Ухвала

від 21.10.2014 по справі 826/15185/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2014 року м. Київ К/800/6981/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя СуддіМуравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року у справі№ 826/15185/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альянс ОілКомпані» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2013 року у справі № 826/15185/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі 05.08.2013 року № 0003082290.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. ст. 11, 69, 71, 79, 86, 183, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити в силі оскаржені судові рішення.

У зв'язку з неявкою представників сторін, повідомлених про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс ОілКомпані» по взаємовідносинах з ТОВ «Стандарт Д» за період з 01.07.2012 року по 30.09.2012 року складено акт перевірки від 18.07.2013 року № 416/22-30/32694059, яким зафіксовано порушення позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. п. 201.4, 201.6, 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 990 821,00 грн., в тому числі за липень 2012 року в сумі 258 803,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 264 583,00 грн., за вересень 2012 року в сумі 467 435,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2013 року № 0003082290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 1 238 527,00 грн., з якої 990 921,00 грн. - за основним платежем та 247 706,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що фактичне виконання операцій позивача з ТОВ «Альянс ОілКомпані» підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, зокрема, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 201.6 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки нафтопродуктів від 02.06.2012 року № 0206-12, укладеного між позивачем ТОВ «Альянс ОілКомпані» та ТОВ «Стандарт Д», підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, які відповідають чинному законодавству.

На час здійснення операцій вказаний контрагент позивача у встановленому порядку був зареєстрованим платником податку на додану вартість із правом виписування податкових накладних.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що товар, який поставлявся позивачу замовлявся з метою використання у власній господарській діяльності, а саме був в подальшому реалізований за договорами поставки нафтопродуктів від 02.07.2012 року № АОК-1807, від 01.06.2012 року № АОК-0206, від 08.06.2012 року № АОК-0806, від 18.06.2012 року № АОК-1106, від 01.06.2012 року № АОК-0106, відповідно до яких ТОВ «Альянс Оіл Компані» (постачальник) передає у власність ТОВ «Укрпропангаз», ТОВ «Спецпожгазмонтаж», ТОВ «РусОіл Групп», ТОВ «Компанія Лейда», ТОВ «Еко Технолоджі» (покупець) нафтопродукти, а покупець приймає та сплачує їх вартість на умовах даного договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилено посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача, оскільки вони не є безумовною підставою для визнання контролюючими органами недійсними (в тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності фактичного виконання спірного договору викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.10.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 року у справі № 826/15185/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак