Ухвала

від 08.10.2014 по справі 2а/0270/182/11

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/41934/11

№ К/9991/41934/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці (ДПІ)

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011

у справі № 2а/0270/182/11 Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Укрвінхім»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24.03.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 постанову суду першої інстанції скасовано, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 10.01.2011 № 0000032310/0 та № 0000022310/0.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.12.2010 за № 4481/23/36474252. Згідно з цими висновками позивач порушив норми пункту 3.1 ст.3, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 ст.5, підпункту 8.7.1 пункту 8.7 ст.8, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищив валові витрати на загальну суму 10509051,00 грн. у податковому обліку за 9 місяців 2009 року, 2009 рік, І квартал 2010 року, півріччя 2010 року, 9 місяців 2010 року, податковий кредит на загальну суму 2095991,00 грн. у податковому обліку за липень, вересень 2009 року - вересень 2010 року, сформовані за наслідками господарських операцій з придбання мінеральних добрив, оренди складських приміщень, послуг по зберіганню, прийманню та завантаженню мінеральних добрив. Вказані порушення призвели до заниження податку на прибуток у загальній сумі 2627263,00 грн. у податковому обліку за період з ІІІ кварталу 2009 року по ІІІ квартал 2010 року, а також податку на додану вартість у загальній сумі 2179909,00 грн. у податковому обліку за липень, вересень 2009 року - вересень 2010 року.

За наслідками перевірки ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.01.2011: № 0000022310/0 про донарахування ТОВ «Укрвінхім» податкових зобов`язань із податку на прибуток у сумі 3284079,00 грн.( у тому числі: 2627263,00 грн. - за основним платежем та 656816,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями); № 0000032310/0 - про донарахування ТОВ «Укрвінхім» податкових зобов`язань із податку на додану вартість у сумі 2724886,00 грн. (у тому числі: 2179909,00 грн. - за основним платежем та 544977,00 грн.- за штрафними (фінансовими) санкціями).

У судовому процесі встановлено, що за наслідками господарських операцій із СТОВ «Аквавіка», ТОВ «Контакт ЛС», ПОГ «Селеста», ПП «Агрофірма «Серпень», ТОВ «Мілком», ТОВ «Екплон Україна», ТОВ «Украгроком», ТОВ «Агрон», ТОВ «Інтертрейд», ТОВ «Торговий Дім «Агроімпорт ЛТД», ПП «Тасман», ТОВ «Маріс-2005», ПП АФ «Лани Поділля», ПП «Арлеон-Захід» з придбання мінеральних добрив, оренди складських приміщень, послуг по зберіганню, прийманню та завантаженню мінеральних добрив, позивач відніс вартість цих товарів та послуг до валових витрат, а суми ПДВ у їх ціні - до податкового кредиту в податкових деклараціях за вище вказані податкові звітні періоди.

Відповідно до пункту 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст.5 цього Закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР (так само втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Зменшуючи у податковому обліку позивача суму валових витрат та податкового кредиту, податковий орган, як свідчить копія доданого до матеріалів справи акту перевірки від 30.12.2010 за № 4481/23/36474252, послався на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних як доказу транспортування придбаних товарів. Ці обставини, за висновком податкового органу, свідчать про відсутність реального характеру поставок позивачу мінеральних добрив та супутніх такій поставці послуг (оренди складських приміщень, послуг по зберіганню, прийманню та завантаженню мінеральних добрив).

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з цими висновками податкового органу погодився.

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з не доведеності податковим органом у силу норм частини 2 ст. 71 КАС України правомірності податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією нормою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до пункту 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.08.2005 за № 925/11205, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів

Відповідно до підпункту 2.3.2 цього Порядку за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі виявлення розбіжностей чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків, в якому дане порушення здійснено, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень; зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Як свідчить копія доданого до матеріалів справи акту перевірки від 30.12.2010 за № 4481/23/36474252, всупереч вищенаведеним нормам Порядку № 327 він не містить як інформації щодо господарських операцій, при здійсненні яких мали місце порушення, що стали підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту; так і викладення фактів виявлених порушень з посиланням на первинні та інші документи, що підтверджують наявність такого порушення. Не містить акт на обґрунтування висновку про безтоварність поставок і будь-якої інформації щодо наявності ознак фіктивності у постачальників позивача, в тому числі і щодо проведення їх зустрічних перевірок. Податковий орган обмежився лише посиланням на факт визнання ПОГ «Селеста»,одного із постачальників позивача в період, за який здійснена перевірка, банкрутом постановою Господарського суду Вінницької області від 23.03.2010, тоді як операція з поставки цим підприємством мінеральних добрив мала відтворена в податковому обліку позивач за липень 2009 року (податкова накладна від 10.07.2009 № 30 на суму 356004,00 грн., в тому числі ПДВ 59334,00 грн.) (а.с. 26, т.6). Саме по собі визнання в подальшому постачальника банкрутом не може бути свідченням відсутності реального характеру господарських операцій між цим підприємством та позивачем.

Не досліджувались податковим органом при перевірці і умови поставки позивачу мінеральних добрив та поставки ним кінцевому споживачу, встановлені умовами договорів поставки, стороною в яких був позивач.

Як свідчать залізничні накладні, копії яких приєднані до матеріалів справи, транспортування мінеральних добрив здійснювалось залізницею від постачальника позивача до кінцевого споживача, який був покупцем позивача.

За визначенням пункту 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 № 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення;

Відповідно до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (у редакції до внесення змін наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138) накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом.

Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом (пункт 1.2 цих Правил).

На підставі приєднаних до справи доказів, а саме: копій договорів (з додатками) як між позивачем та його постачальниками, так і з покупцями позивача; копій видаткових та податкових накладних, платіжних доручень як доказів сплати позивачем вартості придбаних товарів та послуг, оцінка яким судом апеляційної інстанції дана з дотриманням норм ст. 86 КАС України, з врахуванням відсутності будь-яких доказів з боку податкового органу на підтвердження факту не використання позивачем орендованих ним складських приміщень, а також умов поставки товару до кінцевого покупця, зокрема за умовами «CPT - фрахт/перевезення, оплачено до ...» та «FCA - Франко-перевізник (... назва місця призначення)», які не передбачають фактичної доставки (відвантаження) товару позивачу, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про не доведення ДПІ правомірності зменшення у податковому обліку позивача сум валових витрат та податкового кредиту.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків суду апеляційної інстанції, а отже підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Є.А. Усенко Судді:О.А. Веденяпін В.П. Юрченко