведення земельних ділянок і перенесення їх меж у натуру (на місцевість) здійснюють відповідно до технічних умов управління земельних ресурсів землевпорядні організації, які мають відповідні ліцензії. Розробка проекту відведення земельної ділянки та перенесення її меж в натуру (на місцевість) здійснюється після укладення громадянином відповідних договорів із землевпорядними організаціями. Умови та строки розробки проектів відведення земельних ділянок та перенесення їх меж в натуру (на місцевість) визначаються договорами, укладеними громадянином з виконавцями робіт.

Складений проект відведення земельної ділянки землевпорядна організація подає до управління земельних ресурсів. Управління розглядає подані матеріали і готує проект рішення Київської міської ради про затвердження проекту відведення та передачу у власність або в оренду земельної ділянки (п. 7.8 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення).

У силу положень п.п. 7.9 та 7.10 Порядку №313/1747 в редакції, що діяла станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, після прийняття рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки у власність чи в оренду здійснюється перенесення її меж у натуру (на місцевість) та виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або право власності на землю. Управління земельних ресурсів після виготовлення документа, що посвідчує право користування землею або право власності на землю, проводить його державну реєстрацію.

За твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві та підтвердженими представником останнього під час судового розгляду справи, при винесенні оскаржуваного рішення Київською міською радою не враховано права позивача як співкористувача земельної ділянки площею 0,06 га, відведеної для ведення індивідуального садівництва, АДРЕСА_1, а також не отримано згоди ОСОБА_1 на її відчуження як співкористувача.

Разом з тим, на вимогу суду, викладену в ухвалі від 08.09.2014 року, позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою, переданою у приватну власність ОСОБА_2 оскаржуваним рішенням від 24.05.2007 року №571/1232 (копію рішення, договору тощо). При цьому, у письмових поясненнях позивача від 20.10.2014 року (а.с. 155 том 1) останнім повідомлено про те, що жодним документом (домовленістю, згодою тощо) не встановлено порядок користування спірної земельної ділянки.

В свою чергу, згідно наявної у матеріалах справи копії проекту відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1, останній містить лист-відповідь Топографо-геодезичного департаменту при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації №03-987 від 31.05.2005 року (а.с. 146 том 1), в якому зазначено, що матеріалів по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Печерському районі в архівах Головкиївархітектури немає.

Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи позивача про наявність порушеного права останнього як співкористувача даної земельної ділянки у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваного рішення, оскільки оскаржуване рішення датоване 24.05.2007 року, а право власності на суміжну земельну ділянку, з володінням якої позивач пов'язує факт порушення власних прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням (зокрема, погодження меж суміжних земельних ділянок), ОСОБА_1 зареєстрував лише 11.07.2013 року, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 11 том 1).

Таким чином, суд дійшов висновку, що станом на момент прийняття Київською міською радою оскаржуваного рішення відсутні підстави стверджувати про факт порушення прав позивача як співкористувача спірної земельної ділянки, з урахуванням того, що ОСОБА_1 набув права власності на суміжну земельну ділянку лише 11.07.2013 року, а також того, що станом на момент розроблення проектної документації по відведенню земельної ділянки на АДРЕСА_1, згідно наведеного вище листа-відповіді Топографо-геодезичного департаменту при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації №03-987 від 31.05.2005 року, вказано, що матеріали по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 у Печерському районі в архівах Головкиївархітектури відсутні. При цьому, іншого позивачем суду не доведено, а з матеріалів справи не вбачається.

Слід також зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст. 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно приписів ст. 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

З огляду на викладені вище положення законодавства вбачається, що у випадку наявності між співвласниками суміжних земельних ділянок спору щодо встановлення меж земельних ділянок вказаний спір є приватноправовим за своїм характером та у відповідності до положень ч.ч. 1, 2 ст. 2 та ст. 17 КАС України не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства, проте, у даному випадку позивач за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів не позбавлений права на звернення до суду цивільної юрисдикції.

З урахуванням викладеного вище, враховуючи заявлений предмет та підставу позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Київської міської ради від 24.05.2007 року №571/1232 щодо передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,06 га, а враховуючи похідний від розглянутої вище характер решти позовних вимог, які полягають у скасуванні державного акту про право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0587 га, кадастровий номер 8000000000:826136:0087, АДРЕСА_1, для ведення індивідуального садівництва, серія ЯЕ 989260, виданого на ім'я ОСОБА_2, суд також зазначає про відсутність підстав для задоволення даної вимоги.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, ч. 6 ст. 128, ст.ст. 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок