Рішення

від 20.10.2014 по справі 910/12580/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12580/14 20.10.14

Суддя Отрош І.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо»

Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал»

про стягнення 80338 грн. 27 коп.

Представники сторін:

від позивача: Колбаєв О.В. - представник за довіреністю № 801 від 26.09.2014;

від відповідача 1: Винокуров О.В - представник за довіреністю б/н від 25.12.2013;

від відповідача 2: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

24.06.2014 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» з вимогами до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про стягнення 80338 грн. 27 коп.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Приватне акціонерне товариство «Об'єднана будівельна компанія «Офал» в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № Б-35/11 від 21.06.2011, не здійснило оплату за поставлений товар, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 54570 грн. 33 коп. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 18789 грн. 78 коп. пені у зв'язку з неналежним виконанням Приватним акціонерним товариством «Об'єднана будівельна компанія «Офал» своїх зобов'язань за Договором поставки № Б-35/11 від 21.06.2011 та 3% річних у розмірі 3559 грн. 84 коп. за період, вказаний у позовній заяві, а саме, щодо кожного простроченого платежу окремо з наступного дня, після настання строку оплати, до 14.05.2014, та інфляційні втрати у розмірі 3418 грн. 32 коп.

Зважаючи на те, що 21.06.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» укладено Договір поруки по оплаті № 1/86, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» (боржник), передбачених п. 4.2. Договору № Б-35/11 від 21.06.2011, укладеному між кредитором та боржником, то поручитель несе солідарну відповідальність перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2014 порушено провадження у справі № 910/12580/14; до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство «Об'єднана будівельна компанія «Офал»; розгляд справи призначено на 14.07.2014 р.; зобов'язано учасників судового процесу надати суду додаткові документи.

11.07.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника, а також документи на виконання вимог ухвали суду від 27.06.2014.

14.07.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Вусо» просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» посилаючись на те, що укладений між позивачем та відповідачем 1 Договір поруки № 1/86 від 21.06.2011 є припиненим на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2014, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 04.08.2014.

16.07.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли додаткові документи у справі.

04.08.2014 р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі; клопотання про залучення до участі у справі солідарного відповідача та заява про зміну предмету позову.

Розглянувши у судовому засіданні 04.08.2014 клопотання позивача про залучення до участі у справі солідарного відповідача, суд відзначив наступне.

Відповідно до п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.

Як встановлено судом, позивачем подано клопотання про залучення солідарного відповідача Приватного акціонерного товариства "Об'єднана будівельна компанія "Офал", яке залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. В обґрунтування свого клопотання позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Донецький завод будівельних матеріалів "Астор" та Приватним акціонерним товариством "Об'єднана будівельна компанія "Офал" укладено договір поставки № Б-35/1 від 21.06.2011.

21.06.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Вусо" та Приватним акціонерним товариством "Об'єднана будівельна компанія "Офал" укладено договір поруки по оплаті № 1/86, відповідно до умов якого поручитель, відповідач 1, зобов'язується відповідати перед кредитором, позивач, за виконання обов'язків Приватного акціонерного товариства "Об'єднана будівельна компанія "Офал", відповідач 2, передбачених п. 4.3 договору № Б-35/11 від 21.06.2011.

Судом встановлено, що відповідач 1 та відповідач 2 несуть солідарну відповідальність перед позивачем на підставі договору поставки № Б-35/1 від 21.06.2011 та договору поруки по оплаті № 1/86 від 21.06.2011, а у разі солідарного обов'язку перед кредитором, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників, так і від кожного з них окремо.

Відповідно до частини 1 статті 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає клопотання позивача про залучення до участі у справі іншого відповідача (співвідповідача), Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал», обґрунтованим.

Розглянувши у судовому засіданні 04.08.2014 заяву позивача про зміну предмету позову, суд не знайшов підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

В пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Зважаючи на те, що позивач у заяві про зміну предмета позову не змінював вимоги, з якими він звернувся до відповідача, а заявив про солідарне стягнення заборгованості у розмірі 80338 грн. 27 коп. як з відповідача 1, так і з відповідача 2, що не є зміною предмету позову, то суд відмовив позивачу у задоволенні заяви про зміну предмету позову.

Обгрунтовуючи клопотання про зупинення провадження у справі, позивач вказав на те, що його місцезнаходженням є місто Донецьк, на території якого проходить активна фаза АТО, що робить неможливим належне виконання позивачем своїх прав та обов'язків, зокрема, щодо надання суду додаткових доказів у справі, явки уповноваженого представника позивача у судове засідання та ін.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Згідно з п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовив позивачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з його необгрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 р. залучено до участі у справі у якості співвідповідача Приватне акціонерне товариство «Об'єднана будівельна компанія «Офал», розгляд справи відкладено на 08.09.2014 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2014 р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 03.10.2014.

02.10.2014 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2014, відповідно до статті 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів; розгляд справи, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, відкладено на 20.10.2014.

17.10.2014 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.

20.10.2014 через відділ діловодства господарського суду від відповідача 1 надійшли письмові пояснення у справі, в яких відповідач 1 заявив про застосування позовної давності в частині стягнення пені.

Представник позивача в судовому засіданні 20.10.2014 надав суду усні пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 20.10.2014 р. надав суду усні пояснення по суті спору; заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача 2 у судове засідання 20.10.2014 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений.

Як вбачається з наявних в матеріалі справи листів Київської міської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» № 50-06/620 від 23.07.2014 та № 50-06/800 від 24.09.2014, у зв'язку з загостренням суспільно-політичної ситуації та проведенням бойових дій в зоні АТО, з 22.07.2014 призупинено приймання до пересилання поштових відправлень, що адресовані, зокрема, до міста Донецьк.

Крім того, відповідно до наявної в матеріалах справи телефонограми від 13.10.2014 вбачається, відповідач 2 повідомлявся про призначення розгляду справи № 910/12580/14 на 20.10.2014 за телефонами, вказаними в Спеціальному витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 18918911 від 27.06.2014 (+380623828892, +380623828893).

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 20.10.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.06.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» (постачальник) та Приватним акціонерним товариством «Об'єднана будівельна компанія «Офал» (покупець) укладено Договір поставки № Б-35/11, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його за умовами даного договору.

Умови Договору № Б-35/11 від 21.06.2011 свідчать про те, що за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором поставки.

У відповідності до частин 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1.2. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, асортимент, ціна одної одиниці та інші характеристики товару, який передається покупцю, визначається сторонам в кожному конкретному випадку продажу, та зазначаються у відповідних специфікаціях. Специфікації є невід'ємною частиною данного договору.

У відповідності до п. 1.3. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, кількість товару, що постачається, визначається видатковою або товарно-транспортною накладною (в залежності від способу постачання товару згідно з умовами п. 2.1. даного договору) за попередньою заявкою покупця (по телефону, факсу, або іншим зручним способом), або згідно з графіком постачання.

Пунктами 1.4. - 1.6. договору № Б-35/11 від 21.06.2011 визначено, що під партією товару сторони домовились вважати поставку товару, кількість якої вказана в одній видатковій або товарно-транспортній накладній; прийом товару по видатковій або товарно-транспортній накладній є підтвердженням поданої раніше покупцем заявки; товар вважається переданим покупцю з дати підписання видаткової і/або товарно-транспортної накладної.

Згідно з п. 2.1. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, постачання товару здійснюється будь-яким із наступних способів у відповідності до заявки покупця:

- автотранспортом покупця на умовах FCA (склад покупця) з розвантаженням (в редакції Incoterms 2000, пункт постачання визначається в заявці покупця та відображується у відповідній специфікації та товарно-транспортній накладній);

- в автотранспорт покупця на умовах EXW (склад постачальника: 83077, м. Донецьк, вул. Артемівська, 379) із завантаженням в автотранспорт покупця (в редакції Incoterms 2000).

Розділом 3 вищевказаного договору визначено умови взаємодії сторін та порядок відвантаження.

У відповідності до п. 4.1 договору № Б-35/11 від 21.06.2011, ціна на товар, який буде поставлений постачальником в межах строку дії договору, зазначається в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору та діють до моменту зміни ціни у постачальника. Про зміну цін постачальник зобов'язаний повідомити покупця за три робочих дні, про що складається відповідна специфікація. При цьому, з метою недопущення збитків, постачальник має право не здійснювати постачання товару за договором з моменту направлення даної специфікації і до моменту підписання її сторонами. В такому випадку постачальник звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за даним договором. Дані правила не розповсюджуються на постачання товару, оплаченого на умовах передоплати протягом 15-ти днів з моменту надходження грошових коштів на рахунок постачальника, якщо більший термін не встановлено додатковою угодою сторін, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п. 4.2. зазначеного договору, оплата товару здійснюється 100 % передоплатою за цінами (з ПДВ), що діють у постачальника на момент відвантаження товару.

Пунктом 4.3. договору № Б-35/11 від 21.06.2011 визначено, що перші поставки товару за даним договором на загальну суму, яка не перевищує 300000 грн. 00 коп., які забезпечені договором поруки від 21.06.2011 № 1/8, укладеного з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо», надаються покупцю з відстрочкою платежу на 2 місяці з моменту передачі товару покупцю. Всі наступні поставки товару оплачуються покупцем відповідно до п. 4.2. даного договору.

Розділом 5 договору № Б-35/11 від 21.06.2011 визначено якість товару, що постачається, умови прийому по кількості та якості.

У відповідності до п. 6.2. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбаченого п. 4.3. договору, зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється від суми простроченого платежу без обмеження строків, встановлених ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України. Покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику прямі, документально підтверджені збитки.

Згідно з п. 11.5. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011 р. У випадку, якщо до закінчення терміну дії договору сторони не виявили бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих ж умовах. Про намір розірвати договір сторони зобов'язані повідомити одна одну за 15 робочих днів до закінчення договору.

21.06.2011 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» (кредитор) було укладено договір поруки по оплаті № 1/86, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» (боржник), передбачених п. 4.2. договору № Б-35/11 від 21.06.2011 р., укладеному між кредитором та боржником (надалі - основний договір).

Відповідно з п. 3.1. договору № 1/86 від 21.06.2011, поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язання за основним договором з оплати поставленого товару (продукції) в розмірі 300000 грн. 00 коп., згідно з п. 4.3. основного договору, а також за відшкодування кредитору збитків і оплату відповідних штрафних санкцій за основним договором.

Пунктом 6.1. договору № 1/86 від 21.06.2011 визначено, що поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань за основним договором.

Згідно з п. 7.1. договору № 1/86 від 21.06.2011, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення дії основного договору, але до повного виконання зобов'язань перед кредитором за основним договором.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши укладений між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» Договір поруки по оплаті № 1/86 від 21.06.2011, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поруки.

Відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України, договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 2 статті 553 Цивільного кодексу України, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як встановлено судом, на виконання умов договору поставки № Б-35/11 від 21.06.2011, відповідачу 2 було поставлено товар на загальну суму 54570 грн. 33 коп., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000510 від 18.02.2012 на суму 6898 грн. 80 коп., № РН-0000151 від 12.01.2012 на суму 16334 грн. 28 коп., № РН-0000064 від 06.01.2012 на суму 6267 грн. 34 коп., № РН-0000023 від 04.01.2012 на суму 11507 грн. 50 коп., № РН-0011616 від 29.12.2011 на суму 13562 грн. 41 коп. Станом на день подання позову до суду поставлений товар на суму 54570 грн. 33 коп. відповідачем 2 не оплачений, що також не було спростовано відповідачем 1 та відповідачем 2 , зокрема, суду не було надано доказів оплати.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача 1 не підлягають задоволенню, а вимоги до відповідача 2 підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.3. договору поставки № Б-35/11 від 21.06.2011 визначено, що перші поставки товару за даним договором на загальну суму, яка не перевищує 300000 грн. 00 коп., які забезпечені договором поруки від 21.06.2011 № 1/8, укладеного з Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо», надаються покупцю з відстрочкою платежу на 2 місяці з моменту передачі товару покупцю. Всі наступні поставки товару оплачуються покупцем відповідно до п. 4.2. даного договору.

Як встановлено судом, строк виконання грошового зобов'язання відповідача 1 за отриманий товар за Договором поставки Б-35/11 від 21.06.2011 за видатковими накладними № РН-0000510 від 18.02.2012 р., № РН-0000151 від 12.01.2012 р., № РН-0000064 від 06.01.2012 р., № РН-0000023 від 04.01.2012 р., № РН-0011616 від 29.12.2011 р. настав відповідно 18.04.2012, 12.03.2012, 06.03.2012, 04.03.2012 та 29.02.2012.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, а відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами, факт наявності заборгованості Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» за Договором поставки № Б-35/11 від 21.06.2011 у розмірі 54570 грн. 33 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2 основного боргу в розмірі 54570 грн. 33 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3559 грн. 84 коп. 3% річних за період щодо кожного простроченого платежу окремо з наступного дня, після настання строку оплати, до 14.05.2014.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є обґрунтованим та відповідає передбаченим законодавством порядку та умовам нарахування.

Таким чином, вимоги позивача до відповідача 2 щодо стягнення 3% річних в розмірі 3559 грн. 84 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідачів 3418 грн. 32 коп. інфляційних втрат за період з 01.03.2012 по 14.05.2014.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Судом встановлено, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є обгрунтованим та відповідає передбаченим законодавством порядку та умовам нарахування.

Таким чином, вимоги позивача до відповідача 2 щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 3418 грн. 32 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано 18789 грн. 78 коп. пені за неналежне виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань з оплати поставленого товару за Договором поставки № Б-35/11 від 21.06.2011 за період з березня 2012 року по травень 2014 року, а саме, щодо кожного простроченого платежу окремо з наступного дня, після настання строку оплати, по 14.05.2014.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до п. 6.2. договору № Б-35/11 від 21.06.2011, покупець, який прострочив виконання грошового зобов'язання, передбаченого п. 4.3. договору, зобов'язаний сплатити постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення; пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний день прострочення. Нарахування пені здійснюється від суми простроченого платежу без обмеження строків , встановлених ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України. Покупець зобов'язаний відшкодувати постачальнику прямі, документально підтверджені збитки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони погодили інші строки нарахування пені, аніж ті, які визначені частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а саме, нарахування пені безстроково.

Розглянувши поданий позивачем розрахунок пені у розмірі 18789 грн. 78 коп. , суд вважає його обґрунтованим.

Однак, зважаючи на те, що відповідачем 1 була подана заява про застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що судом встановлений факт порушення прав та законних інтересів позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор», то у суду є підстави для задоволення заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» щодо застосування позовної давності щодо позовних вимог про стягнення пені.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги дату звернення позивача з даним позовом до суду (18.06.2014 - про що свідчить відтиск печатки поштового відділення на поштовому конверті, в якому була надіслана позовна заява), та межі заявленого позивачем періоду щодо нарахування пені, суд приходить до висновку, що обґрунтованим для нарахування пені у межах позовних вимог є період з 18.06.2013 по 14.05.2014.

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення 13562,41 18.06.2013 - 12.08.2013 56 7,0% 291,31 13562,41 13.08.2013 - 14.04.2014 276 6,5% 1333,20 13562,41 15.04.2014-14.05.2014 30 9,5% 211,80 11507,50 18.06.2013 - 12.08.2013 56 7,0% 247,17 11507,50 13.08.2013 - 14.04.2014 276 6,5% 1131,20 11507,50 15.04.2014-14.05.2014 30 9,5% 179,71 6267,34 18.06.2013 - 12.08.2013 56 7,0% 134,62 6267,34 13.08.2013 - 14.04.2014 276 6,5% 616,09 6267,34 15.04.2014-14.05.2014 30 9,5% 97,87 16334,28 18.06.2013 - 12.08.2013 56 7,0% 350,85 16334,28 13.08.2013 - 14.04.2014 276 6,5% 1605,68 16334,28 15.04.2014-14.05.2014 30 9,5% 255,08 6898,80 18.06.2013 - 12.08.2013 56 7,0% 148,18 6898,80 13.08.2013 - 14.04.2014 276 6,5% 678,16 6898,80 15.04.2014-14.05.2014 30 9,5% 107,73 Разом: 7388,65 Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» до відповідача 2 в частині стягнення пені за неналежне виконання відповідачем 2 своїх зобов'язань за оплату поставленого товару за Договором поставки № Б-35/11 від 21.06.2011 підлягають частковому задоволенню в розмірі 7388 грн. 65 коп.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач 1 заперечив проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог до відповідача 1 виходячи з того, що порука за договором № 1/86 від 21.06.2011 припинена на підставі ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України та протягом дії договору № Б-35/11 від 21.06.2011 позивач не звертався до відповідача 1 з вимогою про виконання зобов'язання за порукою.

Частинами 1 і 2 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначений актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

За приписами частин й статей 252 та 253 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з п. 11.5. договору поставки № Б-35/11 від 21.06.2011, даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011 р. У випадку, якщо до закінчення терміну дії договору сторони не виявили бажання розірвати договір, то він вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих ж умовах. Про намір розірвати договір сторони зобов'язані повідомити одна одну за 15 робочих днів до закінчення договору.

Відповідно до п. 7.1. договору поруки № 1/86 від 21.06.2011, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту припинення дії основного договору, але до повного виконання зобов'язань перед кредитором за основним договором.

Умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 Цивільного кодексу України, частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14.

Крім того, умова договору поруки щодо дії договору до моменту припинення дії основного договору , також не може розглядатись судом як строк дії поруки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 08.10.2014 у справі № 6-128цс14.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред'явлення вимоги» та «пред'явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14.

Як встановлено судом, строк виконання обов'язку з оплати за отриманий товар за Договором поставки Б-35/11 від 21.06.2011 за видатковими накладними № РН-0000510 від 18.02.2012 р., № РН-0000151 від 12.01.2012 р., № РН-0000064 від 06.01.2012 р., № РН-0000023 від 04.01.2012 р., № РН-0011616 від 29.12.2011 р. настав відповідно 18.04.2012, 12.03.2012, 06.03.2012, 04.03.2012 та 29.02.2012.

Позивачем не було надано суду доказів звернення з позовом до відповідача 1 протягом шести місяців з дня настання строку виконання обов'язку з оплати за відповідними накладними.

Зважаючи на те, що позивач звернувся до суду лише 18.06.2014 з вимогами до поручителя, відповідача 1, пропустивши шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов'язання (відповідно до кожного простроченого платежу за Договором поставки № Б-35/11 від 21.06.2011), суд приходить до висновку, що порука, яка виникла з укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Вусо» Договору поруки № 1/86 від 21.06.2011, є припиненою на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінивши всі надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» про стягнення 80338 грн. 27 коп. не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» до Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» (83059, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Складська, 3; ідентифікаційний код: 33393438) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» (83077, Донецька обл., м. Донецьк, вул. Артемівська, буд. 379; ідентифікаційний код: 32794459) основний борг в розмірі 54570 (п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот сімдесят) грн. 33 коп., пеню в розмірі 7388 (сім тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 65 коп., 3% річних в розмірі 3559 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 84 коп., інфляційні втрати в розмірі 3418 (три тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 32 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1567 (одна тисяча п'ятсот шістдесят сім) грн. 72 коп.

3. В іншій частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» до Приватного акціонерного товариства «Об'єднана будівельна компанія «Офал» відмовити.

4. У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Донецький завод будівельних матеріалів «Астор» до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Вусо» відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 27.10.2014

Суддя І.М. Отрош